Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Витоки · “Міф – не вигадка, а своєрідне порівняно з сучасним висвітлення історії”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

Милозвучність української мовив інформаційній безпеці сучасної України

Слово Просвіти, №28 за 2025 рік

Тарас ГОЛОТА, аспірант КНУ ім. Т. Шевченка, лавреат Міжнародної німецько-української премії імені Олеся Гончара Славнозвісна милозвучність (евфонія) української мови – не тільки художньо-естетичний образ, а й цілком наукове поняття з багатьма об’єктивними параметрами, серед яких головний – тяжіння до відкритих складів у потоці мовлення. Ця тенденція з усіх слов’янських мов найбільше виявлена саме в українській, оскільки її територія найближча до території праслов’янської мови. Так звукова сторона мови (фонетика) потверджує давню слушну тезу про те, що хліборобське населення тисячоліттями залишається на тій самій території. Цей факт є аргументом на користь правдоподібності реконструкцій мовних станів давніших часів – зокрема, мовної карти України епохи Трипільської культури. Важливим новітнім відкриттям стало осмислення трьох явищ: а) панування відкритих складів у праслов’янській мові, б) повноголосу в епоху Київської Русі та в) милозвучного чергування голосних і приголосних в українській мові – як свідчень єдиної вимовної звички тієї самої людності на тій самій території. Адже саме територія поширення української мови відповідає території розповсюдження праслов’янської мови – носіями останньої напередодні її розгалуження були творці Київської археологічної культури. (При цьому поширення повноголосу на Новгородщині корелює з виразними українськомовними рисами цієї території). Додатковими чинниками української милозвучності виступають слабкий наголос та незначне ослаблення (редукція) голосних за цими параметрами українська мова різко протиставлена московитській. Не випадково українська мова на іноземців справляє враження співу – це визначено названими звуковими чинниками. Немалу роль відіграє й багатство дзвінких приголосних (для порівняння: у фінській мові голосних іще більше, але значна кількість глухих приголосних порушує ефект милозвучності). Нарешті, у давнину українська мова мала носові голосні, які могли не тільки гармонійно поєднуватися з музичним супроводом до пісні, а й певним чином заміняти музику. Ґенеза української милозвучності (зокрема, репертуару голосних звуків української мови, специфіки наголосу та складотворення) невіддільна від формування особливостей української епічної та ліричної пісні. Реконструкція поетичних текстів Київської Русі (на основі обрядового фольклору, героїчних колядок, києворуських билин, літописів) показує, що тогочасні уявлення про мовну, зокрема поетичну милозвучність були високорозвиненими та різноманітними. Тексти княжої доби були звукописно організованими та технічно досконалими – мова своїм звучанням значною мірою заступала музику (чому сприяла й наявність носових голосних, які створювали особливі звукові ефекти). Отже, милозвучність складається з таких чинників, як тяжіння до відкритих складів, відсутність сильного наголосу та ослабленої вимови (редукції) голосних, наявність додаткового наголосу для врівноваження основного, широке використання дзвінких приголосних у потоці мовлення, уникання зайвого вживання іншомовних слів із неприродним для української мови накопиченням приголосних, ритмічність і пісенність мовлення… Милозвучність української мови не тільки захоплювала, а й науково зацікавлювала Івана Нечуя-Левицького і Володимира Самійленка, Івана Огієнка і Василя Ващенка, Петра Тимошенка і Ніну Тоцьку. Це явище – нематеріальне національне надбання України. І коріння такої милозвучності, як показують сучасні дослідження, – не тільки в епосі Київської Русі, а й набагато давніше, у часах Трипілля – завдяки незмінності хліборобської людності та сталості вимовних (артикуляційних) звичок.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин