Сторінка · с. 5сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №27 за 1996 рік
Слово Просвіти, №27 за 1996 рік
пот'Нніатива
«"ППРОСВОЯЗЧІ 0: 1868-1996
оч и
ен 0
ие -
Просвітянські новини
СЛОВО, СКУПАНЕ В САНСКРИТІ
Санскрит для укроїнця -- рідна говань. боне лише наші фахіоці з найдавнішої історі Європи й України як П невід ємної частини зокрема, стверджують це | налавторитетніші британські ФРрОГЩузькі,
,німецькі інши сомокритологи овожають, що територія сучасної України є колискою індоєвропейської цивілізації /А мова наша українська найближча за звучанням до священної мови ведичних одкровень -- санскриту
Незаперечний І той факт. що «| Чгое да» як. книга божественної мудрості обнародувано на наших теренох, том де тятивою бринить блакитна артерія Дніпра
Що знає про санскрит у сьогоденні пересічний українець? Майже нічого. Та и мучена громадськість, за винятком нечисленних Фахівців. відверто кажучи, мілко плаває в цих проблемах А сСанг-
«скрит -- це наша найглибша | найрідніша гавань, яку надовго відгородили від українського материка різних мастей | племен шовіністи, для яких ми були як не малоросами, то малополяками чи ще якимись «мало» та «дрібно»
А ми таки народ великий! Ми вічні саме у санскриті!
«очні би шдонести правдиве слово про
витоки українства, про санскрит як найперше українське слово, що сформу-
о вс! інш індоєвропейські! «язики»,
упа ентузіастів -- фФахівцівісториків, українознадців вирішили створити культурно-просвітницьке товариство санскритологів
«Збягель» Назва багатозначна, символічна, бо перекладається зі санскриту як «торжестоо (трумеФ) Сонця»
І9 липня у приміщенні ВУТ «Просвіта» відбулося перше засідання ініціативного комітету зі створення Говариства санскритологів. Своє слово про доцільність започаткування такої культурнопросоітницької організації Висловили науковці Василь Кобилюх зі /ьвова, Микола Шудря, Тамара Усатенко з Києва, журналіст, лпературознавець | автор поетичної збірки «Звягель», голова Житомирської «Просвіти» Анатолій Журавський, відповідальний секретар ЗУТ «Просвіта» Микола Нестерчук
Доводиться сподіватися лише, що ця знайде широкий відгомін | ЯФидтримку серед науковців України | сториків и українознадвців, бізнесменів, які допомогли 6 матеріалізувати правдиве слово про санскрит як давньоукраїнську мову в конкретних друкованих виданнях укласти відповідні словники і монографії "аразі ж дещицю із наукових розвідок стосовно санскриту можна вичитати з подачі пана Василя Кобилюха на сторінках газети «Народний лікар України», в поодиноких публікаціях інших авторів на
-ораю
санскритологій.
шпальтах українських часописів «індо- Європа», «Всесдіт» Санскрит як рідна гавань українця
чекає нових | свіжих вітрильників ентузіастів, як! під синьо-жовтою барвоїо своїх знамен легко долатимуть підводні рифи | бар'єри на шляху до визнання древності нашого Роду, якому нема переводу Бо на сторожі коло нього стоїть Слово Слово, скупане у санскриті
Юрко НАДЗБРУЧАНЕЦЬ
ЗАРЕЄСТРОВАНО КУТин
Міністерство юстиції України зареєструвало всеукраїнську громадську організацію -- Конгрес української інтелігенції (КУН) Основна мета діяльності Куїн -- об'єднання й координація зусиль членів організаці задля консолідації українського народу у процесі розбудови держави на засодах української націобнальної ідеї. Голова КУЇн -- відомий громадський діяч, поет І публіцист Іван
посив маланську мову загольнонаціональною, назвавши її індОнезійсько Ків голпандську, розвиненішу й досить поширену в том чає й Індонезії, як того хотіли колонізатори, а мову мапоайців, які, до речі, становлять лишо близько 596 населення країни. Індонезійська мово
п нозаложній Індонезії дістоОЛО СсТОТус держав- НОЇ | вивбпчоннй В шкоп! Є обов'язковим
Викладання в середній і вищій школі ведеться тільки індонозійською мовою
Як стверджує дослідник, «у становленні індонезійської незалежної держави, у розвитку сучасної індонезійської культури, а також у здійсненні державної політики Республіки Індонезії величезна роль належить індонезійській мові -- бахаса Ііндонесіа». Ця мова об'єднує «численні народи країни і тому є надзвичайно важливим чинником (їхньої політичної, економічної й культурної консолідації»
Індія. Як тільки 15 серпня 194/ року воно стала незалежною, відразу виникла проблема державної (офіційної) мови. | спільною мовою Індійського Союзу було проголошено гінді, хоч позиції колоніальної англійської мови поки що там досить міцні. Це зумовлено зокрема й тим, що Індія об'єднує понад 200 народів і національностей Україна об'єднує лише два народи: український і кримськототарський. Усі інші національності мають свої батьківщини поза межами України, у тому числі й найбільша - російська.
У конституції справді багатонаціональної Росії записано: «Державною мовою Російської Федерації на всій її території є російська мова». У конституції Іспанії, де теж є кілька корінних націй зі своїми мовами, говориться: «Кожний громадянин повинен знати іспанську мову й користуватися нею». Без знання англійської мови людина не може стати громадянином США.
Іноді кажуть, нібито в Швейцарії є кілька
державних мов. Це не зовсім так. Загаль-
ношвейцарської державної мови там нема, а є, так би мовити, кантональні державні мопби, щ( це зумовлено історично, бо Шівейцарія виникло як союз різномовних овбвтономних кантонів. Їз 26 кантонів у Швейцарії 19
німецькомовні, б франкомовні, |
італомовний Реторомоанці не мають власно-
го контону, 0 живуть на території нимецькомовного кантону
Стосунки між цими мовами строго регламентовані Як пише дослідник, «незважаючи на те що німецька мова поширена в більшості кантонів (19 із 26) і нею розмовляє більша частина населення країни (6596), вона виконує максимальні суспільні функції (офіційна адміністративна мова) тільки в межах своїх кантонів, подібно до того як французька й Італійська мови -- кожна на своїй території. | державність кожної мови в межах того чи іншого кантону дотримується неухильно. Так, у кантоні Вале, де проживають поряд із франкомовними | німецькомовні швейцарці, які становлять меншість, і де законом установлено рівноправність мов, германошвейцарцям потрібне знання французької мови, якщо вони хочуть, «щоб їхній голос був почутий у кантональному парламенті».
Україна як держава, на відміну і від Швейцарії, Ї від Росії, і від багатьох інших країн, в історичному часі формувалася й виникла на моноетнічній основі. Українська мово в ній була основною ще за часів Київської Русі. Що ж до російської мови, то вона прийшла в Україну тільки після 1654 року спочатку як союзницька, потім - як окупаційна й нарешті - Як колоніальна. До речі, був такий час, коли окупаційною чи колоніальною мовою в Україні була й польська мова.
Серед аргументів на користь того, що державною в Укроїні повинна бути насамперед російська мова, наводився й наводиться часом і такий: мовляв, російською мовою створено одну з найбільших літератур світу.
Але ж розвиток людство но тій чи іншій культурі чи літературі не зупинився. Він триває и триватиме нескінчемно І українці мають такі сОмі шанси створити своєю мовою не менш багату літературу | хоч воно й так не бідна), розвивати світову ноуку, мати своїх паурестів Нобелівських премій і врештюрешт змусити світ вивчати укроїнську мову, як це зробили французи, німці, англійці. Духовна залежність народу від іншого народу -- така ж протиприродно річ, як і фізичне поневолення,
Підстави вірити в українське відродження дає нам Конституція Укроїни, особливо її десята стаття. Важливо тільки, щоб Конституція була не лише на папері, о й у жити. Адже ненормально, копи державною проголошується одно мова, а державні службовці, армія, виробництво, вищо школо культивують і утверджують іншу, діти не мають книжок укроїнською мовою |вони є написані и перекладені і навіть видані, тільки мізерними тиражами), у кіосках важко знайти журнал чи газету на вибір, подивитися фільм, придбати відеокасету українською мовою.
Мовна проблема - це проблема політична. Влада, яка дбає про розбудову й зміцнення держави, не може бути байдужою до державної мови, до її місця, до її функціонування в суспільстві. Державо будується насамлеред у душах людей. А формує ці душі і шлях до них прокладає мова. Чия влада, того й мова, і чия мова, того й влада, - казали ще стародавні римляни.
Водночас утвердження української мови як державної аж ніяк не може означати ліквідацію чи навіть приниження мов національних меншин. Навпаки, піднесення української мови як державної передбачає паралельний вільний розвиток інших мов в Україні. І це гарантує та сама десята стаття Конституції незалежної України.
/ван ЮЩУК
На чолі громади Київської «Просвіти» під час стотисячної демонстраші 18 березня 1917 року йшли з прапорами двоє людей. Їван Щитковський ніс прапор із портретом Тараса Шевченка, а нашональний пралор ніс п'ятдесятилітній чоловік. Він, мабуть, дуже хвилювався, бо ж уперше йшов київськими вулицями з жовто-блакитним прапором
Ким був він, цей худорлявий добродій із сивиною у волоссі й молодечим запалом в очах? Ті, хто йшов за ним, відповіли б: Володимир Миколайович Леонтович, український письменник і культурно-громадський діяч.
Мабуть, не випадково йому була довірена така почесна місія, бо понад 22 років він був, без сумніву, одним їз найактивніших просвітян. Уже з 1891 р, коли Володимир Миколайович став глаєним (депутатом) Лубенського й губерніального Полтавського земств, він впливав на рішення культурних та освітиїх питань Полтавщини
За його участю була збудована земська школа в селі Оріхівщина (тепер Оріхівка). Він наполягав, аби павчания в українських народних школах велося рідною мовою. Уклав про це докладну записку і подав її на розгляд губерніального земства у Полтаві («К вопросу о составленин учебников для сельских школ», Полтава, 190 р.).
Ше з 90-х років дбав Володимир Леонтович про створення бібліотек для народу. Неодноразово вій звертався з цього приводу до Володимира Павловича Науменка, видатного педагога й директора Київської гімназії, Так, у листі від 14 жовтня 1896 р, він пише: «Вибачте, будь ласка, що так часто набридаю Вам, і, якщо Ваша ласка та якщо можливо, вишліть по одному примірнику книжок до народної бібліотеки села Хильківки».
В шшому листі від 30-го вересня 1896 р. (обидва листи зберігаються в рукописному прідділі Національної бібліотеки їм. В. Вернадського) він знову просить Володимира Науменка надіслати книжки в місто Білоцерківка Хорольського повіту : подає список бажаних книжок. Серед авторів бачимо Кропивницького, Глібова, Кошобинського, РІісчуя- Левицького, Марка Вовчка, Котляревського, Квітку- Основ'яненка, Карпенка- Карого, Старицького, Кониського, ШЩоголіва, Панаса Мирного, Дніпрову Чайку. Їз листа Володимира Леонтовича до Бориса Грінчешка під 28.10.1897 р. довідуємось: «Гозавчора робив вечірні читання селянам. Читав з Ваших видань біографію Стефенсона. Киижка страшенно зацікавила -- от якби таких популярно-наукових більше, селяни їми дужче цікавляться, шіж оповіданнями. "Гакий тепер вже напрям на селі» І Леонтович залучає до цієї справи авторів, сам пише иауково-популярні киижки. Про це знаходимо підтвердження в листах. Так, він писав до Бориса Грінченка в листі від 13021900 5. «Зараз складаю популяріу статто, в якій хочу
Володимир Леонтович (1566-1933)
"о Громадський діяч і письменник. Член Товариства Українських Поступовців, член Центральної Ради, міністр земельних справ за Гетьмана ту,
ВОЛОДИМИР ЛЕОНТОВИЧ: | ПОВЕРНЕННЯ ІЗ ЗАБУТТЯ
помер на еміграції у Празі. Останнє видання в (| ( 31
Києві -- повість «Пани їй люди» (1929 р.) з передмовою Сергія Єфремова. Ім'я ппсьменника 1 відомого просвітянина було затавроване «украшським буржуазним націоналізмом» та | 50 ПМ З Чон о З з геть забуте за радянських часів. Творчість ОЗААВЙ "Зо о | українського патріота, який усе життя надихав- | | ПДМ ЗЛ
ся національною їдеєю, немогла б 'УТИ ДО ВПОДОБИ ЩО Б ЗА В ни
БІЛЬШОВИЗМУ.
