Про-читання · “Поезія Миколи Ткача — це історія душі української людини на зламі тисячоліть”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
Невже й Вкраїна буде — Чорний клин?..
Слово Просвіти, №29 за 2012 рік
Мільйони українців на теренах Росії, зокрема, й тих, що сукупно заселяли та завзято освоювали її землі (Далекий Cхід—Зелений Клин, Сибір—Сірий Клин, Кубань—Малиновий Клин…), втратили рідну мову, зросійщилися. Подібне відбувається й в інших країнах, і не тільки з українцями. Але хіба не дивовижа, що сьогодні в незалежній Україні, де упосліджена століттями українська мова нарешті мала б відроджуватися волею Української держави, її під криводушними гаслами знов, як і за часів Валуєва, сталінщини чи брежнєвщини, віддають на поталу вже своїм, доморощеним русифікаторам?!
“Чорнозем підвівся і дивиться в вічі…” Павло Тичина
Перевертні, безбатченки, чужинці Заповзялися Матір нашу вчить, Щоб змалоросилися українці, Щоб апчерусскій нам в уста втулить.
Ми мову Пушкіна шануємо і знаєм, Та зневажаєм зміїстий язык,
Що вас до Києва довів і заповзає В світ горній храмів наших золотих,
В дитячі душі — у майбуть Вкраїни… Регіональте! — але до межі. Зелений, Сірий, Малиновий Клине, Як живете, без Мови, без душі?
Клинцюють рід — і мова мовчма гине. Її од мами вже не чує син. Зелений, Сірий, Малиновий Клине… Невже й Вкраїна буде — Чорний Клин?
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
