Сторінка · с. 10сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №27 за 1996 рік
Слово Просвіти, №27 за 1996 рік
житя ЛЮРСЬКУ
лово ПРОСВІТИ
7. ...4 ворожнечі не було
Я - мешканець села Сопова на Прикарпатті,
Жигалюк Михайло син Андріїв. Тут я народився
Ще є та хото | кімната. Тут ходив до школи. Учив класах директор-укроїнець із Тернопільщини Никола Гринів. А релігію викла: дов отець Романовський. Ударив він мене колись своєю тростинкою по чолі. Раз - за Колумба, другий раз - за Ноя. Та пошли йому, Господи,
мене у 5-7
царство небесне, | земля йому пером хай буде, чогось то й навчив
От я м дивуюся теперішні священики ДІЛЯТЬ
нас но котоликів і православних - київських | московських | за Польщі були ці церкви, а ворожнечі не було Тепер - маємо цілу бучу Цим святі отці мені нагадують колишніх комуністів, які ділили нас | | ще тепер це роблять) на східних І західних Кроще б пояснили порафіянам усю правду, хто є старший брат, ахто молодший. Хай би знали, що наш народ є старшим од північного сусіда.
Усякого було в житті: і лихого, ії доброго Інколи й руки хотілося накласти но себе за кривди всілякі. Та згадував отця Романовського, який казав, що це найтяжчий гріх, за який попри чистилище дорого до пекло відразу веде, а том чорти у гарячій смолі повішельника чи потопель-
ника варити будуть вічно. Ставало страшно | жити ж хотілося, хай там що!
2. Оповім, як я «став» комуністом,
хоч т не був ним ніколи і вже й не буду. Отже, про все по порядку
Тато, аби не жати, як той казав, жито ще зелене, продав у Сопові усе своє майно 1 виїхав на парцеляцію до Кадовбів на Гернопіллі А мені, | 7-річному, раз закортіло піти до Сопова, тут уся челядь, із якою разом до школи ходили. Вона й обступила мене в неділю коло читальні, де тепер пам'ятник Шевченкові г січовим Стрільцям та полеглим на італійському фронті. Я хвалюся, як-то ми жиємо но Поділлі. А хтось давай питати, як там таниюють, Відповідаю, що не так, як тут, бо аміють | польку, | «вальца», | фокСТрота, і тОНнГоО | краков'яка.. Роблю пляц, аби показати А тут дзвони до вечірні бам-бам-м-м.. Усі хлопці, як по КОМОНДІ, КОПеЛлюжхи 3 ГОЛІВ ЗНЯЛИ, 0 Я, ХВОЛЬКО, трохи спізнився. Вони капелюхи на голови кладуть, ая піднімаю руку, аби зняти. Ї Їотім подумав, що вже пізно, і не зняв
Уся челядь накинулась на мене: «Комуняко!» -- ї відійшла. А хлопці питають, що я наробив Найбільше ж я переживов, оби про це на Тернопільшині не узноли, там бісм ГОЗДІВ ІЗ Сопово є Через два тижні таки дійшло ця новино до Кадовбів, де ми жили. Прийшов постерунковий : забрав мене на постерунок, а там давай бити. Де ти, каже, був того й того дня. Саме тоді я й задумав був утопитися. Та наука отця Романовського відвернуло від лиха.
3 Прийде Люципер зі сходу
Якось приїхали до Кадовбів на фірі парубки з сусідньої Новосілки Язловецької, до якої нас приписали. Файні коні у них, віз і шестиметрові драбини, но возі повно конюшини. Усіх кадовбецьких вони чомусь комуністами називали. Сиджу я зажурений но камінні, завезенім під читальню. Аж тут підійшов до мене Влацько з тої компанії. «Чого зажурився, козаче?» -- питає У мене від цих слів аж серце тьохнуло. Закликав він мене на неділю до читальні української (були ще й польські).
Почав я ходити до Новосілки Язловецької, що тепер не Язловецькоа, а Яблунівська. Ото хлопці й розказують, що в Росії робітники і селяни вигнали буржуїв та іншу нечисть і взяли владу у свої руки. Тепер Дніпрогес будують і будуть керувати з одного місця на 200 кілометрів. Чудо, думаю, та й годі!
Якось челядь готувалася до танців Підходить до мене великий, дужий парубок, запрошує но шпацерунок. По дорозі зайшли до нього до хати, він дістав пироги з мандебуркою в сметані, Ми поїли, а він г: дає мені газету, складену, як портсигар. Дивися, каже, прочитай, ! нікому не показуй, і мене не видай. Бо мені можуть сім років дати, а тоді тобі смерть.
Я сховав газету у пазуху ! пішов полями. Причаївся посеред жито і став читати цю газету УВО. На першій сторінці було про фашистського кривавого като Пілсудського Юзя. Далі писалося про те, як у Росії Ягода зі своїми чекістами людей грабують т знущаються над ними Голодом морять. Навіть токе було: один господар зібрався спати, а тут два з тої банди забрали його посеред ночі босого, лише в сорочці, повели до річки, прорубали ополонку і цього нещасного під під забили...
Я ледве не зваріював. Другої днини я віддав газету Іванові Гоповецькому. А но УВО розсер: дився: от, думаю, буржуазія понописує, хібо може така сваволя бути. Ще ж не кінець світо! Від думок усяких у мене голово як мактра була Хлопці ж он про Дніпрогес розповідають
Не бупо нам кому відкрити очі, розтлумачити що | як. А учили ж колись нас у церкві, що примде
Люципер зі сходу! буде людей у пекло заганяти
| вм прийшов до нос. Ц) комуністи зняли з нос
ярмо дерев'яне, а заклали но наші плечі сталеве 4. Нові гнобителі -- нові порядки
Пригадую кінець 39-го | плакат у Коломиї
нання енанне о ванн ен Б
«Гражданє, Красная Армія возьлє ворот города» Народу - голці ніде впасти Сунуть танки фронтом, шикуються рядами Командир звертається до натовпу «Гражданє, пропустітє к центру» Люди сипонули по гротуарах, а сталеві потвори підїхали до магістрату Вітають містяни визволителів хлібом-сіллю, зі сльозами на очах
Дивлюся, єврей-законник із закрученими пейсами | борідкою пробрався до танкістів | питає «Панове-товариші, а ви жидів б'єте?» Танкіст Із другого ряду відповів: «Ми, дядька, нікаво нє бйом». На тому й розійшлися
Через декілька днів політрук на «мітінг» кличе, по-нашому -- віче. Ось тут І сторі, й молі швиденько зібралися Навіть інваліди на милицях прискакали
Він виліз на трибуну, хлепнув води зі шклянки й каже: «Ви плотілі полякам нєпомеєрниє налой, ані с вас шкуру дролі». А натовп і запитує «А які у вас податки?» Той не розгубився: «У нас - 0. процента. Пускай англо-амеріконскіє монополісти научатся у нас хазяйнічать. У нас трактора, камбайни, калхози | савхози У нас калхоз виращіваєт вілок капусти 40 кг» Знову голос із натовпу «Давайте зберемо по людині від села й поїдемо побачити тоті ваші «калхози»
-- Нєльзя Граніца закрита.
че зіннеУ РЕГОРА С. я"
тк Р ші жов и оте я (лей і " РР
ау о че оУучічиРичео Й Жею яві хиб ф'чь ня "а пакту ттеяна
І Гі» ' -. 1 й чи За ва ою -
Сов уз й . б
-- Так ви ж відкрили її
-- Ето правітєльство открило, оно г закрило Ето єго дєло. -- | тут же знову за своє «Полякі захватілі ваші самиє лучшіє зємлі і посадіпі своїх поляков, целиє колонії польскіє. Прєдлогаю тайним голосованієм опрєделіть, что делать с етімі осаднікамі. Нада їх висєліть Ніу | заодно проголосуимте, хатітє Пі ви совецком власті ПІ нет | пріСоОєДіненіяЯ к Восточнойм Українє, котороя входіт в состав СССР»
Ось так і обдурили наших громадян, ! доте перніхто не збагне, що плебісцит був проведений А осодники Опинилися но Уралі, в Сибіру, Якутії, Верхоянську, Моагадані м Анадирі
5 «Кто билнічєм, тот станєт..?»
