Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Давайте обговоримо 7 · с. 7сторінка оригіналу ↗

КОНЦЕПЦІЯ державної мовної політики України

Слово Просвіти, №29 за 2006 рік

ПРОЕКТ Цей документ розроблено в Міністерстві культури і туризму України на виконання доручення КМУ Робочою групою, схваленою Урядом Липень 2006 року ЗМІСТ: Вступ. Обґрунтування необхідності у розробці Концепції державної мовної полі$ тики. 1 розділ. Стратегія державної мовної полі9 тики. а) Аналіз мовної ситуації в країні та про$ цесу формування корпусу мови; б) Визначення мети Концепції; в) Завдання Концепції та її головні орі$ єнтири. 2 розділ. Загальні принципи державної мовної політики. а) Державна мова; б) Мови національних меншин; в) Мови міждержавного спілкування. 3 розділ. Забезпечення реалізації засад державної мовної політики. а) Система вироблення державних під$ ходів; б) Механізми реалізації державної мов$ ної політики; в) Суб’єкти реалізації державної мовної політики; г) Першочергові завдання щодо забезпе$ чення реалізації засад державної мовної по$ літики; д) Механізми здійснення контролю за дотриманням законодавства про мови в Ук$ раїні. Висновки. Очікуваний результат. Необхідність у розробці Концепції дер$ жавної мовної політики України (далі — Концепції) викликана нагальною суспіль$ ною потребою у визначенні та схваленні принципів і пріоритетів у діяльності органів державної влади щодо розвитку і застосу$ вання української мови як державної, росій$ ської та інших мов національних меншин України. Концепція враховує необхідність забез$ печення розвитку України як суверенної де$ мократичної держави, консолідації україн$ ського народу, збереження міжнаціонально$ го миру і злагоди. Концепція покликана стати орієнтиром для органів державної влади при виробленні стратегії і тактики здійснення мовної полі$ тики, вирішенні практичних завдань, пов’язаних із оптимізацією мовного просто$ ру, створенням умов для всебічного розвит$ ку української мови та розширення сфери її суспільного функціонування як державної, а також для відродження, захисту і викорис$ тання інших національних мов. Актуальність прийняття Концепції зу$ мовлена необхідністю вироблення послі$ довних і виважених підходів у вирішенні мовних проблем, недопущення при цьому політичних спекуляцій та етнічних кон$ фліктів, а також створення орієнтирів для органів державної влади й місцевого само$ врядування при формулюванні ними стра$ тегії і тактики у мовних питаннях, визначен$ ні шляхів і методів активізації роботи щодо здійснення мовної політики, вирішенні практичних завдань, пов’язаних із оптимі$ зацією мовного простору. Концепція державної мовної політики базується на засадах Конституції України, нормативно-правових актах України та дер$ жавних мовних програмах, Європейській хартії реґіональних мов або мов меншин, ратифікованої Верховною Радою України у травні 2003 року, загальновизнаних міжна$ родних правових актах, що стосуються мов$ ної сфери. Враховуючи актуальність розв’язання багатьох проблем, спрямованих на забезпе$ чення належного функціонування україн$ ської мови як державної в усіх сферах сус$ пільного життя на всій території України та основи для забезпечення необхідних кому$ нікативних функцій на міжнародному рівні, використання і захисту мов національних меншин України, основний комплекс захо$ дів передбачається здійснити за період із 2006 до 2010 року, який розглядається як по$ чатковий етап. Стратегічні положення Концепції, що мають глобальні пріоритетні напрямки, роз$ раховані на 15—20 років. 1. СТРАТЕГІЯ ДЕРЖАВНОЇ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ На території України через різні обста$ вини склалася ситуація двомовності та ба$ гатомовності, що за правильного підходу може служити не тільки джерелом взаєм$ ного збагачення мов і культур, а й зміцнен$ ня української державності та мовної кон$ солідації суспільства. Державна політика в Україні у мовній сфері виходить з основно$ го принципу рівнозначності всіх мов неза$ лежно від їхнього правового статусу, а та$ кож чисельності та характеру розселення носіїв мови. Стрижнем мовної політики, включаючи політику в галузі освіти, є стратегія збере$ ження і зміцнення збалансованості та гар$ монізації стосунків між українською нацією та національними меншинами України. У зв’язку з цим потрібно активно забезпечува$ ти вивчення всіма громадянами української мови як державної та сприяти вивченню мов національних меншин України. Треба створювати умови для гармоній$ ної взаємодії української мови з іншими мо$ вами національних меншин України. Інс$ трументом регулювання міжнаціональних відносин в Україні повинна стати державна політика у сфері застосування української мови як державної та мов національних меншин. Природна мова є основною комуніка$ ційною системою людини, функції якої на$ бувають усе більшого значення, оскільки ін$ тенсивність комунікацій у сучасному світі зростає випереджаючими темпами порівня$ но з іншими ділянками суспільної практи$ ки, набуваючи все більшої ваги у забезпе$ ченні життєдіяльності глобалізаційної між$ народної спільноти. Саме глобалізаційні процеси, характерні для сучасного періоду розвитку світової ци$ вілізації, активізували дві суперечливі тен$ денції в мовній сфері: з одного боку, зумов$ лені парадигмою інформаційного суспіль$ ства явища уніфікації мовно-інформаційних процесів із домінуванням вузького кола так званих світових мов, а з другого — природне прагнення кожного народу до самоідентифі$ кації, захисту, збереження й розвитку влас$ ного національно-культурного начала. Мовна сфера, покликана обслуговувати всі аспекти суспільної практики у самій дер$ жаві й водночас бути основою для забезпе$ чення необхідних комунікативних функцій на міжнародному рівні, подекуди стає аре$ ною драматичних колізій між відзначеними тенденціями. Останнім часом об’єктивно зростають передумови для обмеження сфе$ ри застосування рідної мови на користь ін$ ших мов, які мають більше поширення та міжнародний статус. Тим часом досвід переконує, що у тих державах, де недооцінюють мовні пробле$ ми, завжди є відповідна внутрішня та зов$ нішня напруга. Тому кожна країна, яка не бажає перебувати в колі світових аутсайде$ рів, піклується про розвиток своєї мови (мов) і вживає необхідних заходів щодо під$ тримки її (їх) належного статусу. У зв’язку з цим доцільно розглядати мовну (а отже, й лінгвістичну) безпеку краї$ ни як окрему ділянку інформаційної та спе$ цифічний різновид національної безпеки (ст. 17 Конституції України). Порівняно новим аспектом мовного статусу, що надзвичайно актуалізувався востаннє десятиліття, є технологічний, по$ в’язаний із застосуванням механізмів при$ родної мови в інформаційно-комунікацій$ них технологіях. Провідною тенденцією лінгвістичного компонента міжнародних відносин є розви$ ток так званого багатомовного суспільства, на формування якого спрямовано низку на$ ціональних і міжнародних програм, що ак$ тивно виконуються у розвинених країнах протягом останніх років. Аналіз мовної ситуації та процесу формування корпусу мови Україна — одна з найбільших країн Єв$ ропи за кількістю населення. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, в ній проживало 48,24 млн. осіб, у то$ му числі українців — 37,5 млн. осіб або 77,8 %. В Україні функціонує понад 80 різ$ них мов. Українську мову рідною назвали 32,6 млн. осіб, або майже 68 % від загальної кількості всіх громадян. За деякими даними майже 60 мільйонів людей у світі володіють українською мовою тією чи іншою мірою. Історично склалося так, що мешканці сіл України, а також міські мешканці захід$ ного реґіону держави переважно україн$ ськомовні, а сходу, півдня і почасти великих міст — переважно російськомовні. Російська мова в Україні є найбільш по$ ширеною в друкованому варіанті. За деяки$ ми даними до 80 % фондів бібліотек України складають російські друковані джерела. Ро$ сійська мова досі превалює в деяких важли$ вих ділянках української суспільної практи$ ки (наука, особливо природнича та техніч$ на, бізнес, торгівля, спорт, медицина тощо). Реальність, що склалася у мовній цари$ ні, пов’язана, переважно, з довготривалим періодом бездержавності українського на$ роду та є результатом цілеспрямованої полі$ тики нищення української мови. Крім того, тяжкий удар по українській культурі й мові нанесла тоталітарна система, масовими де$ портаціями і репресіями, руйнацією бага$ тьох національних цінностей. Поряд із до$ сягненнями у розвитку та співпраці народів, які були в радянський період, проводився курс на русифікацію, що заклав основу бага$ тьох теперішніх суперечностей у мовній сфері. Незважаючи на те, що українська мова вперше отримала статус державної з прий$ няттям 28 жовтня 1989 року Закону України “Про мови в Українській РСР” (чинний і досі), тільки зі здобуттям Україною неза$ лежності розпочався процес українського мовного відродження. Цьому сприяло конституційне закріп$ лення державності української мови та здій$ снення низки урядових заходів, спрямова$ них на піднесення ролі та авторитету укра$ їнської мови в суспільному житті країни. Законодавча база в Україні з цього питан$ ня переважно відповідає загальноприйнятій світовій практиці й узгоджується з відповід$ ними міжнародно-правовими актами. Однак загальносистемного узгодження між відзна$ ченими правовими актами досі не проведе$ но; вони недостатньо забезпечені необхідни$ ми виконавчими механізмами. Аналіз мовної ситуації свідчить про те, що лише задекларо$ ваності державного статусу української мови для повноцінного та незворотного утвер$ дження її в усіх сферах суспільного життя не$ достатньо — потрібний механізм реалізації зазначених вище правових документів щодо функціонування української мови, а також врегулювання питань, пов’язаних із удоско$ наленням юридичної відповідальності за по$ рушення законів, які регулюють питання ви$ користання державної мови. Таким чином, сьогодні ситуація в мов$ ній сфері залишається складною, характе$ ризується низкою негативних явищ і тен$ денцій. Сучасній мовній ситуації притаман$ ний розвиток процесів, які негативно впли$ вають на стан української мови, а саме: — українська мова як державна ще не набула необхідного поширення в усіх сфе$ рах суспільного життя; — подекуди навіть спостерігаються про$ цеси звуження сфери застосування україн$ ської мови, що спричиняє соціальну напру$ гу в суспільстві, породжує сепаратистські настрої, суперечить інтересам національної безпеки України, ставить під загрозу її суве$ ренітет і державне самовизначення; Продовження на с. 8 Антиконституційні, антимовні процеси, що відбуваються в Україні, вимагають визначеності державної мовної політики, зміцнення її національно-культурного фундаменту. За дорученням Кабінету Міністрів України Робоча група, схвалена урядом і патронована Міністерством культури і туризму України, розробила проект Концепції державної мовної політики України, публікуючи який, ми пропонуємо долучитися до його обговорення на шпальтах “Слова Просвіти”. Закликаємо українську громадськість не бути байдужими до тієї мовної драми, яка розгортається в нашій державі, коли мова — душа і серце народу — стала об’єктом політичних спекуляцій і торгів. Запрошуємо вчених, вчителів, просвітян, усіх громадян долучитися до обговорення цієї Концепції… Відгуки й уточнення чи пропозиції надсилайте на адресу редакції тижневика: Київ-1, Хрещатик, 10-б.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин