Без мови немає нації · slovoprosvity.com.ua · с. 1сторінка оригіналу ↗ Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки
ч. 29 (354) 20-26 липня 2006 р.
ТИЖНЕВИК ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА» імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
До Всесвітнього Форуму українців Стор. 4 Зігріті дитячі серця
Стор. 5 Обговорюємо проект Концепції державної мовної політики України
Без мови немає нації · slovoprosvity.com.ua · с. 1сторінка оригіналу ↗ Фото О. Литвиненка
ГАРЯЧА ТЕМА
У таборі під синіми знаменами Партії реґіонів сидять “охоронці” досягнень переможної парламентської більшості. Отже, вони зорієнтовані швидше на оборону, ніж на напад. Над табором “революціонерів” майорять прапори різних партій, яких об’єднує лише почуття поразки. Цих прапорів так багато, що часом здається — більше, ніж людей. А самі знамена, як відомо, революцій не роблять. Щоправда, кількість людей із прапорами на вулицях столиці збільшується. Блок Юлії Тимошенко організував доставку своїх симпатиків із областей. Ще більше їх буде, без сумніву, 25 липня, це остаточна дата для ймовірного розпуску парламенту, якого так домагається БЮТ та інші партії, представлені в наметовому містечку на Майдані. Розпуск Верховної Ради — єдине, що їх об’єднало нині, адже це, теоретично, другий шанс увійти до парламенту. Тому не дивно, що поряд із наметами “бютівців”, котрі практично втратили шанс мати свого прем’єра, стоять і намети “Пори” та Української народної партії Костенка — партій, які навіть не спромоглися подолати трипроцентний бар’єр на минулих виборах. А є там ще й прапори УНА-УНСО і “Руху за єдність” Бойка, котрі до парламенту навіть не наближалися. Є символіка ще більш марґінальних політичних груп, котрі нi на що не розраховують, окрім як нагадати про своє існування. Така собі безкоштовна політична реклама в центрі столиці. До того ж усі ці сили мають дещо різні завдання і методи боротьби. БЮТ блокує Верховну Раду і сподівається загітувати не-симпатиків Юлії Тимошенко до своїх акцій. “Пора” теж бере участь у блокуванні парламенту і грає з “реґіоналами” у футбол, а “унсовці” розважаються “биттям по писку” заблукалого вночі до їхнього табору представника Євразійського союзу молоді. Майже нічого нового. Не варто, мабуть, і наголошувати, що прості кияни вже не несуть чаю й котлеток мешканцям “наметових містечок”, а про “сухий закон” ні серед революціонерів, ні серед контрреволюціонерів ніхто вже й не згадує. До того ж — літо, спека. Участь у мітингах і пікетуваннях чергується з купанням у Дніпрі та іншими видами відпочинку. Не дурний же казав, що “улітку революцій не роблять”. Крім того, якщо вірити інформації з політичних кулуарів, розпуску Верховної Ради не буде. Чергове засідання парламенту у вівторок 18 липня ще раз це підтвердило. “Реґіонали” надійно тримають в облозі (у прямому і в переносному значенні слова) “лобні місця” Верховної Ради. Спроба “помаранчевої” опозиції заблокувати депутатам вхід до Верховної Ради нічого не дала. Існування “антикризової коаліції” проголошено ще раз — тепер уже в абсолютній згоді з регламентом. “Наша Україна” офіційно перейшла в опозицію, але з виступу на парламентській трибуні Анатолія Кінаха було видно: партія ще сподівається на теплі містечка в уряді й на недругорядні комітети Верховної Ради, заради чого готова леґітимізувати “антикризову коаліцію”. Теоретично розпуску парламенту домагається лише БЮТ. Але якось не зовсім послідовно. На тому ж засіданні Верховної Ради представники Блоку Тимошенко заявили, що вимагатимуть нових виборів, боротимуться за очолювання певних комітетів. Про це журналістам повідомив заступник Юлії Тимошенко Олександр Турчинов. “Будь-який депутат зобов’язаний працювати в комітеті. Ми визначили своїх представників для роботи в комітетах на випадок, якщо Ющенко не розпустить парламенту”, — зазначив він. Самого ж Турчинова БЮТ висунув як кандидата на посаду віце-спікера парламенту. Того ж дня речник БЮТ Віталій Чепінога розповів, які саме комітети Верховної Ради хоче очолити БЮТ. Отже, рішенням фракції Микола Томенко висунутий на посаду голови Комітету з питань сім’ї, молоді та спорту.
Андрій Шевченко запропонований фракцією на посаду голови Комітету з питань свободи слова, а Богдан Губський — комісії з питань приватизації. На посаду голови Комітету з питань Агропромислового комплексу висунуто Михайла Гладія. Як повідомило інтернет-видання “Українська правда”, на посаду голови Комітету з питань будівництва, архітектури й житлово-комунального господарства БЮТ висунув Юрія Сербіна. На посаду голови з питань екології висунуто Валерія Кальченка, очолити Комітет із питань культури і духовності має Володимир Яворівський. Про свої апетити заявили представники “Нашої України”. Водночас “Українська правда” з посиланням на джерела в “Нашій Україні” повідомляє, що Петра Порошенка висунуто на посаду голови Комітету з питань фінансів і банківської діяльності, Микола Мартиненко — Комітет із ПЕК, Анатолій Кінах — Комітет із питань нацбезпеки, Борис Тарасюк — Комітет із питань євроінтерграції, Володимир Стретович — із питань правоохоронної діяльності. Із цього можемо зробити висновок, що вся риторика, пов’язана з розпуском парламенту, зорієнтована тільки на введення в оману політичних марґіналів, котрі мають великі надії, але слабо поінформовані про реальний стан справ. Отже, за два-три тижні мешканцям наметових містечок доведеться роз’їхатися по домівках. Але можливо, що десь 24 або 25 липня вони таки захочуть витратити накопичену в таборах енергію один проти одного, та це все одно не вплине на політичні події у країні. Не дарма ж тих, хто сидить у високих кабінетах, називають владою, а тих, хто в наметах, — політичним марґінесом.
Володимир ПАВЛІВ
z
Криза “помаранчевої” влади і створення “біло-рожевої антикризової коаліції” знову повернули на київські вулиці різноманітні наметові містечка. Однак революції не буде. Контрреволюції — теж. Немає революційного духу в мешканців і візитерів цих “містечок”.
Стор. 7, 8, 9, 10
Літо “Молодої Просвіти” Стор. 11 Мультсеріал “Лис Микита” від “Просвіти” Стор. 14 0 6 0 2 9
4 820095 780016
УСЬОГО НА РАХУНКУ ТАРАСОВО Ї ЦЕРКВИ — 787 875 грн. 60 коп.
Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки
неможливо роботи влітку. По$ друге, зараз рівень розчарування настільки великий, що дуже бага$ то моїх знайомих, учасників того “Майдану”, за жодних обставин не вийдуть боронити ані Ющен$ ка, ані Тимошенко. Чи боронити абстрактні цінності? Коли лідери були надто недолугі, то вони по$ винні навчитися жити в опозиції, як це має бути в демократичній країні.
Кость БОНДАРЕНКО, дирек$ тор Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна: — Взагалі можливим є будь$ що. Але варто згадати геніальну працю Карла Маркса “18 брюме$ ра Луї-Бонапарта”, яка починала$ ся словами: “Гегель свого часу до$ вів, що історія повторюється дві$ чі: першого разу у вигляді траге$ дії, другий — у вигляді фарсу”. У даній ситуації проведення друго$ го “Майдану” — фарс. Чому реа$ лізувати новий “Майдан” буде важко? По-перше, влітку в Україні не відбувалося жодного результатив$ ного виступу громадськості, ос$ кільки це мертвий політичний се$ зон. Мертвими сезонами корис$ тується, як правило, контррево$ люція, а не революція. По-друге, у 2004 році люди розуміли, що тоді вкрали їхні го$ лоси, намагалися фальсифікувати результати волевиявлення. Нині ж людям довели, що вибори про$ йшли більш-менш чесно. А те, що відбувається у Верховній Раді, — це вже ігри елітарного, не електо$ рального характеру, тобто ігри, долучати до яких громадськість не варто. І громадськість це чудо$ во розуміє. По-третє, мені здається, є певна натягнутість у пафосі Юлії Тимошенко та її соратників. Юлія Тимошенко переграла сама себе — нинішня ситуація виникла че$ рез її жадібність, небажання діли$ тися посадами. І якби не її незба$ лансована політика, ми вже давно мали б і уряд, і працюючий парла$ мент. І останнє. Як свідчить соціо$ логія, більшість громадян в Укра$ їні схиляються до широкої коалі$ ції. Всі ці фактори призводять до того, що “Майдан” стає не просто неможливим, а не доцільним.
ся перетворити на територію боротьби за рідкісні природні багатства та економіку України, і тут особливо виділяються наші вітчизняні олігархи, які насправді не є патріотами своєї держави. Ми всією душею підтримували Вас на президентських виборах, ми підтримали національнопатріотичні партії на виборах до Верховної Ради України, тому маємо моральне право звернутися до Вас із проханням невідкладно використати надані Вам права. У зв’язку з надзвичайним станом і політичними подіями, які можуть призвести до розколу держави, втрати незалежності, вимагаємо розпустити нинішній склад парламенту. У цьому, на наш погляд, єдиний порятунок.
Письменники, депутати Верховної Ради України: В. ЯВОРІВСЬКИЙ, Олена БОНДАРЕНКО, Л. ЛУК’ЯНЕНКО, В. КУЙБІДА, Л. ТАНЮК, В. ТЕРЕН, члени Президії НСПУ, голови обласних організацій НСПУ
11.07.06 р.
ДУМКА ЕКСПЕРТІВ
Михайло ПОГРЕБІНСЬКИЙ, директор Центру політичних дос$ ліджень і конфліктології: — Умов для другого “Майда$ ну” не існує, але багато чого зале$ жить від політичного класу. Якщо політики підуть “стінка на стін$ ку”, роздратують людей, то вони вийдуть. Але я вважаю, що це не просто фарс, а трагіфарс із непе$ редбачуваними наслідками. За умов, які зараз склалися, помірковані толерантні люди, а більшість “Майдану$2004” скла$ дали саме вони, зараз на майдан не підуть. Це очевидно. Отже, як$ що “Майдан” і відбудеться, то він складатиметься частково із людей проплачених, частково — налаш$ тованих надзвичайно радикально й агресивно, як з одного боку, такі з іншого. Саме це може призвес$ ти до трагедії. Я вважаю, що полі$ тики мають звернути на це увагу. Дуже сподіваюся, що стрима$ ність української ментальності спрацює знову і жодних ради$ кальних подій не відбудеться.
Олесь ДОНІЙ, голова Центру досліджень політичних цінностей: — “Майдан”, як форма прове$ дення вуличних акцій із викорис$ танням технічного спорядження$ наметів, у Києві вже триває. Інша річ, якого розмаху може набути новий “Майдан”, і які наслідки можливі від його тиску. Тут варто повернутися до української історії і згадати, що “Майдан” як намето$ ве містечко з широкомасштабни$ ми демонстраціями виник уперше аж ніяк не під час Помаранчевої революції. Уперше ця технологія була застосована в жовтні дев’яностого року під час “сту$ дентської революції на граніті”, і тоді акція досягла успіху. Вже че$ рез два роки переважна більшість тих самих студентських ватажків ставила ще раз наметове містечко (до речі, набагато більш технічно оснащене порівняно з першим ра$ зом) на Хрещатику, але підтримки від населення здобути не вдалося. Друге наметове містечко 1992 року не досягло жодних політичних ус$ піхів, зазнало фіаско і було згорну$ те. Сама ідея наметів на Хрещати$ ку після цього на довгі роки була дискредитована.
Вельмишановний пане Президенте! Дорогий Вікторе Андрійовичу!
Ви знаєте, що я була й усе ще залишаюся Вашою палкою при$ хильницею, саме тому дуже про$ шу Вас: будь ласка, зупинiться! Не підтримуйте бандитів і зрад$ ника Мороза! Знайдіть юридичні шляхи для швидкого розпуску Верхов$ ної Ради, щоб не розтягувати ще більше це тривале знущання з України та не втратити зовсім довіри світової громади до укра$ їнської демократії! Я прекрасно розумію, що розпуск Верховної Ради зараз — це черговий вир безвладдя, хао$ су й бруду, але так станеться ли$ ше в тому разі, якщо не буде жорстких і рішучих дій Прези$ дента. Нещодавно я була в Кри$ му й чула, чому там на виборах більшу підтримку серед демок$ ратiв мала саме Юлія Володи$ мирівна, — тому що вони вва$ жають Вас не здатним навести лад і захистити чесних людей україні… Я запевняла їх, що Ви — прихильник абсолютної закон$ ності (хоча й зрозуміло, що без Конституційного Суду й належ$ ної чесності судів усіх рівнів ні про яку законність у нас не мо$
Фото О. Литвиненка
Чергова спроба поставити на$ мети на Хрещатику й розбурхати суспільство відбулася після заги$ белі одного з колишніх студент$ ських активістів Георгія Ґонґадзе і дала поштовх акції “Україна без Кучми”. Але населення на той момент виявилося не готове під$ тримати акцію під моральними, але абстрактними гаслами, і чер$ гове наметове містечко зникло від холоду й снігу. Наступний “Майдан” із наме$ тами відбувся під час Помаранче$ вої революції і досяг поставлених перед ним цілей. Поки що досвід української історії вчить, що кож$ не нове українське покоління (а вони змінюються приблизно раз на 10—15 років) може мати свій успішний “Майдан”. А неус$ пішних “Майданів” може бути скільки завгодно.
ВІДКРИТІ ЛИСТИ ПРЕЗИДЕНТУ же бути й мови!)… Але всі ми сподівалися, що тандем толе$ рантного Ющенка й рішучої Ти$ мошенко зможе навести лад в Україні… Однак зараз чергові чвари в демократичному таборі й Ваша “боязнь” знову відкину$ ли нас усіх до Кідалова! Повірте, те, що Вам боляче від зради Мороза, аж ніяк не послаблює нестерпного болю і розчарування всіх нормальних людей в Україні й світі від того, що Ви потураєте бандитам ут$ верджуватися при владі в Украї$ ні! Невже Ви не бачите, що після виборів голови й правління ВР і прем’єра вони зроблять Вам ім$ пічмент — 100 %! Навіть якщо не зроблять (що неможливо!) — Ви лише лялька в їхніх руках, до то$ го ж Ви будете Президентом без народу, бо остаточно втратите електорат і жодними заграван$ нями з “реґіонами” не придбаєте голосів їхнього електорату! Дай Боже Вам прийняти пра$ вильне рішення! Тоді вся поряд$ на Україна й увесь цивілізований світ знову будуть з Вами! Нехай береже й допомагає Вам і всiм нам Господь!
Любов СИРОТА, поетеса, інвалід Чорнобиля
Микола МИХАЛЬЧЕНКО, пре$ зидент Української Академії полі$ тичних наук: —Новий “Майдан” неможли$ вий. Населення настільки розча$ роване в усіх політичних силах, що не можливий ні “помаранче$ вий”, ні “біло-синій”, ні “роже$ вий”, ні будь-який інший “Май$ дан”. Тому треба вирішувати все шляхом домовленостей між полі$ тиками.
Максим СТРІХА, керівник нау$ кових програм Інституту відкри$ тої політики: — Я не виключаю можливості нового “Майдану” взагалі, але боюся, що він малоймовірний протягом найближчих місяців. Насамперед неможливий тому, що революцію, як хтось слушно сказав, важко робити взимку й
ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ В. А. ЮЩЕНКУ
Вельмишановний Вікторе Андрійовичу!
Українські письменники, як і вся національно-демократична громадськість України, глибоко стривожені політичними подіями останніх днів, коли так звана широка антикризова коаліція, порушуючи законодавство й усі загальнолюдські правила моралі, захопила владу у Верховній Раді України. Ми добре усвідомлюємо, що може чекати Україну і наш народ, якщо нами керуватимуть бандити, здирники, здаючи всі багатства України чужинцям. Таке “благо” ми вже пережили за часів Л. Кучми, особливо в останні роки його правління, коли було спровоковано розкол письменницької організації з метою захоплення всього нашого майна. Тисячі письменників були активними учасниками Помаранчевої революції, а в нашому Будинку на вулиці Банковій, 2 містився один зі штабів Майдану. Десятки наших поетів оспівали цю знаменну подію у своїх віршах, поемах і піснях. Ми добре бачимо, що нашу незалежну державу намагають-
СВІТ
Наметові містечка, що виникли упродовж останніх тижнів у Києві, мало у кого асоціюються з “революцією”. Тому вони практично не мають підтримки киян, а для туристів служать лише як тло для фотографій. Політологи, опитані Центром дослідження політичних цінностей, також не схильні вірити в повторення подій півторарічної давнини.
Після вторгнення на територію Ізраїлю ліванських активістів терористичного угруповання Хезболла й викрадення двох ізраїльських військових, євреї розпочали мілітарні повітряні акції, бомбардуючи військові об’єкти Лівану. Мусульманські екстремісти відповіли їм терактами проти мирного населення в Хайфі... Міністерство закордонних справ України закликає всіх українських громадян утриматися від подорожей у район конфлікту.
Загроза війни в районі Близького Сходу стала настільки реальною, що Рада Безпеки ООН не виключає введення миротворчих військ у реґіон. Дипломатичні представництва країн, громадяни яких перебувають на території країн цього реґіону, розпочали їхню термінову евакуацію. Ізраїльські військові кілька разів на добу атакують чергові стратегічні об’єкти на території Лівану, які терористи Хезболла можуть використати під час імовірної атаки на Ізраїль. Ліванський уряд, побоюючись офіційного початку війни, наразі не робить гострих заяв та апелює до міжнародної спільноти про допомогу. Першим на заклик відгукнувся французький президент Жак Ширак, котрий вислав до Бейрута прем’єра країни Домініка де Вільпена. В офіційному повідомленні прес-бюро французької влади мета візиту зазначена як “вираз підтримки ліванського народу”. Голови країн Великої Вісімки, котрі зібралися на саміті в Санкт-Петербурзі, також висловили занепокоєння конфліктною ситуацією у районі Червоного моря та закликали сторони конфлікту скласти зброю, виразно зазначивши, що “першими мають припинити атаки ліванці, а вже потім євреї”. Тим часом у Ізраїлі населення готується до найжахливішого — війни. Євреї масово купують питну воду, продукти харчування та ліки. Проте паніки серед мирного населення більшої частини країни немає. Найдраматичнішою ситуація залишається на півночі Ізраїлю, де локальна влада, зокрема Хайфи — третього найбільшого за розмірами міста країни, закликає громадян перебувати у бомбосховищах. Місто регулярно бомбардують екстремісти з Хезболла, котрі погрожують підірвати й хімічний завод, спричинивши цим екологічну катастрофу. У відповідь ізраїльтяни заявляють, що екстремістам їх не залякати, та найближчим часом збираються атакувати Південний Ліван (про це сказав ізраїльський генерал Уді Адам). Головним завданням ізраїльських атак є максимальне послаблення терористів із Хезболла й виконання вимоги від ліванського уряду про регулярний контроль прикордонних територій ліванською армією, а не терористами з Хезболла, як це відбувається останнім часом. На захист Хезболла стали Сирія та Іран, котрі заявили, що за будь-яких обставин не допустять знищення цього терористичного угруповання. У відповідь Ізраїль погрожує повітряними атаками стратегічних об’єктів цих країн. У цій ситуації Ізраїль може атакувати Сирію та Іран кожної миті. Однак, на думку ізраїльських військових експертів, конфлікт обмежиться лише повітряними атаками. Свою допомогу у вирішенні конфлікту запропонували і Сполучені Штати Америки, за посередництвом представників котрих ізраїльський уряд переказав Ліванові вимоги, після виконання яких євреї припинять бомбардувати територію цієї країни. Насамперед у зверненні до ліванців ішлося про звільнення ізраїльських солдатів із полону, завершення терористичних атак і про згаданий уже контроль лівансько-ізраїльського кордону ліванськими військовими зі свого боку. Поки ж політики домовляються про можливості ліквідації конфлікту, з обох боків кордону є людські жертви. Загинуло вже близько 300 цивільних громадян Ізраїлю та Лівану.
Тетяна АРТУШЕВСЬКА
z
Не можу мовчати! 3 · с. 3сторінка оригіналу ↗ Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки
шин і з яких переважна більшість давно відпрацю$ вали свій ресурс. Але справа не лише в цьому. Названі ціни хоч якось перевищують затра$ ти на виробництво зерна. Але за цими цінами, як і торік, закуповуватиметься (гарантовано, за контрак$ тами) мізерна кількість хліба. Через так званий Аг$ рарний фонд. Наприклад, торік по Чернігівщині че$ рез АФ було закуплено всього 20 тисяч тонн зерна при майже півтораміль$ йонному намолоті. Що робити з рештою — неві$ домо. Навіть після продо$ вольчих витрат, після зго$ довування худобі і птиці в селян залишається дуже багато зерна, яке знову може піти за безцінь. При$ наймні на зустрічі з жур$ налістами начальник Чер$ нігівського обласного уп$ равління агропромислово$ го розвитку Микола Ко$ лесников нічого втішного не повідомив. На початок липня (уже на старті жнив) зернові торги прак$ тично не велися, контрак$ ти не підписувалися. Ку$ ди, кому і за скільки піде вирощений урожай, — це питання залишається без відповіді, яку мала б дати влада нашої аграрної дер$ жави.
