Незабутні · “Ступка залишив нам образ саме такого Шевченка – Гетьмана Слова! Це буквально жило в його голосі”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
Пам’яті поета
Слово Просвіти, №28 за 2025 рік
Служіння літературі, як служіння Богу, – поки й віку твого. В іншому випадку – поки здоров’я й сил. Поки не відчуєш, що пора на спокій. Що ж стосується роботи над словом, то важливо якнайдовше зберігати добру творчу, а отже, й життєву форму. Як зберігав її, вважай, до останніх днів Микола Возіянов (1937–2025). А вже минули сороковини. Для мене Микола Кирилович назавжди залишається в двох іпостасях: коректного, уважного, діловитого секретаря Харківської письменницької організації і поета-гумориста. Я багато років думав, що це і є його коронний жанр, іншого не треба. Тому, коли в уже поважному віці Возіянов став творити і публікувати ліричну поезію, це стало для мене до певної міри відкриттям. Здавалося, лірика для нього не притаманна. З’ясувалось, що це не так. Микола Кирилович був одним із моїх “хрещених батьків” у літературі. Сам виявив бажання написати мені рекомендацію в Спілку. Як тільки ми познайомились, Возіянов одразу сприйняв мене як колегу, як рівного собі, хоча й набагато молодшого, що в сини йому годиться. Не забуду, як згодом Микола Кирило-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
