Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Код ідентичності · “Українське помічають і цінують, адже ми надихаємо своєю незламністю та силою волі”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

Давньокиївське літописання в інформаційній безпеці сучасної України

Слово Просвіти, №27 за 2025 рік

Тарас ГОЛОТА, аспірант Київського національного університету імені Тараса Шевченка, лавреат Міжнародної німецько-української премії імені Олеся Гончара Упродовж усього часу використання Київською Руссю писемності центром літописання був столичний Київ. Регіональні літописи, виникаючи пізніше, базувалися на київському описі найдавнішої історії Русі. Пізніші списки літописних текстів, зроблені за межами українського ядра Русі, попри текстуальні деформації, тим не менше залишались у своїй основі пам’ятками саме київського літописання. Тому неправильно протиставляти південний український Іпатіївський і північний “російський” Лаврентіївський літописи – обидва вони є списаними в різний час у різних місцях копіями київського літопису. Периферійні списки не є свідченням проти функціонування центру творення та фіксації історії – стольного города Києва. Починаючи з ХІХ століття було висловлено низку версій щодо того, у які роки був завершений ів якій формі існував найраніший київський літопис. Одні шукали слідів першого літописання в часах Володимира Великого, датуючи його 990-ми роками, інші припускали окремі літописні записи за князювання Ольги ще всередині Х століття. У пошуках найдавніших джерел київського літописання визначний український історик Михайло Брайчевський викликав дискусії, зробивши спробу реконструювати “літопис Аскольда” – найдавнішу київську літописну пам’ятку, створену за часів князювання Аскольда й Діра (860-ті – початок 880-х років). Дослідник спирався на Никонівський літопис, де згадано низку подій часів Аскольда, невідомих іншим літописам. Центральними подіями періоду правління цього князя були похід на Константинополь (датований візантійськими джерелами 860-м, а київським літописом – 866 роком) та державне охрещення Русі, отримане Аскольдом із Візантії. За літописом, у 882 році християнин Аскольд був убитий язичником Олегом, а в 2013 році Українська православна церква Київського патріархату проголосила Аскольда святим мучеником. За моделлю Михайла Брайчевського, пізніші літописці приписали пізнішим князям ті події, які трапились у часи Аскольда. Зокрема, походи на Константинополь Олега Віщого (висвітлені в київському літописі, але невідомі візантійським джерелам, що дуже дивно) міг насправді здійснити Аскольд. Цю теорію підтвердив і розвинув Юрій Мосенкіс, інтерпретувавши билині образи Святогора й Микули як утілення Аскольда (у хрещенні Миколая, що князював на святих Київських горах) та пов’язавши легенду про щит Олега (давньоскандинавською мовою скьолд “щит”) із іменем Аскольда (у Псковському 2-му літописі Скалд) та данською королівською династією Скьолдунгів. Іншим новітнім відкриттям стало ототожнення Аскольда з билинним мічними мотивами, синьо-жовті палітри – усе це стало не просто трендом, а політичним жестом. “Це мікс усього, що пов’язано з українською традицією та традиційними техніками, але в сучасних силуетах”, – коментар Ксенії Шнайдер, власниці українського бренду, який перший розробив колекцію з Adidas Originals у патріотичній тематиці у синьо-жовтих кольорах. Українське помічають і цінують, адже ми надихаємо своєю незламністю та силою волі. Ось наприклад, Леандра Медіне, американська модна блогерка, висловилась щодо нашого національного одягу: “Українці мають унікальний метод оздоблення одягу вишивкою, і він завжди вражав мене… Я адаптувала цю давню спадщину в сучасний контекст, додавши трохи сімдесятих, коли одяг був більш невимушеним і дружнім”. А відома данська дизайнерка Сесіль Бахнсен присвятила свою лі- Сокольником – противником Іллі. Наявність у Києві середини ІХ століття писемності та літописання опосередковано підтверджена тим, що Костянтин Філософ (святий Кирило) бачив у Корсуні 861 