Петро АНТОНЕНКО
z
таннього новоспеченого спікера ВР — честолюбця й поета, й лау$ реата премії Григорія Сковороди — у профіль на тлі бильця крісла, до якого він так прагнув уцілити, у яке він так щасливо усівся, за$ мінивши один компроміс іншим. А на звороті купюри рожевого кольору високохудожньою пома$ ранчевою памороззю надписати гасло: “Від кожного за здібностя$ ми, кожному за працю його ж — в Дари високе крісло!” І на завершення: остання пе$ реоцінка цінностей, панове соці$ алісти з комуністами, відбулася із силою й швидкістю наростання тріскучого сибірського морозу в закоркованій і повній пляшці з пивом й за законами компромісу. Бо народження в головах міфу про втрату цінності народило страх втратити аморфну цінність, а страх втратити завжди приво$ дить до почергових аморфних компромісів і суттєвих втрат. Втрачайте, панове творці, суттє$ во втрачайте все непотрібне з го$ лів своїх, не втрачаючи голів сво$ їх! Головами ж чинодралів завжди галопує бацила інфляції. Скупо$ вуйте валюту, панове, вільні наці$ ональні трударі. Російський газ подорожчав — капіталізація! Ук$ раїнський метал подешевшає — соціалізація! Українська електро$ енергія дешева тільки за кордо$ ном — європейський вибір! Хо$ хол-заробітчанин, продукт ком$ промісу бездіяльних політиків, масово кристалізується на задвір$ ках Європи — райське й солодке життя гряде не вдома! Вдома — прогинаються від компромісів “круглі столи”, за ними панує понятійна відбірна професура: “Рошенкович! Ротшильдович! Ротфронтович! Баньдюкович!” Непоступливий майдан ясно$ вельможні хохли знову розміня$ ли за поняттями на опудало про$ фесора компромісу. Вдома панує майстер відкату: “Я тобі, ти мені! Скільки ти коштуєш? А душа?”
Олександр КОВТУН, Вінницька обл.
ФЕЙЛЕТОН
Не можу мовчати! 3 · с. 3сторінка оригіналу ↗ “Вчені Брістольського університету купують вошей. По 20 фунтів стерлінгів за штуку. Останнім часом у Великобританії з’явився новий вид педикульозу, який не лікується жодним з відомих лікарств. Тож вирішено зібрати якомога більше матеріалу для дослідів”… (З газет)
“Всяка гидотна кузька любить бруд. У цьому плюгавому середовищі розкошує і в ньому виплоджує своїх гнид…” (З виступу Вані Молдавана на Всесвітньому симпозіумі з педикульозу).
Отак. Начитаєшся. Наслухаєшся. Надивишся. І думаєш: якої гидоти у світі тільки немає. Є хвороби дуже страшні. А є хвороби дуже бридотні. Де-де, а у Великобританії — педикульоз. Хто б міг подумати. Воші на голубому Альбіоні. Вітя Царапкін припускає, що це наслідок процесу міграції. Не інакше, як оті невідомі воші — мутовані паразити періоду розвиненого соціалізму в СРСР… В Україні — інша біда. В Україні зосталися політичні гниди московитських імперських вошей. І також мутовані. Гнида плодить гниду. Найбільше їх скупчилося у місцевих радах деяких реґіонів. У деяких так званих партіях, “общєствах”, “Союзах”, “двіженіях”. Тому виникає підозра, що “контінгєнт паразітов” нам постійно поповнюють і постійно підгодовують звідтіля, з “центру”. Генетично, звісно, їх тягне туди, на “історічєскую родіну”. Але вони так присмокталися до тіла України, що інакше не уявляють себе на “вєлікой родінє”, як “вместє с малоросієй”… Тому й не дивно, що своїми гнидавими “двіженіямі” то “спасают русскій язик”, то воюють “протів” НАТО. То паплюжать Президента. Державу. Національні святині. Ну, проти НАТО, зрозуміло. Де НАТО — паразитам місця нема. А “язик” для того і язик, щоб ним маніпулювати, вішати на вуха локшину, викликати в суспільстві сверблячку. Нехай, мовляв, суспільство чухається. Будуть руки зайняті, то до них, паршивих гнид, не дотягнуться. І суспільство чухається. Терпить усю оцю нечисть на своєму тілі. Потурає її гнидавим “двіженіям”. А влада наша, українська, ще й охороняє цю погань. Аби хтось до нігтя не притиснув. І одне одного питаємо: “І що ми за народ такий? На нашій шкірі сидять, смокчуть нашу кров, над нами глумляться, а ми ще й оберігаємо їхній спокій?..” Отакий, значить, ми народ. Гуманний до опупіння. Навіть гниду шкодуємо розчавити. Чи змити зі свого тіла. Віримо в чудеса. Може, вона усвідомить, що вона гнида, стане їй соромно і перетвориться принаймні на мураху… Звісно, життя нас навчить бути рішучими і категоричними, очищати свій життєвий простір від нечисті. Хоч, правду кажучи, вчить уже кілька століть. І ті ж самі граблі по тому ж самому лобі. Чи граблі такі м’якенькі, а чи лоб такий твердий? Але ж вічно терпіти оту суспільну завошивленість не будемо. Якесь покоління та скаже: “Г О Д І !” Проведе “дезинфекцію”... А поки що Ізя Чачкес радить інше. Виходячи з українського філантропного менталітету, нечисть, що обсіла Україну, продати британським ученим. Звісно, по 20 фунтів стерлінгів за кожну політичну злидню нам ніхто не дасть. Але по тридцять умовних “срібняків”, що дорівнюватимуть тридцятьом російським рублям, до яких вони звикли, можна взяти. Бо, здається, що ті політичні гниди, що у нас, і ті невідомі воші, що у них, — з одного, дуже відомого усьому світу “Акваріуму”…
7 липня 2006 р. Хутір “Мозамбік” Євген ДУДАР
z
Не можу мовчати! 3 · с. 3сторінка оригіналу ↗ ЗЛОБОДЕННЕ
Усі пам’ятають, як ми$ нулого літа держава “ки$ нула” (саме цей жаргон тут найдоречніший) селя$ нина із закупівлею зерна. У розпал жнив і до глибо$ кої осені практично не велася закупівля нового врожаю за нормальними цінами. А основну части$ ну врожаю селянам про$ понували “притримати”, цебто здати на зберігання, а в кінці року, мовляв, його куплять за нормаль$ ною ціною. Це викликало обурен$ ня аграріїв. Адже людям треба було не в листопаді чи грудні, а негайно, в липні—серпні, заправити автомобіль, комбайн і трактор, щоб дозбирати врожай, посіяти озимі. Тай саме перевезення і збе$ рігання обходилося у доб$ ру копійку. Натомість селами нишпорили перекупни$ ки, які скуповували хліб за безцінь. І селянин, притиснутий до стіни, му$ сив іти на це. Були випад$ ки, коли селяни терміно$ во продавали пшеницю по 400 гривень за тонну, що не покривало навіть витрат на її виробництво. Мусили, бо треба було терміново заплатити кре$ дити, купити пальне. І ні$ хто з нашої влади не пояс$
АЛЕГОРІЇ
Бруд цивілізації нині тисне зашморгом за шию кожного Юду: християнствуючих осіб ни$ ні розвелося в країні так багато, як і соціальних революційних партій, і церков, і парафій, і сект, і високооплачуваних і лукавих тлумачів комуністичної бідності й соціалістичної щирості самого Христа, як і віруючих у міфи й ні$ сенітниці, що неможливо прожи$ ти без їхнього набожного ґелґо$ тіння ефірами й днини. Найпо$ мітнішою новиною останнього часу була звістка про те, що кому$ ністам України керівництво пар$ тії дозволило ходити молитися й вірити у своє й народне щасливе майбутнє до церкви. Невже після останньої консультації з товари$ шами в білокам’яній чи після тайної вечері зі збирачем земель російських патріархом Алексієм і його українськомовним ставле$ ником Володимиром? Нині стало очевидним і те, що ленінізм — це не марксизм, а марксизм російського розливу й зовсім не марксизм німецького штибу, й не сам Маркс, який, прорахувавши всі прибутки від виробництва усілякого вироб$ ництва, так і не зрозумів суті при$ роди людини. Людини, якій уже нічого (крім досягнення правди про своє вивільнення з пут рабс$ тва) цінувати й оцінювати. Люди$ ні, яка втративши все, як Христос у пустелі, але оновившись Духом, уже нічого втрачати й нічого над$ бати, бо в неї все вже є: вона віль$ на від усіх пут матеріального ви$ робництва, від усіх компромісів усіх політиків саме тому, що в неї все вже є. Така людина й не пояс$ нює усім своєї безкомпромісності без притчі, бо пояснення — це вже компроміс із компромісів: жодним словом не пояснюється жодна дія. А пояснення дією — це вже театр, дійство, подоба. Отже, можна зробити висно$ вок: коли народжується компро$ міс — помирає правда про люди$ ну. Бо жодним текстом не вика$
нив до пуття, що відбува$ ється. Чи не повториться си$ туація? Міністерство аг$ рарної політики щойно оприлюднило закупівель$ ні ціни на врожай цього року. Перше, що дивує, — вони чомусь навіть нижчі за торішні, хоча витрати аграріїв непомірно зросли. Так, тонну пшениці пер$ шого класу обіцяють купу$
жеш тієї правди про Людину. Лю$ диною Правди потрібно стати, позбувшись усіх компромісів. Правда і в тому, що “Деміург недороблює все на світі”, поли$ шаючи поле діяльності для Лю$ дини творчої. Тільки в співтвор$ чості з “плодами пальців Його” можна досягти результату: єд$ ності!
вати по 850 гривень (торік купували по 930). За тонну пшениці другого і третього класу даватимуть, відпо$ відно, 800 і 700 гривень. Тоді як лише затрати на вирощування тонни пше$ ниці третього класу (а її якраз намолочується чи$ мало) сягнули вже 900 гри$ вень. І не дивно, адже десь на третину подорожчало пальне. Годі вже говорити про вартість сільгосптех$ ніки. Звичайний зерновий комбайн коштує від пів$ мільйона гривень і вище. Не дивно, що, наприклад, господарства Чернігівщи$ ни за останній рік придба$ ли менше півсотні ком$ байнів. Це десь на 800 сільгосппідприємств. На так зване “оновлення” комбайнового парку, який налічує понад 2 тисячі ма$
два розумних, а третій теж. Справ$ жні українські комуністи й соціа$ лісти, стрункі й ніким не прогнуті брати Правді, полягли у виснаж$ ливій нерівній боротьбі з поступ$ ливою настраханою за своє благо$ получчя більшістю — з окупанта$ ми й пристосуванцями. І найсвіт$ ліших із них, як справжніх проро$ ків, укаменовано на площах міст і
z
Не можу мовчати! 3 · с. 3сторінка оригіналу ↗ Хто тільки сьогодні не говорить про безперспективність безкомпромісності в політиці. Про біса ж компромісу навчав учнів своїх сам Христос: “Але хай буде ваше слово: так — так; ні — ні, а що поверх — від біса”. Нещодавно високопоставлені члени КПУ, точачи невинну кров, набиваючи мозолі на пальцях безпартійного брата свого, сімдесят літ будували соціалізм в окремо взятій Росії з республіками, кричали до українського люду: “Ленін!” А самі розуміли: “Партія!” Будували культ страху благословляючої та караючої руки Сталіна. А збудували мавзолей на двох, дей донині возлежать одні однісінькі мощі.
Правда й у тому, що коли щось безкінечно довго робиться, воно вже ніколи не вродиться, а те, що хоч швидко робиться, хоч і горба$ тим й сліпим родиться, але безкі$ нечно довго дохне й конає, терза$ ючи оточення. Ось так живуть усі компромісні альянси — браток єднається з братком через пахана, як кукурудзяні зерна між собою через качан. Кожен браток запов$ нює свою нішу, що залишилася від крутіших братків, опираючись на авторитет пахана, як ковіньку компромісу. І посилатися нині на те, що братки з соціалістами й ко$ муністами довгенько разом не вживуться, є марнотою з марнот, бо де ж ті справдешні українські соціалісти з комуністами? Одні братки й позалишалися — товари$ шують із компромісом. І паханів аж три нині, як три казкових бра$ ти, як із одного стебла виросли,
сіл — тими ж поступливими прис$ тосуванцями — у бронзі й граніті: Григорій Сковорода, Тарас Шев$ ченко, Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Степан Рудан$ ський… Симон Петлюра… Олек$ сандр Довженко… Василь Стус… В’ячеслав Чорновіл… Микола Ру$ денко… Але я так люблю нинішніх со$ ціалістів із комуністами вкупі за непоступливість принципами й гарячковість рішень, як ніхто й ніколи не любив, що не камену$ ватиму їх за життя за їхню непе$ ревершену усіма Деміургами без$ компромісність жодним словом. Навпаки, пропоную президенто$ ві України видати черговий указ про увічнення пам’яті про кому$ ністичну бурхливу та соціаліс$ тичну надшвидкісну діяльність випуском банкноти номіналом у 300 гривень із зображенням ос$
Нашого цвіту... · с. 4сторінка оригіналу ↗ IV ВСЕСВІТНІЙ ФОРУМ УКРАЇНЦІВ
Еміґрація як соціальний феномен властивий багатьом суспільствам і має різні причини й свої наслідки, що позначаються на житті народів і цілого людства. Нині у світі, за різними даними, від 150 до 175 млн. осіб (понад 3 % населення планети) проживають за межами країн свого походження. Із них близько 70 млн. — міґранти. Участь українців у глобальних світових міґраційних процесах — вражаюча: близько 45 % нашого люду живе за межами України. З них українські трудові міґранти становлять понад 10 % (близько 8 млн., а в сезонний пік їхня кількість збільшується майже удвічі) від загальної кількості міґрантів у світі. Частка українських еміґрантів і трудових міґрантів, відносно до загальної чисельності українського соціуму, найвища в світі. Цей показник особливо тривожний на тлі депопуляції українського етносу — низької народжуваності й високої смертності. Український соціум, фактично, розділений надвоє: трохи більше половини українців живе на своїй материковій території, а решта розпорошена за межами України. Через це в українській культурі утворилися дві паралельні течії: одна — в Україні, друга — за кордоном, які донедавна були розділені ще й політико-ідеологічними бар’єрами. До того ж, на українських етнічних землях за кордоном зникають корінні українці. Зникають не фізично, а номінально, що засвідчують дані переписів у сусідніх країнах (Росії, Польщі, Білорусі, Словаччині, Румунії, Молдові). Причини різні, але головна — відсутність належної підтримки, захисту з боку України як держави. Донедавна в українській еміґрації називали три хвилі переселенського руху: перша — з початку 70-х років ХІХ ст. до початку Першої світової війни (70-ті рр. ХІХ ст.—1914) — економічна; друга — період між двома сві$ товими війнами (1917—1939) — економічно-політична; третя — роки Другої світової війни та повоєнний період — полі$ тична. І ось у середині 90-х років ХХ ст. виникла четверта — новітня хвиля української трудової міґрації, яка переростає в еміґрацію. Парадоксальність новітньої економічної міґрації та еміґрації втому, що коли перша хвиля масового переселення українців припала на добу нашої бездержавності, то четверта хвиля виникла в Українській державі. Цю парадоксальність бачимо ів спільній причині першої й четвертої еміґраційних хвиль — у соціально-економічній мотивації, у бідності, в неможливості реалізувати себе на Батьківщині. Отже, майже нічого не змінилося в соціально-економічному становищі українців за 130 років. Змінився на гірше демографічний стан нашого суспільства. Коли джерелом першої хвилі масової еміґрації був надлишок сільського населення (Україна тоді мала найвищий у Європі природний приріст населення через високу народжуваність), то зараз при катастрофічній депопуляції українського народу через низьку народжуваність і високу смертність, коли українське село, по суті, вимирає, й рівень безробіття в ньому сягнув 80 %, Україна перетворилася на постачальника за кордон переважно інтелектуальної, висококваліфікованої й дешевої робочої сили. Близько 30 % українських учених працює на науку й економіку розвинутих країн. За даними Держкомстату України, з 1997 до 2001 рр. за кордон офіційно еміґрували близько 90 тис. громадян України з вищою освітою та майже 128 тис. із незакінченою вищою та середньою освітою. Протягом останніх десяти років з України виїхали 574 доктори наук і 907 кандидатів наук, третина з яких віком близько 40 років, тобто найперспективніші фахівці. У зв’язку з виїздом науковців і висококваліфікованих спеціалістів втрати України в грошовому еквіваленті становлять понад 1 млрд. доларів США на рік, а духовно-моральні втрати незліченні. (Для довідки: підготовка фахівця з вищою освітою технічного й природничого профілів обходиться Україні близько 10 тис. доларів США, а в розвинутих країнах ці затрати більші в 10 разів). Втрачаючи свій людський, духовно-інтелектуальний потенціал, Україна, по суті, інвестує неоціненний живий капітал в економіку практично всіх розвинутих країн світу. Таким чином, ми на шкоду собі сприяємо цілеспрямованій політиці розвинутих країн із залучення висококваліфікованої робочої сили — живого капіталу за рахунок імміґрантів. В Україні на державному рівні ніхто не займається вивченням відпливу фахівців за кордон, не ведеться й належного державного статистичного обліку. І найтривожніше — відсутня стратегія захисту й розвитку духовно-інтелектуального ресурсу нації. Україна назавжди втрачає свій інтелектуальний потенціал. Серед причин виїзду українських фахівців за кордон на першому місці — потреба реалізувати себе професійно. Та переважна більшість освічених людей змушена виконувати некваліфіковану, низькооплачувану роботу, аби заробити собі на більшменш забезпечене життя. Від першої хвилі до четвертої простежується зростання освітнього рівня еміґрантів. Коли перші еміґранти були переважно неграмотні й тому виконували некваліфіковану, найважчу роботу в країнах оселення, то друга й третя хвилі “вихлюпнули” за кордон переважно людей освічених. Із їхнього середовища вийшли лідери громадсько-політичних і культурно-освітніх організацій. Еміґрація другої й третьої хвиль відзначається високим рівнем громадсько-політичної організованості, й спектр її політичних орієнтацій — від крайньоправого до крайньо лівого. Саме політичною заанґажованістю представників старої еміґрації пояснюється відсутність нормальних людських контактів із новітніми міґрантами й еміґрантами. Старі політичні еміґранти вважають новітніх звичайнісінькими заробітчанами, які далекі від їхніх ідейно-політичних устремлінь і тому не бажають вливатися в діаспорні організації. Річ у тім, що в старої й новітньої еміґрацій різні життєві цілі. Стара еміґрація, або діаспора (офіційна назва — закордонні українці; у березні 2004 року Верховна Рада прийняла Закон України “Про правовий статус закордонних українців”) — це громадяни країн свого оселення, добробут і всі права яких цілком забезпечені. Новітні трудові міґранти й еміґранти залишаються громадянами України, в основному вони приїхали на роботу на певний час, аби покращити свій добробут і повернутися в Україну. Найбільшою проблемою четвертої міґраційної хвилі, особливо нелегальних міґран$ тів, є їхня правова незахище$ ність ні з боку України, ні тим паче з боку країн їхнього перебування. А якщо врахувати масштаби цього явища, то можна осягнути всю глибину соціально-психологічних деформацій українських міґрантів за кордоном та їхніх сімей в Україні, а також катастрофічність демографічної ситуації в українському суспільстві загалом. Соціальна структура нинішнього українського суспільства неповноцінна, бо український середній клас фактично формується за кордоном із трудових міґрантів. І хоч основним позитивним наслідком української трудової міґрації називають додаткове спрямування в Україну значних фінансових потоків (за експертними оцінками, українські трудові міґранти інвестують в Україну близько 19 мільярдів євро на рік, із них тільки понад 150 тисяч моряків — 2,5 млрд.), та ми втрачаємо найцінніше — своїх людей. Україна винародовлюється на очах, а утворений у нашому суспільстві демографічний вакуум заповнюють імміґранти з азійських країн зі стабільним природним приростом населення. Донедавна різні джерела, особливо закордонні, називали кількість українців, які постійно живуть за кордоном, до 20 млн. У це число закордонного українства
Це вже історія... 2001 рік входять колишні українські переселенці та їхні нащадки, які глибоко інтеґровані в суспільне життя своїх країн. До закордонного українства належить і автохтонне українське населення в суміжних з Україною державах (Росія, Молдова—Придністров’я, Румунія, Словаччина, Польща, Білорусь). За останні роки різко змінилася картина української присутності за кордоном: новітня міґраційноеміґраційна хвиля вже скоро перевершить стару еміґрацію, так звану діаспору, разом із автохтонними українцями. Унаслідок четвертої хвилі еміґрації Україна втратила і продовжує втрачати значний духовно-інтелектуальний, науковий, економічний, репродуктивний, генетичний потенціал. І як наслідок — демографічна криза українського суспільства. Коли в ХХ столітті Українська нація була нацією депортова$ них, то в ХХІ столітті стала на$ цією міґрантів. На жаль, сьогодні жодна з державних структур офіційно не відстежує, тим паче не регулює виїзду наших людей за кордон, не займається захистом їхніх прав та виявленням інших проблем трудової міґрації. Ця сфера, як і багато чого в нашій країні, перебуває в тіньовому віданні. Досі проблемами трудової міґрації займалися на державному рівні Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, а на громадському — Всеукраїнська громадська організація “Українська Взаємодопомога” (створена в листопаді 2003 р.), яка покликана опікуватися проблемами українських громадян за кордоном та їхніх сімей, особливо дітей, в Україні. ВГО “Українська Взаємодопомога” зініціювала громадський проект “Четверта Хвиля”, головна мета якого — об’єднання громадян України, які проживають за кордоном, із метою реалізації та захисту їхніх громадянських, професійних, соціальних, економічних прав, підтримки фахових інтересів і профспілкової солідарності та сприяння їхньому поверненню в Україну. “Четверта Хвиля” передбачає також взаємодію нової й старої еміґрації з метою утвердження світового українства як економічної, громадянської й політичної сили у світі та його дієвого впливу на розвиток Української держави на правовій основі. Уже сформовано новітні українські громадські організації в Італії, Португалії, Іспанії, США, Канаді, Греції, Болгарії, інших країнах. На серпень 2006 р. заплановано провести Перший з’їзд українських громадських організацій четвертої хвилі еміґрації. Український громадський сектор зобов’язаний поставити високі вимоги перед владними структурами в ім’я національних інтересів, аби Україна прийшла до розв’язання проблем трудової міґрації й соціального захисту своїх громадян — своїх національних інтересів з урахуванням досвіду передових країн. Україна повинна входити у світовий міґраційний процес на правовій основі. Це має стати стратегією нашої внутрішньої й зовнішньої політики. Держава зобов’язана нарешті прийняти концепцію національної міґраційної політики й розробити відповідну стратегію для регулювання процесів трудової міґрації. Міґраційна політика України повинна убезпечити державу від потоків нелегальної міґрації з третіх країн і гарантувати своїм легальним міґрантам інтеґрацію в цивілізовані суспільства на правовій основі й сприяти поверненню їх в Україну. Ми вже маємо приклад співпраці в цій сфері з Португалією. Португалія першою з європейських країн зініціювала розв’язання проблем тимчасової трудової міґрації українських громадян. Угода між урядами Португалії та України про тимчасову міґрацію українських громадян для роботи в цій країні гарантує реальний соціальний захист нашим людям на рівні з португальськими громадянами. Але це водночас сприяє й натуралізації українських міґрантів, разом із сім’ями, в суспільне середовище Португалії. Тому передусім в Україні необхідно створити державний механізм соціального й правового захисту наших громадян, які тимчасово перебувають на роботі за кордоном, та забезпечення їхнього повернення додому. Цій проблемі відведено окрему статтю в проекті Закону України “Концепція національної політики щодо українців за кордоном”, що його розробили й подали на розгляд Верховної Ради України попереднього скликання (ще влітку 2003 р.) Постійна комісія з питань закордонного українства Комітету в закордонних справах ВР України, ВГО “Українська Взаємодопомога” та Українська Всесвітня Координаційна Рада. Прийняття такого закону забезпечить подальший розвиток законодавства України у сфері співпраці держави й громадського сектора з закордонними українцями й убезпечення руйнівних впливів трудової міґрації та еміґрації з метою збереження основи українського соціуму на материку Українського світу — в Україні.
z
Олександер ШОКАЛО, головний редактор журналу “Український Світ”, співголова ВГО “Українська Взаємодопомога”
13 років виснажливих, невпинних пошуків фінансування й підтримки з боку влади, сотні проектних пропозицій, формування колективу фахівців, гуртування батьків, які несуть важкий тягар невблаганних діагнозів своїх дітей, — ось той шлях, який невтомно доводилося долати Раїсі Іванівні КРАВЧЕН- КО, голові правління Благодійного товариства “Джерела”, та її однодумцям для того, щоб товариство розвивалося, перетворюючись на самодостатню, впливову організацію, спроможну допомагати сім’ям, які виховують дітей з інтелектуальною недостатністю. Сьогодні “Джерела” об’єднують понад 470 родин м. Києва; близько 200 дітей і дорослих людей із особливими потребами є постійними клієнтами організації. Розмова з Раїсою Кравченко вибудувалася навколо аналізу тих умов, в яких організація працює в Україні. Раїса Іванівна ділиться з іншими своїм величезним досвідом і життєвою мудрістю з надією бути почутою… Виховуючи сина Олексія, якому лікарі багато років тому поставили фатальний діагноз, Раїса Кравченко, як ніхто інший, знає всі проблеми, з якими стикаються батьки хворих дітей, і так само знає, як їм можна допомогти.
— Раїсо Іванівно, чи коректно говорити, що “Джерела” — перша в Україні організація, яка спеціалізується на роботі з дітьми з інтелектуальною недостатністю? — Ми — не перша й далеко не єдина така організація. Але в той час, коли ми починали (1993—1996 рр.), були одними з перших. — 1993—1996 рр. — якісно відмінний від сьогоднішнього етап у розвитку Української держави. Важко було створити таку організацію? — Створити таку організацію тоді було навіть легше. Нам дуже допомогли іноземні партнери. Хо$ ча тоді влада нас фінансово не під$ тримувала, проте на нашому шляху було значно менше бюрократич$ них перепон. У 1996 році головна мета створення нашої організації — виконання певних проектів, дій, спрямованих на соціальну реабілі$ тацію дітей, які мають інтелекту$ альну недостатність, і сімей, які їх виховують, — трактувалася як ціл$ ком леґітимна. Зараз же всі гро$ мадські організації в частині виз$ начення їхнього цільового призна$ чення примушують копіювати формулювання закону “Про об’єд$ нання громадян”, а саме: захист різноманітних інтересів лише чле$ нів організації. А для нас це абсо$ лютно неприйнятно: ми, батьки, згуртувалися для того, щоб захи$ щати інтереси наших дітей, навіть дорослих дітей, які себе захистити не можуть через свою недієздат$ ність. Виходить, що цей закон їх дискримінує. На момент створен$ ня нашої організації чиновники особливо не цікавилися цими дета$ лями, а сьогодні ми отримуємо лист від Міністерства юстиції, за яким нас зобов’язали змінити мету нашої діяльності. Тобто дев’ять ро$ ків наша мета була визнаною й офіційною, а сьогодні нас приму$ шують її змінювати через інше трактування закону. — Як відбувається фінансування Вашої організації? — Це тема для окремої розмови в контексті того, як узагалі зараз іс$ нувати третьому сектору — непри$ бутковим організаціям. Щодо членських внесків, то в Україні во$ ни обкладаються податками: який сенс для батьків віддавати гроші зі своїх мізерних пенсій і державної допомоги до організації. Щоб у нас був статус неприбуткової організа$ ції, ми не маємо права нічого про$ давати чи надавати соціальні пос$ луги. Наприклад, у нас є свічна майстерня, де наші діти виготовля$ ють конкурентоспроможну про$ дукцію, продавати яку ми не може$ мо. Методичну літературу, яку ми видаємо, продавати не маємо пра$ ва. Джерела фінансування нашої організації — це допомога від Ки$ ївської держадміністрації. Це сто$ сується кількох напрямків діяль$ ності, що фінансуються в рамках Комплексної міської програми “Турбота”. Нещодавно з’явилося розпорядження про те, що ми от$ римуватимемо кошти на виконан$ ня експерименту із соціальної адаптації людей із розумовою від$ сталістю; в рамках цього експери$
менту передбачена діяльність міні$ гуртожитку для наших дітей, стар$ ших 16 років, — альтернативи ве$ ликим інтернатним закладам. Цей проект — унікальний для України, і виконується він виключно на кошти київської влади. Київська влада виділила кошти на оренду, ремонт та утримання міні-гурто$ житку, який розташований у старій Дарниці; вже новим мером було ухвалено розпорядження про виді$ лення 260 тис. грн. на допомогу на$ шій громадській організації. — Чи залучаєте ресурси благодійних фондів та бізнесу? — Нам допомагають міжнарод$ ні фонди. В Україні немає таких благодійних фондів, які б за зміс$ том і формою своєї діяльності від$ повідали світовим стандартам: аку$ мулювали б кошти, отримані від місцевих заможних людей, а потім розподіляли б їх за програмами. У нас у третьому секторі дуже багато чого робиться на волонтерських засадах. Добре, що ми задіяні в ре$ алізації чотирьох програм соціаль$ них служб для молоді, двох прог$ рам Управління зі справ жінок, ін$ валідів і ветеранів війни та праці міста Києва — в нашій організації працюють їхні фахівці. Також є ба$ гато донорських програм, органі$ зованих на кошти міжнародних фондів. Нам дуже допомагають програми Європейської Комісії, американського, голландського урядів, спрямовані на запровад$ ження нових технологій, підходів у соціальній сфері. Місцеві мецена$ ти нам не дуже допомагають. Зви$ чайно, певні кошти надходять, але це невелика частка нашого бюдже$ ту. Допомагають ті, кого це безпо$ середньо стосується. Надають нам допомогу деякі великі компанії. Ми дуже вдячні компанії “МакДо$ налдс Україна”, яка знаходить можливість щомісяця запрошувати наших дітей на безкоштовне відві$ дання своїх 20$ти ресторанів. Та$ кож дуже вдячні компанії “Лола$ Піцца”, яка часто пригощає наших дітей і гостей. Але це швидше ви$ нятки, аніж правило. У Лондоні, наприклад, у кожному ресторані того ж “МакДоналдс” біля кас сто$ ять скриньки для пожертв хворим дітям: люди кидають у скриньки копійки. Коли я вперше це поба$ чила, то одразу ж запропонувала таке нововведення. Проте керів$ ник відділу зовнішніх зв’язків ком$ панії “МакДоналдс” Михайло Шу$ ранов пояснив мені, що в Україні надто великі бюрократичні пере$ пони для діяльності спеціального благодійного фонду компанії, й ад$ міністрування таких, здавалося б, корисних програм та ініціатив надскладне, крім того, немає по$ даткових пільг. — Постійно лунають заяви про реформування державної соціальної політики. Що конкретно, почергово й системно потрібно було б зробити в цьому напрямку? — Розповім про розмову з од$ нією поважною жінкою-депута$ том. Ця розмова ілюструє непослі$ довність і етичні колізії нашої соці$ альної політики — зокрема, кон$ траст у ставленні держави до дітей$ сиріт і дітей-інвалідів. Нещодавно було розроблено закон про рефор$ мування системи інтернатів для ді$ тей-сиріт, який передбачає “розук$ рупнення” цих закладів (максимум там може перебувати до 50 дітей). І-таки паралельно з тим ці самі чи$ новники з Кабінету Міністрів роз$ робляють концепцію нормативно$ кадрового забезпечення для дітей$ інвалідів, де зазначається, що на 50 дітей припадає один вихователь. Уявляєте себе на місці цього вихо$ вателя? Треба вести 50 справ, під$ тримувати контакт із 50$ма роди$ нами, і до того ж цих дітей вихова$ телю потрібно ще й виховувати. Так-от, шановна пані повідомила, що передусім держава має піклува$ тися про здорових дітей-сиріт — тих, хто забезпечить бодай тарілку супу для дитини-інваліда у майбут$ ньому. Державна політика повинна мати пріоритети, один із яких — добробут усіх людей. Щоб незахи$ щені верстви населення отримува$ ли необхідні їм послуги та соціаль$ ний захист, потрібні великі кошти. А щоб були кошти, їх потрібно за$ робити, щоб їх заробити, держава має не заважати приватній ініціа$ тиві, яка є найпродуктивнішою. В Україні вже розроблені програми, технічні можливості, експерти, які скажуть, що треба робити. Це сто$ сується й неприбуткових організа$ цій. Я вважаю, їм треба дати мож$ ливість часткового самозабезпе$ чення. Наприклад, наша організа$
ція може надавати певні соціальні послуги, організовувати якісь тре$ нінги, виконувати замовлення з підготовки кадрів. Але ми не маємо права це робити. Безумовно, мож$ на шукати непрямі, обманні шля$ хи, але ж ми говоримо про ставлен$ ня держави. Якщо наша дитина, ін$ валід першої групи, зробила своїми пальчиками ту єдину свічку за пів$ дня, то дайте ж нам можливість її продати, щоб потім купити ще па$ рафіну. Чому ми ту свічку повинні ховати, переплавляти? Де логіка та$ кого ставлення? Ми що, наживати$ ся будемо на цьому? Щодо необхід$ них змін до законодавства, то вони ухвалюються дуже повільно. У цій сфері в нашій державі більше гово$ рять і декларують, аніж роблять. — Яка ситуація в Україні з підготовкою фахівців, котрі б могли працювати з дітьми з інтелектуальною недостатністю? — Я можу показати кошторис, який продемонструє, наскільки мі$ зерна матеріальна мотивація пра$ цювати в такій сфері. Через це ви$ пускники вищих шкіл із кваліфіка$ цією соціального працівника, ко$ рекційного педагога, дитячого психолога змушені опановувати прибутковіші професії. — Сім’ї, які виховують дітей із інтелектуальною недостатністю, певно, живуть за умов хронічної кризи? Якої підтримки та соціального захисту вони потребують? — Це дуже складно: прийняти такий виклик долі, особливо якщо є не лише розумова відсталість, а й якісь поведінкові проблеми чи психіатричні діагнози. Це найтяж$ чі випадки. Політика нашої країни в цій сфері така, що лише нещодав$ но до Бюджетного кодексу був вне$ сений пункт про підтримку реабілі$ таційних центрів для таких дітей, але взагалі домінує допомога, адре$ сована інтернатам і центрам. Сім’ї не мають достатньої допомоги збоку держави, що є додатковою причиною віддати цю дитину до інтернату. Річ у тім, що такі діти потребують постійного догляду: батьки не мають змоги водночас і працювати, і займатися опікою. Найчастіше, на жаль, трапляється так, що мати залишається з дити$ ною сама, не отримуючи достат$ ньої підтримки. Виходить, що для інтернату держава знаходить якісь гроші, а мати, яка готова самостій$ но доглядати свою хвору дитину, отримує набагато менше. — Раїсо Іванівно, що Ви порадите батькам, яким доля кинула такий страшний виклик — народження розумово та фізично неповноцінної дитини? — Найперше — набратися тер$ піння, прагнути мудрості й любові. Господь завжди дає людині лише ті випробування, той хрест, який во$ на може витримати. За будь-яких, навіть найтяжчих, життєвих обста$ вин потрібно йти вперед, необхід$ но набратися мужності взяти на се$ бе відповідальність за свою долю й долю своєї дитини.
*** Мені вдалося поговорити з Ла$ рисою Миколаївною Гревцевою — матір’ю Тоні, дитини із синдромом Дауна. Лариса Миколаївна — одна з тих матерів, які стояли біля вито$ ків “Джерел”. Тоня бере активну участь у художній самодіяльності, за що вже отримала кілька призів від місцевої влади. Колишній мер Києва Олександр Омельченко на$ віть колись подарував Антоніні го$ динник. Вихованці “Джерел” уже були в Бресті, в Мінську, Санкт$ Петербурзі, а зараз готуються пої$ хати до Москви та Польщі. “Для наших дітей ця організація — другий дім, — каже Лариса Мико$ лаївна. — Вони тут знаходять друзів, тут їх ніхто не ображає, на них ніхто не кричить. Діти живуть своїм жит$ тям, їм дуже весело, вони танцю$ ють, співають, малюють, розвива$ ються… Наші діти переживають без$ ліч позитивних емоцій — вони і люблять, і дружать. Можливо, вони не можуть усього осмислити або висловити, але відчувають турботу, тепло, добре ставлення. Діти займа$ ються і макраме, і ліпкою, і виготов$ ленням свічок, і ляльковим театром, і розвиваючими іграми, і вивченням Біблії, і заняттями з У-Шу тощо. В центрі трудової реабілітації такі діти отримують практичні навички — те, що їм потрібніше для життя, а не вивчають шкільних предметів. Їх учать самообслуговування, приготу$ вання їжі, прибирання території, ве$ дення побуту”. Якраз тоді, коли ми були в “Джерелах”, до організації за пора$ дою прийшла молода пара. Після народження їхньої дитини минуло лише десять днів, але лікарі вже поставили страшний діагноз: син$ дром Дауна. Тепер тільки від бать$ ків і небайдужих людей залежить, чи стане цей діагноз вироком…
Євгенія МАРТИНЮК
z
Раїса Іванівна Кравченко з сином Олексієм і донькою Настею
Коли в мене запитують, який вищий нав$ чальний заклад я закінчував, відповідаю: Київ$ ський університет. На що негайно друге запи$ тання: який саме університет? На це я кажу, що за часів мого навчання був один УНІВЕРСИ$ ТЕТ: Київський державний імені Тараса Шев$ ченка. Але розумію і того, хто запитує, адже ни$ ні в столиці є не університет, а університети, яким уже, мабуть, згубили й лік. Учора ще був інститут, сьогодні — університет. Або академія. Звичайнісінькі школи, училища, технікуми ста$ ють ліцеями, коледжами, тими ж інститутами, ато й вище. Звідки в нас стільки марнослав’я? Це як по$ шесть на титул “президент”. Хоч бери та забо$ рони законодавчо вживання цього терміна, ок$ рім одного-єдиного значення — глава держави. А то пішли “президенти” фондів, асоціацій, клубів філателістів чи собаководів. Але я про вузи. Нарешті наше Міносвіти взялося наводити тут елементарний порядок і щойно позбавило ліцензій 104 так звані “вищі навчальні заклади”, в тому числі їхні філіали та підрозділи. Конкретніше — 18 вузів позбавлено ліцензій на підготовку за певними спеціальнос$ тями, а 86 вузів та їхніх підрозділів мають узага$ лі припинити викладання. Що ж це за вузи і вузики? Ось 7 таких закла$ дів потрапили в чорний список на Чернігівщи$ ні. Деякі — в обласному центрі. Але “вузоманія” дійшла вже навіть до райцентрів. Серед позбав$ лених ліцензій — підрозділи Сумського націо$ нального аграрного університету (звучить же!) у райцентрах місті Бобровиця, селищі Борзна, навіть у містечку Остер, яке не є й райцентром. Що і на якому рівні тут викладали, можна лише здогадуватися. Зате без усіляких здогадок можна говорити про корупцію у вищій школі. Аякже, якщо “розвелося” стільки “вузів”, то відповідна й кількість ректорів, деканів, професорів, до$ центів і т. ін. І всім же треба жити. І не лише на зарплату. Ось і впіймався 26 червня на звичайнісінь$ кому хабарі декан юридичного факультету (!) одного з чернігівських вузів. Узяв, бідний, у сту$ дентки 1200 гривень за “автоматичне” пога$ шення заборгованості з 10$ти предметів. А за два з лишком місяці до цього попався на хабарі доцент цього ж факультету. Може, це були прак$ тичні заняття зі студентами з теми “Що таке ха$ бар?” Утім, суд розцінив це інакше і виніс ви$ рок: три роки позбавлення волі. Правда, з від$ строчкою, зате без права викладання на 5 років. Про обидва ці факти повідомив пресі на$ чальник спецвідділу з боротьби з хабарництвом і корупцією обласної міліції Владислав Бой$ прав. Як і про нові спроби хабарництва уже при вступі до вузів. Що ж, “вузоманія” триває...
Петро АНТОНЕНКО
z
АНТИДУХОВНІСТЬ
Борзнянський райвідділ міліції на Чернігівщині розслідує дві кримінальні справи, що набули значного розголосу в реґіоні. Навіть у насиченій українській кримінальній хроніці ці справи примітні тим, що показують, наскільки вірус бездуховності роз’їдає наше суспільство, особливо молодь. Адже фігурантом обох справ, у яких ідеться про наркотики і вандалізм на кладовищі, є молодий учитель. Докладніше про це розповідає інспектор Центру громадських зв’язків Чернігівського обласного управління МВС Борис Коновченко: “Незвичайна для Борзнянського району і надзвичайна подія сколихнула в середині травня все населення Борзнянщини, не залишивши жодного байдужого. Коли 21 травня до чергової частини районного відділу міліції надійшло повідомлення про те, що на цвинтарі в с. Комарівка скоєно акт вандалізму — пошкоджено пам’ятник, місцеві правоохоронці і гадки не мали, який сюрприз чекає їх на завершальній стадії розслідування.
Президентові України п. В. Ющенкові, міністрові юстиції України п. С. Головатому
ВІДКРИТИЙ ЛИСТ Освітянська громадськість Львівщини приголомшена звісткою про арешт Миколи Конобрицького, директора Першої української гімназії м. Краматорська Донецької області. Ця нібито кримінальна справа є продовженням багаторічного переслідування і цькування непересічної особистості, вчителя-українця, що своєю виразною громадянською позицією виховував національно свідому українську молодь у зросійщеному Донецькому краї. Брутальна розправа з керівником українського навчального закладу є відвертим викликом усім українцям, сигналом про загрозу реанімації совєтської каральної системи, нагадуванням про те, що живемо й досі не в українській Україні, а тому боротьба за Україну не може припинятися. Ми обурені тим, що за ґрати кинули українського педагога за абсурдним звинуваченням у начебто фінансових зловживаннях сумою у 4437 грн., і це діється в Україні, по вінця переповненій крадіями різних мастей. Через 15 років нашої Незалежності спостерігаємо, як у пострадянській Україні судова система знущається над українцями до болю знайомими методами з арсеналу недавнього комуністичного минулого. Зрозуміло, що арешт М. Конобрицького — цинічне залякування українців і ганебна сваволя антиукраїнського чиновництва.
Вимагаємо від Вас, Пане Президенте, відкрито стати в обороні українців та української мови в Україні, негайно прийнявши відповідні державні укази для забезпечення повноцінного функціонування української державної мови. Ви зобов’язані, Пане Президенте, як Гарант Конституції, особисто втрутитись у справу незаконно засудженого Миколи Конобрицького, який став жертвою політичних переслідувань українофобів. Вимагаємо негайного звільнення з-під арешту директора української гімназії Краматорська! Вимагаємо від міністра юстиції незалежного й неупередженого перегляду цієї справи та покарання винних у безпідставному засудженні педагога. Вимагаємо також глибокого й системного розслідування всіх фактів порушення громадянських прав українців в Україні та зокрема в Донецькому реґіоні. Підтримуємо українських патріотів у Краматорську, які не бояться боронити українську мову і домагаються справедливості. Поставте свій підпис під цим Відкритим листом!
Члени львівського Педагогічного товариства ім. Гр. Ващенка: Оксана Гентош, Омелян Вишневський, Марія Чумарна, Степан Стельмащук, Олексій Манько, Ольга Антоник, Андрій Окопний, Мирослава Зваричев$ ська, Олександра Захарків, Ірина Кравчук, Мирослава Чорна, Романа Михайлишин, Оксана Мончин, Галина Баган, Ярослава Ясниська, Олена Франкевич, Марія Іванишин та ще 17 осіб
Полеміка навколо мовного питання не стихає серед населення. У патріотичних колах рішення обласних рад про статус російської мови як реґіональної викликає обурення, у проросійських — радість. Не менш жваво ця проблема обговорюється і серед українських студентів. Ігор, Київський політехнічний інститут, 2 курс: — Згідно з Європейською хартією про статус реґіональних мов (яким мотивують свої рі$ шення проросійські депутати), реґіональні мови — це мови, які використовуються на території тієї чи іншої держави населен$ ням, меншим за кількістю. І ось саме такі мови нечисленних груп від неминучої загибелі захищає Рада Європи. По-перше, я не за$ раховую все ще велику і могутню російську мову до вимираючих, а по-друге — не вважаю росій$ ськомовне населення кількісно меншим за українськомовне (на жаль). Ярослав, Національний авіаційний університет, 3 курс: — Мене як громадянина Ук$ раїни, що любить свою країну й історію, дуже дратує поняття “російська мова як реґіональна”. Я цього ніяк зрозуміти не можу і ніколи цієї ідеї не підтримаю. Анна, Київський національний університет ім. Т. Шевченка, 1 курс: — Я абсолютно нормально ставлюся до цих змін, бо вважаю, що статус російської мови як мо$ ви реґіональної відкриє можли$ вості насамперед вільної комуні$ кації між народом та органами державного управління. Ольга, Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова, 4 курс: — Я чудово розумію обидві мови, але хочу, щоб у моїй країні всі офіційні структури були ук$ раїнськомовними. Розумію важ$ ливість нашої мови, поважаю її красу і складну історію. Анатолій, Інститут зв’язку, 1 курс: — Як людина розумна, я не хочу бути жертвою політичних амбіцій. Я розумію, ким це пи$ тання підтримується і для чого розвивається. В’ячеслав, Український фінансово-економічний університет, 3 курс: — Взагалі я не проти. Але своя рідна мова, звичайно, кра$ ще. Та, на жаль, зараз молодь більше спілкується російською. Наталя, Інститут економіки, туризму та права, 2 курс: — Така ситуація в Україні ме$ не просто обурює. Ця проблема існує вже давно, але особливо гостро постала саме зараз. Я в та$ ких змінах не вбачаю нічого по$ зитивного. Віталій, Київський політехнічний інститут, 2 курс: — Чесно кажучи, мені все од$ но. Я погано розмовляю україн$ ською, розмовляти ж суржиком мені не хочеться. Не бачу нічого поганого в тому, що люди спілку$ ються зрозумілою їм мовою і хо$ чуть це право підкріпити відпо$ відним законом. Ірина, Київський національний університет ім. Т. Шевченка, 4 курс: — Італійці принципово не вчать англійської мови. А чому? Бо не гідно розмовляти чужою мовою у своїй державі. Їм це не потрібно. Чому в Україні це пи$ тання дійшло аж до реґіонально$ го, досі не розумію.
Опитування провела Галина ГОРБАЧУК
z
Спочатку на місці пригоди оперативно-слідча група РВ УМВС виявила ще кілька пошкоджених надмогильних пам’ятників. У ході проведення оперативнорозшукових заходів працівники карного розшуку райвідділу встановили, що злочин скоїв… учитель місцевої школи. Людина, яка за своїм покликанням мала б сіяти в умах дітей “розумне, добре, вічне”. Але це не все. Під час візиту до підозрюваного оперативники виявили в нього ще й наркотики: 200 грамів коноплі. Спочатку була версія, що цей унікал передавав своїм підопічним разом зі знаннями і “стимулятор” для оволодіння ними. Але інформація не підтвердилася. А вже 24 травня під час розслідування кримінальної справи за ст. 297 КК України (наруга над могилою) співробітниками Борзнянського РВ встановлено, що в ніч із 20 на 21 травня цей педагог на цвинтарі в с. Комарівка безпричинно зруйнував не один, а цілих 12 надгробних плит на місцях поховань місцевих мешканців. Проти нього порушено дві кримінальні справи за ст. 297 та 309 КК України (виробництво, придбання чи зберігання наркотиків без мети збуту). Йому пред’явлено звинувачення. Слідство триває.
Петро АНТОНЕНКО
z
Давайте обговоримо 7 · с. 7сторінка оригіналу ↗ ПРОЕКТ
Цей документ розроблено в Міністерстві культури і туризму України на виконання доручення КМУ Робочою групою, схваленою Урядом Липень 2006 року
ЗМІСТ:
Вступ. Обґрунтування необхідності у розробці Концепції державної мовної полі$ тики. 1 розділ. Стратегія державної мовної полі9 тики. а) Аналіз мовної ситуації в країні та про$ цесу формування корпусу мови; б) Визначення мети Концепції; в) Завдання Концепції та її головні орі$ єнтири. 2 розділ. Загальні принципи державної мовної політики. а) Державна мова; б) Мови національних меншин; в) Мови міждержавного спілкування. 3 розділ. Забезпечення реалізації засад державної мовної політики. а) Система вироблення державних під$ ходів; б) Механізми реалізації державної мов$ ної політики; в) Суб’єкти реалізації державної мовної політики; г) Першочергові завдання щодо забезпе$ чення реалізації засад державної мовної по$ літики; д) Механізми здійснення контролю за дотриманням законодавства про мови в Ук$ раїні. Висновки. Очікуваний результат.
Необхідність у розробці Концепції дер$ жавної мовної політики України (далі — Концепції) викликана нагальною суспіль$ ною потребою у визначенні та схваленні принципів і пріоритетів у діяльності органів державної влади щодо розвитку і застосу$ вання української мови як державної, росій$ ської та інших мов національних меншин України. Концепція враховує необхідність забез$ печення розвитку України як суверенної де$ мократичної держави, консолідації україн$ ського народу, збереження міжнаціонально$ го миру і злагоди. Концепція покликана стати орієнтиром для органів державної влади при виробленні стратегії і тактики здійснення мовної полі$ тики, вирішенні практичних завдань, пов’язаних із оптимізацією мовного просто$ ру, створенням умов для всебічного розвит$ ку української мови та розширення сфери її суспільного функціонування як державної, а також для відродження, захисту і викорис$ тання інших національних мов. Актуальність прийняття Концепції зу$ мовлена необхідністю вироблення послі$ довних і виважених підходів у вирішенні мовних проблем, недопущення при цьому політичних спекуляцій та етнічних кон$ фліктів, а також створення орієнтирів для органів державної влади й місцевого само$ врядування при формулюванні ними стра$ тегії і тактики у мовних питаннях, визначен$ ні шляхів і методів активізації роботи щодо здійснення мовної політики, вирішенні практичних завдань, пов’язаних із оптимі$ зацією мовного простору. Концепція державної мовної політики базується на засадах Конституції України, нормативно-правових актах України та дер$ жавних мовних програмах, Європейській хартії реґіональних мов або мов меншин, ратифікованої Верховною Радою України у травні 2003 року, загальновизнаних міжна$ родних правових актах, що стосуються мов$ ної сфери. Враховуючи актуальність розв’язання багатьох проблем, спрямованих на забезпе$ чення належного функціонування україн$ ської мови як державної в усіх сферах сус$ пільного життя на всій території України та основи для забезпечення необхідних кому$ нікативних функцій на міжнародному рівні,
використання і захисту мов національних меншин України, основний комплекс захо$ дів передбачається здійснити за період із 2006 до 2010 року, який розглядається як по$ чатковий етап. Стратегічні положення Концепції, що мають глобальні пріоритетні напрямки, роз$ раховані на 15—20 років.
1. СТРАТЕГІЯ ДЕРЖАВНОЇ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ
На території України через різні обста$ вини склалася ситуація двомовності та ба$ гатомовності, що за правильного підходу може служити не тільки джерелом взаєм$ ного збагачення мов і культур, а й зміцнен$ ня української державності та мовної кон$ солідації суспільства. Державна політика в Україні у мовній сфері виходить з основно$ го принципу рівнозначності всіх мов неза$ лежно від їхнього правового статусу, а та$ кож чисельності та характеру розселення носіїв мови. Стрижнем мовної політики, включаючи політику в галузі освіти, є стратегія збере$ ження і зміцнення збалансованості та гар$ монізації стосунків між українською нацією та національними меншинами України. У зв’язку з цим потрібно активно забезпечува$ ти вивчення всіма громадянами української мови як державної та сприяти вивченню мов національних меншин України. Треба створювати умови для гармоній$ ної взаємодії української мови з іншими мо$ вами національних меншин України. Інс$ трументом регулювання міжнаціональних відносин в Україні повинна стати державна політика у сфері застосування української мови як державної та мов національних меншин. Природна мова є основною комуніка$ ційною системою людини, функції якої на$ бувають усе більшого значення, оскільки ін$ тенсивність комунікацій у сучасному світі зростає випереджаючими темпами порівня$ но з іншими ділянками суспільної практи$ ки, набуваючи все більшої ваги у забезпе$ ченні життєдіяльності глобалізаційної між$ народної спільноти. Саме глобалізаційні процеси, характерні для сучасного періоду розвитку світової ци$ вілізації, активізували дві суперечливі тен$ денції в мовній сфері: з одного боку, зумов$ лені парадигмою інформаційного суспіль$ ства явища уніфікації мовно-інформаційних процесів із домінуванням вузького кола так званих світових мов, а з другого — природне прагнення кожного народу до самоідентифі$ кації, захисту, збереження й розвитку влас$ ного національно-культурного начала. Мовна сфера, покликана обслуговувати всі аспекти суспільної практики у самій дер$ жаві й водночас бути основою для забезпе$ чення необхідних комунікативних функцій на міжнародному рівні, подекуди стає аре$ ною драматичних колізій між відзначеними тенденціями. Останнім часом об’єктивно зростають передумови для обмеження сфе$ ри застосування рідної мови на користь ін$ ших мов, які мають більше поширення та міжнародний статус. Тим часом досвід переконує, що у тих державах, де недооцінюють мовні пробле$ ми, завжди є відповідна внутрішня та зов$ нішня напруга. Тому кожна країна, яка не бажає перебувати в колі світових аутсайде$ рів, піклується про розвиток своєї мови (мов) і вживає необхідних заходів щодо під$ тримки її (їх) належного статусу. У зв’язку з цим доцільно розглядати мовну (а отже, й лінгвістичну) безпеку краї$ ни як окрему ділянку інформаційної та спе$ цифічний різновид національної безпеки (ст. 17 Конституції України). Порівняно новим аспектом мовного статусу, що надзвичайно актуалізувався востаннє десятиліття, є технологічний, по$ в’язаний із застосуванням механізмів при$ родної мови в інформаційно-комунікацій$ них технологіях.
Провідною тенденцією лінгвістичного компонента міжнародних відносин є розви$ ток так званого багатомовного суспільства, на формування якого спрямовано низку на$ ціональних і міжнародних програм, що ак$ тивно виконуються у розвинених країнах протягом останніх років.
Аналіз мовної ситуації та процесу формування корпусу мови
Україна — одна з найбільших країн Єв$ ропи за кількістю населення. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, в ній проживало 48,24 млн. осіб, у то$ му числі українців — 37,5 млн. осіб або 77,8 %. В Україні функціонує понад 80 різ$ них мов. Українську мову рідною назвали 32,6 млн. осіб, або майже 68 % від загальної кількості всіх громадян. За деякими даними майже 60 мільйонів людей у світі володіють українською мовою тією чи іншою мірою. Історично склалося так, що мешканці сіл України, а також міські мешканці захід$ ного реґіону держави переважно україн$ ськомовні, а сходу, півдня і почасти великих міст — переважно російськомовні. Російська мова в Україні є найбільш по$ ширеною в друкованому варіанті. За деяки$ ми даними до 80 % фондів бібліотек України складають російські друковані джерела. Ро$ сійська мова досі превалює в деяких важли$ вих ділянках української суспільної практи$ ки (наука, особливо природнича та техніч$ на, бізнес, торгівля, спорт, медицина тощо). Реальність, що склалася у мовній цари$ ні, пов’язана, переважно, з довготривалим періодом бездержавності українського на$ роду та є результатом цілеспрямованої полі$ тики нищення української мови. Крім того, тяжкий удар по українській культурі й мові нанесла тоталітарна система, масовими де$ портаціями і репресіями, руйнацією бага$ тьох національних цінностей. Поряд із до$ сягненнями у розвитку та співпраці народів, які були в радянський період, проводився курс на русифікацію, що заклав основу бага$ тьох теперішніх суперечностей у мовній сфері. Незважаючи на те, що українська мова вперше отримала статус державної з прий$ няттям 28 жовтня 1989 року Закону України “Про мови в Українській РСР” (чинний і досі), тільки зі здобуттям Україною неза$ лежності розпочався процес українського мовного відродження. Цьому сприяло конституційне закріп$ лення державності української мови та здій$ снення низки урядових заходів, спрямова$ них на піднесення ролі та авторитету укра$ їнської мови в суспільному житті країни. Законодавча база в Україні з цього питан$ ня переважно відповідає загальноприйнятій світовій практиці й узгоджується з відповід$ ними міжнародно-правовими актами. Однак загальносистемного узгодження між відзна$ ченими правовими актами досі не проведе$ но; вони недостатньо забезпечені необхідни$ ми виконавчими механізмами. Аналіз мовної ситуації свідчить про те, що лише задекларо$ ваності державного статусу української мови для повноцінного та незворотного утвер$ дження її в усіх сферах суспільного життя не$ достатньо — потрібний механізм реалізації зазначених вище правових документів щодо функціонування української мови, а також врегулювання питань, пов’язаних із удоско$ наленням юридичної відповідальності за по$ рушення законів, які регулюють питання ви$ користання державної мови. Таким чином, сьогодні ситуація в мов$ ній сфері залишається складною, характе$ ризується низкою негативних явищ і тен$ денцій. Сучасній мовній ситуації притаман$ ний розвиток процесів, які негативно впли$ вають на стан української мови, а саме: — українська мова як державна ще не набула необхідного поширення в усіх сфе$ рах суспільного життя; — подекуди навіть спостерігаються про$ цеси звуження сфери застосування україн$ ської мови, що спричиняє соціальну напру$ гу в суспільстві, породжує сепаратистські настрої, суперечить інтересам національної безпеки України, ставить під загрозу її суве$ ренітет і державне самовизначення;
Продовження на с. 8
Антиконституційні, антимовні процеси, що відбуваються в Україні, вимагають визначеності державної мовної політики, зміцнення її національно-культурного фундаменту. За дорученням Кабінету Міністрів України Робоча група, схвалена урядом і патронована Міністерством культури і туризму України, розробила проект Концепції державної мовної політики України, публікуючи який, ми пропонуємо долучитися до його обговорення на шпальтах “Слова Просвіти”. Закликаємо українську громадськість не бути байдужими до тієї мовної драми, яка розгортається в нашій державі, коли мова — душа і серце народу — стала об’єктом політичних спекуляцій і торгів. Запрошуємо вчених, вчителів, просвітян, усіх громадян долучитися до обговорення цієї Концепції… Відгуки й уточнення чи пропозиції надсилайте на адресу редакції тижневика: Київ-1, Хрещатик, 10-б.
Давайте обговоримо · с. 8сторінка оригіналу ↗ Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки
Продовження. Початок на с. 7
— викликає занепокоєння скорочення навчальних годин на вивчення української мови і літератури в основній ланці середньої загальноосвітньої школи, що позначається на рівні знань учнів із цих предметів. Випуск$ ники загальноосвітніх і подекуди вищих навчальних закладів не мають достатніх знань і навичок з орфографії, пунктуації, стилістики, усної мови, ділового спілкуван$ ня і письма. У навчальних закладах Авто$ номної Республіки Крим, деяких південних і східних областей не вживаються належні заходи для переходу на викладання держав$ ною мовою; — більшість підручників і навчально$ методичних посібників не відповідають су$ часним вимогам і потребують заміни чи оновлення; — скорочено функціонування україн$ ської мови в недержавних засобах масової інформації (газетах, журналах, на телеба$ ченні, радіо); — скорочено видання книг українською мовою, значно зменшились їхні наклади, скоротився ринок української книги та сис$ тема державного книгорозповсюдження; — недостатньою є пропаганда україн$ ської мови в засобах масової інформації, в загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, у професійній сфері; — неповною мірою використовується українська мова в структурах державної вла$ ди, Збройних силах України, правоохорон$ них органах, кредитно-банківській сфері, на громадському транспорті та у сфері об$ слуговування; — дуже незадовільним є поширення ук$ раїнської мови в середовищі комп’ютерних комунікацій, зокрема в українському сег$ менті Інтернету; — не вживаються необхідні заходи з роз$ витку вітчизняних лінгвістичних технологій, що загрожує становленню вітчизняної техно$ логії знань і може спричинити довічне аут$ сайдерство України в технологічній сфері. В Україні конституційно забезпечене право національних меншин на задоволен$ ня освітніх потреб рідною мовою, збережен$ ня та розвиток етнокультури, що є безпереч$ ним здобутком демократії. Проте є пробле$ ми із забезпеченням національних навчаль$ них закладів педагогічними кадрами, нав$ чально-методичною літературою, вивчен$ ням в окремих навчальних закладах одно$ часно чотирьох-п’яти мов, належним вив$ ченням української мови громадянами Ук$ раїни з числа національних меншин. Створення оптимального мовного сере$ довища в країні ускладнюється відсутністю ефективної законодавчої бази. Положення статей 10, 11 і 12 Конституції України щодо розвитку і функціонування мов не підкріп$ лені достатньою мірою механізмами, які б забезпечували їхнє ефективне застосування. У державній мовній політиці потрібні нові концептуальні підходи, насамперед слід усвідомити, що мовне питання не може займати другорядну позицію або бути пред$ метом спекуляцій. У ході його розв’язання перед суспільством постають нові завдання. Дії в цій сфері повинні враховувати реаль$ ний стан, тенденції та перспективи розвит$ ку мовної ситуації в Україні. Мовна політика може стати консолідую$ чим фактором тільки тоді, коли вона відоб$ ражатиме всю різноманітність мовного спек$ тра та матиме чіткі механізми вирішення іс$ нуючих проблем. У зв’язку з цим особливе значення має спільність позицій органів дер$ жавної влади, різних політичних і громад$ ських сил у мовному питанні, заснованих на конституційних принципах, науково обґрун$ тованих висновках і рекомендаціях. Мовна ситуація в Україні диктує необ$ хідність об’єктивного, наукового вивчення мовних процесів і тенденцій у різних реґіо$ нах країни і на цій основі розроблення сис$ теми ефективних заходів, спрямованих на забезпечення планомірного та безконфлікт$ ного розвитку мовних відносин, створення оптимального мовного середовища.
Визначення мети Концепції
Мовна політика визначається засадами Конституції і національними інтересами
України як суверенної держави, основна ме$ та державної мовної політики — культурно$ мовне відродження, піднесення престижу, авторитету, гуманітарного та технологічного статусу української мови, забезпечення її застосування у всіх сферах суспільного жит$ тя, утвердження її державності, захист і роз$ виток мов національних меншин.
Завдання Концепції
Завдання полягає у тому, щоб, виходячи з Конституційних вимог і національних ін$ тересів України як суверенної держави, за$ безпечити підтримку та захист і державної мови, і мов національних меншин України, що передбачено Європейською хартією ре$ ґіональних мов або мов меншин, ратифіко$ ваною Верховною Радою України. Пріоритетними завданнями державної мовної політики є: — забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України; — гарантування вільного розвитку, ви$ користання і захисту мов національних мен$ шин України; — забезпечення гідного місця україн$ ської мови у світовому інформаційному просторі; — сприяння опануванню населенням, особливо молоддю, мов міжнародного спіл$ кування. У процесі реалізації положень державної мовної політики перед Українською держа$ вою і суспільством стоять найважливіші зав$ дання: — консолідація та розвиток української нації, її історичної свідомості, традицій і культури; — активізація діяльності державних ор$ ганів влади щодо забезпечення суспільного життя на всій території України та задово$ лення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за кордо$ ном; — заохочення та всебічна підтримка протягом усього життя обдарованих і тала$ новитих громадян України та інших держав, здатних своїм саморозвитком зробити про$ рив української мови до світових вершин,
піднісши її до відповідного рівня у кожній ділянці та предметній галузі; — сприяння розвиткові етнічної, куль$ турної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних мен$ шин України; — створення та розвиток Національної словникової бази як національного надбан$ ня України та забезпечення вільного досту$ пу до неї всіх громадян України; — розвиток фундаментальних і приклад$ них мовознавчих досліджень, розробок у га$ лузі лінгвістичної технології, створення ін$ телектуальних українськомовних інформа$ ційних систем нового покоління; — створення системи Всеукраїнського лінгвістичного діалогу та реалізація ефек$ тивних заходів щодо входження української мови у світовий інформаційний простір (зокрема через започаткування системи Всеєвропейського лінгвістичного діалогу); — забезпечення на законодавчому рівні положення про спорядження всіх комп’ютерів, які виробляють і продають в Україні, системою українських електронних словників; забезпечення локалізації прог$ рамного забезпечення комп’ютерів україн$ ською мовою; — задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави; — аналіз стану і тенденції розвитку етно$ мовних процесів; — створення ефективного механізму державного управління мовними процеса$ ми; — удосконалення законодавства у мов$ ній сфері; — комплектування фондів бібліотек ук$ раїнською літературою, літературою мовами національних меншин України, мовами міжнародного спілкування та спеціалізова$ ною літературою з української мови (у тому числі всіма видами електронних видань), упорядкування діяльності архівів і збіль$ шення каналів користування різними вида$ ми інформації українською мовою; — посилення гуманітарної складової військової служби, забезпечення подальшої гуманізації військової освіти на основі впровадження та застосування української мови у військових та силових структурах;
— збереження та дослідження всіх діа$ лектів української мови.
2. ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ДЕРЖАВНОЇ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ
Загальними принципами мовної політи$ ки в Україні є: — верховенство права; — гуманізм і демократизм; — гармонійне співіснування державної та інших мов; — вільний розвиток, використання та захист діалектів української мови, а також мов національних меншин як засобу відо$ браження мовно-культурного багатства та розмаїтості. Останнім часом у мовній сфері все ви$ разнішими стають такі, взаємопов’язані між собою, тенденції: — усвідомлення громадянами України, незалежно від національності, соціально$ політичної необхідності опанування дер$ жавною мовою; — зростання національної свідомості та потреб у вивченні мов тих національностей, які проживають в Україні; — прагнення до інтеграції у світовий ін$ формаційний простір і пов’язана з цим потре$ ба у вивченні та застосуванні іноземних мов.
Державна мова
Згідно з Конституцією, державною мо$ вою в Україні є українська мова. Пріоритет$ ним є державний захист і підтримка україн$ ської мови, утвердження її державного ста$ тусу та розширення сфери функціонування як основного засобу міжетнічного спілку$ вання на всій території України. Українська мова в Україні покликана виконувати численні функції, відігравати важливу роль у забезпеченні консолідації, єдності й культурного розвитку всіх корін$ них народів і національностей України з ук$ раїнцями, які проживають за межами Укра$ їни та в зв’язку із майбутнім вступом Украї$ ни до Європейського Союзу. Тому держава докладає всіх зусиль для розширення сфери функціонування державної мови, дбає про розвиток і престиж державної мови, підви$ щення мовної культури громадян і міжна$ родного іміджу української мови. Пріоритетами держави щодо створення належних умов для розвитку та розширення сфери вживання української мови, вихован$ ня шанобливого ставлення до неї, форму$ вання патріотизму в громадян України ма$ ють стати: — сприяння процесам духовного відрод$ ження України; — формування державної стратегії у га$ лузі мовної політики, розвиток і підтримка статусу української мови в сучасному укра$ їнському й міжнародному освітньому прос$ торі; — зміцнення позицій української мови як засобу міжнаціонального спілкування; — розробка комплексу заходів, спрямо$ ваних на пропаганду української мови, культури в засобах масової інформації; — забезпечення виконання державних програм у галузі мови, насамперед Держав$ ної програми розвитку та функціонування української мови на 2004—2010 роки та Міжгалузевої науково-технічної програми “Інформація. Мова. Інтелект”; — створення та розвиток Національної словникової бази України та забезпечення вільного доступу до неї всіх громадян України; безумовне виконання програми “Словники України”, затвердження та реалізація на рівні пріоритетних науково-технічних програм на$ ціонального значення завдань зі створення фундаментальних Тлумачного, Етимологіч$ ного та Термінологічного словників україн$ ської мови — у традиційній і в електронній формах, а також в онлайновому варіанті; — стимулювання і підтримка участі нау$ ково-дослідних установ і навчальних закла$ дів України, окремих українських учених у міжнародних лінгвістичних проектах; — вжиття енергійних заходів на держав$ ному рівні у галузі лінгвістичного забезпе$ чення Європейської інтеграції України;
Продовження на с. 9
Давайте обговоримо 9 · с. 9сторінка оригіналу ↗ Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки
Продовження. Початок на с. 7, 8
— створення та забезпечення активного функціонування в Інтернеті універсальної української мовно-інформаційної системи на базі розвитку та вдосконалення Україн$ ського лінгвістичного порталу; — аналіз стану і тенденцій розвитку ук$ раїнської мови в контексті етномовної ситу$ ації в різних реґіонах України; — знаходження можливостей державної і недержавної фінансової підтримки розвит$ ку української мови в умовах ринкової еко$ номіки; — удосконалення законодавства у мов$ ній сфері та розроблення нормативно-пра$ вових актів, які регулювали б застосування української мови у всіх галузях суспільного життя України; — визначення основних заходів ство$ рення умов для нормального функціонуван$ ня української мови та розвитку її як дер$ жавної, творчо використавши для цього досвід інших країн; — визначення та здійснення заходів для стимулювання глибокого вивчення україн$ ської мови; — створення належних умов для вивчен$ ня української мови громадянами України з числа національних меншин; — оптимізація мережі навчальних закла$ дів для безперервного виховання і навчання українською мовою; — підготовка і видання академічних зіб$ рань творів класиків української літератури та українського фольклору, а також праць найвидатніших українських учених із гума$ нітарних і природничих наук; — пропагування кращих зразків україн$ ської художньої літератури, творів молодих українських письменників; — активізація видань галузевих україн$ ськомовних енциклопедій, створення ви$ дань дитячих українськомовних енциклопе$ дій; — збільшення кількості й накладів ви$ дань українською мовою художніх творів національної і світової класики, науково$ популярної, довідкової літератури для різ$ них вікових категорій за державними тема$ тичними програмами; — пропагування української мови в за$ собах масової інформації, сфері освіти, по$ новлення освітніх передач українською мо$ вою на радіо й телебаченні; — активізація вивчення української мо$ ви з використанням художньої літератури як обов’язкового компонента вітчизняної літе$ ратури; — здійснення заходів, спрямованих на широке залучення різних верств населення України до опанування української мови; — створення умов для популяризації ук$ раїнської мови засобами сучасного мистец$ тва (театр, кіно); — посилення контролю та вироблення критеріїв оцінки рівня володіння україн$ ською мовою в загальноосвітніх, професій$ но-технічних і вищих навчальних закладах ів системі аспірантури й докторантури; — визначення пріоритетних наукових досліджень із методики викладання україн$ ської мови в навчальних закладах; — підготовка навчальних програм і під$ ручників з української мови для учнів і сту$ дентів навчальних закладів різних типів; — визначення державних вимог щодо змісту, обсягів знань з української мови та їх засвоєння; розроблення тестів на знання української мови вчителями, викладачами вищих навчальних закладів і державними службовцями; — забезпечення можливості навчання у школах державною та рідною мовою при формуванні оптимальної мережі загально$ освітніх і професійно-технічних закладів з українською мовою навчання відповідно з національним складом населення у реґіо$ нах; — удосконалення системи навчання сту$ дентів і підвищення кваліфікації викладачів з української мови; — забезпечення викладання курсу укра$ їнської мови на природничо-технічних фа$ культетах у вищих навчальних закладах, розроблення відповідних програм і навчаль$ них посібників; — розроблення заходів щодо відроджен$ ня та підтримки випуску національної кіно,
відео$, аудіопродукції, тиражування кращих українських фільмів, а також дублювання і озвучення українською мовою творів світо$ вого кіномистецтва; — проведення семінарів із правових пи$ тань функціонування української мови як державної в Україні; — розроблення системи моніторингу та здійснення аналізу динаміки й характерних тенденцій розвитку етномовних процесів, функціонування української мови в різних сферах суспільного життя та реґіонах Украї$ ни; — розроблення і здійснення заходів що$ до поліпшення якості перекладів україн$ ською мовою кращих творів світової прози, драматургії та поезії, підвищення відпові$ дальності художніх керівників театрів за дотримання літературної норми та чистоти мови; — підтримка друкованої продукції, пе$ ріодичних видань, кіно$ та аудіопродукції (у тому числі всіх видів електронних видань) українською мовою; розширення підтрим$ ки українськомовних засобів масової інфор$ мації, випуску друкованої продукції україн$ ською мовою; — врахування при підготовці проектів законів України про Державний бюджет Ук$ раїни видатків на забезпечення виконання заходів, пов’язаних із розвитком, функціо$ нуванням і дослідженням української мови; — пропагування серед населення, особ$ ливо молоді, української народної та естрад$ ної пісні, українського традиційного та су$ часного танцю, поновлювання та сприяння поширенню поетично-пісенних обрядів, колядок, щедрівок, усебічного заохочуван$ ня всіх категорій населення до художньої са$ модіяльності; — проведення серед учнів, студентів, студентів-іноземців конкурсів знавців укра$ їнської мови, історії та культури; — заснування річних стипендій для сту$ дентів та аспірантів-україністів з інших кра$ їн; — проведення культурно-мистецьких фестивалів, етнографічних експедицій, кон$ курсів української пісні; — створення системи українськомовної документації для використання у господар$ сько-економічній діяльності суб’єктів права власності та об’єднань громадян.
Мови національних меншин
Конституцією України закріплено га$ рантії держави щодо вільного розвитку, ви$ користання і захисту мов національних мен$ шин України.
Кожний громадянин України є носієм власного мовного суверенітету. Україна — держава з багатонаціональним складом на$ селення. Нині на її території проживають 10,9 млн. осіб — представників 134 націо$ нальностей, для забезпечення культурно$ освітніх потреб яких створено 1067 націо$ нально-культурних товариств. Відповідно до положень Європейської хартії реґіональних мов або мов меншин, Україна взяла на себе низку зобов’язань що$ до забезпечення їхніх мовних прав. Держава створює належні умови для розвитку, використання та захисту мов наці$ ональних меншин. Так, на законодавчому рівні забезпечуються права етнічних спіль$ нот у місцях їхнього компактного прожи$ вання на використання в усіх сферах сус$ пільного життя мов національних меншин поряд із державною мовою. Гарантуються рівні права на здобуття освіти рідною мо$ вою. У цьому контексті важливим аспектом є підготовка вищими навчальними заклада$ ми України відповідних фахівців для дош$ кільних і загальноосвітніх навчальних зак$ ладів із навчанням мовами національних меншин.
Актуальним є питання вивчення пред$ ставниками національних меншин держав$ ної мови. Здійсненню ефективної державної політики у сфері мовних відносин значною мірою сприяло б прийняття Закону України “Про розвиток і застосування мов в Украї$ ні”. За громадянами, які належать до націо$ нальних меншин України, визнається право на навчання рідною мовою або на вивчення рідної мови. Мови національних меншин України поряд із державною використовуються в культурно-освітній діяльності, на офіційних зібраннях і зібраннях національно-культур$ них товариств і їхніх керівних органів, якщо у відповідних населених пунктах більшість населення становлять громадяни, які нале$ жать до національних меншин. У групі мов національних меншин, які традиційно використовуються в межах краї$ ни, держава здійснює широкі захисні заходи щодо їхнього функціонування у сферах еко$ номічного і суспільного життя, освіти, куль$ тури, інформації, судової справи тощо від$ повідно до стандартів, визначених Європей$ ською хартією реґіональних мов або мов меншин. Держава визначає і забезпечує потребу закладів, підприємств і організацій культу$ ри, навчальних закладів у фахівцях зі знан$ ням мов національних меншин, створює на$ уково-методичні ради і центри з проблем викладання і вивчення мов національних меншин, підготовки кваліфікованих спеціа$ лістів у вищих навчальних закладах України. У цих питаннях налагоджується взаємодія з країнами, де проживає основна частина ет$ нічних діаспор України, практикується ці$ льове направлення представників відповід$ них національних меншин на здобуття осві$ ти у навчальних закладах цих країн. Аби задовольнити інформаційні потре$ би громадян, які належать до національних меншин, створюються умови для діяльності газет і журналів місцевої, реґіональної, за$ гальнодержавної та зарубіжної сфер розпов$ сюдження, надається ефірний час для транс$ ляції теле$ і радіопередач, організовуються видання літератури мовами національних меншин. Для вивчення етнолінгвістичної ситуації в країні, динаміки етномовних процесів у різних реґіонах країни проводяться соціоло$ гічні, соціолінгвістичні, соціально-психо$ логічні, етнопсихологічні та психолінгвіс$ тичні дослідження. Робота у галузі відродження, вивчення і захисту національних мов може бути ефек$ тивною лише за активної участі в ній націо$ нально-культурних товариств і центрів, які здатні виразити культурно-мовні інтереси відповідних етносів. Жодна з мов національних меншин, які функціонують в Україні, не може бути вико$ ристана як привід для розпалювання ворож$ нечі між представниками різних національ$ ностей. Необхідно забезпечити гармоній$ ний розвиток і взаємодію державної і націо$ нальних мов. Основними завданнями держави зі ство$ рення належних умов для розвитку мов на$ ціональних меншин України є: — сприяння збереженню мережі нав$ чальних закладів із викладанням мовами на$ ціональних меншин України; — розроблення і затвердження навчаль$ них програм і наочних посібників для нав$ чальних закладів із навчанням мовами на$ ціональних меншин України у зв’язку з пе$ реходом на новий зміст, структуру і дванад$ цятирічний термін навчання; — збільшення кількості годин у шкіль$ них програмах для учнів загальноосвітніх навчальних закладів із викладанням мовами національних меншин України на вивчення та опанування української мови як держав$ ної; — розроблення та видання нових шкіль$ них підручників із мов та літератури націо$ нальних меншин України; — регулярне проведення всеукраїнських олімпіад із мов національних меншин Укра$ їни, видання літератури для школярів за$ гальноосвітніх і студентів вищих навчаль$ них закладів із викладанням мовами націо$ нальних меншин України;
Закінчення на с. 10
Давайте обговоримо · с. 10сторінка оригіналу ↗ Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки
Закінчення. Початок на с. 7–9
— поліпшення системи підготовки педа$ гогічних кадрів для подальшої роботи в за$ гальноосвітніх навчальних закладах із вик$ ладанням мовами національних меншин України, а також забезпечення таких нав$ чальних закладів відповідними підручника$ ми, посібниками, методичною літературою; — забезпечення підготовки фахівців для задоволення мовних, культурних та освітніх потреб національних меншин; — сприяння вивченню культури, історії, мови та релігії національних меншин; — створення особам, які належать до на$ ціональних меншин, рівних можливостей доступу до освіти всіх рівнів; — розширення форм транснаціональних обмінів із питань, що стосуються реґіональ$ них мов меншин; — сприяння створенню реґіональних центрів культур національних меншин, бу$ динків народної творчості, центрів фольк$ лору й етнографії в місцях компактного проживання тієї чи іншої національної мен$ шини.
Мови міждержавного спілкування
Мовами міждержавного спілкування є група мов, визначених Організацією Об’єд$ наних Націй (ООН). Держава забезпечує вивчення мов міждержавного спілкування. Мовою роботи міжнародних конференцій, нарад та інших форумів, що відбуваються на території України, є державна мова та інші мови, визначені їх учасниками. Учасникам міжнародних конференцій, нарад та інших форумів, що відбуваються на території Ук$ раїни, гарантується право вибору мови вис$ тупу із забезпеченням перекладу україн$ ською та іншими мовами роботи форуму. Мовою міжнародних договорів України є державна мова та мова іншої сторони (сто$ рін), якщо інше не передбачено самим між$ народним договором України.
3. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ЗАСАД КОНЦЕПЦІЇ
Проведення державної мовної політики здійснюється, в першу чергу, безпосередньо забезпеченням ефективної реалізації конс$ титуційно-правових принципів регулюван$ ня мовних відносин, розробки і виконання державних, спеціальних і реґіональних прог$ рам і підтримки суспільних ініціатив у досяг$ ненні мети державної політики, а також на$ лагодження діалогу між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями. Здійснення основних напрямів держав$ ної мовної політики потребує розроблення механізму фінансового, правового, органі$ заційного, адміністративного, науково-ме$ тодичного та інформаційного забезпечення.
Система вироблення державних підходів
Верховна Рада України визначає дер$ жавну мовну політику, затверджує її концеп$
туальні засади, приймає мовне законодав$ ство, визначає принципові шляхи реалізації державної мовної політики. Управління єдиною національною сис$ темою забезпечення державної мовної полі$ тики здійснює Кабінет Міністрів України. Діяльність державних органів щодо виз$ начення та реалізації державної мовної по$ літики у різних сферах суспільного життя здійснюється ними на підставі, в межах пов$ новажень та у спосіб, що передбачені Кон$ ституцією та законами України.
Механізми реалізації Концепції
Для реалізації основних положень дер$ жавної мовної політики повинна бути за$ безпечена чітка координація дій органів законодавчої і виконавчої влади за безпо$ середньою участю міністерств, інших цен$ тральних органів виконавчої влади, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської, Севастопольської міських держадміністрацій, органів місце$ вого самоврядування, Національної акаде$ мії наук, Академії педагогічних наук, гро$ мадських організацій і творчих спілок, під$ приємств, установ і організацій незалежно від форм власності. Впровадження держав$ ної мовної політики здійснюється шляхом розроблення і виконання загальнодержав$ них, реґіональних і спеціальних програм, підтримки громадських ініціатив, а також налагодження конструктивного діалогу між органами державної влади, місцевого самоврядування і національними товарис$ твами. Впровадження цієї Концепції забезпе$ чить повноцінне та незворотне утвердження української мови в усіх сферах суспільного життя, створить належні умови для вільного та безперешкодного розвитку мов націо$ нальних меншин. Джерелами фінансування програм дер$ жавної мовної політики є кошти Державно$ го бюджету України, бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та інші джерела, не заборонені законодавством України.
Суб’єкти реалізації державної мовної політики
У виробленні та реалізації державної мовної політики поряд із новоствореним урядовим органом із мовної політики пок$ ликані брати участь Служба безпеки Украї$ ни, Міністерство оборони України, Мініс$ терство внутрішніх справ України, Мініс$ терство юстиції України, Міністерство осві$ ти і науки України, Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерство культури і туризму (Сектор мовної політи$ ки), Міністерство траспорту та зв’язку Укра$ їни, Головдержслужба України, Національ$ на академія наук України та галузеві акаде$ мії, разом із Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, національними творчими спілками, Всеукраїнським товариством “Просвіта” імені Тараса Шевченка та інши$ ми громадськими організаціями.
Першочергові завдання щодо забезпечення реалізації державної мовної політики Виходячи з вищевикладеного, першо$ черговими завданнями держави в сфері реа$ лізації мовної політики мають стати: — створення урядового органу з мовної політики та його виконавської вертикалі; — встановлення механізму формування і реалізації державної політики у сфері функ$ ціонування української мови як державної, вільного розвитку російської та інших мов згідно із законом про мови і Європейською хартією реґіональних мов та мов меншин; — послідовне переорієнтування інфор$ маційного простору України на державну мову; — формування та удосконалення норма$ тивно-правової бази регулювання сфери державної мовної політики; — забезпечення розробки та реалізації державних програм і заходів щодо функціо$ нування української мови та мов національ$ них меншин; — сприяння розвиткові мовної самобут$ ності національних меншин, відродженню, використанню та захисту їхніх мов; — розроблення нових форм і методів ін$ формаційно-пропагандистської та культур$ но-просвітницької діяльності щодо утвер$ дження статусу державної мови та мов на$ ціональних меншин; — оптимізація використання загально$ державних і реґіональних засобів масової інформації як інструмента обміну духовни$ ми цінностями та мовним розмаїттям пред$ ставників різних національностей; — здійснення моніторингу стану і тен$ денцій розвитку й застосування державної мови та мов національних меншин; — проведення культурно-мистецьких заходів, наукових конференцій, семінарів, “круглих столів” із питань популяризації державної мови та мов національних мен$ шин в Україні; — удосконалення підготовки викладачів української мови й літератури для загально$ освітніх навчальних закладів, у яких навчан$ ня здійснюється мовами національних мен$ шин, забезпечення їх відповідними україн$ ськомовними підручниками, посібниками та методичною літературою;
— сприяння у виданні навчально-мето$ дичної, довідкової, художньої літератури мовами національних меншин, що прожи$ вають на території України; — забезпечення проведення наукових досліджень з якісного стану мови (тобто з формування корпусу мови), проблем від$ родження і розвитку мов в Україні, за ре$ зультатами яких створити кадастр мов, що функціонують в Україні, унормувати право$ пис, відрегулювати пропорції іншомовних слів у національному лексиконі, кодифіку$ вати лінгвістично-правові аспекти мовної норми; — проведення благодійних акцій, спря$ мованих на пропаганду української мови як державної, підвищення її соціального прес$ тижу, підтримку та відродження мов націо$ нальних меншин; — удосконалення правових, організа$ ційних і матеріальних умов щодо задоволен$ ня мовних потреб громадян України — представників різних національностей; — активізації зусиль органів державної влади і громадянського суспільства, полі$ тичних і громадських діячів щодо забезпе$ чення функціонування української мови як державної та мов національних меншин, які проживають на території України; — впровадження системи громадського контролю та експертизи діяльності цен$ тральних і місцевих органів виконавчої вла$ ди з питань реалізації державної мовної по$ літики в Україні.
Механізми здійснення контролю за дотриманням законодавства про мови в Україні
Правовому забезпеченню здійснення державної мовної політики сприятиме: під$ готовка та внесення на розгляд Верховної Ради України проекту Закону України “Про розвиток і застосування мов в Україні”, проекту Закону “Про внесення змін до За$ кону України “Про національні меншини в Україні”; внесення змін та доповнень до чинного законодавства: Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кри$ мінального кодексу України, якими поси$ лити адміністративну та кримінальну відпо$ відальність за порушення законодавства про мови тощо та створення відповідно до Указу Президента України урядового орга$ ну з питань мовної політики та виконав$ ської вертикалі.
ОЧІКУВАНИЙ РЕЗУЛЬТАТ
Усталення демократії та євроінтегра$ ційні прагнення України потребують вирі$ шення мовних питань і впровадження то$ лерантних, правових методів розв’язання мовних конфліктів. Активізація роботи у цій галузі є необхідною умовою консоліда$ ції сучасного українського суспільства, ос$ кільки чимало аспектів використання мови все ще не регламентовані правом. Зокрема, йдеться про відсутність необхідної наукової та законодавчої бази низки аспектів вико$ ристання мови як чинника впливу на сус$ пільні процеси, внаслідок чого не мають кваліфікації кримінальних діянь такі як, наприклад, маніпулювання мовною свідо$ містю, суґестивні технології реклами, піа$ ру, передвиборних кампаній, громадських акцій тощо. З іншого боку застосування низки законів ускладнюється саме через відсутність лінгвістичної регламентації та коректної інтерпретації відповідних мов$ них ситуацій і феноменів. Планомірне здійснення завдань мовно$ го будівництва, відповідно до цієї Концеп$ ції, має забезпечити вільний та безконфлік$ тний розвиток усіх наявних на теренах Ук$ раїни національних мов, створити умови для утвердження державності української мови, набуття нею рис престижності, пер$ спективності й авторитетності, а також для розвитку мовної самобутності національних меншин, їхнього відродження, захисту і ви$ користання їхніх мов згідно зі статусом і ви$ конуваними функціями, створення опти$ мального мовного простору в країні.
Матеріали ілюстровано світлинами Олександра ЛИТВИНЕНКА, зробленими на протестних акціях “Просвіти” у червні-липні 2006 р.
«Просвіта» сьогодні 11 · с. 11сторінка оригіналу ↗ Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки
вояків радянської армії, поль$ ських жовнірів і цивільного поль$ ського населення. Щоб зберегти рештки пам’яток Першої Української Ар$ мії Всеукраїнська молодіжна гро$ мадська організація “Молода Просвіта” реалізовує проект “Ук$ раїна—Польща. Так!” і залучає до нього представників дружніх ор$ ганізацій: “Пласт—НСОУ” та На$ ціонального альянсу. Похмуре кладовище зустріло нас зарослими бур’яном могила$ ми та брудними доріжками. За$ недбаний цвинтар за 12 днів на$ шої роботи став чистим, увінча$ ним стрічками та прапорцями з українською символікою. Упорядкування кладовища у Вадовіце цього року мало підго$ товчий характер. Наступного року відбудеться встановлення над$ гробних плит на могилах та оста$ точне завершення запланованих робіт на кладовищі. У рамках проекту проводили$ ся зустрічі з високопосадовцями Польщі: міністром охорони па$ м’яток Польщі Анджеєм Пшевоз$ ніком, бургомістром Вадовіц Євою Філіп’як, представниками української дипломатії: консулом України в Кракові Владиславом Каневським, Генеральним консу$ лом України в Кракові Михайлом Бродовичем, першим секретарем Посольства України в Польщі Сергієм Міняйлом та представни$ ками української діаспори Рома$ ном Любінецьким і Олександром Коланчуком. Табір відвідав з офі$ ційним візитом президент Крако$ ва, який говорив про подальшу підтримку проекту. Відповідаючи на наші запитання, висловлював думки про розширення зв’язків між молоддю України та Польщі у межах проекту “Україна—Поль$ ща. Так!”, адже проектом також передбачено низку культурно$ просвітницьких заходів на міжна$ родному рівні. За традицією члени “Молодої Просвіти” поклали квіти до па$ м’ятника Тарасу Григоровичу Шевченку, що у Варшаві. Після цього відбулася зустріч із послом України в Польщі Олександром Моциком. Посол звернув увагу на те, що стосунки між Україною та Польщею суттєво поліпшились, а тому подібні проекти набувають вагомої підтримки з боку поль$ ської влади. Швидко минули 12 днів важ$ ливої і корисної роботи, цікавих зустрічей, захоплюючих екскур$ сій. Із почуттям виконаного обов’язку повертаємося до своєї рідної України й усвідомлюємо, що тільки та держава має май$ бутнє, яка пам’ятає про своє ми$ нуле.
Леся МАЧАЧА, член “Молодої Просвіти” Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова
z
Сабурова. Старші мешканці Салашів розповідають, що са$ буровці найжорстокіше роз$ правлялися з місцевими меш$ канцями, яких брали в провід$ ники або ж випадково зустріча$ ли в лісі. Із партизанами загону Сабу$ рова мала перестрілку відома на всю УПА сотня “сіроманців” під командою сотника “Ястру$ ба” (майор Радянської армії Дмитро Карпенко з Полтавщи$ ни), коли перебувала в Сала$ шах. Через деякий час ця сама сотня завдала чималих втрат гіт$ лерівцям. Нині салашівці, ставши влас$ никами земельних паїв, само$ тужки обробляють землю, виро$ щують худобу.
Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ
z
«Просвіта» сьогодні 11 · с. 11сторінка оригіналу ↗ ПРОЕКТ
Держава, що поважає себе і дбає про власний розвиток, повинна брати активну участь у збереженні та впорядкуванні своїх історичних пам’яток. На території Польщі роз$ кидані занедбані кладовища петлю$ рівських вояків. Упорядкування мо$ гил загиблих українців повинна пе$ ребрати на себе українська молодь. Це її прямий обов’язок. Виконати його покликаний проект “Украї$ на—Польща. Так!”, організатором якого виступила Всеукраїнська мо$ лодіжна громадська організація “Молода Просвіта”. Проект здійснюється за спри$ яння Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства охорони пам’яток Польщі, Посольства Польщі в Ук$ раїні, а також низки державних і громадських організацій. Він складається із шести культурно$ просвітницьких заходів, одним із яких є Міжнародний молодіжний табір “Пам’ять без кордонів” у місті Вадовіце Краківського воє$ водства. За його умовами українці впорядковують петлюрівські по$ ховання на території Польщі, а польська молодь, у свою чергу, працює на місцях поховання Во$ лині та Житомирщини, де лежать вояки генерала Пілсудського. У 2005 році був упорядкова$ ний цвинтар петлюрівських воя$ ків у польському місті Сувалки. І ось липень 2006 року… Збір молодих просвітян та їх$ ній виїзд до Кракова — стародав$
НАРИС
Нещодавно у Львові видано краєзнавчий нарис Марії Ліске$ вич-Карпи “Салаші”. Автор, спираючись на архівні дані, істо$ ричні розвідки, свідчення оче$ видців, знайомить читачів з істо$ рією села Салаші Яворівського району на Львівщині від найдав$ ніших часів до наших днів. Незважаючи на тривалу на$ лежність села до складу чужих держав, у селян не занепадав дух волі, не згасало прагнення до са$ моствердження на рідній землі, зростав потяг до науки і знань. В Австро-Угорщині в 1907 році, а в Польщі в 1927 році меш$ канці села Салаші заснували ха$ ту-читальню “Просвіти”. У 1937 році просвітянська читальня зайняла одну кімнату,
нього міста Польщі, візитною карткою якого є на березі річки Вісли величавий замок польських королів — Вавель. Місто захоп$ лює старовинною архітектурною забудовою, великою кількістю культурно-історичних пам’яток, привітними людьми. Поляки зустріли українських друзів гостинно і приязно. Табір розташували в пансіонаті, біля ве$ ликого стадіону, де не так давно зі$ бралося близько 1,5 млн. людей з нагоди зустрічі з Папою Іваном Павлом ІІ. Табірний дух охопив усіх від$ разу після розселення. Першого ж ранку ми прокинулися під звуки сопілки, що бадьорим козацьким маршем допомагала налаштувати$ ся на гарний і робочий настрій. Щоранку на подвір’ї пансіо$
нату молодь виконувала україн$ ський і польський гімни. До кінця нашого перебування в таборі по$ ляки навчилися нашого гімну. Збираючись вечорами на ватру, польські харцери завзято співали українських народних пісень, ами — польських. Головна мета нашої поїздки — упорядкування поховань петлю$ рівців у місті Вадовіце, що непо$ далік Кракова. Із 1919 року в цьо$ му місті був розташований табір інтернованих українських вояків. На той час голод і хвороби стали причиною масових смертей воя$ ків. До 1939 року у Вадовіцах з’явився величезний військовий цвинтар, який нараховував більше 3000 могил вояків Української Ар$ мії. Сьогодні на місцях поховань петлюрівців розташовано могили
ДО 80-ОЇ РІЧНИЦІ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ОЛЕКСИ ТИХОГО
Члени “Молодої Просвіти” із консулом України в Кракові Владиславом Каневським
«Просвіта» сьогодні 11 · с. 11сторінка оригіналу ↗ У відомій максимі пророка Екклезіяста “Усьому свій час…” є такі слова: “…час мовчати і час говорити”. Вже понад півтора десятка років той час настав: давно треба було б широко й масштабно говорити про національного героя — відомого правозахисника й українського патріота, нашого земляка Олексу Тихого (1927— 1984), замордованого в концтаборі особливо суворого режиму для політв’язнів у с. Кучино Пермської області. Але ми досі (певно, “переобтяжені важливішими справами”) так і не спромоглися на повний голос розповісти громадськості про цю незвичайну людину. Стислий життєпис О. Тихого подаємо зі статті його побратима, колишнього політв’язня Левка Лук’яненка (У нерівній борні // Донбас. — №1. — 1991. — С.137—138).
Народився він 27 січня 1927 року в селянській родині на хуторі Їжівка біля Дружківки на Донеччині. Навчався у транспортному та сільськогосподарському інститутах, згодом працював у школі, викладав математику, вчителював у Запорізькій області, на Донеччині. Закінчив філософський факультет Московського університету. Після окупації совєтським військом Угорщини Олекса пише до уряду протестаційну заяву. 1957 року його заарештували, іза цю заяву, а також за критику совєтської виборчої системи засудили до 7 років неволі в таборах суворого режиму та 5 років позбавлення громадянських прав. Звільнившись із табору в лютому 1964 року, працював робітником на цегельні, хоча й був природженим учителем. Для своїх колег уклав велику книгу висловлювань видатних людей “Мова народу — народ”, написав статтю “Думки про рідний донецький край” і низку інших публіцистичних праць на педагогічні теми, на захист нашої мови та культури. Переклав із польської книжку Єжи Єнджевича “Українські ночі, або Родовід генія” (про Т. Шевченка), укладав словник мовних покручів Донеччини. 1976 року Тихий став одним із засновників Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод. 5 лютого 1977 року Тихого знову заарештували за участь у Групі. Донецький облсуд засудив його у Дружківці до 10 років ув’язнення в концтаборі особливо суворого режиму та на 5 років вислання з визнанням особливо небезпечним рецидивістом. …У грудні 1979 року на 17 день голодовки у Тихого прорвався шлунок. Перед операцією йому запропонували написати заяву про відмову від подальшої боротьби, натякнувши, що від цього залежатимуть результати операції. Тихий рішуче відкинув торги зі своєю совістю навіть перед реальною загрозою смерті. І тоді концтабірний хірург зробив йому операцію… У Мордовії політв’язням удавалося передавати інформацію на волю про жахливі умови ув’язнення. Аби припинити цей потік, в’язнів особливого концтабору 1 березня 1980 року перевезли на Урал, у село Кучино, до спеціально збудованої тюрми та добірних наглядачів-катів. Каґебісти організували досконалу систему руйнування психіки й здоров’я політв’язнів, маючи на меті загнати найпринциповіших до могили. 5 травня 1984 р. безперервна низка тортур припинила у так званій лікарні Пермської в’язниці страждання за волю України її незламного сина Олекси Тихого.
Нині Донецькою обласною організацією Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка сформовано оргкомі' тет із підготовки й проведення заходів до 80'річного ювілею Олекси Тихого в містах області, а також меморіального вечора пам’яті земляка в Донецьку в січні 2007 року.
Марія ОЛІЙНИК, заступник голови Донецької обласної “Просвіти”
z
«Просвіта» сьогодні 11 · с. 11сторінка оригіналу ↗ Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
яку винаймали в будинку Кузи$ ків. Учасники “Просвіти” стави$ ли вертепи, виступали з концер$ тами. У театральних дійствах до$ помагала вчителька Яна Цвинар$ ська. Під її керівництвом було влаштовано виставу “Ой не хо$ ди, Грицю, та й на вечорниці…” Але 1939 року з приходом ра$ дянських військ читальню зак$ рили, а бібліотеку ліквідували. Лише в листопаді 1941 року вона поновила свою роботу. У 1944 році був розстріляний голова сільського осередку “Про$ світи” Федір Угрина.
Мешканці села Салаші були й серед січових стрільців. Як роз$ повідають старожили, в лавах ОУН-УПА було не менше 15–20 вихідців із села. Коли хлопці з УПА знищили більше десяти енкаведистів, які їхали на акцію, то російські посі$ паки спалили хутір, біля якого стався напад, а через три дні схо$ пили вояка УПА, мешканця Са$ лашів Григорія Балигу і закатува$ ли його. У 1943 році в лісах між Гру$ шовим і Салашами отаборили$ ся російсько-комуністичні пар$ тизани під командою генерала
Інформаційний простір · с. 12сторінка оригіналу ↗ Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки
діокомпанії. І доказ цьому: чуємо десятки, якщо не сотні помилок у мовленні, особливо в рекламі. P. S. Так що слухачі Запорізької області можуть, мабуть, назавжди попрощатися з програмою “Чорним по білому”. Ще одне вікно у світ української мови для запорізьких слухачів закрилося назавжди? Шкода. Бо, на мою думку, Запорізьке радіо ще не готове дати годинну якісну альтернативу вищеназваній програмі з прекрасними ведучими Яриною Скуратівською та Ніною Жежерою. Складається враження, що ефір у цей час заповнюють будь-чим, аби тільки не “Чорним по білому”. Наприклад, 10 червня Запорізьке радіо подало 15-хвилинну програму, яку авторка цих рядків уже двічі чула раніше, й 45-хвилинний блок пісень. Пам’ятаєте анекдот, коли ревізор приходить до магазину, а директор вітає його: “Доброго вечора!” Той здивовано: “Який вечір? Ще ж ранок!” І чує у відповідь: “Як побачив вас, то в мене потемніло в очах”. Не переконана, що в працівників облрадіо, а тим більше в його керівництва, в очах темніє. Але 17 червня, о 14.00, Запорізьке радіо привіталося словами “Добрий вечір!”. Потім повторно прозвучала гарна передача “Мово рідна, слово рідне!”, яку ваша покірна слуга (й не тільки вона) вже чула раніше, далі пішов 30-хвилинний блок пісень. 24 червня нам запропонували авторську програму письменника Петра Ребра про Великого Кобзаря, хоч слухачі її вже чули. Потім — 30-хвилинний концерт. 1 липня цю саму програму з цими самими піснями прокрутили вже втретє. Єдине, за що можу дякувати: усі чотири передачі — державною мовою. Пісні — також.
z
Віра СЕРЕДА, м. Запоріжжя
Інформаційний простір · с. 12сторінка оригіналу ↗ ЕФІР
Протягом кількох років щосуботи з 14.00 до 15.00 авторка цих рядків постійно слухала прекрасну радіопередачу ТРК “Ера” “Чорним по білому”. Для нашого Запорізького реґіону, де в жодному кіоску не купиш газети, журналу чи іншої друкованої продукції українською мовою, — це ковток свіжого повітря для українців, позбавлених можливості задовольнити свої духовні потреби. Адже слухачі передачі “Чорним по білому” не тільки мають можливість поліпшити свої знання з української, а й зустрітися в ефірі з цікавими людьми в царині мови й культури (видавцями, літераторами, вченими, мовознавцями, працівниками культури). Як правило, гості приходять до студії з подарунками для активних учасників програми, переможців конкурсів передачі. Це — прекрасні книги від видавництва “А-БА-БА- ГА-ЛА-МА-ГА”, друкована продукція інших видавців, дитячі журнали, передплата на газету “Друг читача”, компакт-диски тощо. Найцікавіше ж — це змагання слухачів у прямому ефірі, де їм пропонують гарні мовні завдання. Кожен, хто перемагає, отримує грошову винагороду 200 гривень (можливо, для когось не варта уваги сума, але для школярів, студентів чи пенсіонерів — це значна допомога сьогодні). А ще сто гривень отримує той, хто знайшов найцікавішу помилку в українській рекламі. Це сприяє не тільки поліпшенню знань із української мови, а й заохочує вивчати рідну мову всіх, особливо молодь. Іноді, правда, без будь-якого пояснення Запорізьке радіо вимикало цю програму й пропонувало прямі ефіри з держслужбовцями центрів зайнятості чи охорони здоров’я, які чомусь не володіють українською мовою, релігійну програму Української Православної Церкви Московського патріархату за участю священика Рябка, яка також ішла виключно російською мовою. А з середини травня програма “Чорним по білому” взагалі не транслюється. Завітала якось до Запорізької обласної організації Всеукраїнського товариства “Просвіта” й розмовляла з її головою Тарасом Шевченком про те, що турбувало, — зникнення цікавої передачі на Першому каналі Національного радіо. Тарас Григорович відповів: — До Запорізької обласної організації ВУТ “Просвіта” телефонують десятки слухачів, які не знають, до кого звернутися, щоб Запорізьке радіо не вирізало цієї програми. Ми надіслали офіційні листи в декілька інстанцій, висловили занепокоєність із цього приводу. Із нами погодилася лише Національна радіокомпанія України, яка підтвердила, що радіопередача “Чорним по білому” “вирізається на місцях”. У відповіді зазначається: “На жаль, наші численні звернення до організацій і вищих державних органів із пропозицією припинити місцеве мовлення на загальнонаціональних державних радіомережах підтримки наразі не знайшли”. Її керівники погодилися з нами, що не завжди програма “Чорним по білому” має гідний еквівалент, коли замість неї виходить, наприклад, 15-хвилинне інтерв’ю, а потім протягом 45 хвилин іде блок пісень. Українською під час інтерв’ю говорять, як правило, лише ведучі. А іноді й вони переходять на російську мову. Тобто те, що пропонувало Запорізьке радіо до моменту надсилання наших звернень, — не було рівнозначним продуктом знятої ним київської програми.
— Як прореагувала на Ваш лист Запорізька обласна державна адміністрація? — У листі за підписом виконувача обов’язків першого заступника голови ОДА Валерія Буцанова нам авторитетно пояснили, що цей час належить Запорізькому обласному радіо, він використовується для програм за редакційним планом. Програма “Чорним по білому” є авторським продуктом радіо “Ера”. Її трансляція регулюється Національною радіокомпанією і не залежить від Запорізького обласного радіо. — Отже, якщо регулюється НРК, то Запорізьке радіо не повинно виходити в цей час? — Згідно з цим листом, так. Але прийшов іще один лист за підписом першого заступника голови ОДА Олександра Сіна. У ньому вже посилаються на статтю 2 Закону України “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масо-
Фото Г. Оборської вої інформації” і зазначають, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування не мають права втручатись у виробничий процес ЗМІ. Одне слово, ми отримали чергові відписки. А слухачі страждають. — А що відповіла Запорізька обласна державна телерадіокомпанія? — Вона послалася на ліцензію Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення НР №0267 від 18 червня 2002 року, згідно з якою ефірний відрізок із 14.00 до 15.00 по суботах на Першому каналі Українського радіо визначений на території області для мовлення Запорізької обласної державної телерадіокомпанії. Нас запросили “слухати передачі обласного радіо — єдиного на Запоріжжі, яке протягом шістдесяти семи років мовить українською”. Хоч ми слухаємо ці передачі значно уважніше, ніж самі керівники Запорізької обласної держтелера-
Інформаційний простір · с. 12сторінка оригіналу ↗ ТОЧКА ЗОРУ
У засобах масової інфор$ мації все частіше лунають різні міркування про роль і функції майбутнього сус$ пільного мовлення, про роз$ державлення преси, яка за$ лежить від волі різного рівня адміністрацій і рад, про Ук$ раїнське радіо (УР). Деякі журналісти вважа$ ють, що функції УР застарі$ ли і їх потрібно змінювати, але як реально змінювати, про це ніхто не говорить. Висловлю свої міркуван$ ня про тих, хто так думає. Ті, котрі наполягають на зміні функцій радіо, не розуміють важливості УР, мало його слухають і не замислюються над наслідками зміни влас$ ності, підпорядкування чи фінансування. Інші — свідо$ мо ставлять питання таким чином, щоб знищити укра$ їнського МОВЦЯ! При цьо$ му і перші, і другі примен$ шують значення радіо, його пізнавальну й ідеологічну роль для українця, форму$ вання його світогляду, і го$ ловне, — доступність УР ве$ ликому загалу слухачів. Погляньмо уважно на деякі аспекти функціону$ вання радіо, на його значен$ ня для українського сус$ пільства. Наприклад, поди$ вімося на Третій канал УР “Культура”. Радіо “Культура” має свій, тільки йому притаман$ ний дух, який передається слухачам, і дає відчуття вірив перемогу українства. Доб$
розичливість ведучих, їхня душевність і впевненість пе$ редаються слухачам. Радіо “Культура” доносить слуха$ чам українську культуру, знання з різних галузей сус$ пільного життя, пробуджує свідомість. Нині український ефір окупували різні чужинські FM$станції. Жоден із хазяїв цих каналів і гадки не мав робити їх такими, які б нес$ ли українську культуру ук$ раїнцям. Усі ці FM$станції створювалися, щоб нав’язу$ вати українцям свої, м’яко кажучи, космополітичні й ліберальні ідеї, які за своєю суттю спрямовані на зни$ щення українського корін$ ного етносу! А для україн$ ських за духом станцій не$ має місця в ефірі! Виходячи з реалій, які склалися в Україні, всілякі об’єднання, приєднання, непродумані реорганізації є фактичним знищенням ра$ діо. Як постійний слухач ра$ діо “Культура”, не хочу, щоб таке знищення відбулося, яких би “переконливих” ар$ гументів для такої ганебної справи не наводили. Навпаки, потрібне спри$ яння на законодавчому рівні розвою Українського радіо. Не можна залишати людей у селі без радіовузлів: для ба$ гатьох із них це одна з нито$ чок доступу до інформації. Я можу тільки ще раз ска$
зати: “Поважаймо один од$ ного, а тим паче, таку велику слухацьку аудиторію Україн$ ського радіо”. Радіоканалу “Культура” потрібно негайно повернути їхні 57 частот, які радіо мало раніше, віднайти і надати частоти на FM$діапа$ зоні з перекриттям мовлення всієї території України. Та$ кож потрібно організувати цілодобове мовлення радіо “Культура”. У людини має бути вибір інформації. Краще б “реформатори” спрямували свою енергію на боротьбу за відновлення тих 12 мільйонів радіовузлів, які зникли з невідомих причин. Для Українського радіо й можливого створення у майбутньому FM$радіо$ станцій українського націо$ нально-патріотичного спря$ мування має діяти режим найбільшого сприяння: за$ резервувати “верхні” часто$ ти FM$діапазону. Це часто$ ти від 108 Мгц і “нижче”, скажімо, хоча б 5—6 частот. Державні інтереси народу України повинні бути пер$ шочерговими! Українське радіо завжди має бути Українським Націо$ нальним Радіо для всіх укра$ їнців, головним провідни$ ком національно-демокра$ тичних, патріотичних ідей українського народу в побу$ дові української України!
z
Микола КРАВЧЕНКО
Інформаційний простір · с. 12сторінка оригіналу ↗ Національна радіокомпанія України започаткувала Перший Всеукраїнський конкурс оригінальної радіоп’єси під девізом “Відродимо забутий жанр”. Запрошуємо всіх письменників — і досвідчених, і початкуючих — до участі в цьому унікальному радіозмаганні.
Мета конкурсу: започаткувати на Українському радіо жанр оригінальної радіоп’єси, яка нині у художньому мовленні світового радіо посідає провідне місце як окремий вид радіомистецтва і суттєво відрізняється від мистецтва сценічного. Інформаційні партнери — газети “Літературна Україна”, “Говорить і показує Україна”, “За нашу Україну”, “Культура і життя”, “Слово Просвіти”.
Умови конкурсу: 1. До участі в конкурсі допускаються різножанрові твори, написані україн$ ською мовою і раніше ніде не оприлюдне$ ні. 2. Обсяг — до 8 комп’ютерних сторі$ нок (близько 12 000 знаків). Кількість творів, що подається на конкурс одним автором, не обмежується. Рукописи пода$ ються в електронному вигляді. 3. Радіоп’єса в основі своїй має бути несхожою на твір, що пишеться спеціаль$ но для театральної сцени. Замість зорово$ го сценічного образу тут повинен доміну$ вати образ акустичний, слуховий, дома$ льований слухацькою уявою. Якщо, при$ міром, сценічний актор працює з відпо$ відним посилом голосу, щоб бути почутим у глядацькій залі, то радіоактор може ви$ конувати роль навіть пошепки. Тобто ра$ діодрама — це драма з опущеною завісою у театрі, і тому п’єси, написані спеціально для радіо, як правило, не можуть бути зіг$ рані на сцені. Без урахування цієї радіо$ специфіки надіслані роботи не розгляда$ тимуться.
4. Передбачено присудження першо$ го, другого і третього місця (переможці одержать винагороду в розмірі 5000, 3000 та 2000 гривень). 5. Заохочувальними преміями у виг$ ляді диплома і цінного подарунка відзна$ чатимуться 9 радіоп’єс дипломантів кон$ курсу, які будуть поставлені протягом ро$ ку і оприлюднені в ефірі Першої і Третьої програм Українського радіо. 6. Під час роботи журі організатори конкурсу зберігають анонімність авторів. Для участі в конкурсі необхідно вислати поштою з рекомендованим повідомлен$ ням радіоп’єсу, підписану псевдонімом. В окремому конверті, підписаному тим же псевдонімом і вкладеному до теки з твором, зазначається справжнє ім’я та прізвище, домашня адреса, телефон і зая$ ва про участь у конкурсі, а також коротка інформація про автора. 7. Ухвалу про результати конкурсу приймає журі, склад якого оголошується на церемонії нагородження. 8. Тексти радіоп’єси рецензуються. Результати конкурсу оскарженню не під$ лягають. 9. Радіоп’єси-переможці отримують право постановки і звучатимуть в ефірі Першої і Третьої програм Українського радіо. 10. Завершення прийому рукописів 21 листопада 2006 року. Радіоп’єси для Конкурсу надсилайте за адресою: Київ-1, Хрещатик, 26, Українське радіо. Перший Всеукраїнський конкурс радіоп’єс “Відродимо забутий жанр”. Тел. для довідок: 8-044-279-37-83.
ПАЛІТРА
Один із таких етюдів на природі, чи то пак на вільному повітрі, я запам’ятала саме через мить цілковитого захоплення, коли малювала городнє опудало, що стояло посеред грядки капусти, і мені вдалися складки легкої ганчірки-льолі, що колихалися на вітрі. Та великі майстри можуть розповісти епізоди значиміші і з творчого боку повчальніші, які сталися саме на пленері. Неоціненними за довірливістю є рядки листа одного з прерафаелітів Джона Еверетта Міллеса, який півтора століття тому написав свій сад біля будинку в Шотландії і розповів, як працював над сюжетом полотна. Ті, хто збирає листя, — а на картині це Еліс, сестра його дружини, зображена в центрі, і її подруги, вразили художника не тільки вродою. За словами Міллеса, “у нього ніколи не було таких слухняних моделей. Коли не треба було позувати, вони сиділи на кухні, допомагаючи чистити картоплю чи поглядаючи на двері, чи годинами тихо сиділи, дивлячись у вогонь в абсолютній бездіяльності і повній незворушності”. І все ж пленери — це насамперед енергетичний взаємообмін митця і природного середовища: очищення озонними грозами, хвилюванням бризу на зеленавому плесі яскріючим вином призахідного сонця. Це все, за свідченнями художників, залишається назавжди у серці, коли малюєш, бо навіть мить, зафіксована фотоапаратом, не дає таких спогадів. Ескізи казкових краєвидів привезли з пленеру в Хорватії київські художниці Іванна і Таміла Москов-
СТОЛИЧНІ ІМПРЕЗИ
А НАМ СВОЄ РОБИТЬ!
Доки депутати міської ради Дніпропетровська, проголосивши другу реґіональну мову, пишаються собою, а обласна рада запекло з’ясовує, хто в хаті (тобто, в раді) хазяїн, українське життя на Дніпропетровщині не завмирає, а простує шляхом розвитку. Днями в краєзнавчому відділі Обласної наукової бібліотеки відбулася презентація нової громадської організації, що обрала для себе назву Літературно-мистецька агенція “Свічадо”. Це вже не перша українськоорієнтована культурницька організація на теренах міста. П’ять років тому виникло молодіжне громадське об’єднання Мистецька агенція “Арт- Вертеп”, яке зараз уже має власний сайт artvertep.dp.ua, українську книжкову крамницю “Білокнижник”. Виступає організатором концертів (серед учасників — розкручені молодіжні гурти, як-то “Гайдамаки” та “Мертвий півень”), проводить зустрічі з відомими письменниками (Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Любко Дереш) тощо.
ки. Вже друге літо вони малюють чарівні краєвиди міст Оребіча, Корчули, Дубровника і вражені збереженим царством природи і старовинною архітектурою Хорватії. Навіть сучасні градобудівники там суворо дотримуються стилю, заданого попередниками, і всі новобудови не вирізняються серед вишуканого архітектурного середовища минуловіччя. Пленери українських художників у невеликому приморському місті — завжди значима подія. Нинішнього року тут ще й відбувся дитячий фестиваль пісенного й хореографічного мистецтва. Тож на завершальній виставці біля місцевого костьолу, яку відкрив мер міста Оребіча, гостям подякували за яскраві враження від українського мистецтва. Не лише місцеві мешканці, а й туристи з Англії, Німеччини, США були захоплені високим професіоналізмом і свіжістю барв, які побачили на полотнах наших живописців. “Ми, мандруючи Європою, пересвідчуємося, що в нас ще збережено традиції високопрофесійної живописної школи, які, на жаль, втрачені в інших країнах”, — зауважує Таміла Московка. Із нинішньої мандрівки художниці привезли не лише акварельні малюнки, ескізи майбутніх полотен, а й подарунки хорватської природи — морські мушлі, знайдені на узбережжі. У музеї видатного хорватського скульптора Івана Мєштровича в Загребі їх цього разу вже зустріли як добрих знайомих і навіть подарували художній альбом майстра,
бо з минулого літа запам’ятали уважних відвідувачів, яких (що дивно) бракує у храмі мистецтва. “Це прикро, адже я вважаю цього скульптора одним із найвидатніших у світі, — говорить художниця. — Однак спадщина митця ретельно зібрана і збережена. Після зарубіжних поїздок завжди порівнюєш побачене з тим, що вдома. Ми недавно побували на святкуванні ювілею міста Ржищева, що на Київщині, і вкотре пересвідчилися, яка багата і стародавня наша культура, бо мали нагоду побачити археологічні розкопки поблизу міста. Та, на жаль, багато втрачаємо, не відчувається турботи держави про цю безцінну спадщину”. Це, мабуть, уже наша традиція — не турбуватися ні про спадщину, ні про сучасний стан мистецтва і його творців. Завершуючи екскурс літніх пленерів українських живописців, додам, що художниця Любов Міненко (про яку вже писала наша газета), аби взимку в її канівській хатині не замерзали акварельні пензлі, нині на “пленері” свого обійстя перевернула самотуж кілограми глини та піску, облаштовуючи собі майстерню. А відома київська мисткиня, майстер тонкого психологічного портрета Галина Іллівна Гаркавенко після тяжкої травми проводить літо в квартирі й подих “вільного повітря” відчула, малюючи натюрморт із маленької чайної троянди, яку приніс додому чоловік.
z
Валентина ДАВИДЕНКО
Виставкою емалей відомих українських художників Тетяни і Сергія Колечків і скульптури Юрія Багаліки відкрилася мистецька вітальня “Білий лев”. Це спільний проект консалтингової компанії “УВЕКОН” і Київської організації Спілки художників України. Наміри засновників серйозні, розроблено новітню програму підтримки сучасного культурного й мистецького процесу в Україні під назвою “Мистецтво і бізнес. Кроки назустріч”. Керівники проекту: директор консалтингової компанії “УВЕКОН” Володимир Шалаєв, мистецтвознавець Олена Сердюк і мистецтвознавець, арт-директор Олена Зікеєва.
Коментуючи цю подію, Володимир Ша$ лаєв підкреслив, що крім передбачених програмою суто мистецьких заходів, благо$ дійних аукціонів, “круглих столів”, конфе$ ренцій, цей проект спрямований на форму$ вання арт-ринку в Україні, відродження тра$ дицій філантропії в українському суспіль$ стві, на підтримку фандрейзингових акцій, збереження культурної спадщини України. — Окреслити свою програму, як зустрічні кроки культури і бізнесу — досить відповідально. Чому Ви на це зважилися? — Моя основна діяльність — консалтин$ гові послуги: розробка бізнес-планів, фі$
нансових проектів, оцінка майна. Працюю$ чи у цій сфері вже 14 років, ми займалися та$ кож проблемами оцінки творів мистецтва, історичних проектів, пам’яток архітектури. Незабаром вийде велика книга з оцінки пам’яток архітектури. І коли ми зацікавили$ ся цією темою, швидко з’ясувалося, що то була терра інкоґніта. Цим займалися окремі фахівці, але державної підтримки не було. Тож ми створили Департамент оцінки над$ бань вітчизняної та світової історико-куль$ турної спадщини. Спілкуючись із колегами, які займаються проблемами мистецтва, іс$ торії, культури, з’ясували також, що сьогод$
ні митці працюють у своїй сфері, а бізнесме$ ни дуже далекі від неї, немає зв’язків. Тому виникла ідея створити творчу вітальню, яка буде не класичною галереєю, де продають твори мистецтва, чи салоном, а тим середо$ вищем, де представники цих різних сфер можуть спілкуватися, обговорювати теми, нетипові для бізнесу. У нашій творчій ві$ тальні можна організувати зустрічі, провес$ ти ділові переговори. Це також пропаганда творчості наших провідних митців, розши$ рення контактів між бізнесменами та ху$ дожниками. Я допомагав видавати поетичні книги, ор$ ганізовувати художні виставки, підтримувати якісь видання. Колись було визначено, що лю$ дина повинна платити десятину: чи вона пла$ тить у церкві, чи роздає на паперті, чи віддає на благодійні акції. Якщо ти досягнув певного рів$ ня, не відриваєш цих коштів від родини, своїх дітей, рідні, якщо є можливість платити — пла$ ти! Це лише спосіб поділитися з ближнім.
Валентина ДАВИДЕНКО
z
Але якщо “Арт-Вертеп” дуже нагадує неформальну літературно-музичну молодіжну тусовку, то “Свічадо” розраховане на аудиторію з більш традиційними смаками. Літературні експерименти поступаються тут класичному стилю та випробуваним жанрам, метушливе позування — спокійним роздумам, епатаж — осмисленню споконвічних українських цінностей… Чи можна так упевнено розповідати, до яких культурних горизонтів ітиме щойно створена організація? Є для того деякі підстави. Колектив засновників агенції “Свічадо”, зокрема мовознавець Інна Мамчич, журналісти Олена Храновська і Таїсія Ковальчук, бібліотекар Ірина Голуб, поет і перекладач Олесь Завгородній уже четвертий рік видають змістовний і гарно оформлений альманах “Свічадо” (адреса сайту www.swichado.com, передплатний індекс — 09604).
У ньому друкується сучасна проза місцевих авторів (наприклад, роман “Золото і кров Сінопа” відомого письменника Віктора Савченка), твори вітчизняних класиків (Д. Яворницький, І. Сокульський, Г. Світлична та інші), переклади зі світової літератури, є дитяча сторінка “Люстерко”. Концепція журналу закладена в його назві: слово “свічадо” означає “дзеркало” та “підвісний свічник”. Отже, альманах є своєрідною оправою, підвіскою для багатьох свічок, кожна з яких — творчість талановитого українського письменника, початківця також. У планах організації — проведення презентацій, літературних конкурсів, семінарів і творчих зустрічей — співзвучні з концепцією журналу. Залишається лише побажати агенції вдалого старту і щирих друзів.
Ірина ШОВКОВЕЦЬ
z
Альманах має вже власні нагороди
Фото Бориса КОВТОНЮКА
«Просвіта» сьогодні · с. 14сторінка оригіналу ↗ Про мультиплікаційний серіал “Лис Микита” давно вже точиться розмова. Його замовник — Всеукраїнське товариство “Просвіта”. Можливо, тому й вистачає всього: і звинувачувальних реплік, і недовірливих пауз, і дошкульного каміння… Мовляв, забрала “Просвіта” бюджетні кошти, щось там хімічить-творить, а результату не видно… Неприємно? Як мінімум. А творчій групі “Лиса Микити” і поготів. Директор картини Володимир Кметик пояснив, що 26-серійний мультиплікат — праця клопітка й складна. І навіть виснажлива. Принаймні у тому випадку, якщо в спину дише пролетарський клич: “Дайош мєтал!” Проте не все так однозначно печально. Передбачається, що з “Лиса Микити” вийде цікава, оригінальна і якісна річ. Хоча б тому, що тамтешню творчу майстерню очолює Едуард Ілліч Кирич, народний художник і лауреат Шевченківської премії… Йому й слово.
— Є така професія — малюва$ ти. У мультиплікації це не просто карикатурні малюнки з різнома$ нітними підтекстами. Так, там має бути іронія… І її візьме для себе до$ рослий глядач. Але все одно ма$ люнки повинні бути добрими і ве$ селими. Навіть ті персонажі, які, за авторським задумом, далекі від іде$ алу моралі… І повірте, діти знай$ дуть що взяти для себе. Не варто наперед формувати аудиторію і працювати тільки для неї. Це неправильний підхід. Тому “Лис Микита” і для дітей, і для дорос$ лих… Ось дивіться, наш дорогий головний герой. Микита не має ні$ чого відразливого. Хоч крутій, усіх дурить, забиває баки, але все одно це добрий персонаж. Уособлення дуже цікавого характеру. Як про козаків казали? Не той козак, який переміг, а той, що викрутився. Лис Микита постійно викручується. Тому що в нього є діти, дружина. І він живе серед звірів, які здебіль$ шого дурні й недобрі. Ведмідь — простий… як… — Валянок… — Як валянок чи дошка… Тому він зветься Бурмило. А вовк — Не$ наситець. За цими іменами ми миттю пізнаємо характери. А лис — уже складніша натура. Особис$ тість, характер… До кожного він має якийсь ключик і кожному сильному звіру може дати відсіч. Хто має проти нього щось вороже, нехай стережеться… Але його ак$ тивна позиція вимушена, вона спрямована на виживання. “Я ж маленький звір, я не маю такої си$ ли…” Якщо сильні хочуть пригно$ бити, то немає іншої ради, як хит$ рувати. Тому в нього стільки криї$ вок. “Хто у лісі не буває, той не знає, як живе Микита…” Ось він сховався у дуплі, потім у норі, у ко$ лоді… Ліс — його дім, його форте$ ця. Ми вигадуємо різні смішні си$ туації, щоб глядачеві було цікаво. Читати виключно текст Франка — мало для мультиплікації. — А з чого взагалі починається праця мультиплікатора? Розкажіть трохи про творчу майстерню… — Насамперед повинен з’яви$ тися персонаж. Художник-поста$ новник має побачити простір, у якому цей персонаж житиме. У
Кадр із мультфільму “Лис Микита”
“Лисі Микиті” близько ста персо$ нажів. Це повинні бути характерні образи, щоб одразу, без слів, було видно, хто вони такі… Потім, спи$ раючись на сценарій, створюється історія в картинках. Для художни$ ка важливо все вирахувати. Нап$ риклад, точно знати, скільки се$ кунд говоритиме в кадрі Бурмило, а скільки цар Лев. Усе це ми вира$ ховуємо і вже потім укладається заздалегідь намальоване тло. Лісу, поля, ріки… Усе починається з чернеток, тобто з малюнків пер$ винного руху. Кожен кадрик — ма$ люнок руху персонажа. Ось він ус$
ли не почну малювати, доки не до$ читаю до останньої нитки і не зро$ зумію цієї драматургії. Де акценти, де кульмінація… Я повинен знати, де сховалася напруга, і передати її глядачеві. Щоб не набридло, щоб цікавість, дійшовши до середини, не забуксувала… Розумієте? Так бу$ дувати, щоб наприкінці серії зав$ жди була наживка… — Цікаво… Знаєте, ще можна якось зрозуміти, що таке кіномова, але набагато складніше з мовою мультиплікату… — Не так усе складно, як зда$ ється. Наприклад, ми тільки малю$ ємо… Наче раби чи якісь дивні іс$ тоти: око-аркуш-рука, око-аркуш$ рука… До безконечності… А скіль$ ки такої робити, скільки малюнків, які не підуть у сценарій, відсіють$ ся… Як правило, таких утричі біль$ ше. І це нормально. Сценаристові я не повинен дати один-єдиний коридор. Я йому винен три дороги, п’ять доріг! Тільки тоді фільм буде на найвищому рівні. У нас діють і люди, і тварини. Тварини живуть у Львові на Висо$ кому замку. А внизу — люди… У ре$ альності того замку не існує, але ми його зробили. Тепер, коли я приїж$ джаю у Львів, його ландшафти сприймаю зовсім по-іншому. Для мене це місто, де живе Лис Микита. І діти думатимуть: у Львові Лев жи$ ве… Там ще така цікава сюжетна інтрига… Коли старий Лис хотів забрати десь у горах прихований скарб, у цю справу він залучив Вед$ медя, щоб той допоміг… Звісно, не за дякую. Якби двірцевий перево$ рот “провернувся” успішно, трон посів би Ведмідь. І Львів би назвав$ ся Бурмилів! Така ось іронія… — Вона мала всі шанси перетворитися на історію… Незадовго до президентської епопеї, коли “влада була сильна, як ніколи”, я була у Львові. Мала зустріч із великим архіваріусом і хранителем старовини паном Возницьким. Він показував мені відреставрований і відремонтований палац Потоцьких. Одне крило готувалося для картинної галереї, інше “власть” забагла собі під львівську резиденцію президента міхнувся, ось вишкірив зуби, хвіст розпушив… — Та це ж сотні, тисячі малюнків… Так? — Не рахуємо. Нам це шкідли$ во. Якщо в секунді мультипліка$ ційної стрічки 25 кадриків, а в сце$ ні бере участь декілька персонажів, то спробуйте уявити… На сцену йде від сотні до тисячі малюнків. Тільки після великої школи прихо$ дить майстерність. І то за однієї умови: якщо ти любиш цю справу. Якщо ні — жодна школа не допо$ може. Розповісти це все неможли$ во. Ніхто не вірить… Уже 50 років ми розповідаємо, що таке аніма$ ція, але повірити в це не можуть… Розумієте? Ось Ви запитали, як пе$ рейти від Франка до малюнків… Треба відчути драматургію. Я ніко$
Фото О. Литвиненка
Художники(сценаристи Михайло Яремко та Едуард Кирич
Януковича… Цікаво, як би тоді називався наш Львів? — І справді цікаво… Принай$ мні у мультфільмі реакція народу була така: “Та допустить цього не можна! Зрада!” Люди, які працюють над філь$ мом, люблять місто Лева… У нас багато планів із дороговказами: там Самбір, там Стрий… Фільм прив’язаний до місця і до людей, які в ньому живуть. Та й до звірів також… У кінці фільму Лис стає канцлером… Тому що вже зрозумі$ ло, що він найрозумніший від усіх сильних світу цього. А звідси мо$ раль: хоча без багатих і сильних сьогодні вже важко уявити сус$ пільство, але якщо немає розуму, то їхнє існування якесь абсурдне, не виправдане… Наш Микита як противага цій суспільній задубі$ лості. Такі він штуки витворяє… — Власне, нашій літературі таких героїв — сміливих, розумних, хитрих, авантюрних — дуже бракує. Таких, які мали б щось від Остапа Бендера… Тому Франковий герой унікальний… — Я згоден. Франка ми знаємо як академічного діяча культури. А тут — “Лис Микита”. Наче розра$ да, віддушина, яку собі дозволив Іван Якович… Кожен, хто читати$ ме цей твір, обов’язково збагатить принаймні уявлення про україн$ ську мову. Микита, він такий бала$ гур… Усі заанґажовані, закомплек$ совані, а він — вільний. І мовно розкутий. Наче такий каталізатор, який оживляє всіх персонажів… Без нього вони були б “мертвими душами”. — Пане Едуарде, не секрет, що світ, а дитячий світ не виняток, спрямований на глобалізацію. Стандартні голівудські персонажі, книжки, журнали, мультфільми… “Лис Микита”, мабуть, протиставлення цій стандартизації? — Знаєте, тут є один дивний позитив. “Лис Микита”, наче до$ рогоцінний скарб, пролежав у зем$ лі. Його майже ніхто не знає. І цей твір незайманий, як був сто років тому, так і тепер. Сам Іван Франко з його розкішною мовою не дає зробити з мультфільму шаблон. Бо Франко — інший, він — справ$ жній. А ми забули Франка… — Тобто Ви хочете сказати, що якби цей текст потрапив до рук якомусь голівудському режисеру… — Він би його просто не зрозу$ мів… Колосальна проблема пере$ кладу. Навіть в Україні на сто від$ сотків його зрозуміє хіба що Захід$ на Україна. Київщина — на 40— 50 %. А схід, дай Боже, аби втямив і 10 %. Але діти зрозуміють усе, бо їм допомагатиме малюнок. Я вірю, що цей фільм зробить свою “від$ центрову” справу. Знаєте, як після вибуху йдуть хвилі… Сподіваюся, що ці хвилі пройдуть по всій Укра$ їні. Головне у мультфільмові — мо$
Виробнича нарада
z
Фото О. Литвиненка ва. Вона грає, виблискує, зачаро$ вує… — Повернімося трохи в минуле… В українській мультиплікації Ви працюєте понад п’ятдесят років… — Я не знав, що підніму знову цей тягар. Український мультиплі$ кат уже майже задихнувся. Але краще говоритиму про себе: у мені задихнувся… Коли бачиш, що твоя справа не потрібна… Рік, десять років… — Але ж Ви зробили “Як козаки у футбол грали”, зробили “Енеїду”! — Так, це була моя віддушина, україніана. Режисером “Енеїди” був Дахно, я — художник… Але у Франка зовсім інший дух України. Він ніжний і міцний, ароматний і пряний… Із цим матеріалом пра$ цювати легко. Дуже багато роботи. Але як пісня йде… Може, це і див$ но, але українська тема в Україні дуже специфічна. Нехай західне кі$ но потрібне. Професійне, воно вчить законів жанру і драматургії. Але ж ми повинні дбати і про своє. “Бо хто матір забуває, того Бог ка$ рає…” Чомусь ніхто не боїться, що буде покараний. Навіть форму таку презирливу вигадали: “мультік”… Куди їм, сильним світу цього, зро$ зуміти, що це наче вишивання бі$ сером, це такі мініатюри… А вони далі за своє: “Якась анімація-реа$ німація…” Так воно й засіло у сві$ домості, що є кіно і є молодший брат — мультик. А це ж абсолютно окремішний і самодостатній жанр мистецтва. Якщо потрапляє у ко$ манду суперовий художник чи ре$ жисер, то воно вище, ніж художнє кіно. Анімація — дуже дороге мис$ тецтво. І дуже клопітке, важке, складне. А тут навіть якщо дадуть гроші, то через місяць вимагають результат. Як?! За радянського пе$ ріоду десять хвилин робили дев’ять місяців. А тепер? Давай оборот, да$ вай метал! Неможливо так. Ось дивіться… У стрічці є сю$ жет, коли Лис Микита готується до битви… Але в тексті Франка всього кілька рядків. Мовляв, готуйтеся, звірі, завтра буде битва! А нам тре$ ба ж все це обіграти. Як? По-різно$ му, лишень аби цікаво було… На$ приклад, з’являється мавпочка Фрузя, яка готує Микиту до поєди$ нку. Спочатку він займається у су$ часному спортзалі. Потім його бриють, у ванні миють, а Фрузя, щоб підтримати його бойовий дух, одягає африканську маску і вико$ нує ритуальні танці… — Це як футбольна команда Тунісу привезла своїх ворожбитів на чемпіонат… — Аякже. Щоб мультфільм жив, треба прив’язати його до дня сьогоднішнього. Імплантувати су$ часний елемент. Щоб діти повіри$ ли, що Лев живе у Львові, щоб бу$ ло відчутно, що Франко живий…
Уляна ГЛІБЧУК
Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки
номерів із-поміж кількох десят$ ків, які гралися протягом остан$ ніх років на різноманітних май$ данчиках. Передусім це “Байкер без голови”, “Опля-картопля”, “Біля дуба”, “Проти течії”. На додаток тут розміщено комп’ютерну гру “Хрюк-н-рол” — ще один мультяшний шедевр Юрія Журавля. І він, і його му$ зиканти Віктор Пилипчук, Во$ лодимир Загіней, Олександр Мартюшев сьогодні є одним із найкращих сценічних шоу-гур$ тів країни. Тому недостатньо просто послухати диск “От Він$ та”. Їх потрібно бачити і відчути неповторний укробіловий адре$ налін.
Тривалий час вважали, що автентичний американський стиль “рокабілі” може бути вик$ лючно англомовним. І вважали небезпідставно, адже ціла низка рокабільних “примочок” — ко$ ки, шкірянки, джинси-дудочки, військові черевики, мотоцикли — мали специфічний колорит і винятково американську “про$ писку”. Та й наші доморощені адепти заокенського рокабілі та$ кож тривалий час удосконалю$ вали англійську — аби бути мак$ симально схожими на “оригі$ нал”. І ось раптом з’являються нахаби, які не лише ігнорують такі поняття, як “чистота сти$ лю”, а й просто перевертають усе з ніг на голову… І називають це “укробілі”. Неологізм передба$ чає наявність українського націо$ нального елементу, а точніше — цілої образної низки, почерпну$ тої з реального сільського жит$ тя-буття. Насправді, автентичне рокабілі у своєму родоводі також містить елементи музики “кан$ трі” — народної музики білих мексиканців Штатів. Отже, не$ випадково від гурту “От Вінта” відгонить розбишацько-веселим фольком. Однак формула “укро$ білі” визрівала в голові гітариста й фронтмена Юрія Журавля не один рік. Прототип нинішнього “От Вінта” він створив близько десяти років тому в рідному Рів$ ному. У Будинку дітей та молоді
Творчість Едуарда Драча неможливо вписати в будь-які відомі нам жанри, тому що він уникає штампів, стереотипів. Загалом це співана поезія, авторські музика і виконання, і водночас — нестримне прагнення до розширення музичної палітри. Інколи чуєш кобзаря і лірника, інколи — барда, часом — рокера або публіциста-декламатора. Едуард має особисту, нів кого не позичену інтонацію, вібрація його думки й темпераменту ніколи не буває мляво-
У Каневі на Майдані Свобо$ ди відбувся грандіозний фести$ валь “Кобзар Forever”. Ідея імп$ рези належала відомому поету Володимиру Цибульку, який хо$
він працював художником. Пер$ шим кроком до визнання стала драйвова музика до дитячої вис$ тави “Пеппі — довга панчоха”, написана і зіграна гуртом “От Вінта”. Першими слухачами гурту була невеличка місцева “тусівка”, їхні київські друзі “Mad Heads” та нечисленні ро$ кабільні “діаспори” у містах$ мільйонниках. Справжнє кон$ цертно-студійне життя розпоча$ лося після фестивалю “Перлини сезону—99”, на якому вони ста$ ли лауреатами. Далі підключила$ ся Іванна Довженко — відома в тих колах людина, здібний ме$ неджер, яка власноруч організо$ вувала безліч дуже симпатичних рокабільних вечірок і фести$ вальчиків. За її участю хлопцям удалося записати дебютний аль$ бом “Дригтиндимба”. Його поя$ ва на музичному ринку в лютому 2003 року викликала таку собі міні-революцію, звісно ж — сти$ льову… Тому що подібного в нас ще не було. До того ж, Журавель проявив неабиякий талант муль$ типлікатора: зробив мультяш$ ний кліп на пісню “Не мала баба клопоту, купила порося”. Кліп миттєво “оселився” в інтерне$ тівських відео-хіт-парадах. Не дивлячись на те, що май$ же всі FM$радіостанції ігнорува$ ли завзятих укробілів, гурт вдало використав інтернет-ресурс за$ для самореклами. Їх помітили і в
Києві, і в Москві. Почалися клубні тури по містах України, Польщі, Росії. І туди, куди їх запрошували вперше, згодом во$ ни їздили і вдруге, і втретє… Од$ ним словом, сміхотерапія “От Вінта” з елементами циркової буфонади діяла як вірус. Запаль$ ний драйв “От Вінта” міг би вря$ тувати будь-який фест, будь-яку імпрезу. І справді рятував, ство$ рюючи атмосферу карнавально$ го свята. Наступний альбом рів$ ненських укробілів з’явився на$ весні 2005$го року і мав не менш характерну назву “Дарма я наїв$ ся цибулі”. Це — чотирнадцять кумедних сюжетів-пісень — найбільш “ударних” концертних
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
заспокійливою, а головний “месидж” — патетично-надуманим. Його міра смаку й мудрості — наслідок інтуїтивних пошуків формули гармонії. Це можна відчути в альбомі “Небо України”, до якого він ішов багато років. Альбом побудовано так, аби слухач відчув ритми часу, пульсацію зміни віків, дихання сьогодення. Вийшло так, що від епічної давнини Київської Русі через буремну епоху козаччини ми потрапляємо в доволі неоковирний сьогоднішній день. Перемога на легендарній “Червоній Руті—89” (перше місце в номінації “авторська пісня”) молодого лікаря з Черкас Едуарда Драча переконала насамперед його самого в тому, що зупинятися на досягнутому не варто. І пісня стала двигуном його долі, змінивши спосіб і стиль життя. Далі були перемоги на фестивалях співаної поезії “Оберіг—91”, “Білі вітрила—92”.
Були тривалі поїздки і сольні виступи в Торонто (1990, 1994, 1995), Мюнхені (1992), Сошо (Франція, 1992), Сопоті й у Москві. Свого часу Драч був одним із найбільш гастролюючих в українській діаспорі артистом. Окрім співу під гітару, Едуард звертається до кобзи. Його вчитель автентичної гри на кобзі — кобзар і майстер музичних інструментів М. Будник. Едуард стає співорганізатором і учасником “троїстих музик” київського кобзарського цеху, паралельно працюючи в жанрах поп-року та фолькджазу, використовуючи суто кобзарську манеру співу. Нещодавно Едуард видав альбом романсів і любовної лірики “Двом душам дарується”. Важко знайти щось пронизливіше і водночас делікатніше в цьому жанрі. Співак творчо розвинув лінію пісні “Вересень” з альбому “Небо України”, який є, без перебільшення, фундаментальним у його творчості. Унікальність диска в тому, що це — справжній мультимедійний продукт, грамотно завантажений нотами, текстами, фотографіями й усім, що дозволяє інтерпретувати пісні Драча. Історичні балади й епос завжди цікавили співака з точки зору надання їм нового дихання. “Зірка Мономаха”, “Київська Русь”, “Чортомлик”, “Величальна Данилу Галицькому” — все це погляд сучасника на далекі події. Звісно, окрім балад на диску є вишукана лірика, сатиричні пісні, історичні замальовки. На презентацію альбому Едуард запросив давніх і добрих друзів: Кирила Стеценка (скрипка, ведення), Олександра Власюка (ліра, художнє читання), “Потужних дівчат”. Панувала невимушена атмосфера, легкість і щирість. І, як завжди, він експериментував: багато пісень прозвучали у форматі поп-фольку і джаз-фольку.
НОВИНИ
Один із чільників “Танка На Майдані Конго” Фагот (Олег Михайлюта) завершив свою працю над озвученням українською мовою стрічки “Пірати Карибського моря-2. Скриня мерця”. Наш пісняр заговорив голосом Капітана Джека Спероува, якого у фільмі зіграв Джонні Депп. За словами Фагота, перед переозвученням “Скрині Мерця” на студію Діснея було надіслано пробні записи начиток, американські кінотворці відібрали на роль Капітана саме голос “конгівця”. Поруч із Фаготом в українському перекладі взяла участь добра низка інших відомих акторів, зокрема Богдан і Остап Ступки. Українськомовний підгін “Піратів Карибського Моря-2” здійснив Олекса Негребецький, відомий за перекладами мультику “Тачки” й телесеріалу “Альф”, а сама стрічка з’явилася в показі з 15 липня. “Трохи шкода, правда, що ім’я мого героя не переклали, скажімо, на якогось Зеника Горобця, — сміється “Джек”-Фагот, — вийшло б уже зовсім на козацький лад — вони теж були в дечому піратами. Але нашими”.
Клавішник “Другої Ріки” Сергій “Шура” Гера, знаний як Молотов- 20, поповнив свій доволі вагомий доробок, замішаний на нашому народному співочому ґрунті платівкою “Осяйні”. Допомагала йому в цьому співачка Марта Шпак, за плечима якої багато перемог на всеукраїнських конкурсах і на міжнародних фестивалях у Польщі, Німеччині, Угорщині, Румунії, Росії. У пісенному репертуарі Марти глибинні народницькі співанки й естрада: юнка співає у Державному академічному ансамблі пісні і танцю внутрішніх військ МВС України. Щодо “Шури”, то диск “Осяйні” — його другий внесок до знакової серії видавництва “Атлантик” “Сучасні інтерпретації традиційної української музики”. Першим був диск “Коралі”, який побачив світ наприкінці минулого літа. Прикметною відмінністю між двома платівками є те, що в “Коралях” використано справжні давні співи наших бабусь-дідусів, запозичених з іншої фірмової Атлантиківської низки “Етнічна музика України”, а в “Осяйних” усе заспівала своїм свіжим голосом Марта. До слова, захоплення рідною автентикою у “Шури” Гери простежується віддавна: ще в дебютному альбомі Молотова-20 “Меканікел Лав” (Mechanical Love), вперше виданій 1996 року на касеті, у техно-обрамлення були вписані карпатські мотиви. Докладніше на сайті www.atlantic$ records.com.ua. Зміст: Розвивайся, сухий дубе; Їхав козак з України; Ой зажурилася…; На нашу, хлопці…; Ой стояла липка; Що ж бо і це за село; Ой Купало-Розкупало; Ой у саду соловейко…; Петрівочка, ой щедрівочка; Світи, місяцю.
Вихід давно обіцяної платівки-присвяти гуртові “Вій” затримується, швидше за все, до осені. Цього разу справа застопорилися за “Кому вниз”, які ґрунтовно переосмислюють пісню “Серед тіней” під своє прочитання. Як повідомляє іменна сторінка komuvnyz.got$ hic.com.ua, 15 червня гурт уже записав співані партії, залишилося їх почистити й звести докупи весь твір. “Кому-внизівці” взялися за переробку війовської “Серед тіней” ще навесні і, за словами Андрія Середи, в підсумку має вийти твір із бойовим настроєм, а не з таким драматичним, яким є награння у “Вія”. Як би там не склалося, але видається, що диск-присвята “Вію” з переспівом від “Кому вниз” вийде значно швидше за чергову платівку самих “Кому вниз”, яким залишилося дописати до неї три пісні. “Ще років із шість — і весь альбом буде повністю готовий”, — з брахманською усмішкою запевняє А. Середа.
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
тів у нетривіальний спосіб від$ значити день перепоховання ті$ ла великого поета. Були запро$ шені українські гурти та вико$ навці, які поєднують сучасну музику з традиційним фолькло$ ром і часто звертаються до твор$ чості Великого Кобзаря як до невичерпної криниці натхнен$ ня. Достойно провести фести$ валь допомогла Українська на$ родна партія Юрія Костенка, а видати диск — Фонд “Швейцар$ ська культурна програма”. Серед перших, хто зрозумів, наскільки переконливо звучать поезії Тараса Шевченка в кон$
тексті серйозної рок-музики, був київський гурт “Кому вниз”. І пісня “Суботів” — це рок-ше$ девр, вершина всього зроблено$ го в українській рок-музиці. Альбом “Кобзар” Олексій Керекеша і гурт “Фата Моргана” створили в Америці, де мешка$ ють із середини 90$х. Шевченко для них — вікно в Батьківщину. Музиканти гурту “Сад” — вихідці з Дніпропетровська. Своє звернення до Т. Шевченка пояснюють майже метафізично. Прокинулися, мовляв, приспані гени. Пісні до цього диска узято з альбому “Доле, де ти?”
Сестри Тельнюк, Едуард Драч та “Мертвий півень” як ла$ уреати “Червоної рути” різних років просто не могли оминути “Кобзар”. Водночас це був для них досить сміливий експери$ мент. Як і для молодого хіп-хо$ пового гурту “SOUL В”. Понад півтора сторіччя від$ діляють нас від написання тих віршів Кобзарем, а й нині вони хвилюють, беруть у полон ком$ позиторів і виконавців. І не тіль$ ки в пору ювілеїв поета…
z
Сторінку підготував Олександр ЄВТУШЕНКО
Замки України · с. 16сторінка оригіналу ↗ Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки
РІВНЕНЩИНА йшла до складу Австрії, замок стояв пусткою. І лише 1817 року Костянтин Чарторийський провів часткову реставрацію споруди й заснував уній польську гімназію. Для цього зруйнував східну частину стіни, а натомість побудував два флігелі, в яких влаштував училище. Та 1813 року за
z
Далі буде.
Засновник: Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка Реєстраційне свідоцтво КВ № 4066 від 02.03.2000 р.
Ш е ф – р е д а к то р Павло МОВЧАН
Гол о в н и й р е д а к т о р Любов ГОЛОТА
Р ед к о л е г і я Любов ГОЛОТА Ярема ГОЯН Павло МОВЧАН Анатолій ПОГРІБНИЙ Олександр ПОНОМАРІВ Іван ЮЩУК
Заступник головного редактора Петро АНТОНЕНКО 279-49-47
Перший заступник головного редактора, відділ політики Володимир ПАВЛІВ 279-49-47
Заступник головного редактора з виробничих питань Наталія СКРИННИК 278-01-30 (тел/факс)
Відповідальний секретар Ірина ШЕВЧУК 278-63-69
Відділ літератури
Уляна ГЛІБЧУК 270-55-57
Відділ культури Валентина ДАВИДЕНКО 270-55-57
Спеціальний кореспондент відділу культури Олександр ЄВТУШЕНКО 270-55-57
Відділ просвітянської роботи Ольга СКРИПКІНА 279-49-47
Відділ листів Людмила ІЛЬЄНКО 279-49-47
Відділ коректури Тетяна МИХАЙЛЕНКО Ірина СТЕЛЬМАХ 278-63-69
Комп’ютерна верстка Ірина ШЕВЧУК Олег БЕССЬКИЙ 278-63-69
Бухгалтерія 279-41-46
А д р е с а р е д а к ц і ї : вул. Хрещатик, 10$Б, м. Київ, 01001
E$mail: slovo_prosvity@ukr.net
http:// slovoprosvity.com.ua
І нд е кс га з ет и “Слово Просвіти” — 30617
Видрукувано з готових фотоформ на комбінаті “Преса України” у середу. Зам. № 3301229
Наклад — 9500
Листування з читачами — тільки на сторінках газети.
Відповідальність за достовірність інформації несуть автори.
Редакція залишає за собою право редагування та скорочення текстів.
При використанні наших публікацій посилання на “Слово Просвіти” обов’язкове.
Передплатна ціна, врахо$ вуючи поштові послуги: на місяць — 3,29 грн. на 3 місяці — 9,59 грн. на 6 місяців — 19,18 грн.
Побудували дерев’яний замок у Корці (Рівненська область) князі Острозькі. Проте історія його пам’ятає як маєток роду Корецьких. Близько 1550 року волинський воєвода Богуш Корецький добудував до нього кам’яні мури, вирив глибокі рови, що наповнювалися водою з річки Корчик, встановив підйомний міст над ровом. Головним в’їздом до замку була триярусна прямокутна башта. Палацові корпуси, що прилягали з обох боків до башти, двоповерхові. Під час національно-визвольних змагань козаки здобули замок. До повстанців приєдналися місцеві мешканці. 1660 року міщани разом із загонами Богдана Хмельницького прогнали двісті тисяч вояків польського війська. У 80-ті роки ХVІІІ століття завдяки князям Чарторийським замок зазнав найбільшої перебудови: вони переобладнали оборонний форпост під житлове приміщення, оздобивши його бароковим декором. Відтоді будівлю називають “замок-палац”. 1832 року в замку-палаці була страшенна пожежа. Більше його не відбудовували, не реконструювали. У місті Корець похована Анна Оленіна. Саме цій жінці російський поет Пушкін присвятив один із найвідоміших своїх віршів “Я вас любил”.
Замок звели на високому березі ріки Стубли. Чарторийський укріпив будівлю кам’яними мурами, звів дві п’ятикутні вежі (стіни яких були майже чотириметрової товщини). Одна вежа виконувала оборонну функцію, іншу використовували як склад для пороху та гвинтівок. Цей замок жодного разу за всю свою історію не був свідком війни. До замку через широкий і глибокий рів, наповнений водою зі Стубли, вів чотириарковий міст. Від 1632 року фортифікація — власність єзуїтів. До 1773 року там існувала колегія. Коли Волинь уві-
За однією з версій відомо, що внук князя Василя Федір Михайлович побудував замок у селищі Клевань. Інше джерело твердить, що розпочав будівництво Михайло, а син завершував його. Достовірно відомо одне: замок — артефакт ХV століття. 1458 року містечко разом із оборонним дитинцем є власністю князя Федора Чарторийського, українського шляхтича, прямого нащадка роду Острозьких. Магнат одразу почав масштабне укріплення замку. Відтоді цей форпост, його могутність, захищеність і славу пов’язують саме з родом Чарторийських.
вказівкою урядовців Російської імперії училище припинило свою діяльність. Два роки в першій половині ХІХ століття у замку діяла гімназія, згодом її перенесли в Луцьк. Із того часу замкова споруда стоїть пусткою, без постійного догляду й реставрацій, яких конче потребувала. У першій половині ХХ століття клеванський замок перетворюється на ветеринарний евакуаційний пункт 11 армії Південно-Західного фронту, стає житлом для жертв громадянської війни 1916—1918 років, школою-інтернатом для дітей-сиріт. За радянської окупації тут розміщувався пункт НКВС, за німців — каральні органи їхніх служб (за іншими даними — штаб-квартира польської “Самооборони”). Згодом замок переобладнали у санаторій-профілакторій. Та вже під час “незалежних” років його закрили. Будівля почала руйнуватися…
Підготувала Євгена СЛОБОДЯНЮК Видавнича компанія “Атлантик”