Спадщина · “Його життя було насичене подіями і подвижницькою працею”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
Опанас Сластіон — архітектор, колекціонер, патріот
Слово Просвіти, №27 за 2025 рік
У січні цього року сповнилося 170 років від дня народження Опанаса Сластіона, річниця пройшла якось, непомітно. А була ця особистість дуже важливою для української культури: художник, архітектор , патріот, якому випало жити на зламі століть і епох Народився він у 1855 р. у дореформенній царській Росії у так званій Новоросійській губернії, у Бердянську, куди переїхав його батько маляр-іконописець із Звенигородщини. Цариця Катерина ІІ, що за висловом Тараса Шевченка “доконала вдову –сиротину”, Україну так назвала цей край, що був споконвіку українським, бо це були колишні козацькі землі. Помер художник на Полтавшині у Миргороді у страшному для України 1933р.
Надія НАУМОВА
Батько Георгій був першим наставником і учителем сина. Згодом сім’я переїхала з Бердянська у Ногайськ (тепер Приморськ). Ця місцевість тоді активно заселялась українцями, поставали нові села, містечка, слободи, будувалися церкви, отже для Георгія Сластіона вистачало роботи: малював ікони, виконував розписи, а син допомагав йому у всьому. У домі панувала українська атмосфера, хоча до вільних, ще незаселених земель їхали не лише українці, у пошуках кращого життя добивалися сюди греки, вірмени, болгари. Хлопець
Портрет Портрет кобзаря Самійла Яшного. 1903 рік зберіг на все життя у пам’яті пісні матері і вірші Тараса Шевченка, які він чув у своїй хаті. Зауважиши здібності сина до малювання, батько повіз 17-літнього сина в Петербург, де він став пансіонером товариства заохочування художників Академії мистецтв. Там було чимало людей з України. Він одразу ж познайомився і подружився з Порфирієм Мартиновичем: вони мали однакові уподобання, однакові захоплення, але найбільш їх єднала любов до України. Щоліта хлопці мандрували її дорогами і привозили зі своїх подорожей стоси малюнків, начерків, на яких бачимо сцени на ярмарках, селян та їх дітей за роботою у будні і у свята, всі у національному вбранні, на тлі реальної місцевості. Можна сказати, що це було своєрідне продовження задуму Шевченка “Живописна Україна” Пізніше Сластіон напише спогади про свого найкращого друга, які вийшли окремою книгою у 1931 році. Опанас Сластіон навчався у знаменитих художнків І. Крамського і П. Чистякова. Офіційним напрямком ще був академізм, але молоді художники почали схилятися до нового, реалістичного напрямку, прихильниками якого були і вчителі Сластіона. Але він не став передвижником. Шукаючи свого шляху, однодумці-патріоти об’єдналися у гурток під навою “вільна академія” формуючи національний напрямок у мистецтві.
Тут, у Петербурзі, мешкали і працювали Микола Костомаров, Дмитро Яворницький, Гнат Хоткевич, Володимир Антонович, Олександр Лазаревський – ціла колонія українців. Ідея національного відродження започаткована кирило-мифодіївцями заволоділа душами молодих людей, для яких прикладом став Тарас Шевченко. Він теж тут навчався, ходив цими ж коридорами, у своїй майстерні він помер, в Академії ще працювали натурники, яких він малював. Сластіон скрізь бачив сліди поета, розпитував про нього, він розшукав майстерню, де відливали посмертну маску Шевченка і знайшов там первісну маску, з якої були виконані інші. Ще у студентські роки приходить бажання ілюструвати поезію Шевченка. Ще студентом він створює малюнки до поеми “Гамалія” і до поеми “Катерина” (15 ілюстрацій), деякі з них публікувалися у журналі “Нива”. У 1879 р., закінчивши Академію, Сластіон залишається у Петербурзі і починає працювати в Інтендантському управлінні при технічному комітеті військового міністерства. Це була, висловлюючись сучасною термінологією , робота художника-дизайнера по оформленню державних паперів і військового одягу, в які він вносив, наскільки це було можливо, елементи українського народного мистецтва. При цьому міністерстві величезний архів-музей, і художник мав змогу оглянути всі експонати, серед яких були військові реліквії та строї козацької доби. До свого виїзду на Україну у 1900р. Сластіон очолював у столиці Росії Український клуб. У 1886 р. художник вирішив видати своїм коштом окремою книгою поему Шевченка “Гайдамаки” з власними ілюстраціями. Це була надзвичайно об’ємна, складна і нелегка робота, до неї він віднісся дуже відповідально: опрацював історичні джерела, відвідав всі місця пов’язані з подіями, так яскраво і емоційно описані Тарасом у поемі. Без усякого перебільшення можна сказати, що рівня ілюстрацій Сластіона не зміг перевершити жоден художник, аж до нашого часу. Варто сказати, що художник намалював той дуб у Холодному яру, біля якого бував і Шевченко і який дожив до наших часів: під ним він зобразив кобзаря і натовп людей, яких його кобза піднімає на святе повстання. Це розкішне широкоформатне видання стало важливою подією у становленні української книги, яка була видана двома мовами (російський переклад). З його історією пов’язано багато осіб і багато історій. Сам видавець-художник пізніше у спогадах