Про-читання 13 · “Найкращі дні цвітуть на самім дні, На самім дні вода така прозора”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
Висловити невимовне Надія Чорноморець. Знайти себе… – Київ, 2021.
Слово Просвіти, №27 за 2021 рік
Олена О’ЛІР
Передусім дякую Надії Чорноморець за привілей бути однією з перших читачок її підсумкової поетичної збірки “Знайти себе…”. Розкошуючи в цих віршах, запитуєш себе: яка ж вона, поезія Надії Чорноморець? І відповіді не баряться: жива і конкретна, свіжа і щира, геть-чисто позбавлена банальности, абстрагування, “котурнів” та “води”, напрочуд тонко нюансована – у змалюванні образів та передачі емоцій, фантастично багата лексично, різноманітна формами (власне, формами сонета, про що далі), зігріта любов’ю до тих дорослих і маленьких, кому присвячені ці рядки, і любов’ю до кожного Божого створіння теж, часом осяяна легкою самоіронічною усмішкою…
Щодо свіжости і конкретности, то приклади самі йдуть до рук. Скажімо, такий сонет:
Аеропорт. Снiжить. Похмуро-ранньо. Дрiмають лiтаки блакитнохвостi. В котромусь зараз помандрую в гостi. Позакордонна – в просторi чекання.
В надхмар’ї – сонце – в бiлiм океанi. В iлюмiнаторах – мережанi набростi. Пливка одноманiтнiсть високостi. Лиш в зонах турбулентностi хитання.
Рябих пастелей клаптики i смуги, Оливковi стрiчки, срiблястi дуги, Здригаються закрилки на крилi.
У сотнях миль розчиненi години. Все ближчi i вагомiшi картини. Й щемливий поштовх – вiдчуття землi… Атрибутика авіаперельоту зображена точно й детально: аеропорт – літаки – ілюмінатори – зони турбулентности – закрилки на крилі… А водночас – скільки тут свіжих поетичних образів: літаки не абиякі, а “блакитнохвостi” – “простір чекання” (як метафора буденної зали очікування) – “позакордонна” лірична героїня (готова до польоту понад усіма кордонами і межами) – сонце в “білім океані” надхмар’я – “мережані набрості” на ілюмінаторах (вкрите памороззю скло)… А в терцетах майстерно розгортається неймовірної краси картина землі, побаченої з високости, зменшених відстанню полів, гаїв і річок (“Рябих пастелей клаптики i смуги, // Оливковi стрiчки, срiблястi дуги…”), землі, яка зрештою, після кількагодинного польоту, наближається до літака (точніше, літак до неї) і зустрічає його “щемливим поштовхом” – і цей поштовх дарує героїні сонета “відчуття землі”, за якою вона вже встигла ностальгійно скучити, літаючи в надхмар’ї… А який філігранний образ — “У сотнях миль розчиненi години”! Тут і суха математика авіаперельоту, і неймовірний поетизм художнього бачення часу, який спливає в польоті, немовби “розчиняючись” у подоланих віддалях!
І таких свіжо-конкретних поетичних малюнків у збірці Надії Чорноморець багатобагато. Також на “транспортну” тему сонетоїди “Метро” і “Вокзал”. І тут слід зробити примітку, що в сонетному різноманітті пані Надії лише поодинокі твори є канонічними сонетами (навіть цитованому вище сонетові “Аеропорт. Снiжить…”, написаному 5-стоповим ямбом, можна закинути зайву стопу в 6-му рядку і різнобій у закінченнях: у катренах вони — всуціль жіночі, а в терцетах жіночі чергуються з чоловічими). Загалом відступи від сонетного канону в поетеси можуть бути як фонічні (найчастіше – неточні рими), так і метричні (замість канонічного 5-стопового або 6-стопового цезурованого ямба – інші розміри: ямбічний 6-стоповик, нарощений на цезурі на 2 склади, 3-, 4- або 5-стоповий амфібрахій, 3-іктовий дольник, 3-іктовий акцентний вірш тощо). Але було б неправильно вважати сонетоїд “зіпсованим сонетом”: це окремий різновид сонетної строфи і окремий сонетний субжанр, невипадково ж такий блискучий сонетист, як Микола Зеров, написав низку сонетоїдів, нерідко епіграматичного звучання, і об’єднав їх в окремому циклі. Вочевидь, “сонетоїда мотузні ґрати”, за висловом Зерова, не лише дають поетові змогу вільніше обходитися з сонетною формою, а й урізноманітнювати сонетну стилістику інтонаціями невимушеної розмови, задушевними, часом іронічними… А ці інтонації в ліриці Надії Чорноморець превалюють, тож не диво, що форма сонетоїда належить до її улюблених. Крім того, вдається поетеса й до побічних форм сонета, які теж анітрохи не свідчать про “зіпсованість” сонета, а є усталеними у світовій літературі варіаціями сонетної строфи, і вживання їх говорить якраз про добру версифікаційну школу автора. З-поміж таких побічних форм зустрінемо в цій книжці перевернутий сонет і перевернутий сонетоїд (де спершу йдуть терцети, а потім – катрени), а ще сонетино (сонет, написаний розміром, коротшим за канонічні, – тут 4-стоповим ямбом).
Звичайно, свіжість і конкретність образної мови в поезії Надії Чорноморець не обмежується “транспортною” тематикою – вміє вона сказати по-своєму, оригінально й живо, і про любов (прекрасний цикл “Із Пісні Пісень”), і про світ дитинства (не менш прекрасний цикл “Вічні голоси дітей”, просякнутий теплим гумором), і про звичайно-незвичайні картини природи, якот, з-поміж багатьох чудесних замальовок, “Завія, тополина заметіль. / Нестримна лоскітлива завірюха…” або такий образок:
Бредеш окрайцями хрусткими По стежки стертому рядні. Сліди двокрапками хисткими Зникають в сонній далині… (сонетино “Бурулька стигла потьмяніла…”) Уміє авторка і побачити (і висловити!)
поезію в таких сферах людської діяльности,
де до неї ніхто, або майже ніхто, ніколи поезії й не шукав, – ідеться, ні багато ні мало, про фізику, яку пані Надія обрала своїм фахом і якій присвятила роки праці в Інституті фізики НАН України, а також про медицину, яку вона споглядає очима пацієнтки, вдячної своїм лікарям та іронічної до самої себе (“Свій садомазохізм вже не приховую”), а ще – про фізіологію, з якої спеціалізується її син Петро! І, захоплено, навіть азартно поетизуючи ці неосвоєні поетами сфери, вона й мову для цього знаходить особливу – на перетині мови поезії та мови науки, пересипаючи свої вірші термінами, знайомими лише фахівцям. А однак і непосвячений читач знайде в цих термінологічних феєрверках насолоду, адже суть їхня – не в академічному мудруванні, а в грі словом, грі віртуозній і захопливій… Отак і народилися премилі óбрази і тропи, на кшталт:
Сфазованих атомів рибки замріяні… …Гарячої плазми характер лукавий. (сонетоїд “Все лійки та смерчі...”, присвячений Е. А. Пашицькому, з циклу “А фізиці буяти між наук”)
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
