СТРІЛА Суб’єктивна антологія · с. 8сторінка оригіналу ↗
Юрій ДАРАГАН (1894—1926) Свята неправда поезії
Слово Просвіти, №29 за 2012 рік
Упорядник і автор літературно-критичних розвідок лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка Володимир БАЗИЛЕВСЬКИЙ
Не відпихай мою неправду… .............................................. Не відпихай, бо тій неправді Я вірю, вірю сам… Ю. Дараган иття Юрія Дарагана урвалося рано. Він встиг видати одну-єдину поетичну збірку “Сагайдак”. Але їй судилося стати стимулятором для інших талантів — факт значущий, рідкісний. Син грузинки й українця, Дараган виховувався в російському дусі, захоплював-
* * *
То я та вітер в дикім полі, Отруйні стріли, сагайдак, — Таким міцним солодким болем Наповнить їх смертельний знак!
Кому, однаково, цілунки, Удари, рани і вино! Водно — густі червоні трунки, Та кінь, та руку на стегно!
Так пишно вмерти, ясно жити! Ось білий лебідь — все вперед… І раптом стрілами прошитий Паде в зелений очерет.
Прага, 2.03.1924
Малуша
І пестощі, і юний гридень, Рожеві хвилі мрійних слів, Що линуть на далекий південь Слідами золотих підків. Вже княжі відійшли дружини, Земля дудніла цілий день, А серце в’яне, серце гине, Немов поранений олень… А що, як ворог переможе І меч впаде із любих рук? О, світлий, радісний Свароже, Не допусти до тяжких мук! Перуне, зглянься ти над нами! Упевнитись, дізнатись де б, Що він червоними щитами Заслонить половецький степ?
Каліш-табір, 2.06.1922
ся російською поезією, юнацькі вірші публікував у російських журналах. Однак доля розпорядилася його життям так, що він став старшиною УНР, брав участь у визвольних змаганнях за державність України. Після їхньої поразки опинився у вигнанні, де, власне, й утвердився як поет український. За зізнанням Дарагана, українцем відчув себе тільки у 23 роки. “Думкою ніколи не зрадив українству, а серцем? Серцем українізувався поступово”. Мов компенсація за пізнє дозрівання, непохитна переконаність у правильності обраного шляху: “…я завжди зостанусь чи ув’язненим, чи розстріляним, чи помилуваним, але назавжди — українцем”. Цю непросту трансформацію важливо пам’ятати: вона різко відбилася на його творчості.
Вечір
Як князь ранений — день схиливсь на захід, Одкинув свій червоний щит. Рубіни крови бризнули на дахи, І червінню спокійний став блищить.
Зітханням лине тихий повів вітру, І ладаном — осінній аромат. На очі насуває вечір митру І править жалібний обряд.
А герць гучний був, променистий, впертий. Мій Боже! Радісно співає сурма… О, дай же і мені в свій час умерти Так пишно і безжурно.
Каліш-табір, 3.07.1922
Срібні сурми
Дажбог лякає білі коні, Бучний табун зими, З його рожевої долоні Вогонь проміння барвно гонить На вогке тло землі.
Земля вже білий стяг підносить, Підносить стяг зима, Благає порятунку, просить: “Не треба бою, досить, досить!” І лине за лиман…
І коні-велетні женуться І крешуть лід дзвінкий, В бігу птахами розіпнуться І в дикім полі розіб’ються, Розвіються вони.
Проґавлена остання змога, Долічені вже дні… І гридень світлого Дажбога Сурмить блакитну перемогу На золотім коні!
Подєбради, 30.03.1923
* * *
Гомоніли кострубаті галки, Небо грало у пташині сурми, І очима синіми фіалки Визирали зі скляної урни. Там, за парком, вранці кінь спіткнувся, Обізвався дід недобрим словом,
Сумарне коло зацікавлень новобранця: від російських модерністів, їх, як і зарубіжних авторів, Дараган назвав поіменно: Брюсов, Бальмонт, Блок, Сологуб, Городецький, Гамсун, Уайльд — до Чупринки, Олеся, Тичини й інших українських поетів. Фактично уже в літах зрілих Дарагану в одночассі випало розв’язувати дві складні задачі: вглибати в українську історію й опановувати українську мову. Сліди учнівства відчутні: невиправдане зміщення наголосів (дАхи замість дахИ, обрІй замість Обрій), калька з російської (“взлітає день”), недбале римування (світи — зими), несмак (“я зафіранився”) тощо. Зрештою, книжні асоціації, як данина молодості. Тут і Вільгельм Тель, і Гарун- Аль-Рашид, і Веспуччі, і муедзин, і чорна жриця, яка вийде “на берег золотий”, і “рижий Нерон” (сонце?), що його поет кличе на “синій оксамит”.
Очерет під жвавим вітром гнувся, Під весняним вітром безголовим.
Подєбради, 16.12.1922
* * *
Співає юний січовик. Нічного степу вільний пташе, Сам знаєш, пишне щастя наше На вістрії шабель і пік. Ой, сонних виб’ють до ноги… Дивись, татарин вузьколобий В зелені хвилі, ніби окунь, Пірнув і стежить з-за могил. А ти співаєш про Стамбул, Про байдаки та бідних бранців, Що з зойком прокидались вранці, І з України вітер дув, І тужно-тужно сльози сьорбав І танув золотий туман… Ой, стисне пристрасно аркан Твоє, твоє співуче горло.
Подєбради, 16.01.1924
* * *
Вітер пружить, пружить, розриває кола На зелених травах. Не було ще сполоху такого, Крячуть ґави. Просто в темряву скажені варти На могилах. Гей, ярами пробігали чати, Аж земля дудніла. Ой, женуть, женуть людей татари Нагаями, А степами — хмар-примар отари До нестями!
У потязі Прага- Подєбради, 23.09.1924
* * *
Хмари білими стали перуками, Знов безжурний я, молодий! Вколисали мене поцілунками Весна і сонет води.
І пливу я, пливу і всміхаюся… Чи не хвилі мене женуть? Так казково під білим парусом Мандрувати у синю путь.
А з весною поля обіймаються, Відбувається шлюб землі.
Дараган зростав на ґрунті символістської естетики, її плюсах і мінусах. Заїжджені вислови, штампи — нерідкість у його доробку: стріли вій, кров, як червоний мак, рубіни крові, рогатий місяць, айстри-зорі, букети зір, зорі-перли, перлини хмар, діаманти-роси, які римуються з косами і покосами. Символістський дух свободи :і: неприйняття всього, що її обмежує, тяжіння до культурних цінностей, передчуття грядущих катастроф, віра в ірраціональну силу поетичної мови — так чи інакше нагадують про себе і в “Сагайдаку”. А надто музика, що її стихію правовірні символісти вважали за праоснову життя й мистецтва. Не знаємо, чи відомі були Дарагану міркування Шопенгауера з цього приводу, але в тому, що він читав Верлена і знав його гасло — музика понад усе — сумніватися не доводиться. “Музики” Дараган навчався передусім у Бальмонта. До нього ж навертають і його алітерації на зразок: “шамотіння шамшаве, шипшина…” Згадаймо бодай знамените: “чуждый чарам черный челн” чи “ландыши, лютики, ласки любовные”. Утім, цей прийом у пору Дарагана був настільки поширений, що міг бути навіяний й іншими.
Пропливають, зникають, гойдаються Думки мої — кораблі.
Подєбради, 10.04.1924
Дике поле
О. Ренгевичеві присвячую
Закотилося сонце за обрій, А козацького сонця нема ще. Фіалкові степи, фіалкові Трав розмріяних хащі.
Тільки чебриком пахне та тужить По ярах, над річками полинню. Ой, чолом тобі, місяцю друже, Я в степи за тобою полину.
Подєбради, 20.09.1924
* * *
Гойдається місяць на хвилях, Як п’яний. За обрій туманний Вже більш не сягне моє око — А туга широка-широка У серці і вітах похилих.
Гойдається місяць, як п’яний, На хвилях, Мов “ратію виліг” Сухий очерет над водою. А вітер — як сурма до бою. Ввижається чалми, тюрбани…
Подєбради, 18.03.1923
Запорожжю
Спливло, занурилось, загасло… І дня нема — пішов кудись, І вечір на високе прясло Смаглявим парубком схиливсь.
Здається темний явір ляхом… Здається, так давно-давно Курить мій віз чумацьким шляхом, Туманом, сріблом і вином.
Прага, 14.12.1923
* * *
Як на екрані встало місто На тлі легеньких хмар, Над містом радісно і чисто Жевріє в небі урочисто Розтоплений янтар.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