оповів про ті обставини і труднощі, які йому довелось подолати. Книга вийшла лише завдяки його ентузіазму. Ставши раритетною вона перевидавалась в Україні і за її межами багато разів, але ці видання не мали рівня первісного. Лиш у 2002 р. поема “Гайдамаки” вийшла у тому ж форматі , що і перше видання (російський текст було замінено на англійський, ілюстрації за оригіналами Сластіона, які зберігаються у музеї Тараса Шевченка у Києві). Це чудове подарункове видання з коментарями і вступною (Надія Орлова) стало своєю чергою раритетним. Впродовж 20 років Опанас Сластіон збирав матеріал для задуманої ним книги “ Українські кобзарі”. Важко уявити нині, що це була за робота, і хто, крім нього, міг би взятися за це. Адже художник виконав реальні портрети усіх відомих тоді народних співців, а також подав інформацію, яка супроводжувала їх портрети, про репертуар кожного, про місця мешкання, записав від них назви дум і псалмів. Кобзарі зображені зі своїми дітьми-поводирями, цікаво, що поміж них були і дівчатка. Він також надрукував статтю у журналі “Киевская старина” (1902 р., №5) “Кобзарь Михайло Кравченко и его думы”, у якій розповів, що кобзарське мистецтво, незважаючи на нівелювання рис народного побуту і нові реалії сільського життя, ще живе в Україні, Художник вважав своїм патріотичним обов’язком зберегти для нащадків імена тих “сліпих українських гомерів” (так їх називав Тарас
Шевченко), оповівши про них у своїй книзі. Це стало справою його життя, але видати її не вдалося. Видання альбому “Українські кобзарі” за виконаними малюнками автора було здійснено лише у 1964 р. під назвою “ Портрети українських кобзарів О. Сластіона”. Ще більшим ентузіастом був Сластіон у справі розшуку невідомих малярських творів Тараса Шевченка. Він доклав до цього багато зусиль. Найперше намалював у майстерні поета диван-отаманку, на якій поет лежав в останні дні свого життя (на жаль, він не зберігся, за малюнком зроблена її копія, яка нині знаходиться у Літературномеморіальному музеї Тараса Шевченка). У студентські роки Опанас познайомився з сином відомого натурщика Тараса Малишева, якого не один раз малював Шевченко і згадував у повісті “Художник”. Обидва тоді були молодими, і дружили. Олійний етюд “Натурщик на червоному тлі”, на якому зображений Тарас знаходиться нині у музеї Шевченка. Пізніше він позував для рисунків “Турок з одаліскою”, його ми впізнаємо у постаті жебрака на офорті “Старець на цвинтарі”. Тарас Шевченко дарував тезці свої етюди з нього, які зберіг син Тараса Микола. Сластіон бачив їх і опублікував інформацію у журналі “Киевская старина” і у журналі “ Сяйво”. Він дуже вболівав за ці роботи, маючи на увазі, щоб їх придбали. У 1910 р він звернувся до Миколи Біляшівського, знаючи, що той готує виставку у Київському музеї. Власник хотів за етюди 3 000 рублів, Сластіон надіявся, що хтось із заможних людей, таких, як В. Тарновський зможе викупити
Опанас Сластіон їх. Він згадував також про картину “Гамалія”, яку бачив у Петербурзі, Седнівську ікону “Різдво Богородиці”, портрети Закревських, які знаходилися у нащадків. Деякі з цих творів прокоментовані у Академічному виданні, як нерозшукані, доля етюдів з натурщика Малишева невідома. Сам Сластіон мав власну колекцію шевченківських раритетів (270 одиниць), вони були передані в Інститут ім.Тараса Шевченка у Харкові. …Художник жив у Києві, на Волині, на Чернігівщині, врешті зупинився у Миргороді, де викладав учням художньо-промислової школи, працював там з 1900 по 1928 рік. Не треба, навіть, говорити, що то були за роки. Але саме тут виявилася ще одна риса його таланту. Друг і однодумець Василя Кричевського, він підтримав його у дискусії, спричиненій проєктом будинку Полтавського губернського земства і став разом з ним засновником архітектурного стилю “український модерн”. За його проєктами зведені будівлі Миргородської водолікарні, земських шкіл на Полтавщині, кредитних установ, першої електростанції у Ніжині. Зараз вони покинуті і забуті доживають свого віку, а мали б стати пам’ятками архітектури. Опанас Сластіон прожив 78 років, його життя було насичене подіями і подвижницькою працею. Збереглися світлини, на яких бачимо його у поважному віці: з учнями Миргородської художньої школи, з дружиною і сином, з поетом Павлом Тичиною. Не міг він не знати про страшну трагедію, розстріл українських кобзарів у грудні 1930 року. Він досліджував феномен кобзарства впродовж всього життя, сам створив у Миргороді капелу бандуристів, яка стала називатися капела імені Тараса Шевченка, записував разом з Климентом Квіткою на фонограф українські думи. Він міг би бути репресованим під час зачистки всього національного, яка почалася уже у 1934 р. Помер Опанас Сластіон у вересні 1933 р. у Миргороді, де і був похований. Треба сказати, що особистість художника Опанаса Сластіона заслуговує більшої уваги і поваги, серйозного наукового дослідження, популяризації, адже він був справжнім патріотом і присвятив все своє життя Україні.
Ілюстрація до поеми “Гайдамаки” Тараса Шевченка. 1886 р.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
