Театр · “У кожному епізоді бачимо різноманіття і різнобарв’я акторської майстерності”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
Українська класика від “Актора”
Слово Просвіти, №28 за 2025 рік
Едуард ОВЧАРЕНКО Фото надано театром
У виставі “Сойка” багато сюрпризів, і тут точно немає традиційного прочитання української класики. Вже на першій хвилині вистави у глядачів виникає запитання: а це точно Франко? Так, це Франко від Слави Жили – режисера, заслуженого діяча мистецтв України, знаного своїм ексцентричним поглядом на класичні твори. Особливо до душі постановка прийдеться тим, хто цікавиться психологією, відкритий до потаємного та цікавиться легкою жорстокістю. На сцені – двоє франкенштейнів, двоє бідолашних створінь зі своїми святощами й прикрощами. Вони зустрінуться за п’ять хвилин до весни, щоб переповісти історію своїх поневірянь у пошуках одне одного. “Сойка” – це психоделічне сум’яття детектива та трилера, мелодрами та хорору, сліз, любові та поту, одкровень та ще чогось міцнішого. Гості побувають на сеансі психоаналізу та поринуть у широкі загадкові світи японської художниці Яйої Кусами, творчістю якої натхненне сценічне оформлення. – Дуже люблю розкривати класичні твори по-новому, – зізнався Слава Жила. – А щодо “Сойчиного крила” я був сильно вражений виставою “Увертюра до побачення”, яку поставив Андрій Приходько у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка. Це було приблизно двадцять років тому, а я так надихнувся грою Остапа Ступки і Наталки Корпан, що пам’ятаю досі. Напевно, тоді оселилось у мені маленьке зернятко, яке проросло тільки зараз. Але проросло в зовсім іншій формі. На сцені двоє, яким кохання насправді не особливо і потрібне. Вони хочуть бути разом, та не можуть собі цього дозволити. Щось подібне зустрічається в багатьох стосунках. На мою думку, актуально поговорити про людські стосунки, про “вивихнуте” кохання, яке присутнє і в сьогоденні. Я був ініціатором постановки і запропонував цей матеріал театру. Це був пошуковий варіант. Мали приблизно два місяці інтенсивних репетицій, цьому передували два місяці підготовки. Актори зізналися, що були вперше дотичні до такого складного психологічного й умовного театру. Сам репетиційний процес теж був досить складним. І кожна нова вистава грається по-новому, бо театральне мистецтво живе. Щоразу я бачу зміну персонажів, їхній ріст, трансформацію. Це захоплює, бо кожен новий показ абсолютно не схожий на попередній. Є певна когорта глядачів, які ходять на виставу по кілька разів. Хтось не одразу може все осягнути, комусь цікаво, як вона росте. Мені здається, що унікальність цієї вистави полягає в тому, що ти можеш прийти і заглибитися. Немов потрапляєш в улюблене кіно, яке можеш передивлятися кілька разів і воно все одно буде тобі цікавим. Ігор Іванов (Хома, Генрись, Зигмунт, інженер) – прекрасний актор. Ми познайомилися, коли він працював у Київському академічному театрі юного глядача на Липках, де я був директором – художнім керівником. Ігор пішов у спортзал і чотири місяці відточував спортивну форму. Він вразив мене вірою в цю роботу. У нього кілька ролей, і ми шукали, щоб він був новим у кожній сцені. У кожному епізоді бачимо різноманіття і різнобарв’я його акторської майстерності. Вже домовилися з Ігорем про наступні проєкти. Із заслуженою артисткою України Мариною Андрощук (виконавиця ролі Марії) ми теж познайомилися в Театрі на Липках. У неї крута головна роль. Марина виходить на сцену і не сходить з неї годину і десять хвилин. Вона постійно у крупному плані. Тримає глядача, тримає цю історію. Робить це дуже майстерно. Маємо багато позитивних відгуків від глядачів щодо її пластики та ефектного виконання ролі Марії. У роботі над сценографічним рішенням (художниця-постановниця Поліна Панченко) нам допомогла творчість японської художниці Яйої Кусами. Вона специфічна людина, періодично лікується у психіатричній лікарні. І це відображається в її творчості. Ми взяли цю основу за активну зону підсвідомості. Я казав акторам, що ця площа в плямах є одночасно ніби сукнею Марії в червоний горох і запаленою підсвідомістю Хоми, який намріює свою сойку, яка пише йому листа. У виставі можна побачити трансформацію простору. Він у нас 2D, а в кінці ніби переходить у 3D. Бо за підсвідомістю з’являється додатковий простір. І у фіналі ми начебто бачимо хрест із цвинтаря. Хома його підіймає, виходить за нього в глибину і ніби возноситься. Тут ми намагалися закласти міфічні і символічні сенси (як Прометей з вогнем). Так ми бачимо виставу, а що побачить глядач – це вже інша справа. Костюми, як на мене, дуже цікаві. Вони не сучасні і водночас не історичні. Костюми стилізовані і неомодернові. Марія в червоному викликає реакцію запалення. Червоний грим на очах у акторів – це наша підсвідомість, яка запалена тим, що відбувається у світі. Музика у виставі повністю авторська. З композитором Юрієм
Звонарем працюємо не вперше. Він пише музику до моїх вистав і антреприз. Колись ми разом робили новорічний боржомі-парад Києвом. Юрій – композитор мого серця, написав прекрасну музику і до “Сойки”, яка ідеально лягла на виставу. Ним написані й усі звуки. Перед виставою глядач потрапляє в темну залу, своє місце шукає навпомацки. Світло в залі не запалюємо навмисне. І чутно як капає вода. Це також частина концепту, занурення в історію. З художницею з костюмів і артдиректоркою проєкту Тетяною Іваночко ми заклали ідею, що дія з Зигмунтом відбувається у підвалі. Пластикою займалася головний балетмейстер Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, заслужена діячка мистецтв України Ольга Семьошкіна. Мені приємно з нею працювати. Вражає її розуміння і відчуття простору, в якому вона творить, як вона вміє спрямувати акторів і видати те, що необхідно мені як режисеру. Дуже люблю театр “Актор”, його технічне наповнення і можливість вибудувати ефектну картинку за допомогою світла. Ця пістрявість інколи дає неочікуваний результат. На мою думку, виходить досить звабливо. Серед моїх найближчих планів на переосмислення – “Синє чудовисько” Карло Ґоцці в Одеському академічному музично-драматичному театрі імені Василя Василька, “Лускунчик” Гофмана у Київському академічному театрі ляльок та опера “Дон Жуан” Моцарта у Дніпровському театрі опери та балету. “Сойку” ж відпускаю у вільний політ.
*** “За двома зайцями” – це ве# села історія про спробу асимільо# ваного українця влаштувати своє життя за допомогою брехні та ма# ніпуляцій. Вистава відрізняється від популярного однойменного фільму й повертається до оригі# нального сюжету авторства укра# їнських письменників Михайла Старицького та Івана Нечуя-Ле# вицького. Адже за часів Радян# ського Союзу вона була дуже пе# рекручена. Нова вистава “За двома зайцями” побудована на двох контрастах: з одного боку жвава ук-
“За двома зайцями”
раїнська молодість, співочі вечори, перше кохання, а з іншого – прикра та перекручена історія Голохвостого, який щиро вірить, що саме за такими орієнтирами майбутнє. У виставі багато українських пісень. Деякі глядач впізнає одразу, деякі чує вперше. Це вистава для тих, хто готовий до того, що ця широко відома історію розкриється з іншого погляду. – Це моє друге звернення до української класики, – розповіла режисерка-постановниця Катерина Чепура. – Спочатку була вистава “Лис Микита” за Іваном Франком у Київському академічному театрі юного глядача на Липках. А цього разу вперше звернулася саме до українського драматургічного матеріалу. “За двома зайцями” – п’єса комедійна, а комедії зараз дуже популярні. Думаю, що велику роль відіграє й те, що автор колоритно виписав персонажі, кожен із них має свої особливості. Від Химки, в якої дуже маленька, але цікава і смішна роль, до головних героїв. У більшості постановок цієї п’єси режисери оминають масовку, а я навпаки звернула на неї більшу увагу. Хотіла відтворити київський колорит, де багато намішано з різних куточків України. А найголовніше, чому так часто звертаються до цього твору: як на мене, це історія про погану людину, яка закінчується перемогою добра. І ця перемога відбувається у комедійній формі. Режисер В’ячеслав Жила запросив мене до театру “Актор” і запропонував поставити цей твір. Це була моя перша спільна робота з “Актором”. У виставі задіяно багато акторів, тому значну увагу приділяла саме мізансценам. Окремо репе-
“Сойка”
тирували сцени з головними героями, окремо – масові сцени. Потім поєднували їх між собою. Це займало багато часу. Музичне оформлення підбирали у процесі роботи над виставою. Деякі пісні додавала, інші – навпаки, прибирала. Це був “живий” процес, хотілося відтворити музичну палітру тогочасного Києва. Сподіваюсь, вдалося. Миколу Позюка, який грає Голохвостого, я побачила під час студентського капусника. Мені було цікаво за ним спостерігати, бо він органічний. Коли Микола прийшов до мене на проби, то я вже розуміла, що візьму його на цю роль. Це єдиний актор, який спершу брався без дубля. До речі, це перша у моєму житті вистава, на яку я більшу частину акторів взяла на пробах. Хоча грає тут і частина акторів з театру “Актор”. Виконавицю ролі Проні Аріну Литовчинко теж побачила на капуснику, було дуже смішно. Вона мені одразу сподобалася. В іншому складі цю роль виконує Мирослава Ковтонюк. Вони дуже різні. Під час репетицій я просила дівчат не копіювати одна одну. Кожна з них має свій почерк. Секлета – одна з найяскравіших ролей. В одному складі її грає Ганна Сухомлин, в іншому – Марина Ейсмонт. Вони у мене теж різні: Марина – добріша, а Ганна – навпаки. Це дуже важливий персонаж, навколо неї багато чого відбувається, у тому числі масові сцени. Святослав Майстрюк грає тата Проні Сірка. Він одногрупник Миколи Позюка (майстерня Ахтема Сеїтаблаєва). Я радію, що вони до мене потрапили. Святослав цікавий тим, що може грати різнохарактерні ролі. Його теж побачила на пробах. Мама Проні – Дарія Орєхова. Давно знаю цю актрису. Вона пунктуальна, перша приходила на репетиції, найкраще вивчала текст. А ляльки-мотанки, що використовуємо у виставі, робила її мама. Галю у нас грає Христина Комарова. Це актриса театру “Актор”, яка з самого початку активно включилася в роботу. В іншому складі цю роль виконує моя колишня студентка Юлія Вишнякова. Це теж абсолютно різні історії. До того ж дівчата зовсім не схожі зовні. Степан у виставі Андрій Зайцев, він навчається у Київському національному університеті культури та мистецтв. Вводився у виставу в останній момент. Всі інші виконавці – мої студенти з
Серед нових вистав Київського академічного театру “Актор” популярністю у глядачів користуються “Сойка” за новелою Івана Франка (режисер Слава Жила) та “За двома зайцями” за п’єсами Івана Нечуя-Левицького та Михайла Старицького (режисерка Катерина Чепура).
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
