Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Просвіта» сьогодні 11 · с. 11сторінка оригіналу ↗

ЧАС ГОВОРИТИ

Слово Просвіти, №29 за 2006 рік

У відомій максимі пророка Екклезіяста “Усьому свій час…” є такі слова: “…час мовчати і час говорити”. Вже понад півтора десятка років той час настав: давно треба було б широко й масштабно говорити про національного героя — відомого правозахисника й українського патріота, нашого земляка Олексу Тихого (1927— 1984), замордованого в концтаборі особливо суворого режиму для політв’язнів у с. Кучино Пермської області. Але ми досі (певно, “переобтяжені важливішими справами”) так і не спромоглися на повний голос розповісти громадськості про цю незвичайну людину. Стислий життєпис О. Тихого подаємо зі статті його побратима, колишнього політв’язня Левка Лук’яненка (У нерівній борні // Донбас. — №1. — 1991. — С.137—138). Народився він 27 січня 1927 року в селянській родині на хуторі Їжівка біля Дружківки на Донеччині. Навчався у транспортному та сільськогосподарському інститутах, згодом працював у школі, викладав математику, вчителював у Запорізькій області, на Донеччині. Закінчив філософський факультет Московського університету. Після окупації совєтським військом Угорщини Олекса пише до уряду протестаційну заяву. 1957 року його заарештували, іза цю заяву, а також за критику совєтської виборчої системи засудили до 7 років неволі в таборах суворого режиму та 5 років позбавлення громадянських прав. Звільнившись із табору в лютому 1964 року, працював робітником на цегельні, хоча й був природженим учителем. Для своїх колег уклав велику книгу висловлювань видатних людей “Мова народу — народ”, написав статтю “Думки про рідний донецький край” і низку інших публіцистичних праць на педагогічні теми, на захист нашої мови та культури. Переклав із польської книжку Єжи Єнджевича “Українські ночі, або Родовід генія” (про Т. Шевченка), укладав словник мовних покручів Донеччини. 1976 року Тихий став одним із засновників Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод. 5 лютого 1977 року Тихого знову заарештували за участь у Групі. Донецький облсуд засудив його у Дружківці до 10 років ув’язнення в концтаборі особливо суворого режиму та на 5 років вислання з визнанням особливо небезпечним рецидивістом. …У грудні 1979 року на 17 день голодовки у Тихого прорвався шлунок. Перед операцією йому запропонували написати заяву про відмову від подальшої боротьби, натякнувши, що від цього залежатимуть результати операції. Тихий рішуче відкинув торги зі своєю совістю навіть перед реальною загрозою смерті. І тоді концтабірний хірург зробив йому операцію… У Мордовії політв’язням удавалося передавати інформацію на волю про жахливі умови ув’язнення. Аби припинити цей потік, в’язнів особливого концтабору 1 березня 1980 року перевезли на Урал, у село Кучино, до спеціально збудованої тюрми та добірних наглядачів-катів. Каґебісти організували досконалу систему руйнування психіки й здоров’я політв’язнів, маючи на меті загнати найпринциповіших до могили. 5 травня 1984 р. безперервна низка тортур припинила у так званій лікарні Пермської в’язниці страждання за волю України її незламного сина Олекси Тихого. Нині Донецькою обласною організацією Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка сформовано оргкомі' тет із підготовки й проведення заходів до 80'річного ювілею Олекси Тихого в містах області, а також меморіального вечора пам’яті земляка в Донецьку в січні 2007 року. Марія ОЛІЙНИК, заступник голови Донецької обласної “Просвіти” z

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин