Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче · “Письменники розповіли про копітку дослідницьку роботу, яка передувала написанню книг”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Заліщицькі вакації Маланюка

Слово Просвіти, №27 за 2021 рік

з дружиною та сином, що приїха" ли з Варшави…” Не хочеться відразу зосеред" жуватись на ідейній і тематичній спадщині Євгена Филимоновича: про все це багато писано і мовле" но (див. Енциклопедія історії Ук" раїни, Філософський енциклопе" дичний словник, Енциклопедія українознавства, а також у працях Г. Сивоконя, Л. Куценка, І. Гуща" ка, В. Шелеста, Ю. Лавриненка, С. Білоконя, С. Грабовського, Е. Ци" ховської, В. Жадько, М. Крупача, В. Панченка та багатьох інших). Але обминути спогади Ярослава Дашкевича не вдасться, бо саме в “Постатях” на сторінках 545"547 він описав свої враження про “подільську Рів’єру” – як тоді любили називати наші барвінкові Заліщики над Дністром, – та спо" гади про високого красеня, кре" мезного і життєрадісного Мала" нюка, котрий потягом прибув зі столиці окупованої Польщі, де був знайомий із такими літератора" ми, як Ю. Липа, О. Теліга, Ю. Ко" сач, Д. Донцов, Ю. Тувім, Я. Іваш" кевич, Я. Лехонь… Варто сказати, що від середи" ни 1930"х років у Польщі курсу" вали так звані “автомотриси”, тобто залізничні люксові вагони на тязі двигунів внутрішнього згорання. Аеродинамічна форма та висока швидкість (100"110 км/год) посприяли їхній назві – “люкс"торпеда”. Такі швидкісні потяги були дорогими і з’єднува" ли залізницею, скажімо, Краків і Закопане, Варшаву і Заліщики, тобто стару й нову столиці Речі Посполитої з відомими на той час польськими курортами, а та" кож Краків"Варшава, Катовіце" Варшава, Львів"Закопане, Львів" Борислав. Не встановлено дослідниками життєпису “імператора залізних строф” (так образно, але заслуже" но називали Євгена Филимоно" вича читачі й літературознавці ХХ віку), чим поет їхав з Варшави до Заліщиків. Сьогодні відомо лише, що на липень"серпень 1943"го ро" ку він приїздив до цієї чарівної перлини Наддністров’я вдруге: перший раз відпочивав у тій же “Аріадні” також у серпні, але ще 1936"го року. До речі, тоді ж – але у віллі “Вікторія” – в Заліщиках відпочивала Олена Теліга, чиї за" гостини заліщани також відзначи" ли меморіальною дошкою на стіні вілли, як і Маланюкові – на стіні “Аріадни”. З творчого доробку того часу Євгена Маланюка заліщанам найцікавішим є цикл поезій “Над Дністром” (три вірші). А ще спо" гади старожилів про той період, котрі – певна річ – не стільки стосуються зокрема Євгена Фи" лимоновича – адже він не один відпочивав на Дністрі, як взає" мозв’язків “льокаторіїв” (так на" зивали тоді гостей міста – П. М.) та місцевих жителів. Їх неоднора" зово друкував районний часопис “Колос”. Заліщицькі журналісти збирали цікаві оповідки про творців красного письменства чи музичних опусів, які в цьому зо" ряному полумиску над Дністром проживали (як приміром, Осип Маковей, Омелян Попович, Ми" хайло Гайворонський, Петро Ко" вальчук) або перебували"гостили певний час (скажімо, Василь Стефаник, Джон Рід, Олег Оль" жич, Ян Каспрович, Юрій Федь" кович, Євген Коханенко, Соло" мія Крушельницька, Ірина Віль" де, Степан Скрипник, Микола Пушкар, Євген Петрушевич, Єв" ген Маланюк та інші). Ярослав Дашкевич також зга" дує, що навіть у буремних роках Другої світової бойні в глибокому куточку окупованої німцями те" риторії відпочивали, так би мови" ти, богемні особистості. Вияви" лося, що у віллі (зверніть увагу: тільки в одній із близько 20 пан" сіонатів – П. М.) було чимало ці" кавих людей: “Письменник Юрій Косач із секретаркою, співачка Лідія Черниш – альт, співак Віль" ховий (Ольховий), що зранку ви" ходив на берег ріки і співав. Ак" торка Зоня Стадник. Моя родич" ка (тітка) Ірина Лежогубська – тоді викладач торговельної шко" ли (пізніше доцент Львівського медінституту). Студентка Натал" ка Павлюченко, що незабаром у Львові стала Ліфіною…” Що ж вабило сюди людей пе" ра, нотного стану і театральної рампи чи естрадних підмостків? Як свідчить розповідь уже світлої пам’яті Ольги Костянтинівни Плеш, з дому Бортник (відійшла у засвіти на 97"у році життя у лис" топаді 2020 року) в “Колосі” за 12 жовтня 2012 року, в кінці їхнього городу був пансіонат “Ірена”, ку" ди вона щоранку носила “панам" льокаторіям” молоко, а то й з де" сяток яєць та свіжі фрукти – че" решні, абрикоси, яблука, вино" град. “Мій тато – Костянтин Бортник – працював на різних роботах: обслуговував вілли й пансіонати (а їх тут було чима" ло!) столярними послугами, налаштуваннями душових ка" бінок тощо. А мама обслугову" вала нашу живність – дві ко" рови, козу, щось зо п’ять" шість овечок. А я з десяти ро" ків, а може, й з восьми носила панам молоко, – розповідала пані Ольга автору статті “Вів" тар її віри та любові” Ользі Ли" чук. – Мені, молодій дівчині, встидно було заглядатися на панські забави на пляжі, але у 1936"му я таки бачила гарного високого парубка, який жар" тував з панянками. Чи то був – як Ви кажете – Євген Маланюк, не знаю. Але його я бачила і вліт" ку якогось із воєнних років – со" рок другого чи сорок третього. Він зі світленькою жінкою і хлоп" цем проживали в “Аріадні”, що недалеко від “Ірени”. І хоч були тоді Заліщики, як описує Ярослав Дашкевич, – “на німецькому (“генерал"губерна" торському”) і румунському кор" доні, що проходить по середині Дністра”, обстановка тут панува" ла досить спокійна. Правда, “ку" патися можна лише біля лівого берега ріки, по якій зрідка про" шмигують німецькі прикордон" ники на моторному човні. Зранку і звечора з високого правого бе" рега (буковинського) долітають звуки дзвона і побожні співи – там буквально причеплений до стрімкого схилу невеличкий мо" настир”. А на заліщицькому бе" резі – “гарний, з сірувато"білим піском, пляж. Недалеко високі дерева, що кидають обмежену тінь. Глибше – поле кукурудзи… Містечко тут кінчається, трохи далі берег заріс високими лозами – для інтимнішого засмагання і для вечірніх розмов”. А що ж Маланюк? Як свідчить Ярослав Романович у своєму ро" мані, “веселий, радісний, усміх" нений, він царює цілий день на пляжі. Високий, кремезний, смаглявий, волохатий, життєра" дісний. Дружина – маленька, кругленька блондинка з рудува" тим відтінком; син – веснянкува" тий хлопчик з таким же волос" сям. На сонці їм погано – горять. Тому на пляжі далі царює Мала" нюк. Йому 46 років, він повний чоловічої сили. Довкола нього в’ються жінки, бо він не лише ві" домий поет. Маланюк сміється, сипле анекдотами…

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин