Витоки · “Українська драма не виникла наприкінці XVI століття, а вже існувала в дуже розвиненому вигляді чотирма століттями раніше”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
Джерела українського й античного театру Конкурс на Симоненківську премію 2025 року Вірі Сулимі – видатній дослідниці жанрової природи “Слова”
Слово Просвіти, №27 за 2025 рік
Дмитро КОЛЯДЕНКО, Президентський стипендіат 2025 року, лавреат Міжнародної німецько-української премії імені Олеся Гончара
Сценарна ремарка у “Слові про Ігорів похід” – свідчення драматичного виконання. Привертає увагу фраза, уміщена у “Слові” точно посередині – після розгадки сну Святослава боярами: А мы уже дружина жадни веселія. Вона не має змістового зв’язку ні з попередньою розгадкою бояр, не тотожних дружині, ані з наступним “золотим словом” Святослава. Ця репліка розділяє текст поеми навпіл і може виступати коментарем сценариста – вказівкою на перерву у виконанні, “антракт”. Реконструкція тексту: *А мы, велия дружина, // жадьни веселия, вuна. Явна паралель із реплікою Володимира Великого при виборі віри – Руси есть веселие питие, не можемь безъ того быти, реконструкція: *Руси есть веселье пити, // не можемь безъ того быти. Сценарна ремарка підтверджує не тільки думку багатьох дослідників про усне виконання тексту, а й версію Віри Сулими про “Слово” як драму, “драматично-музичне дійство”. Отже, українська драма не виникла наприкінці XVI століття, а вже існувала в дуже розвиненому вигляді чотирма століттями раніше!
Праслов’янська язичницька гра “театральне дійство” – запозичення з Греції. У Київській Русі акторську функцію виконували скоморохи. Давно встановлено, що їхня назва походить із давньогрецької мови, означаючи “начальник жартів”, тобто “чільний жартівник”. Зрозуміло, що таке запозичення могло відбутися тільки за язичницьких часів, оскільки християнська церква безжально переслідувала скомороство. Особливо жорстокими до них стали московитські царі – язичницька театральна традиція була такою сильною, що з нею боролися ще у другій половині XVII століття! З Греції давньоукраїнські язичники запозичили також обряди Коляди та Русалій (первісно – латинські календарні свята Календи та Розалії, які прийшли на Русь через Візантію). Нині визначено, що з давньогрецької мови так само походить і праслов’янське слово гра, що дало інформацію про виникнення давнього сакрального обряду, невіддільного від театрального дійства.
Генеза культу бога театру Діоніса. Як відомо, тракійський (фракійський) бог Діоніс уособлював у давній Греції масове культово-обрядове дійство, що стало основою класичного античного театру. Спершу його вважали божеством, запозиченим греками відносно пізно. Однак відкриття імені Діоніса в 1950-ті рр. у найпізнішому критському письмі показало, що цей бог був шанований греками ще до Троянської війни, яка відбулася близько 1200 р. до н.е. Згодом ім’я Діоніса було прочитане як у критському лінійному письмі А (2000-1450 рр. дон.е.), так і у критській ієрогліфіці (2200-1700 рр. до н.е.). При цьому у критському письмі типу А це було звернення “о тракійський
Діонісе!”, що показує усвідомлення тракійської генези образу та культу цього бога вже в першій половині ІІ тисячоліття до н.е. А витоки цього образу досягли грецького Криту не пізніше рубежу ІІІ і ІІ тисячоліть до н.е., коли на острові ще користувались ієрогліфічним письмом.
Фестський диск як театральна пам’ятка культу Діоніса. Ще важливішим джерелом інформації про виникнення театру стало дешифрування всесвітньовідомого Фестського диска – круглого глиняного предмета з острова Крит, створеного близько 1700- 1600 рр. до н.е. й покритого з двох боків ієрогліфами у формі спіралі. Цей предмет (знайдений у палаці критського міста Фест) став найяскравішим символом усіх загадок давніх цивілізацій. Виявилося, що основними “героями” напису, створеного (як і інші вищезгадані письмена давнього Криту) давньогрецькою мовою, виступають новонароджений Зевс і Діоніс. Так, зображення тунця (тюннос) та подвійного копита (діонюкс) ієрогліфічно передають ім’я Діонюсос. Більше того, вони могли бути тільки ликами (іпостасями) єдиного образу Зевса-Діоніса. Отже, розшифрування Фестського диска дало винятково цінну інформацію про обрядово-культове народження давньогрецького театру. Оскільки слов’яно-балто-тракійська традиція репрезентує нащадків Трипільської культури, як це пророчо бачив іще першовідкривач Трипілля Вікентій Хвойка, – ця інформація винятково важлива для осягнення стародавніх культових джерел українського й давньогрецького театру. Очевидно, джерела і давньоукраїнського, і давньогрецького театрального мистецтва слід шукати у золотому віці Трипілля.
Премія встановлена Черкаською обласною радою, Черкаською обласною державною адміністрацією за підтримки Національної спілки письменників України, Черкаської обласної організації НСПУ, Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т.Г. Шевченка з метою вшанування пам’яті поета-гуманіста Василя Симоненка, широкої популяризації його імені й творчості, підтримки молодих талантів, заохочення професійних і непрофесійних літераторів до творчих пошуків у галузі літератури, до написання високохудожніх літературних творів громадянського звучання, спрямованих на побудову незалежної демократичної України. Премію присуджють у двох номінаціях: а) за кращу першу поетичну збірку (поетичний дебют), зміст якої відповідає вказаному тематичному спрямуванню; б) за кращий художній твір у форматі книги (поезія, проза, драматургія), зміст якого відповідає вказаному тематичному спрямуванню. До участі в конкурсі допускаються книги чи прирівняні до них публікації в літературних часописах, надруковані протягом останніх 3-х років, не відзначені іншими преміями, які здобули високу оцінку літературної критики, громадськості, широкого кола читачів. Мова творів — українська. Право висунення творів на здобуття премії мають колективи творчих спілок і товариств, мистецьких, навчально-наукових, культурно-просвітницьких установ і закладів (при цьому додається відповідний протокол). Кожна з організацій може представити на здобуття премії один або кілька творів одного автора. Премію присуджують тільки прижиттєво. Організація, яка висуває кандидатуру на здобуття Премії, подає до конкурсної комісії такі документи: 1) офіційне подання про участь у конкурсі того чи іншого претендента, в якому формулюються мотиви висунення і дається коротка характеристика твору; 2) п’ять примірників представленого твору чи творів; 3) протокол або витяг із протоколу зборів про відповідне колективне рішення щодо висунення робіт на здобуття Премії; 4) рецензії, відгуки чи публікації в пресі, за їх наявності. Згідно з положенням конкурсна комісія проводить відбір поданих робіт для участі в конкурсі й визначає лауреата, якому вручається диплом, нагрудний знак і грошова винагорода, розмір якої становить 50 тисяч гривень, що розподіляються між номінаціями за рішенням конкурсної комісії. Список робіт, допущених до участі в конкурсі, публікується в пресі. З 01 жовтня до 15 жовтня триває їх громадське обговорення. Підбиття підсумків конкурсу — 15 жовтня. Оголошення імені лауреата — до 1 листопада 2025 року. Вручення премії — в Черкасах до 8 січня — дня народження В.Симоненка. Усі необхідні пропозиції й матеріали подавати чи надсилати за адресою: Черкаська обласна організація Національної спілки письменників України, бул. Т.Шевченка, 205, оф. 201, м. Черкаси, 18000. Ел. пошта: [контакт приховано]. Тел. [контакт приховано]. Запрошуємо до участі в конкурсі!
Конкурсна комісія
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