року Євангеліє та Псалтир, писані руськими письменами та зустрів людину, що говорила цією мовою. Відкриття в літописанні усної епічної поезії, до того ж рівноскладової та римованої (слави князям, плачі за князями, описи походів та битв), дало новий формально-об’єктивний метод літописної текстології. Очевидно, давня версія про оповіді воєвод Вишати та його сина Яня як усні джерела літопису дістає своє підтвердження. Найважливішим літописом зза меж Києва традиційно вважають Новгородський. Але уважне його читання показує, що він оповідає про київські події й текстуально відповідає “Повісті врем’яних літ” – до 1016 року (до кінця правління Володимира Великого) повністю, а після й до 1115 року (до початку правління Володимира Мономаха) скорочено. Текст новгородського літопису створено в Києві, а новгородські події потрапляють у центр нію 2023 року жінкам України, назвавши їх “символом тендітної сили”. Одяг із національними елементами – це не тільки про моду. Це про наратив. Коли світ носить українське, він фактично транслює: ми визнаємо вашу ідентичність. Ми підтримуємо ваше право бути собою. У цьому сенсі українська вишиванка стала антиподом уніфійого уваги тільки після останньої названої дати. З цього видно, що московитська пропагандистська ідея “двох центрів Русі – Новгорода й Києва” (та ще й із відданням пріоритету Новгородові!) цілковито абсурдна. …Директор інституту археології Національної академії наук України упродовж 1987-2017 років, академік Національної академії наук України Петро Толочко у 2003 році видав на московщині книжку “Русские летописи и летописцы Х-ХІІІ вв.”, а в 2013 році також на московщині – книжку “Ранняя Русь: история и археология” в серії “Начала Русского мира”! З цих публікацій необізнаний читач може виснувати, що вже з Х століття існували “русские” літописи та літописці, а тогочасна Русь була “началами рускава міра”. Така друкована продукція вже самими своїми назвами спрямована проти української ідеї, української історії, української сутності Київської Русі. Системно здійснювана московитами та їхніми прислужниками пропагандистська спроба зобразити українське літописання як московитське – ідеологічна диверсія проти українства, з численного ряду подібних інших. кованого “швидкого” одягу, за яким губиться обличчя нації. Її унікальні символи – як шифр, що розповідає про коріння, вірування, історію. Саме тому дизайнерка Юлія Магдич вирішила вивести українську вишиту сукню на червоні доріжки по всьому світу і не як просто щось повсякденне та забуте старе, а як новий погляд святкового одягу на різного виду світських подій. Ще один важливий перелом – українські етноелементи перестали сприйматися як щось “архаїчне”. Вони стали сучасними. У 2023–2024 роках в українських дизайнерів можна було побачити бомбери з вишитими плечима, худі з тризубами, сукні зі стилізованими символами дерев життя, шеврони з петриківкою. І навіть масмаркет – Zara, H&M, Reserved – почав включати у свої колекції мотиви, напрочуд схожі на українські орнаменти. Та найважливіше, що самі українці почали активно носити своє, не тільки у День вишиванки, а й щодня: на роботу, прогулянку, на весілля, у поїздках за кордон тощо. Сьогодні українська етнічність у моді – не декоративна тенденція, а символ культурного відродження. Вона не про минуле, а про теперішнє, яке має свою гідність, вагу і глибину голосу. Через елементи традиційного вбрання сучасна мода говорить мовою ідентичності, опору та національної пам’яті. Це свідчення того, що культура здатна бути зброєю, як справжня жінка: м’якою, але дуже впливовою. Українські мотиви більше не потребують пояснень чи виправдань. Вони не потребують перекладу – світ починає розуміти їх інтуїтивно. І саме тому українське не зникає у глобальному потоці, а навпаки з кожним днем все і більше і більше набуває нового актуального звучання. І це найголовніше, адже завдяки цьому ми нарешті зрозуміли свою особливість та походження і навчили інших бачити в нас цінність.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин