Незабутні · “Він оживляв Шевченкові твори – вільно, розкуто, глибоко, до самого дна розкриваючи їх сутність”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
Богдан Ступка: “Животворяща ідея Кобзаря стала ідеєю українського народу”
Слово Просвіти, №28 за 2025 рік
Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, доктор історичних наук, лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка
Передслово Геніальний український артист Богдан Ступка відійшов у Засвіт 22 липня 2012 року. Мабуть, у світі не було іншого актора, який значив би так багато у формуванні свідомості нації в умовах незалежності не тільки своїм художнім генієм, але й особистою людською харизмою, що поширювалася на зіграних ним історичних персонажів, зокрема Богдана Хмельницького, Івана Мазепу. Завдяки Богдану Ступці ми наближаємося до історичної суті вітчизняних геніїв – Григорія Сковороди і Тараса Шевченка. Богдан Ступка давно став совістю української культури, а його творчість розширює територію нашої власної совісті… Мені пощастило написати шість книг про Богдана Ступку, чотири з яких побачили світ за його життя1, а дві – вже після2. Але найбільшу книгу – біографію, видану через три місяці після смерті Богдана Сильвестровича, він устиг прочитати в рукопису та навіть написати до неї передмову, в якій, зокрема, відзначалося: “Якщо читачі хочуть познайомитися з історією мого життя і моєї творчості – цій книзі вони можуть довіряти”. Саме у ній вміщено відповіді Богдана Ступки на понад 1200 моїх запитань. Звісно, чимало з них стосувалися Тараса Шевченка, та й у розмовах з артистом український Кобзар, здається, завжди був поруч… Кілька споминів про це.
“Тарас Шевченко. Заповіт” Із розмови з Богданом Ступкою: – Ви кілька разів грали Тараса Шевченка або вели розповідь від його імені... – Вперше роль Поета зіграв у 1984 році у виставі “Здавалося б, одне лиш слово...” Андрія Малишка в постановці Олексія Кужельного. Мова йшла не про конкретне життя, скоріше, про долю, житіє Поета. Вдруге, у 1995 році, зіграв Шевченка в спектаклі Валентина Козьменка-Делінде “Сни за Кобзарем”. До речі, це була перша в історії інсценівка “Кобзаря”. У кіносеріалі Станіслава Клименка “Тарас Шевченко. Заповіт” виконував роль Ведучого. Хто дивився сорок років тому виставу Андрія Малишка “Здавалося б, одне лиш слово...” — на все життя запам’ятав створений Ступкою образ українського Кобзаря. Богдан Сильвестрович згадував у 2012 році: “Дуже цікава біографічно-поетична вистава... Порожня сцена, крісло... Поет наодинці зі своїми думами та світом... Ми намагалися показати, що чим більше утисків і страждань він переживав, тим геніальнішою й грізнішою була його поезія, тим значнішим і любимішим Шевченко ставав серед народу”. До речі, Кужельний згадував, що ставив цей спектакль під керівництвом Сергія Данченка, в якого проходив режисерську практику: “У пролозі у нас читали вірші сучасних поетів – Бориса Олійника, Ліни Костенко, Дмитра Павличка. А у фіналі, коли зазвучало “Реве та стогне Дніпр широкий”, емоційний посил був настільки сильним, що глядачі, не змовляючись, всі до одного встали. Хтось із колег сказав: “Ну все, тепер нас точно посадять” (адже до так званої перебудови було дуже далеко). Сергія Володимировича після прем’єри викликали до ЦК “на бесіду”. Та все ж спектакль він відстояв, але наступного дня у нього пропав голос після такого нервового стресу...”. До речі, запитав якось у Майстра: – Ступка – це епоха? – Боже сохрани! – А Данченко? – Епоха. Коротко скажу про те, що в театрі Данченка-Ступки творчою константою був багаторічний союз великого режисера й великого артиста, який майже незмінно мав, так би мовити, подвійний ефект у творчості. Театр Данченка-Ступки не вичерпував собою всю творчість франківців – і навіть творчість режисера Данченка й артиста Ступки… Але саме їхня художня спільність ставала тією ртуттю, з якою франківці сплавлялися в одну амальгаму, народжуючи нові театральні шедеври… Особливо вражаюче Ступка прожив поетичні твори Шевченка у виставі “Сни за Кобзарем” (автор п’єси і режисер Валентин Козьменко-Делінде), що йшла на франківській сцені у другій половині
90-х років. То була серйозна спроба нового театрального прочитання Тараса Шевченка в умовах історичного становлення державності України, зміцнення національної свідомості українців. Образотворення Кобзаря знайшло абсолютно новий вияв. Артисту вдалося зінтегрувати його поезії в єдиному, цілісному сценічному творі. Він оживляв Шевченкові твори – вільно, розкуто, глибоко, до самого дна розкриваючи їх сутність. Враження було таке, що сам поет повернувся й читає свої вірші та поеми, знаючи про те, в якому світі та суспільстві він знаходиться. Не випадково “Сни за Кобзарем” були відзначені престижною театральною премією “Пектораль” в кількох номінаціях. У виставі було зібрано докупи вистраждані Кобзареві рядки про те, як розпинали Україну за московських царів: Тяжко, тяжко мені стало, Так, мов я читаю Історію України. Гадаю, ніхто краще від Ступки не прочитав би той єдиний у світі поетичний підручник з української історії, кожна сторінка якого волала від гострого болю Кобзаря.
