Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Подія року · “Відчуттям свята ми огорнули наші серця, щоб пам’ятати, яким може і має бути щастя. Щастя кожної людини. І щастя рідної України”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

Суботні зустрічі в улюбленому музеї

Слово Просвіти, №27 за 2025 рік

“Червона калина, чого в лузі гнешся” та “Ой у лузі червона калина” пролунали біля “Поета і Птаха”. Бо калина – це символ України, вродливої, квітучої і незламної. Пісні супроводжувалися ходою учасниць з кетягами калини в руках – і це було розкішне видовище! Браво, пані Наталю! Дякую за шляхетний талант, який співає Україною в усіх світах, де виступаєте. Ця досконалість виконання, ця розлога краса голосів над адріатичним узбережжям заряджала серця божественною енергією. А самовідданість артистів зворушувала. Бо ж для того, щоб проспівати дві пісні, колективи везли з Києва сценічні українські строї! “Дорогі мої любі українці, чи може хтось перемогти таку красу? –риторично запитала пані Ніна Кирилич і відповіла. – Україна була, є і буде! А пані Ользі за титанічну працю – многії літа!”. І три колективи проспівали многії літа народній артистці України, очільниці і музі Фестивалю, харизматичній примадонні Хорватської опери Ользі Камінській. Ми подолали тисячі кілометрів, аби пірнути у живильну красу Адріатичного моря і відчути твердь рідного світу на набережній Лунгомаре. Щоб обійнятися, зробити спільні світлини, зрозуміти ще раз, які ми сильні і талановиті. Пообіцяти зустрітися знову під Франковими зорями. І повірити непохитно, що “ні жар, ні холод не спинить нас” у поступі до Перемоги. *** А поки тривав Дев’ятий Український фестиваль музики, пісні, танців і художнього мистецтва у Рієці (Хорватія), мої колеги у Києві – головний редактор Ігор Зоц, Олена Глушко та Ірина Шевчук – працювали над черговим числом тижневика ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка “Слово Просвіти”, де оперативно виходили публікації про фестиваль. Мала за честь пред- Наталія КОВАЛЬСЬКА, членкиня НСПУ Київські музеї завжди радо зустрічають своїх відвідувачів. Їх фонди мають величезну кількість скарбів, і настане час, коли всі вони будуть продемонстровані киянам і гостям столиці. Ходити залами музеїв – неймовірна радість, слухати розповіді екскурсоводів – цікава наука, занурюватися у самостійне вивчення експонатів – захопливий квест і перемога над вчорашнім незнанням або байдужістю. Музеї – це своєрідні планети, які можуть розкрити незліченні таємниці та подарувати прекрасні мандрівки в свою історію – давню та новітню. Серед музеїв столиці найближчий моєму серцю – Національний музей літератури України. От прикипіло воно до цього музею. Стільки цікавого! Стільки прекрасного! Нескінченний вир подій: виставки, зустрічі, презентації, концерти, екскурсії… А люди біжать у своїх справах повз і не відають про скарби, які зберігаються саме для них у прохолодній тиші музею. Знайдіть час для себе – відчиніть різьблені двері, відпочиньте душею, познайомтеся з творчими людьми, для яких Національний музей літератури України став місцем зустрічі і натхнення. Кожної першої суботи місяця ставляти у Хорватії інформаційного партнера потужної події культурної дипломатії. Тож навіть в умовах пречудових морських спокус з радістю і оперативно відправляла репортажі на Хрещатик, 10б. Радію, що “Слово Просвіти” гідно тримає стрій під гарячим і тривожним київським небом і першим в Україні повідомляє про фестиваль, який зібрав у дружній Хорватії сотні людей з талантами писати, співати, малювати Україну. Це більше, ніж подія. Тут слова і музика матеріалізуються і стають наснагою для українства у світі. Фестиваль розгортає і зміцнює крила. І ми будемо супутниками у його прекрасному леті. Дякуємо надійному супутникові Ольги Іванівни в усіх її творчих проєктах, представнику української національної меншини Приморсько-Горанської області Віктору Камінському. Дякую моїм мандрівним друзям – поетесі і художниці Валентині Давиденко та письменнику Олександру Балабку, який дописував у Ловрані свій новий роман, а в той час, коли запливав на далекі морські дистанції, його нетбук працював на нашу газету. Нещодавно на своїй сторінці у Фейсбук Ольга Камінська написала. “Відгомонів наш фестиваль, роз’їхалися учасники українського дійства – хто в Україну, хто в Німеччину, хто у Польщу, більшість їх залишається тут, у Хорватії, і продовжує своє мирне життя. Усі чекають кінця війни, кінця страждань і втрат людських життів. Хтось повернеться, хтось вже думає переселитися в іншу державу, хтось вирішив для себе залишитися. Тисячі доль і в кожного складається по-своєму, в кожного своя історія. Я ж хочу сказати “дякую” всім, хто відчув необхідність бути разом з нами під час фестивалю, їх зараз по світі рясно – жовто - блакитно. Дякую державі Хорватія, що дає нам можливості зберігати і розповідати про культуру в музеї збирається Клуб вихідного дня. Рішуче вітаються старожили клубу, несміло входять новачки, оглядаючи прекрасну залу, оздоблену прекрасними вишитими рушниками та українськими національними костюмами. Про що ведуться розмови? Про нас. Про життя. Про те, що дає сили бути собою і наснажує на творчість. Кожен з учасників Клубу може поділитися своїми здобутками, ознайомити друзів з творчими задумами чи надбаннями, спитати поради і відпочити від стрімкого плину сьогоднішнього життя. Зазвичай ми обираємо якесь свято місяця і плануємо роботу відповідно до цієї дати. У травні, наприклад, це був День вишиванки. Члени клубу приносили свої сімейні скарби: вишиванка з села, яке нині спочиває на дні Київського моря чи вишиванка, яку потайки вивозили з окупованої Горлівки попри страх, що знайдуть, чи вишиванка куплена українським поетом Леонідом Талалаєм для своєї майбутньої дружини… Доторкнутися до цієї історії – велика честь і велике диво! А потім звучали вірші, вірші, вірші… На червневій зустрічі зала була повна. Неймовірно цікаво, зрозуміло, стисло і, водночас повно про українські Конституції розповіла докторка історичних наук, професорка Горлівського інституту іноземних мов (м. Дніпро) Галина Докашенко. Її розповідь так сподобалася членам клубу, що громада вирішила “призначити” пані Галину нештатною історикинею Клубу і щоразу дізнаватися щось цікаве і важливе про нашу історію, адже та історія, яку ми вивчали раніше, була спотворена і часто неправдива. А потім слово взяла Оксана Науменко, кандидатка психологічних наук, доцентка Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, членкиня Національної всеукраїнської музичної спілки. Вона презентувала свою книгу з цікавою назвою “Фольклопередбачення”. Так, такої книги ще не було! Її унікальність в тому, що вона містить 450 передбачень долі за мотивами приказок та прислів’їв. У них переданий життєвий досвід багатьох поколінь українців для яких майбутнє і доля завжди були цікавими. І кількість цих передбачень невипадкове число – воно унікальне саме для нашого часу. На передовій наші воїни мають

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин