Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Культура 13 · с. 13сторінка оригіналу ↗

ЛІТНІ ПЛЕНЕРИ НА ВОЛІ ² ВДОМА

Слово Просвіти, №29 за 2006 рік

ПАЛІТРА Один із таких етюдів на природі, чи то пак на вільному повітрі, я запам’ятала саме через мить цілковитого захоплення, коли малювала городнє опудало, що стояло посеред грядки капусти, і мені вдалися складки легкої ганчірки-льолі, що колихалися на вітрі. Та великі майстри можуть розповісти епізоди значиміші і з творчого боку повчальніші, які сталися саме на пленері. Неоціненними за довірливістю є рядки листа одного з прерафаелітів Джона Еверетта Міллеса, який півтора століття тому написав свій сад біля будинку в Шотландії і розповів, як працював над сюжетом полотна. Ті, хто збирає листя, — а на картині це Еліс, сестра його дружини, зображена в центрі, і її подруги, вразили художника не тільки вродою. За словами Міллеса, “у нього ніколи не було таких слухняних моделей. Коли не треба було позувати, вони сиділи на кухні, допомагаючи чистити картоплю чи поглядаючи на двері, чи годинами тихо сиділи, дивлячись у вогонь в абсолютній бездіяльності і повній незворушності”. І все ж пленери — це насамперед енергетичний взаємообмін митця і природного середовища: очищення озонними грозами, хвилюванням бризу на зеленавому плесі яскріючим вином призахідного сонця. Це все, за свідченнями художників, залишається назавжди у серці, коли малюєш, бо навіть мить, зафіксована фотоапаратом, не дає таких спогадів. Ескізи казкових краєвидів привезли з пленеру в Хорватії київські художниці Іванна і Таміла Москов- СТОЛИЧНІ ІМПРЕЗИ А НАМ СВОЄ РОБИТЬ! Доки депутати міської ради Дніпропетровська, проголосивши другу реґіональну мову, пишаються собою, а обласна рада запекло з’ясовує, хто в хаті (тобто, в раді) хазяїн, українське життя на Дніпропетровщині не завмирає, а простує шляхом розвитку. Днями в краєзнавчому відділі Обласної наукової бібліотеки відбулася презентація нової громадської організації, що обрала для себе назву Літературно-мистецька агенція “Свічадо”. Це вже не перша українськоорієнтована культурницька організація на теренах міста. П’ять років тому виникло молодіжне громадське об’єднання Мистецька агенція “Арт- Вертеп”, яке зараз уже має власний сайт artvertep.dp.ua, українську книжкову крамницю “Білокнижник”. Виступає організатором концертів (серед учасників — розкручені молодіжні гурти, як-то “Гайдамаки” та “Мертвий півень”), проводить зустрічі з відомими письменниками (Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Любко Дереш) тощо. ки. Вже друге літо вони малюють чарівні краєвиди міст Оребіча, Корчули, Дубровника і вражені збереженим царством природи і старовинною архітектурою Хорватії. Навіть сучасні градобудівники там суворо дотримуються стилю, заданого попередниками, і всі новобудови не вирізняються серед вишуканого архітектурного середовища минуловіччя. Пленери українських художників у невеликому приморському місті — завжди значима подія. Нинішнього року тут ще й відбувся дитячий фестиваль пісенного й хореографічного мистецтва. Тож на завершальній виставці біля місцевого костьолу, яку відкрив мер міста Оребіча, гостям подякували за яскраві враження від українського мистецтва. Не лише місцеві мешканці, а й туристи з Англії, Німеччини, США були захоплені високим професіоналізмом і свіжістю барв, які побачили на полотнах наших живописців. “Ми, мандруючи Європою, пересвідчуємося, що в нас ще збережено традиції високопрофесійної живописної школи, які, на жаль, втрачені в інших країнах”, — зауважує Таміла Московка. Із нинішньої мандрівки художниці привезли не лише акварельні малюнки, ескізи майбутніх полотен, а й подарунки хорватської природи — морські мушлі, знайдені на узбережжі. У музеї видатного хорватського скульптора Івана Мєштровича в Загребі їх цього разу вже зустріли як добрих знайомих і навіть подарували художній альбом майстра, бо з минулого літа запам’ятали уважних відвідувачів, яких (що дивно) бракує у храмі мистецтва. “Це прикро, адже я вважаю цього скульптора одним із найвидатніших у світі, — говорить художниця. — Однак спадщина митця ретельно зібрана і збережена. Після зарубіжних поїздок завжди порівнюєш побачене з тим, що вдома. Ми недавно побували на святкуванні ювілею міста Ржищева, що на Київщині, і вкотре пересвідчилися, яка багата і стародавня наша культура, бо мали нагоду побачити археологічні розкопки поблизу міста. Та, на жаль, багато втрачаємо, не відчувається турботи держави про цю безцінну спадщину”. Це, мабуть, уже наша традиція — не турбуватися ні про спадщину, ні про сучасний стан мистецтва і його творців. Завершуючи екскурс літніх пленерів українських живописців, додам, що художниця Любов Міненко (про яку вже писала наша газета), аби взимку в її канівській хатині не замерзали акварельні пензлі, нині на “пленері” свого обійстя перевернула самотуж кілограми глини та піску, облаштовуючи собі майстерню. А відома київська мисткиня, майстер тонкого психологічного портрета Галина Іллівна Гаркавенко після тяжкої травми проводить літо в квартирі й подих “вільного повітря” відчула, малюючи натюрморт із маленької чайної троянди, яку приніс додому чоловік. z Валентина ДАВИДЕНКО

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин