«Просвіта» сьогодні · с. 14сторінка оригіналу ↗
КРАЇНА, ДЕ ЖИВЕ ЛИС МИКИТА...
Слово Просвіти, №29 за 2006 рік
Про мультиплікаційний серіал “Лис Микита” давно вже точиться розмова. Його замовник — Всеукраїнське товариство “Просвіта”. Можливо, тому й вистачає всього: і звинувачувальних реплік, і недовірливих пауз, і дошкульного каміння… Мовляв, забрала “Просвіта” бюджетні кошти, щось там хімічить-творить, а результату не видно… Неприємно? Як мінімум. А творчій групі “Лиса Микити” і поготів. Директор картини Володимир Кметик пояснив, що 26-серійний мультиплікат — праця клопітка й складна. І навіть виснажлива. Принаймні у тому випадку, якщо в спину дише пролетарський клич: “Дайош мєтал!” Проте не все так однозначно печально. Передбачається, що з “Лиса Микити” вийде цікава, оригінальна і якісна річ. Хоча б тому, що тамтешню творчу майстерню очолює Едуард Ілліч Кирич, народний художник і лауреат Шевченківської премії… Йому й слово.
— Є така професія — малюва$ ти. У мультиплікації це не просто карикатурні малюнки з різнома$ нітними підтекстами. Так, там має бути іронія… І її візьме для себе до$ рослий глядач. Але все одно ма$ люнки повинні бути добрими і ве$ селими. Навіть ті персонажі, які, за авторським задумом, далекі від іде$ алу моралі… І повірте, діти знай$ дуть що взяти для себе. Не варто наперед формувати аудиторію і працювати тільки для неї. Це неправильний підхід. Тому “Лис Микита” і для дітей, і для дорос$ лих… Ось дивіться, наш дорогий головний герой. Микита не має ні$ чого відразливого. Хоч крутій, усіх дурить, забиває баки, але все одно це добрий персонаж. Уособлення дуже цікавого характеру. Як про козаків казали? Не той козак, який переміг, а той, що викрутився. Лис Микита постійно викручується. Тому що в нього є діти, дружина. І він живе серед звірів, які здебіль$ шого дурні й недобрі. Ведмідь — простий… як… — Валянок… — Як валянок чи дошка… Тому він зветься Бурмило. А вовк — Не$ наситець. За цими іменами ми миттю пізнаємо характери. А лис — уже складніша натура. Особис$ тість, характер… До кожного він має якийсь ключик і кожному сильному звіру може дати відсіч. Хто має проти нього щось вороже, нехай стережеться… Але його ак$ тивна позиція вимушена, вона спрямована на виживання. “Я ж маленький звір, я не маю такої си$ ли…” Якщо сильні хочуть пригно$ бити, то немає іншої ради, як хит$ рувати. Тому в нього стільки криї$ вок. “Хто у лісі не буває, той не знає, як живе Микита…” Ось він сховався у дуплі, потім у норі, у ко$ лоді… Ліс — його дім, його форте$ ця. Ми вигадуємо різні смішні си$ туації, щоб глядачеві було цікаво. Читати виключно текст Франка — мало для мультиплікації. — А з чого взагалі починається праця мультиплікатора? Розкажіть трохи про творчу майстерню… — Насамперед повинен з’яви$ тися персонаж. Художник-поста$ новник має побачити простір, у якому цей персонаж житиме. У
Кадр із мультфільму “Лис Микита”
“Лисі Микиті” близько ста персо$ нажів. Це повинні бути характерні образи, щоб одразу, без слів, було видно, хто вони такі… Потім, спи$ раючись на сценарій, створюється історія в картинках. Для художни$ ка важливо все вирахувати. Нап$ риклад, точно знати, скільки се$ кунд говоритиме в кадрі Бурмило, а скільки цар Лев. Усе це ми вира$ ховуємо і вже потім укладається заздалегідь намальоване тло. Лісу, поля, ріки… Усе починається з чернеток, тобто з малюнків пер$ винного руху. Кожен кадрик — ма$ люнок руху персонажа. Ось він ус$
ли не почну малювати, доки не до$ читаю до останньої нитки і не зро$ зумію цієї драматургії. Де акценти, де кульмінація… Я повинен знати, де сховалася напруга, і передати її глядачеві. Щоб не набридло, щоб цікавість, дійшовши до середини, не забуксувала… Розумієте? Так бу$ дувати, щоб наприкінці серії зав$ жди була наживка… — Цікаво… Знаєте, ще можна якось зрозуміти, що таке кіномова, але набагато складніше з мовою мультиплікату… — Не так усе складно, як зда$ ється. Наприклад, ми тільки малю$ ємо… Наче раби чи якісь дивні іс$ тоти: око-аркуш-рука, око-аркуш$ рука… До безконечності… А скіль$ ки такої робити, скільки малюнків, які не підуть у сценарій, відсіють$ ся… Як правило, таких утричі біль$ ше. І це нормально. Сценаристові я не повинен дати один-єдиний коридор. Я йому винен три дороги, п’ять доріг! Тільки тоді фільм буде на найвищому рівні. У нас діють і люди, і тварини. Тварини живуть у Львові на Висо$ кому замку. А внизу — люди… У ре$ альності того замку не існує, але ми його зробили. Тепер, коли я приїж$ джаю у Львів, його ландшафти сприймаю зовсім по-іншому. Для мене це місто, де живе Лис Микита. І діти думатимуть: у Львові Лев жи$ ве… Там ще така цікава сюжетна інтрига… Коли старий Лис хотів забрати десь у горах прихований скарб, у цю справу він залучив Вед$ медя, щоб той допоміг… Звісно, не за дякую. Якби двірцевий перево$ рот “провернувся” успішно, трон посів би Ведмідь. І Львів би назвав$ ся Бурмилів! Така ось іронія… — Вона мала всі шанси перетворитися на історію… Незадовго до президентської епопеї, коли “влада була сильна, як ніколи”, я була у Львові. Мала зустріч із великим архіваріусом і хранителем старовини паном Возницьким. Він показував мені відреставрований і відремонтований палац Потоцьких. Одне крило готувалося для картинної галереї, інше “власть” забагла собі під львівську резиденцію президента міхнувся, ось вишкірив зуби, хвіст розпушив… — Та це ж сотні, тисячі малюнків… Так? — Не рахуємо. Нам це шкідли$ во. Якщо в секунді мультипліка$ ційної стрічки 25 кадриків, а в сце$ ні бере участь декілька персонажів, то спробуйте уявити… На сцену йде від сотні до тисячі малюнків. Тільки після великої школи прихо$ дить майстерність. І то за однієї умови: якщо ти любиш цю справу. Якщо ні — жодна школа не допо$ може. Розповісти це все неможли$ во. Ніхто не вірить… Уже 50 років ми розповідаємо, що таке аніма$ ція, але повірити в це не можуть… Розумієте? Ось Ви запитали, як пе$ рейти від Франка до малюнків… Треба відчути драматургію. Я ніко$
Фото О. Литвиненка
Художники(сценаристи Михайло Яремко та Едуард Кирич
Януковича… Цікаво, як би тоді називався наш Львів? — І справді цікаво… Принай$ мні у мультфільмі реакція народу була така: “Та допустить цього не можна! Зрада!” Люди, які працюють над філь$ мом, люблять місто Лева… У нас багато планів із дороговказами: там Самбір, там Стрий… Фільм прив’язаний до місця і до людей, які в ньому живуть. Та й до звірів також… У кінці фільму Лис стає канцлером… Тому що вже зрозумі$ ло, що він найрозумніший від усіх сильних світу цього. А звідси мо$ раль: хоча без багатих і сильних сьогодні вже важко уявити сус$ пільство, але якщо немає розуму, то їхнє існування якесь абсурдне, не виправдане… Наш Микита як противага цій суспільній задубі$ лості. Такі він штуки витворяє… — Власне, нашій літературі таких героїв — сміливих, розумних, хитрих, авантюрних — дуже бракує. Таких, які мали б щось від Остапа Бендера… Тому Франковий герой унікальний… — Я згоден. Франка ми знаємо як академічного діяча культури. А тут — “Лис Микита”. Наче розра$ да, віддушина, яку собі дозволив Іван Якович… Кожен, хто читати$ ме цей твір, обов’язково збагатить принаймні уявлення про україн$ ську мову. Микита, він такий бала$ гур… Усі заанґажовані, закомплек$ совані, а він — вільний. І мовно розкутий. Наче такий каталізатор, який оживляє всіх персонажів… Без нього вони були б “мертвими душами”. — Пане Едуарде, не секрет, що світ, а дитячий світ не виняток, спрямований на глобалізацію. Стандартні голівудські персонажі, книжки, журнали, мультфільми… “Лис Микита”, мабуть, протиставлення цій стандартизації? — Знаєте, тут є один дивний позитив. “Лис Микита”, наче до$ рогоцінний скарб, пролежав у зем$ лі. Його майже ніхто не знає. І цей твір незайманий, як був сто років тому, так і тепер. Сам Іван Франко з його розкішною мовою не дає зробити з мультфільму шаблон. Бо Франко — інший, він — справ$ жній. А ми забули Франка… — Тобто Ви хочете сказати, що якби цей текст потрапив до рук якомусь голівудському режисеру… — Він би його просто не зрозу$ мів… Колосальна проблема пере$ кладу. Навіть в Україні на сто від$ сотків його зрозуміє хіба що Захід$ на Україна. Київщина — на 40— 50 %. А схід, дай Боже, аби втямив і 10 %. Але діти зрозуміють усе, бо їм допомагатиме малюнок. Я вірю, що цей фільм зробить свою “від$ центрову” справу. Знаєте, як після вибуху йдуть хвилі… Сподіваюся, що ці хвилі пройдуть по всій Укра$ їні. Головне у мультфільмові — мо$
Виробнича нарада
z
Фото О. Литвиненка ва. Вона грає, виблискує, зачаро$ вує… — Повернімося трохи в минуле… В українській мультиплікації Ви працюєте понад п’ятдесят років… — Я не знав, що підніму знову цей тягар. Український мультиплі$ кат уже майже задихнувся. Але краще говоритиму про себе: у мені задихнувся… Коли бачиш, що твоя справа не потрібна… Рік, десять років… — Але ж Ви зробили “Як козаки у футбол грали”, зробили “Енеїду”! — Так, це була моя віддушина, україніана. Режисером “Енеїди” був Дахно, я — художник… Але у Франка зовсім інший дух України. Він ніжний і міцний, ароматний і пряний… Із цим матеріалом пра$ цювати легко. Дуже багато роботи. Але як пісня йде… Може, це і див$ но, але українська тема в Україні дуже специфічна. Нехай західне кі$ но потрібне. Професійне, воно вчить законів жанру і драматургії. Але ж ми повинні дбати і про своє. “Бо хто матір забуває, того Бог ка$ рає…” Чомусь ніхто не боїться, що буде покараний. Навіть форму таку презирливу вигадали: “мультік”… Куди їм, сильним світу цього, зро$ зуміти, що це наче вишивання бі$ сером, це такі мініатюри… А вони далі за своє: “Якась анімація-реа$ німація…” Так воно й засіло у сві$ домості, що є кіно і є молодший брат — мультик. А це ж абсолютно окремішний і самодостатній жанр мистецтва. Якщо потрапляє у ко$ манду суперовий художник чи ре$ жисер, то воно вище, ніж художнє кіно. Анімація — дуже дороге мис$ тецтво. І дуже клопітке, важке, складне. А тут навіть якщо дадуть гроші, то через місяць вимагають результат. Як?! За радянського пе$ ріоду десять хвилин робили дев’ять місяців. А тепер? Давай оборот, да$ вай метал! Неможливо так. Ось дивіться… У стрічці є сю$ жет, коли Лис Микита готується до битви… Але в тексті Франка всього кілька рядків. Мовляв, готуйтеся, звірі, завтра буде битва! А нам тре$ ба ж все це обіграти. Як? По-різно$ му, лишень аби цікаво було… На$ приклад, з’являється мавпочка Фрузя, яка готує Микиту до поєди$ нку. Спочатку він займається у су$ часному спортзалі. Потім його бриють, у ванні миють, а Фрузя, щоб підтримати його бойовий дух, одягає африканську маску і вико$ нує ритуальні танці… — Це як футбольна команда Тунісу привезла своїх ворожбитів на чемпіонат… — Аякже. Щоб мультфільм жив, треба прив’язати його до дня сьогоднішнього. Імплантувати су$ часний елемент. Щоб діти повіри$ ли, що Лев живе у Львові, щоб бу$ ло відчутно, що Франко живий…
Уляна ГЛІБЧУК
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
