Шлях до свободи · “Народ мій є! Народ мій вічно буде! Ніхто не перекреслить мій народ”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
Закінчення статті «Геополітичні обшири позацензурного журналу “Український вісник”», с. 4
Геополітичні обшири позацензурного журналу “Український вісник”
Слово Просвіти, №27 за 2024 рік
Закінчення. Початок на стор. 4
Тремтіть, убивці! Думайте, лакузи! Життя не наліза на ваш копил. Ви чуєте? На цвинтарі ілюзій Уже немає місця для могил! Уже народ – одна суцільна рана, Уже від крові хижіє земля, І кожного катюгу і тирана Уже чекає зсукана петля. Розтерзані, зацьковані, убиті Підводяться і йдуть чинити суд, І їх прокльони, злі й несамовиті, Впадуть на душі плісняві і ситі, І загойдають дерева на вітті Апостолів злочинства і облуд! “…Василь Симоненко – перш за все, поет національної ідеї, – наголошував Іван Дзюба у виступі на вечорі, присвяченому 30-літтю з дня народження Василя Симоненка у республіканському будинку літераторів 16 січня 1965 року. – Симоненко належав до числа тих, хто гостро відчував зв’язок національної ідеї з усіма загальнолюдськими цінностями, з поняттями людської гідності, честі й совісті, з поняттями особистої та соціальної етики й справедливості. Власне, саме ці поняття гідності, совісті й справедливості й привели його до національної ідеї, до нового усвідомлення України: Народ мій є! Народ мій вічно буде! Ніхто не перекреслить мій народ. Пощезнуть всі перевертні й приблуди І орди завойовників8заброд. Ви, байстрюки катів осатанілих, Не забувайте, виродки, ніде: Народ мій є! В його волячих жилах Козацька кров пульсує і гуде”. У “Віснику” опубліковані вірші Івана Драча, Миколи Холодного, Богдана Стельмаха, присвячені Василеві Симоненку. Богдан Стельмах написав: …Стало для нього потребою Сонце роздати людям. Падав з глибокого неба З краплею сонця у грудях.
Ігор ОЛЕЩУК
Від самого початку утворення УПА була організована як понадпартійна загально-національна армія, тому вона і повинна мати загально-національне політичне керівництво. Конкретна підготовка по створенню УГВР розпочалася навесні 1944 року, коли для цієї мети було утворено ініціативний комітет, про що Р. Шухевич розповів у своїй статті “До генези УГВР”. “Для здійснення плану утворення всеукраїнського загально-національного політичного центру, який зродився в колах головного командування УПА ще у 1943 р. – весною 1944 р. було утворено ініціативний комітет, який вирішив створити представництво українського народу. Демократична платформа дала можливість залучити до керівництва визвольною боротьбою всіх чинних та національно вартісних українських патріотів, незалежно від їх партійних поглядів”. Мета і завдання УГВР — об’єднати і координувати дії всіх самостійницьких визвольних сил українського народу на всіх землях України та поза ними з метою боротьби проти московсько-більшовицьких і гітлерівських імперіалістів та створення Української самостійної соборної держави. Політична платформа, на якій формувалося керівне представництво українського народу, організована на принципах: 1. Беззастережного визнання ідеї УССД, як найвищу ідею українського народу. 2. Визнати революційні методи боротьби за побудову УССД. 3. Задекларувати своє важливе ставлення супроти більшовицьких а німецьких окупантів. 4. Визнати демократію, як основний принцип представництва. Ініціативний комітет доклав багато зусиль, щоб до складу УГВР увійшли представники всіх українських земель і політичних середовищ, які визнавали його політичну платформу. Комітет скликав Перший Всеукраїнський Збір УВР, який відбув-
Високою морально-духовною сонцесяйністю наповнений лист до президії Спілки письменників України, якого Василь Симоненко написав 12 грудня 1963 року: “Шановні товариші й старші друзі! Звертаюся до Вас у трагічну хвилину свого життя. Можливо, завтра мене вже не буде. Звісно література перенесе цю майже безболісну для неї втрату. Але я не можу піти з життя, не подбавши про долю сім’ї, особливо матері. Мама моя працювала в колгоспі 27 років, але, незважаючи на це, змушена вдовольнитися роллю “утриманки”. Перший день моєї смерті може стати першим днем її жебрацького животіння. Від усього серця прошу Вас не допустити того і, коли це можливо, виділити їй з коштів Літфонду бодай мінімальну суму, котра гарантувала б її від голодної смерті...”