Сторінка · с. 9сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №27 за 1996 рік
Слово Просвіти, №27 за 1996 рік
биття Р
зл отв кожне
лоєзая я почти
анианнннннвнананн канон
М «НІКОЛИ НЕ СМІЙТЕ ЖАЛІТИ МЕНЕ -- БО, МОЖЕ, ЛИШ Я БУВ ПО-СПРАВЖНЬОМУ ВІЛЬНИЙ» |
2/
Хоч постична творчість Миколи Дашило вича Руденка неабнякео явіишое п нашій поезії його більше знають, як ко ТиИДоиьоОгОо пжилента. ак борця за права людини, як трозаїка | фантаста, як автора скономіЧНИХ ліджень Як пост Микола Датиловимч і по сьогодні стоїть ніби на узбіччі загального ятерату риого пропесу , ного вірші ке можли «лостоюються престижних антологій та саме ім'я поста не часто чуємо в розмовах критиків тро сучасну поезію Звідки ця байдужість! ? От якби Микола Руденко, як, скажімо, Василь Стус сконав у таборі, ось тоді б ми його зозпесли! І прочитали о уважнише і пидали б краще ! місце знайшли 0 серел перших! А доки пост живий, він ніби заважає, ніби заступає комусь світло чи дорогу до примхливої слани хоч яка там у постів сьогодні слава! Та й поет Мижола Руденко, крім усього, занадто градиційний, настільки тралиційнигї, що ніби й не наш сучасник. Це ії не дивно в наш ультрамолігий час, коли таке сум'яття і у зашшому суспільстОі й у нашому мистецтві, коли ігнорується будь-яксо упорядкування, коли посзією нозивають усе, що кому замасеться. автоматизм ПСИХІКИ, ІМІТОаЦІЮ
інь, бОсзумство, в якому намагаються обачити якесь божественне одкровення, вульгарність і метафізику, коли позацензурна лексика стає нормативною... Так, М. Руденко поєт тралишиний, як традиційне життя, як традиційні кохання, молитва, хліб
Існує чимало визначень поезії: поезія -- це стиль, пОосзія - дущшалюдніі, посзія - Ггонитва за дійсністю | Одні переконують нас, що вірші мають активно впливати на суспільстоо перше міспе відводять громадянським моти: нам у посзії, інші -- павлаки -- намагаються довести, що література не повинна брати на себе обов'язки вчттеля чи наставника, а має служити пиключнио красі. Навіть самі поети мало що прояснили в дьому плані. Неоднора 3080 стверджувалося ПСООХІДІО осучаснювати повертати словам їх
ЩО МОП, ЗеРршиСнИй зміст О ПИ ПОСТИ ЗВІДМОНЛЯЛИСЯ ВІЛ ДИГТМГУ | БІД рим, рід рОзділових знакіо, іні в їм яше більшої орипниатьності віДМОПВЛЯ ЛИСЯ МІД СЛІВ | гористувалися МАКОМ и
ше роздіЛлОВИМмИи Та і ЯАЛЯДСЯ справжити талант, ні ФІД ЧОГО ме вілмоОГ вся, пе задирав носа, як наша Д) ПЬКа» гисля кількох див перебу ват ня в Свропі, брав зляложені слова: творі ТИВ поезії Для Широкого кола "птачіп особ тищшо при азбЛИВвОЮ ( пОЄ21я, за якою стоїть Пепі ресІчнао ДОЛЯ люлини бо "ака ПОСЗІЯ, Як ісмократичтиа, їн перевантажена сумишішним новаторством 3 глибокими переживаннями , зтим що паболіло
че граються і не експериментують. Той, кому правді болігть
особливо доля трагічна
правило
намагається висловитись про: Даю ик просто і природио воно 0 Того ж, якшо говорити про "Єповториість "ЮЛлськоОї особистості, то пн що юабувати, що найбільш неповторит ми оо чаю, луша, голос, чи, принаймні, 7 рено Лле для того, щоб вони ять - Р: в поетичному творі пере- Пав нн точно, без прикрас і кано яра Доїния порожнечі і висмокту | ЄЛЬЦя тут не допоможуть Життя Миколи Даниловича Руденка скла-
чалос вит "Так, що Йому нічого пе треба було тати | не було необхідності запо зичу ТИ чужий
духовний доспід Баченого | "тачало її па шрші, їі на романи, "ОКО ління Можна з певністю сказати, що пережило а "КОГО пипомає честі, НслЕжЖати, історії Д| "Трагічниші момеїти люде кКОЇ ер збіглося з голодом 33-го і Ди ФІСГО, юність іл, ен порою розчарувань 1 тяжких
и. Ї нарешті, у своє надвечір'я
АР ІЛ л Дапиловичу доля пола ру мелаї пос, шо
ДР ТУ
и о
х які чогла подарувати письменникові. Але
а ткоди виставила йому та шляху най "аланту! Переважна більшість
Й ло Пе ричр РмОТЛЬ росирюати ідеологічні пута,
7 РПИІВИц, каборои і застережеть. Але Й ті шо тяжко, часом запізно, прозрінали
нер ОЖИТОГО ні
з пійною, пора
| кидали пиклик тоталітарній системі, опиня-
тися в таких умовах, пізнавали такі переслідупання, цькування, заборони, ареш "и, що про справжню творчу активність годі було й думати
А з яким оптимізмом, з якими сподіваннями па краще поверталося це покоління переможців додому в 45 році. Гордість за свою батькі ворипну ' природна людська радість, що пройшли через пекло і лишилися живими, переповнювали груди. І, звичайно ж, обпікала глибока печаль за полеглими. Це, власне, було головними мотивами післявоєнної поезії, здебільшого поверхової, декларативної, але щирої. Вірші М. Руденка тих років мало чим відрізнялися з-поміж інших. Ї, мабуть, ніхто з поетів»"фронтовиків не припускав навіть думки, що тема війни буде для них чи не сдиною рятівдною темою, розкриваючи яку можна буде висловити хоч якусь, хай підредаговану, правду. І, звичайно ж, табу і ца цю фронтову правду було першим поштовхом до прозріншя 1 розчарувань, які були лещо згодом пригальмовані ХХ з'їздом і розвінчуванням культу особи великого керманича. На той час багатьом здавалося, що надходить новий час. Усі жили в чеканні демократичних змін. Поезія намагалася, хоч г досить обережно, заговорити про справжні цитності, людську особистість.
Пригадаймо, скільки було написано віршів, спрямованих проти нівеляції особистості, проти так званої теорії гвинтиків. Досить популярною стає в ті часи космічна тема. Микола Руденко один із перших після раннього Гичити заговорив про єдність КОСМОСУ | людини. Його космогонічні медитації нпебули, узичайно, втечею від соціальних проблем, павпаки, чим масштабніше мислив поет; чим вище підшмалася його душа до зоряших світил тим більше вій бачив на землі й усе гострішим ставало песприйняття навколишньої дійсності Він рідко влавався до гіперболізації людиті Причний герой Миколи Руденка залишався земним 1 страждаючим, вії не був, як у поезіях багатьох поетів, навіть у Межелайтіса имось подіОбНИМ ДО гігантського пам'ятника уртема на схилі Сіверського Дінця у Святогорську чи нашого «кигоського шедевру» над музеєм Великої Вітчизняної війни Для причного героя М Руденка Зорі: лодни едва прояви СДИІОго Життя »
Гам, поза хмарами кров'ю заграви Пебо пливе -- мов задумлива мати Кров невмируща вливається в трави, Щоб відродитись І знову страждати
Мудрє страждання... Нічого крім тебе Нє освячу степовою росою!
Світлу красу добуваючи з себе
Ти невснтимість гамуєш красою
Може, колись розпізнає наука Правду на дні філософської чаші Всесвіт -- це мука... Одбічна мука, -- Га, що народжує радощі наши
Для М. Руденка 60-ті роки, певне, були найважчими. Одному Богу відомо, що творилося тоді в душі поета, в души ліодини, яка мала все, до чого прагіула переважна більшість письменників: книти, славу, премії, посади, матеріальний достаток .. Стільки було безсонних ночей, болючих роздумів з переоцінкою цінностей Які відбулися діалоги між постом і його совІіСТЮ!? Яку треба було мати мужність, щоб усім спокусам сказати «ні», вибрати правду, розуміючи, що пого чекає (Сьогодні ми говоримо про Миколу Даниловича, як про людиту, що стала совіс тю не лише свого покоління, а можна без перебільшення сказати, СОВІСТЮ нації Але ж сам поєт пе був пророком 1 не міг знати шо ше за Його життя розвалиться найбільша з імперій, 1, Оезперечно, готувався до вірцціго, ло того Й ім'я його буде заборонепе, с кажучи вже про твори А що до грамЗдя ко кої мужності поєта, то варто процитувати Стуса, який писав «Громадянської мужності Шевченка чи Толстого І9 століття ядно не вистачило б для умов 20-го століття, коли
КоОжетІ справжній літератор мусить питримувати падлюдські перезантаження в новітних сурдокамерах. » Можна ще додати, що громадський подвит та ще в умовах такої системи, як радянська, менш помітний, ніж подвиг на фронті, не такий яскравий, але набагато значиміший і важчий. Га назад повороту вже не було. Поет переживав круте сходження й оновлення. І чим вищу набирав висоту, чим значимішою ставала його творчість, тим менше писали про нього критики. Охоронці комуністичної ідеології все більше перекотувалися, що робити, як до цього, ставку на Миколу Руденка немає сенсу. Тепер його намагалися замовчувати, 1, власне, ізолювали від літературного процесу. Ніби і є такий письменник і ніби його немає. В якійсь мірі такому становищу Руденка сприяла зокрема і поява талановитої молоді, на яку була переключена увага і літературної критики і читачів поезії. Ї незважаючи на те, що вірші Руденка того періоду культурою письма, широтою мислення, епічністю не поступалися кращим поезіям того часу, а в чомусь і переважали їх, принаймні, доповнювали їх, уміло відсували на узбіччя літературного процесу, затінювали. На жаль, і дотепер значення тих творів не визначено, їх не проаналізовано, Особливо вирізняються його філософські речі, якими не така вже й багата наша поезія. Настільки це була серйозна філософська лірика, далека від абстрактного мудрування.
19711 р. встигла побачити світ збірка «Оновлення». Це книга болісних прозрінь, гіркоти, каяття і спокути. В нашій післявоєнній поезії нічого подібного ще не було. Окремі мотиви можна, звичайно, знайти в творчості Первомайського, Бажана чи Рильського Зокрема останній писав: «Є така поезія Верлена, де поет себе питає сам у гіркому каятті: «Шалеший, що зробив ти із своїм життям?!» О якби лиш не таке питання на вечірнім виписалось тлі...» Але говорилось усе це якось притишепо, напівголосом, з оглядкою. В поезіях М Руденка вперше заговорила людина, для якої аже не існувало вищих інстанцій, крім Бога, людина, що звіЛЬШТИЛася Від ІДСОЛОГІЧНИХ ДОГМ
Пелегко, забувши про славу та користь, Усе, чим ти жив, протрусить через сито / в грудях долаючи кволість та хворість, Самого себе до глибин замісити
/а спершу на тебе впадуть потрясіння, Гемов землетруси, шо здурюють сушу, пІеначе на поле сміттєве насіння, невіра і сумніви ляжуть на душу
Га за зневірою 1 сумнівами поетові уже було яспо, шо
пильно звірила гроза Ваги добра І зла І, здаживши всі «проти» Ії «зл» Мецші судьбу дала Гаку судьбу, що їй ворогам Ії не побажаї Рубці -- душі, цвяшки -- А слову -- урожай
ПОГАаМІ,
Уже наближався полудень вису поста. Та чим важче було пому, як людині, чим заплятіше пого цькували, чим більше замовчували, тим більше він працював, тим урожайнішим ставало його слово. Пишуться нові вірші, фантастичний роман «Чарівний бумерангь дослідження «Слідами космічиої катастрофи», з являються його знамениті «Економічні монологи »
Поет пише численні листи до ЦІЄ КПУ, в яких грунтовно розкриває безглуздість кол госппо"радгоспиої системи, застерігає рід майбутньої катастрофи сільського господар: стра та економіки, власне, ще тоді пост передбачав наше сьогодення Тоді ж Микола Руденко знайомиться з Лидрієм Сахаровим, стає керівником Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод У 1975 році його, тепер уже | формально, виключають зі Спілки письменникіп, а ще через два роки арештовують Судопий вирок сім років таборів 1 п'ять -- заслання р районах
півночі | Неолноразопо йому пропотують умінити СВОЇ погляди, покаятися
Так просто все: напишеш каяття--
ї роздобулеш право на життя
У таборах Микола Данилович продовжує писати. Можна позаздрити його працездатпості і працелюбству. Його поетичний сріт густо заселений, як рідко в якого поста, людьми. Перед читачем ціла галерея людських характерів, часом майстерно виписаних Любов до людини рятує поста від самотності, допомогає йому вистояти. На тоненьких тютюнових папірцях мікроскопічними літерами занотовується передумане, відчуте, пережііге. Різними шляхами попадають ті папірці в руки вірної дружини і друга Раїси Опанлсівни, яка розшифровує написане, передруковує, поширює, за що згодом теж буде арештована і зазнає 1 таборів і вигнання.
