Пошта “СП” · “Я вірю в те, що через деякий час Україна стане однією з опор майбутньої світової системи безпеки”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
Тримаємо стрій
Слово Просвіти, №28 за 2025 рік
У прифронтовому Краматорську відбулася знакова подія. Голова Донецької обласної організації Національної спілки письменників України Микола Сіробаба вручив членський квиток НСПУ Сергію Горбатенку (див. фото). Це — довгоочікуване поповнення в Донецькій обласній організації НСПУ.
Сергій Олександрович Горбатенко народився в Бахмуті на Донеччині 21 травня 1984 року. У цьому місті закінчив середню школу №12. Вищу освіту здобув на філологічному факультеті Слов’янського (нині — Донбаський) державного педагогічного університету (українська філологія). Працював журналістом і редактором на регіональних каналах “Тор” та “С-плюс” (Слов’янськ); журналістом на Громадському телебаченні Донбасу; був регіональним представником Уповноваженого ВРУ з прав людини; на кінець 2024 року працював позаштатним кореспондентом української служби “Радіо Свобода”. Нагороджений орденом “За заслуги” ІІІ ст. (червень 2022 р.). Має три поетичні збірки: “Афекти” (Слов’янськ, 2003); “Зелені яблука” (Слов’янськ, 2006); “Іпостасі ковили” (Луцьк, 2025). Лавреат обласної літературної премії імені Григорія Кривди. Член НСЖУ. Олег МАКСИМЕНКО, відповідальний секретар Донецької обласної організації НСПУ, м. Краматорськ
А ось що написав про Сергія Горбатенка його колишній викладач в педінституті, відомий письменник і просвітянин, голова Донецької облорганізації НСКУ Валерій Романько: “Ще тоді, двадцятирічним юнаком, поет-початківець, старшокурсник Слов’янського педінституту, бачив поруч, тут, на Донеччині, байдужість багатьох до рідного, свого, українського, а разом з тим було плазування перед чужим, расєйскім, “какая разница”… І попереджав поет: “Нам не минути злої кари!”. Це у його ранній збірці “Зелені яблука” (2006). Не прислухалися земляки: продовжували голосувати за бойків, штеп, лещинських, азарових… А сьогодні, через 20 років, уже сорокарічний Сергій Горбатенко змушений писати про війну, яку багато в чому оті байдужі землячки, яким було “какая разница”, принесли на нашу землю. Але то вже інші вірші – зі збірки “Іпостасі ковили” (2025). Ось кілька поезій Сергія Горбатенка:
Змінити Ми до всіх толерантні: До вбивць, до святих, до правди, До брехні, до спокуси, До СНІДу і до росії. Ми такі вже м’які,
Що нема нам з собою ради. В біса ми християни – А в Бога в калюжу сіли. Нам садочок, дітей І язик на душе сасєду. Хай нас луплять – А ми цілуватимем ніжно кий. Це прокляте, плебейське, Теперішнє наше кредо: Їсти хліб, брати слово З ворожої нам руки.
Констатація Ми й досі ще не досягли Подружжя нації й держави. Сказав недарма біс лукавий: “Ви – недостріляні хохли!” Під бравий шароварний стиль Каструють псевдо-патріоти “Не вмерлої” Вкраїни ноти, А ми страждаєм від похміль. А дні ідуть. Вперед чи вліво? І мова наша – юродива! – Дінцем таврована давно. Нам не минути злої кари За те, що дивослова барви Закинули на дно.
Зрада Аплодуєте – Не руками, а ратицями! Та вами, брудним Без’язиким бидлом, Вдалому слову Так добре гратися! Таких, як ви, Просто наскрізь видно! Отямтеся! Чи вдавіться Своїми оваціями! Для вас симфонія Гірша за частівку! Невже не відвикнете Не-бути вкраїнською Нацією?! Невже із рідної Вашої ж матері Зробите ницу Гулящу дівку?! Донецька область
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
