Пошта “СП” · “Не забуваймо, хто наш справжній ворог по життю, і робімо все для того, аби наша Україна була світочем світу”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
Маємо пам’ятати про звитяги свого народу
Слово Просвіти, №27 за 2026 рік
Валентина СЕМЕНЯК
Що віддаленішими у часі стають від нас окремі історичні події, то менше про них згадуємо. Така прерогатива людської пам’яті. Але є на Тернопіллі один цікавий чоловік – просвітянин, краєзнавець, публіцист, директор Денисівського краєзнавчого музею Богдан Савак, повз увагу якого нічого не минає. Щороку він пильно стежить за історичним календарем, особливо за тими датами, які стосуються його рідної Козівщини. Тим паче, що родинне село Денисів багате цікавими історичними постатями. Тож не дивно, що в його творчому доробку чимало краєзнавчих розвідок, якот “Бій козаків під Купчинцями та Денисовим”, “Квітка на могилу о. Вітошинського”, “Історія церкви в с. Денисові. Короткий опис”, “Культурно-мистецькі здобутки Володимира Ковальчука”. А ще – пізнавальні книжки “Вчаться діти грамоти…” (до 150-річчя Денисівської школи, 1999), “Краєзнавці Тернопільщини” (2003), “З історії села Денисова” (2006), “Мої друзі та знайомі: спогади, розповіді” (2013) , “Нашестя червоної орди” (2018), “Життя – на вівтар волі Матері-України” (2021). Є й збірки: “Просвіта” в Денисові” (1995), “Слово про Вчителя” (2002), “У пошанівок отцю Бордуляку” (2006). Цьогорічного 12 травня Богдан Савак згуртував у Денисові представників культурного і громадського простору Тернопілля: очільників владних структур, краєзнавців, письменників, істориків, педагогів та учнів місцевої гімназії імені Іванни Блажкесвоє майбутнє. А наші онуки, швидше за все, виростатимуть уже далеко від України. Можливо, вони не будуть говорити українською мовою так, як говоримо ми, але ми не повинні дати їм забути (і не повинні забувати самі!), що наша Батьківщина – Україна, що у нас є багатовікова історія, своя мова, своя культура. Ія дуже хочу, щоб наші діти й онуки не соромилися цього, а пишалися тим, що вони – українці. Боя сповнена гордості, коли кажу: “Я – українка”. Наша землячка зізналася: – Найбільше мені хотілося передати дітям ту любов до України, яку я сама ношу в серці. Щоб вони відчували: Україна – не тільки місце на мапі, це те, що живе в людині, де б вона не була. На згадку про уроки, про знання, здобуті впродовж навчального року, Юлія Євтушик подарувала кожній дитині, котра відвідувала недільну школу, створену нею книжечку “Моя Україна” – як пам’ять про їхню маленьку школу далеко від України. Серед них, до речі, була й онука пані Юлії – Мія Черна, яка по праву може гордитися своєю бабусею. Юлія Євтушик відповіла на мої запитання, найперше стосовно діяльності недільної школи. – Заняття розпочалися 11 січня цього року. Задум такий був раніше, але довгенько збиралися, – каже пані Юлія. – Теми уроків можна простежити за вич, аби вшанувати 375-ту річницю героїчного бою козаків з армією польської шляхти, який відбувся на денисівському полі Замости, неподалік села. Козацькі війська були під проводом Демка Лозовця та Семена Савича, а польські – Мартина Калиновського і Станіслава Потоцького. А зібрався люд біля пам’ятного місця – липи, під якою після бою зупинявся Богдан Хмельницький. Згадує пан Богдан: “За радянських часів влада не дозволяла впорядкувати козацьку могилу. Достовірні факти про цю битву на річці Стрипа я взяв із праць Костомарова та книжки “Шляхами золотого Поділля”, яка вийшла у Філадельфії. Польський король Казимир збирався остаточно знищити Запорозьку Січ. Але про це довідався Богдан Хмельницький і вирушив йому назустріч. У нас я не знайшов книжечкою, яку я підготувала для дітей з нагоди останнього дзвоника, зробивши це сюрпризом. Їх було десять: Україна на мапі світу і Європи, символи України, Київ, Софія Київська, Оранта, річки і області України, а початок усьому – родинне дерево, а також – трипільська культура. Щоб книжечка була цікавою для малечі, там є і розмальовки, і віршики, приказки, і їхні фото, зроблені на уроках. На останньому дзвонику я вручала хлопчикам та дівчаткам книжечки, а отець Василь Романюк – грамоти. – Скільки дітей в недільній школі? – Спочатку їх було 14. Одну з дівчаток батьки возили за 20 кілометрів, і жодного разу вона не пропустила заняття. Батьки були розчаровані, що школа закривається. – Але ж буде продовження – недільна школа не працює тільки на канікулах? – Так. Новий навчальний рік розпочнеться у вересні. – Ваші учні – діти мігрантів з України? – Звісно. З родин, де батьки бережуть своє коріння і хочуть, щоб діти його знали. Є діти зі змішаних шлюбів, є і ті, хто народився тут, в Італії. Але більшість приїхали з початком в Україні повномасштабної війни, яку в 2022 році розв’язала росія. Я педагог за фахом. Мені дуже подобається працювати з дітьми. Я і в
Учасники пам’ятної події біля історичної липи жодних документів. Але збереглися записи у польського шляхетського мемуариста Станіслава Освенціма (1605–1657). 12 травня козацькі загони почали шалений наступ. Бій почався на переправі річки Стрипи. Багато поляків тоді потонуло в трясовині, оскільки вони намагались перейти в брід. А ще більше загинуло козаків і їх спільників – татар. Після великого побоїща, на околиці двох невеликих сіл Купчинці і Денисів козаки висипали могилу, яка збереглася на денисівських полях і донині”. Боротьба українців за свою свободу триває й сьогодні. Маємо пам’ятати про звитяги свого народу. Від мого покоління ховали історію, перекручували факти, намагалися зробити з нас манкуртів. Не забуваймо, хто наш справжній ворог по життю, і робімо все для того, аби наша Україна була світочем світу.
місто Фаенца їздила кілька разів – на підміну (недільні школи організовані в чотирьох парафіях). – Що найбільше спонукає вас працювати з дітьми в недільній школі? – Найперше – любов до України. Мені так хочеться, щоб Україна жила в мирі й розквітала. Хтось, може, скаже, що це пафос. Ні, це не пафос, а щира правда. За нагоди скажу, що батьки учнів недільної школи підготували в березні захід до Шевченкового свята. Я теж брала в ньому участь. До Дня матері був невеликий концерт. Молодь намагається об’єднатися і робить це через дітей і через школу. І це тішить. ...Аби “портрет” Юлії Євтушик був повнішим, додамо, що вона є членом асоціації “Об’єднані серця”. Цікавиться громадським життям та підтримує проєвропейські і демократичні ініціативи в Італії. А ще під час нашого спілкування пані Юлія озвучила, що хоче вступити в партію Azione (дія) – це італійська ліберально-центристська і прогресивна політична партія, заснована в 2019 році. Більше того, вже “була на зборах цієї партії, спілкувалася зі студентами і зраділа, що багато молоді підтримують Україну. А присутній на зібранні європарламентарці подарувала книжку Андрія Бондарчука (про Голодомор в Україні “Уклін ангелу”. – Ред.), яку переклала італійською мовою”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