У табірних творах Миколи Руденка все таж незламна сила духу, жага пізнання світу і себе. Ніякого тобі квиління, ніякого страху перед жахливою дійсністю. Вони прямо таки вражають своїм оптимізмом, просвітленістю навіть в порівнянні з мужніми, сповненими драматизму, віршами В. Стуса, Читаючи їх, часом стає соромно за «сльозоточиву продукцію» свою 1 своїх колег, яким не довелося дивитися на обрій крізь колючі дроти. Воістипу, говорить мужі «Караюсь, мучусь, але не каюсь»ь. А мучило Миколу Даниловича не стільки своє становище зека, стільки доля близьких йому людей, яких переслідували з відомих причин, мучила доля України. Що ж до себе, то він відмітав будьяку жалість:
Мій спокій беріг би червониії квиток, До мене горнулися б діти й онуки.
Ї мав би на старість почесний куток -- Не табірші нари, не карцерні муки.
Та все ж коли час мій земний промине, Ви друзі, підносячи келих недільний, Ніколи не смійте жаліти мене
Бо, може, лиш я був по-справжньому
ВІЛЬНИІЇ.
Це, звичайно, не значить, що в поста не
боліла душа за втраченою волею, не було гірких роздумів. Але про все це він пише просто, без надриву, без нагнітання псевдоемоцій, як у вірші «Благання».
Не інший хтось -- мене загнало слово Сюди, де дротом заткана нора. Благаю, всемогутній душолове, Пусти мене на волю -- вже пора! Я звершив Боже і людське веління І вже чогось нового не скажу
із того, що майбутні покоління
Як вирок покладуть на цю межу. Я ще не долюбив жіночі руки
І не дослухав пісню у гаю.
А десь ростуть без дідуся онуки -- Впусти їх, Боже, в бороду мою
Певне, тільки зачерствіле серце пе здригпнеться від таких слів, від такого благання л певимушенисть і природість, із якою вислов поє поет свої гіркі почуття, лише підсилюють ДІСВІСТЬ ПОГО СПОВІДІ, ЙОГО слова Мене особлишщо хвилює табірна інтимна лірика поета, де говорить не стільки розум, скільки душа Адже більше від того, що є в душі, поет не спроможний сказати, бо душа -- пеєдина сила вічності всередиіщі нас І пайвища поезія певне, функція душі, а нерозуму Саме душа наділяє п, поезію, особливою енергією, яку пе замінити ніякими модерністськими хитромудрощами, шяким версифікаторством, коли техніка поглинає зміст, а вміння віршувати стає самодостатнім
Серед лірики такого плапу виділяються поОСма «Йобачення »
Пишучи про Миколу Даниловича Руденка, ми усвідОМЛЮСМО, як багато ще не сказали, пе встигли глибше проаналізувати його пос гичну творчість, не встигли розповісти про пього, як про цікавого прозаїка, філософа,
особливо
економіста, соціолога, громадянина. Та й не ставили перед собог такої мети справа
Це рже критиків, літературознавціюр Сподіваємося, що пвони знайдуться, Адже прикро, що творчість такого поста, залишається недослІДЖеНО, по"справжньому не прочитаногю Пепце дається взнаки паша хохлацька натура і загальне байдуже ставлення до національної культури. Та хоч як би там не було, і в наш нелегкий час усе зобов'язує поста служити іЇстині, бути зпіленням духовної сили і нести її у світ. Цю місію Микола Датиловигм Руденко пиконупав г виконує з гідністю і мужністю. Тож поба: жліїмо йому здоров'я І творчої снаги
Леонід ТАЛАЛАЙ
ни
Р; іГз.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