. Ці рядки, як всі матеріали “Вісника”, не можна читати без хвилювання, переживання за долю кожної людини, української нації. Багаторічний в’язень Микола Сорока у листі, опублікованому у шостому випуску “Вісника” писав: “Ми не є суспільними злочинцями, ми не є злодіями, бандитами. Нещастям нашим є лиш то, що нас навчили говорити на біле – біле, на чорне – чорне. Може і горе наше в тому, що наші предки передали нам в крові непокірність і почуття справедливості... Уважаю, що кожний нарід має право розпоряджатися своєю працею і добрами, які сам створює. Кожний нарід має право на таке влаштування життя, яке йому до вподоби. Кожний нарід може лише тоді духовно і фізично розвиватися і рости, якщо його громадяни (члени) користуються повною свободою совісті, думки, слова та зібрань. На основі моїх (та знайомих) спостережень заявляю, що український нарід не користується правами вільного народу, а його держава – УРСР – не розпоряджається навіть своїми громадянами, чого доказом є суд над нами на неукраїнській території. Чому ж нас не судить народний відкритий український суд, що ми є ворогами українського народу? Значить, якщо український народ зможе здобути свої права лиш у самостійній іні від кого не залежній державі, то я за самостійну державу. Тому що ОУН є одинока реальна сила, що прагне до здійснення ідей самостійності українського народу, моє відношення до ОУН є позитивне, мимо того, що членом її я не був і зараз не є. У свій час я дав згоду співпрацювати. …Кривди – свідомо – я нікому ніколи не вдіяв. Якщо й прийшлося кому переживати із-за мене, то всупереч моїм бажанням, стремлінням і вчинкам. Чуюся спокійним, бо моя совість чиста, бо то, за що вже прийшлося багато страдати особисто, називається правдою. Почуття справедливості у власних вчинках завжди буде джерелом рівноваги та спокою душі. Доки буде панувати несправедливість, брехня, кривда, утиск – доти мені буде погано жити, бо я буду з тим боротися”.
Унікальне інтелектуальне надбання Михайло Косів справедливо наголосив, що ““Український вісник” – це унікальне явище в українській історії. Тому воно мусить знайти в ній своє природне місце. Було б непоправною втратою, якби тар закордонних справ, Ростислав Волошин – секретар внутрішніх справ, Йосип Позичанюк – бюро інформації. Інші члени уряду мали бути затверджені пізніше. У прийнятому Універсалі наголошено. “Український Народе! Гряде доба Національних Визвольних Ре8 волюцій. Поневолені народи Сходу і Заходу в своїй безперервній революційній боротьбі ждуть хвилини, щоб на руїнах ворожих їм імперіялізмів побудувати нове вільне жит8 тя. Український народ входить у вирішальну стадію своєї визвольної боротьби. Набли8 жається момент, на який ждали століт8 тями українські покоління, момент, в якому вирішиться наша доля. Сучасне українське покоління мо8 же бути горде, що саме йому дове8 деться в героїчній боротьбі завершити будову української держави і здійсни8 ти предківський заповіт. Велетенське завдання української держави вимагає ще більшого завзят8 тя, ще більшої відданості справі, а перш за все об’єднання всіх самостій8 них революційних сил під одним полі8 тичним проводом. Щоб об’єднати всі національно8 визвольні сили українського народу, щоб з одного центру керувати нашою визвольною боротьбою, щоб перед зов8 нішнім світом репрезентувати волю українського народу, та щоб протис8 тавитись спробам ворогів української держави розбивати єдиний самостій8
документи, багатющі й різноманітні матеріали, але найголовніше – неповторний вільнолюбний дух, яким віє з кожної сторінки цього видання, десь загубився б…”. Унікальність позацензурного журналу “Український вісник” поціновую в двох взаємозв’язаних аспектах: історичному та журналістикознавчому. Кожний із шести підпільно виданих “Вісників” наповнений різножанровими інформаційними, аналітичними, публіцистичними і художніми творами, кожне слово яких наснажене історичною правдою, волелюбною, доброчинною енергією, яка позитивно впливає на формування української національної свідомості й гідності, державницького мислення і переконання, національних і загальнолюдських морально-духовних цінностей. “Український вісник” – це доброчесне інтелектуально-наукове, просвітницько-виховне надбання української спільноти. Опубліковані матеріали відкриють вікно студентській і учнівській молоді, українській і зарубіжній громадськості для правдивого пізнання сутності московсько-комуністичної ідеології і політики, спрямованої на знищення волелюбної української нації. Ідейна, морально-духовна наснаженість матеріалів “Українського вісника” і нині є одухотвореною національною силою українців у боротьбі проти віковічних московських загарбників-нищителів, які ведуть проти України 28-му повномасштабну геноцидну, терористичну, руйнівну війну.
Василь ЛИЗАНЧУК
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