Було у нас і друге голосування. Приїхав секретар райкому партії, як той єврем казав, «пан-товаріщ» Іізащенко. А в цей час у село, додому, повернулися три чоловіки, які відбули Освенцім Гопяки судили іх на СІМ років три дали їм за розповсюдження нелегальної
комуністичної літератури, Три за приналежність до КПЗУ, рік ще за щось От Іващенко и накозов їм написати списки депутатів до «СЄЛЬСОВЄТО» Подивився на мене й розпорядився вписати туди теж Я сказав, що є бідняком і чужаком у селі, но що той відповів: «Кто бил нічєм, тот стонет всєм»
Відбулося таємне голосувоння Поїхали у район підраховувати голоси Ось так я став не пише депутатом, але й головою «сєльсавєта» Почав я розпитувати, скільки ж отримав ГОЛОСІВ, аби працювати на Совєтскую Власть Один Із них скривився | сказав, що 121 треба працювати на цю владу
6 | бджіл колективізовували
Приїхав якось Іващенко у село и побачив, як під горою якийсь газда виставив вулики з бджопами.
-- Чья пасєка? - питає
- Та тут одного господаря, - відповідаю.
- Сколько ульєв?
- До 90
- Нужно їх забрать
- Куди?
- Гдето под Заболотовом єсть сєло Замулінци, там коОпхоз
терен ест Фа я.
- верекре б. ПО Р чн
да,
7 Парк ри ; пи ХО РРОДОИХ ГУ За УСЕ рРУОРЕРЕРЯВНОЕ
зафрженифічн а с ДР РИ п РР
СЯ
ї б МИТ ртуті РИй - й
ї т
Ин
Я й кажу, бо ж, як-не-як, голова сільради, що не треба цього робити. Він відступив на три кроки, зміряв мене з ніг до голови | ПОЧОВ обливати брудом усяким. Мовляв, я «поДКуЛОЧНніІк», і ледь не «враг норода». Сипав і сипов прокльони А я, як кажуть, вилупив боньки на нього | стою як укопаний Він повернувся, сплюнув, узяв цигорку, запалив та й каже: «Міхаіл Андрєєвіч, что ти сєбє думаєш?» А я кажу: «Нам треба організовувати колгосп, то м у нас власні бджопи будуть» Той одразу подобрів, але залишився незадоволеним. Ще живий той чоловік із лівого берега Пістиньки, під Микитинцями, Михайло Гоянюк, який знає, що я не віддав бджіл Василя Івана Павлового
7 Не з того Інтернаціоналу
Якось телефонує мені пан-товориш Іващенко й наказує «Забері у попа всю пітєратуру і прівєзі в район». Я позичив бесаги і прийшов до священика. «Отче духовний, здавойте книги, газети у район». Він | навонтажив мене газета:
о-- - р щи
осниии ТИЙ оажинннн есть
нації
ми - польськими Й УКРОТНСЬКИМИ Навіть було гам газета УНДО, що об'єд» ало священиків | заможних людей, оле не ржу!їв, бо токих серед укроїнців не було, нема й не буде. Я закинув бесаги на плечі! подався босоніж, через Мишин, Ключеви 7 У Печеніжин
У райкомі мене футбопили 3 кобінету 6 кабінет. Нарешті я зустрів |ващенка й кажу, що літературу 8 мене нісло не приймає Він | скерував мене до НКВД. Там те ж саме футбоплення Нарешті надибав один кабінет, заходжу Сидять там двоє вгодованих хлопаків 26-28 років Один -- навпроти дверей, інший - зліво
Цей, що навпроти: єїто нада?» Відповідаю «Я приніс лтературу ВД священика» «Висипай, -каже, - НО ПОЛ? Думаю, підніме зараз газету УНДО, а він «Каменяра» вихопив 1як накинеться на мене «Бто «Камєняри», єто Їван Франко, єто другой інтернашоналі Ето самиє заклятиє врай савєтского народсі». А другий тільки глипоє но мене. Думаю, заарештує зароз Хотів вискочити через вікно, але ж усе одно спіймають. Потім вирішив, коли будуть вести коридором, якось утечу. А він сипле на мене лайкою, як триндичиха Відсунув шухляду, дістав В язку ключів. А другий і каже: «Саша, ОСТОВЬ?. Той відсунув ключі, узяв ручку, вмочив у чорнильницо ! почав щось шкрябати. Знову другий: «Чєво стоїш?» Я вийшов, і так потім біг, аж вітер у вухах свистів. Добіг до ключівського лісу й гадаю, чи не взяти револьверо |у мене був удомд) і застрелити тоту гадину. «А самому потім що, у борсуковій норі жити? - подумав. -- Та й що Істи буду?» | зауважив, що вже друга годино, с я и крихти у роті не мав. Треба буде іти в село ! красти. Але згадав, як отець духовний учив у школ! Заповідей Божих не чужелож, не бажай жони ближнього твого, люби ближнього як Самого себе, не вкради, не вбий.. Так я й передумав убивати
гада
8 «Хай тебе совіти годують» ---
Прийшов я додому, віддав бесаги, узяв мішок і пішов до газди. «Вуйку, продаийте мені плетку кукурудзи» (Гілетка - мірка дерев яна з вушком ча 25 юлограмів). А він каже, що не має Я - до ІНШОГО З ТИМ ЖеЕЄ А він зміряв мене з ніг до голози | ВІДОРІЗОВ «Ти працюєш на совітів хай вони тебе й годують. А я не маю для тебе кукурудзи:
А третій, оглянувши мене, сказав У мене немає, та як для тебе, то поділюся Давай мішок
Й ж т" Р ші Дпе ти зноєш, Скільки коштує В колом ПпЛетко
кукурудзисі - «Два рублг -- «Так, дво-рублі Йдемо до комори, я тобі нос аплю
Дав дін мені мірку, алє сипаов потихеньку ! аказав пильнувати, абиде зеренце не упало мо землю бо го ГОІХ ДА копи я ПІШОВ 8ІД НЬОГО ен курям насипаєв, а вони що «є поїли те притой: тапи Навадогін почув: «Їо тм повинен ще у мене
пень СсОопати -- АЛЕ ж, вумку це вжое три рубл буде: Нічого. Я інакше не можу». Знав, що я голодний. | мусив відробити потім день А ТОД! заніс плетку до млина, замологв, приніс ДОДОМУ | мав на затірку
9 Яко таті серед ночі
Опівночі прийшов до мене черговим із альради й каже, що, напевне, Петра Іванихи Ільчишиної хочуть забрати на висилку, там машино Стоїть Я прийшов, бачу, Петро одягається, зіщупившись Двоє, по-міщанському зодягнені, сидять ІЗ ДВОХ боків біля нього. Й Іващенко з ними. Запитую, що це має бути. А він відповідає, що так «нОДАа» 4 протестував, запевняючи, що це мій перший помічник. Той як цитьне на мене, я аж зблід І кажу, що раз така спрово, то щоб і мене брали 9 заліз на машину г сиджу. Вони мене скинули з неї, натиснули на гоз 1 поїхали
Заходжу знову до Петра. У кімнаті було дво менших брати, мама. Заспокоюю усіх І кожу, аби Петро лягав спати. А він ніби не чує, руки у нього трясуться. Порадив я йому спати надворі прив'язати пса, оби, на випадок чого, гавкав, також наладувати дубельтівку. Якщо поткнуться знову, щоби стріляв. Прізвища Петрового не пам'ятаю, а Иванихи Іільчишиної - то так ПО-місцевому його кликали. А хотіли забрати тому. що був керівником «Каменярів», організовувов молодь ще за Польщі
10. Багато міг би ще вам оповісти
про те, що пережив, бо скоро вже доведеться до СВОЇХ ДІДІВ-ПрадіДів перебиратися Знаю, що один із них варив аль для пано і прожив 146 років, син мого помер у 134 роки; Іван, мій прадід, - У 50 Дідо мій мав 102 роки, а тато - 93. Мені ж тепер 80 Поки що
Упорядкував / переповів за Миханла Жигалюка ВОЛОДИМИР ГЕРМАН
Продовжити цю розповідь, ча жаль, уже Мч доведеться: кілько років гому, у своїх ЗО пере" бравоз-таки добродій Жигалюхк до своїх проотив: 4 був він шу, пОо-кКОЛОЦцЬКкОМмМУу ансловлюючно». характерником, по-нинішньому єкстросенсом- Дар свій при смерти передав доньці Олемі, ЯК9 й використовує його для зцілення людських Душ г піл. / воно, сподіваймося, розповість про СВОГО батька якщо не нам, то дітям / омукам своїм. ОС го аже буде ічшо розповідь і під ічшою мазвою 7" «Козоння про Михойла»
ост о нн о А Ав
--ій
2
оте "та
ер ЗіД по
ЧА
ми
Пк лід
не
«С га
МІ.
м ВІ те
«І
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
