Палітра · “Його книжкові знаки в дусі тепер уже історичного явища, що зветься “шістдесятництвом”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Україніка в екслібрисах Георгія Малакова
Слово Просвіти, №29 за 2012 рік
Дмитро МАЛАКОВ, старший науковий співробітник Музею історії Києва
Електронні засоби інформації потроху відсувають у минуле книгу та мистец! тво книги як таке. Але поки що відчут! тя розгорнутої книги в руках не можна порівняти з її зображенням на моніторі комп’ютера чи ноутбука, так само не порівняти наших емоцій під час пере! бування в лісі чи на березі моря з най! кращими зображеннями краєвидів на широкому екрані кінотеатру. Утім, це справа смаку і звички. А півстоліття тому, коли книги були ще одним радянським дефіцитом, по! тяг до них надзвичайно зріс. Виникли всесоюзне та республіканські товарис! тва книголюбів. Відродилося мистец! тво книжкового знака — екслібриса (латиною eх libris — “з книжок”) та за! хоплення ліноритом як масовим, легко тиражованим авторською рукою видом графіки. Один за одним створювалися клуби екслібрисистів. Тема стала мод! ною й популярною серед інтелектуа! лів!шістдесятників. У ті часи заслужений художник Ук! раїни Георгій Васильович Малаков (1928—1979) створив десятки екслібри!
сів для друзів, рідних і просто шануваль! ників цього виду графіки. Мистецтвознав! ці відзначали глибоку індивідуальність, властиву творчості цього художника, до! вершеність і ясність композиції, уміле ви! користання контрастів чорного і білого кольорів, особливу яскравість, “срібляс! тість” гравюр у поєднанні з високою есте! тикою та художнім смаком. Його ексліб! рис — не просто знак, що свідчить про власність господаря книги, це й вислів доброзичливого ставлення до власника то!
го чи іншого знака — до друга, приятеля, однодумця. Тобто, екслібрис винятково адресний, особистісний. Гранична ясність, лаконізм, добрий гу! мор, асоціативна щедрість та широта твор!
чої фантазії — ось головне, що цінують знавці у книжкових знаках Г. Малакова. Нічого зайвого, випадкового, жодних “ту! манних” штрихів. Усе зумовлено, крім су! то композиційних міркувань, симпатіями художника, уподобаннями власника, віль! ним злетом думки. І, звичайно ж, чудовим володінням технікою малюнка і гравюри, величезною любов’ю до мистецтва. Серед різноманіття тем у творчому до! робку художника однією з улюблених була україніка. В одному з перших книжкових знаків, виконаних Малаковим 1963 року для друга, українського письменника! фантаста Олеся Бердника, навіть напис “ся книга” з “нарбутівським” “N” у ком! позиції з двома профілями “він!вона” мав багатозначну символічність, ґрунтуючись на творчих уподобаннях мрійника та сві! домого українця, чиї книжки теж офор! мляв Г. Малаков. Цікаво й дотепно виконано екслібрис для художника Володимира Юрчишина: весела амазонка з яблуком сидить на… ві! домій глиняній іграшці свищик!коник, а довкола “розкидано” улюблений україн! ський народний посуд та декор: глечик, куманець, глиняний баранчик (1965 р.). З особливою любов’ю створено знак для українського письменника Дмитра Гринька. Тут дорідна гоголівська Солоха, вбрана в один лише очіпок, сидить за “чорною книжкою”. Ясна річ, чорний кіт треться біля міцненької відьминої ніжки, і мудра сова вмостилася на круглому плечі, а свічка горить у штофі з темного гутнього скла, і серденько в ріжках рогача, і моло! дий місяць за шибкою обрамованого руш! ником віконця. А просунуте крізь кума! нець гусяче перо символізує рід занять власника цього знака (1972 р.). Для книжкового знака філолога про! фесора Михайла Жовтобрюха художник зобразив фасад знаменитої архітектурної пам’ятки у стилі українського модерну, створеної Василем Кричевським, — краєз! навчого музею в Полтаві (1976 р.). Мистецтвознавець Андрій В’юник от! римав від Георгія Малакова у дарунок екс! лібрис “із книг” — із подружжям симпа! тичних земляків у національному вбранні, на тлі рідної хати та з книгою (1977 р.). Одним із найскладніших за композицій! ним задумом став книжковий знак, створе! ний Георгієм для відомого вченого в галузі проблем міцності академіка Георгія Степа! новича Писаренка. Тут художникові дове! лося передати багато елементів і реальних, і символічних, подаючи їх за змістом та, як годиться, за умовами жанру, незважаючи на розміри, — отож Г. Малаков із властивою йому винахідливістю надзвичайно цікаво вирішив досить складне завдання. Насичу! ючи поле зображення атрибутами україн! ського народного побуту, художник показав і власника знака у вигляді кремезного кова! ля, який, граючись, ламає та згинає підкови біля ковадла, а самі літери “ЕХ” скомпоно! вано з тієї ж підкови і хрестика. Полум’я з ковальського горна вплелося в стрічки од! ної з бандуристок, що утворили миле серцю тріо виконавиць народних пісень; на неод! мінному стосі книжок з’явився орнаменто! ваний каламар з пером — ознаки і авторства багатьох наукових праць вченого, і натяк на походження прізвища, що бере початок справді від славетних писарів Війська Запо!
різького. На другому плані височить чудова київська пам’ятка архітектури Велика дзві! ниця Лаври: адже саме на терені Києво!Пе! черського заповідника починався шлях ке! рованого вченим інституту. А портрет вели! кого основоположника теорії міцності Галі! лео Галілея вміщено, за українським звича! єм, під рушником, закріпленим на бойовій козацькій арматурі — рушниці, шаблі, люльці й порохівниці, та не забуто й славну похідну баклажку, орнаментовану, втім, ба! гатозначно під газову турбінку (1970 р.). Для художника!графіка Георгія Якуто! вича було задумано створити знак, сюжет! но побудований на широковідомій тоді йо! го гравюрі “Аркан” (1960 р.), що стала сво! єрідним взірцем досягнень у техніці ліно! риту. Але Г. Малаков, вірний собі, не пішов шляхом копіювання вдалого твору колеги й друга, а подав його натяком, з іншого ра! курсу, надаючи сюжетові власного бачення і, водночас, із дещо іншим забарвленням, точно адресуючи екслібрис. Відтак, славет! ний гуцульський танок закручував коло танцюристів стрімким обертом, один із персонажів ще й задерикувато глянув угору, ніби запрошуючи приєднатися до веселого гурту. І смерічки хитнуло від того танку, і гу! цульський топірець з написом “Ex Libris” теж підстрибнув у центрі кола. Майже закінченим (лишався текст) був і екслібрис для друга й однокурсника ху! дожника!графіка Олександра Губарєва: красуня в чобітках і пухнастій шапці заграє з вусатим козарлюгою, ховаючись за вели! чезною палітрою (1965 р.). Ось такою була україніка у книжкових знаках Георгія Малакова: дотепною й май! стерно, з любов’ю виконаною, — справді в дусі тепер уже історичного явища, що зветься “шістдесятництвом”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