народжения Болодимира Леонтовича.
красний рід просвітяй України.
с о ооо БЕ. п
пояснити поселянам, на віщо їм треба звернути увагу, обираючи нові місця. Під цією приключкою хочу розказати дещо про те, які бупають клімати, грунти, які бувають умови життя в різних краях». В іншому листі згадує, що пише брошуру з соціології «Історія розвитку суду».
Дбаючи про те, аби знання доходили до народу, Володимир Леонтович 1898 року засігував разом із Є. Чикаленком, відомим громадським діячем 1 меценатом, Говариство для пауковопопулярних видань. Узагалі, просвітийцька Діяльність посідала чільне місце в длнстуваніі письменника.
У своїх спогадах Олександр Лотоцький, відомий український письменник і громадський діяч, писав, що Володимир Миколайович буп ОДПИМ із пайенергійніших комісіонерів просвітницького Товариства у Києді, що розповсіоджували українські кинжки
На хвилі подій 1905 р. відбулася відміна указів про заборону друкування українською мовою. Ї р останні дії цього року Володимирові Миколай: овичу вдалося після нелегких клопотів здобути дозвіл на першу всеукраїнську газету «Громадська Думка», що вже наступиого року прибрала легендарпу назву «Рада», зваспопииками якої разом їз Леонтопичем були Євген Чикаленко та Василь Симиренко, видатний мепенат української
чні мо но
Сун ні
-'з о - - - Ч .-' я
Але тепер у відроджуваній Українській дер- КУБ УЗ оз жаві їмгя видатного українського письменника |, чі У | Володимира Леоптовича повертається із заб ут- | тя. В дьому році відзначаємо 130-річчя від дня
І ця розповідь хай буде одним із камінчиків, РАВ С - ОбЯКОЮ зом які треба збирати, абп відновити пам'ять про ПОЗА ЗАД со З
чч
Ро б чн оч З з РР о ей зі аби че п'ю А "вача м "м ас УОЗ У СУМ Хм соломка а
з
іа о
о
«б ц п ж че чі че "б айй М вий бю я ди чи ь
культури.
Володимир Миколайович прилучився до складания найбільшого словника україшської мопи (виданий під редакцією Грінченка 1907 р.), зібравши в Лубенському повіті 151 слово та словосполучення.
Під час війни 1914 р. з шішативи Любові Шульгиної та Людмили Черняхівської Старицької були створені шпиталь для українських вояків та притулки для дітей-біженців, де навчали української грамоти, читали українські книжки й усіх предметів навчали українською мовою
23 березня 1917 р. Володимир Миколайопич був обраний заступником голови (головою був Михайло Грушевський) Українського Наукового Товариства і брав участь у розробці ідеї створення Української академії наук.
Отак упродовж багатьох років Володимир Миколайович Леонтович не цурався жодної праці, користувався кожною нагодою, ніколи не шкоду-зав часу для загальної просогтницької спрапи, сподіваючись не на подяку, а на те, аби піднести національну їдею, принести хоч якусь користь споєму пародопі.
От тому й доручили київські проспітяни Володимирові Леоптовичу нести на чолі сроєї громади нашональний прапор.
Олена ЛЕОНТОВИЧ
при ож
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