Тілько я, мов окаянний, І день і ніч плачу На розпуттях велелюдних, І ніхто не бачить, І не бачить, і не знає – Оглухли, не чують; Кайданами міняються, Правдою торгують. І Господа зневажають, Людей запрягають В тяжкі ярма… Це було написано Шевченком за десять днів до вікопомного Заповіту, в осмисленому прочитанні якого Ступці не було й немає рівних. У Національному культурному центрі України в Москві ми часто закінчували патріотичні заходи Богоданим записом Шевченкового Заповіту у виконанні Ступки. Наші гості відразу вставали, завмирали від його гіпнотичного голосу, ціпеніли від сильного переживання – сумнівів не залишалося: через Ступку до них звертався Шевченко… Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте. В центрі російської столиці, на московському Арбаті вкотре усвідомлювалося Шевченкове: “Кайдани брязкають… Москва”…
Вкрай важливо, що у статті про Богдана Ступку в “Шевченківській енциклопедії” (автори Ассоль Овсянникова і Наталія Пономаренко) виразно відзначено ключову роль згаданих ролей у його творчому доробку: “Образи, які створив актор, в умовах історичного становлення державності України та піднесення національної свідомості українців провокували руйнування стереотипних уявлень про поета, спонукаючи глядача до пошуків істини через образну мову, специфічну метафору. Актор прагнув повернути правдиву сутність Шевченка-поета, розкрити магію його слова, що мало подальший розвиток у читацьких програмах Ступки на радіо, телебаченні та в концертах”3. Тепер – про “навчально-художньо-просвітницький кіносеріал для навчальних закладів та широкої глядацької аудиторії” під назвою “Тарас Шевченко. Заповіт”. Його авторами були Іван Дзюба, Павло Мовчан, Борис Олійник і Станіслав Клименко. Режисер-постановник – Станіслав Клименко. Композитор – Михайло Старицький. У фільмі музика та пісні звучать у виконанні Державного оркестру України, Ансамблю автентичної пісні “Джерело”, Оркестру старовинної музики “Silva Rerum”, рок-гурту “Кому вниз”. У ролях: Богдан Ступка, Богдан Бенюк, Петро Бенюк, Олександр Биструшкін, Тарас Денисенко, Марина Могилевська, Анатолій Мокренко, Наталія Наум, Раїса Недашківська, Ярослав Попадюк, Світлана Прус, Галина Стефанова. Дев’ять серій (510 хвилин) було знято в 1992–2000 роках. Виробництво цього безпрецедентного за масштабом, сюжетними колізіями, кількістю історичних персонажів і подій кіносеріалу про життя і творчість Тараса Шевченка на замовлення Міністерства освіти і науки України було забезпечено Національною кіностудією художніх фільмів ім. О. П. Довженка, Українським фондом культури, Всеукраїнським товариством “Просвіта” ім. Тараса Шевченка за участю Національної телекінокомпанії України. То був геніальний замисел і достойне його виконання. Серіал “Тарас Шевченко. Заповіт” є видатним твором, в якому Богдан Ступка неперевершено прожив історично важливу роль Ведучого. Він розповів про Шевченка і від його імені стільки, скільки до того та й опісля ніхто й ніколи не розповідав у рамках будь-якого іншого фільму, та й не тільки фільму. – Роль Ведучого, на мій погляд, відкрила вам унікальну можливість вкласти й свою душу в розповідь про Шевченка… – Ведучий, фактично розламуючи кордони простору й часу, веде глядача тернистими Тарасовими шляхами. Не претендуючи на повне розкриття таїнства поетичної творчості, — бо то сам Бог промовляв до людей устами Тараса Шевченка, – автори кіносеріалу, і я разом з ними, зробили все можливе, щоб розповідь про життєве й творче діяння Шевченка вивела глядача на висоти борінь людського духу, його вічних поривань до правди, справедливості, мудрості й краси. У шостій–сьомій серіях серіалу “Тарас Шевченко. Заповіт” артист Богдан Ступка, який умів говорити фактично від імені історії, непередавано точно й переконливо висловив кілька думок, що стали основоположними у фільмі й досі дарують глядачеві напрочуд осмислене бачення місця Кобзаря в славному минулому. Шоста серія містить епізод: Ведучий – Ступка стає на прю з самим царем Миколою І, який на час викупу поета з кріпацтва заявляє, що не було, немає й не буде ніякої України. Ступка заперечує – проникливо, переконливо, з внутрішньою Шевченковою зневагою до царя: “...Царська родина, не відаючи того, викупила свого найзапеклішого ворога, кріпака Тараса Шевченка. Історія українського народу набирала нових вимірів...”. Далі, розповідаючи про перше видання “Кобзаря” Тараса Шевченка, Ступка висновує: “Ці двадцять сторінок ознаменують початок нового буття України”.
У Чигирині та Суботові Двадцять третього та двадцять четвертого квітня 2009 року Богдана Ступку запросили на кінофестиваль у Черкаси. Ця честь випала і мені. Утім, процитую пресу: “23 квітня у Палаці культури “Дружба народів” в м. Черкаси відбулося відкриття кінофестивалю “Сурми Богдана й Тарасова пісня в кожному серці живуть”, приуроченого до 360-ї річниці утворення Української козацької держави. Метою фестивалю є привернення уваги жителів області до вітчизняної історії, культури, традицій. Кожен фільм, продемонстрований у рамках фестивалю, патріотичного спрямування, переважно тематики козацької доби. Для участі в офіційній церемонії прибув народний артист України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, художній керівник Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка Богдан Ступка і генеральний
Богдан Ступка – від Шевченка – у виставі “Здавалося б, одне лиш слово…”. 1984 рік
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
