Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Духовний простір · “На вівтар нашої незалежності покладено дуже багато людських життів”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Шлях єпископа Гриневича

Слово Просвіти, №29 за 2023 рік

Василь ВЕЛЬМОЖКО, член НСКУ Насправді, існує декілька вер' сій дати народження отця Анто' нія, від 3 липня 1868 до 15 січня 1875 років, що пов’язано з роз' біжностями в біографічних даних в різних документах. Остання да' та – 15 січня 1875 рік, опирається на анкету і автобіографію отця Антонія, які зберігаються в його кримінальній справі Одеського губернського революційного трибуналу. Будемо сподіватися, що дослідники біографії єписко' па Гриневича згодом прийдуть до спільної думки в цьому питанні. А народився Антон (Антоній) Іустинович (Устинович) Гриневич у селі Білоусівка Гайсинського повіту Подільської губернії (тепер Гайсинський район Вінницької області) в родині сільського свя' щенника Іустина Федоровича і Юлії Василівни. Духовну освіту отримав у Тульчинській духовній школі та Подільській духовній се' мінарії (м. Кам’янець'Поділь' ський), яку закінчив в 1895 році по другому розряду, що не давало можливості вступити до духовної академії. Про навчання в семіна' рії о. Антоній згадував таке: “Вклоняюся семінарії за те, що вона навчила мене потрохи уп' равляти з друкованим матеріа' лом, писати і… думати”. По закінченні семінарії А. Гриневич обійняв посаду псалом' щика в селі Кумарі Балтського повіту (тепер Первомайський ра' йон Миколаївської області), звід' ки через рік звільнився за влас' ним бажанням. Вже на цій нез' начній посаді проявилася його небайдужість до українського минулого. Під час сільськогоспо' дарських робіт селяни с. Кумарі знайшли залізні і мідні наконеч' ники стріл і принесли знахідки до молодого псаломщика, який пе' редав їх до сховища стародавніх речей Подільського історико' статистичного комітету. Надалі А. Гриневич був дяком і вчителем у церковнопарафіяль' ній школі, ще пізніше священни' ком на різних парафіях Балтсько' го повіту Подільської губернії: у 1901 р. – с. Дубове Цибулівської волості (нині – Слобідської се' лищної громади Подільського ра' йону), у 1905 р. – с. Тимкове (ни' ні – село Слобідської селищної громади в Подільському районі). У 1905 р. його було обрано делега' том від духовенства 3'го округу на Подільський єпархіальний з’їзд. 6 квітня 1905 р. “за ревне виконан' ня священно'пастирських обо' в’язків і за заслуги по церковно' шкільній справі” о. Антонія було нагороджено скуфією. Ставши священником, А. Гри' невич почав активно публікува' тися в періодичних виданнях: “Подольские епархиальные ведо' мости”, газетах “Подолия”, “Ра' да”, “Рідна справа”, “Биржевые ведомости” й інших виданнях. З однієї зі статей, в якій А. Грине' вич захоплено вітав появу украї' номовного перекладу Євангелія, дізнаємося, що він читав селянам українські переклади Святого Письма. Отець Антоній відстою' вав введення навчання рідною мовою для учнів початкової шко' ли. Подібно багатьом україн' ським публіцистам він доводив, що незрозуміла учням російська мова привела до зниження їх ос' вітнього рівня. У 1906 році А. Гриневич опуб' лікував у Балті україномовний збірник богословських віршів “До Бога: Євангельські наголо' си”. Революційні події 1905— 1907 рр. занурили його у вир по' літичної боротьби. Отця Антонія обрали депутатом ІІ Державної думи, де він увійшов до прогре' сивної фракції трудовиків та од' ночасно виконував обов’язки секретаря Української фракції Держдуми. Як депутат, предста' вив законопроект про введення рідної мови у школах і церквах. Опозиційна діяльність прогре' сивного священника звернула на себе увагу царських урядовців. Внаслідок тиску з їх боку А. Гри' невич був змушений у квітні 1907 р. вийти з фракції трудовиків. З початком Першої світової війни отець Антоній був відправ' лений на фронт, де перебував упродовж 1914–1918 рр., викону' ючи обов’язки полкового та шпи' тального священника. Визнанням пастирських заслуг була нагорода Георгіївським хрестом. Повернув' шись з фронту, Антоній Гриневич бере активну участь у розбудові незалежної Української держави, працюючи в 1918 р. заступником Одеського міського голови Лева Ковальчука, у статистичному від' ділі Міністерства сповідань Украї' ни, законовчителем українських шкіл. У 1919 р. недовго перебував у діючій армії УНР. Ще наприкінці 1917 р. А. Гри' невич активно включається у по' будову української національної церкви на Одещині. 26 листопада 1917 р. українці Одеси провели Українське церковне віче, на яко' му обрали тимчасову комісію (комітет), до складу якої увійшов і отець Антоній. 12 грудня була створена Єпархіальна церковна українська православна рада, яку очолив Антоній Гриневич. У квіт' ні наступного року він очолив Тимчасову православну церковну раду в Херсонській губернії. У червні він взяв участь у діяльнос' ті світського інституту – Одеської української ради. Її головою був Лев Ковальчук, а заступником – А. Гриневич. 8 червня 1918 р. на сторінках одеської газети “Вільне життя” з’явилася заява Одеської української ради з вимогами від' дати наказ духовенству молитися за Україну, заборонити молебні за Миколу ІІ тощо. Як і раніше, го' ловною вимогою українців зали' шалося надання українцям церк' ви, де б українські священники, обрані українською громадою, регулярно проводили церковні служби. Протягом червня – груд' ня 1918 р. А. Гриневич був голо' вою управління військовим духо' венством. Після захоплення Одеси вій' ськами Антанти, Антоній Грине' вич переїжджає до Ананьєва, а згодом до села Покровка Свято' Троїцької волості Балтського по' Коли в 1917 році в Російській імперії сталася лютнева революція, в Україні була утворена Центральна Рада, яка поставила на меті відновлення незалежної України. Подібне завдання ставила й патріотична частина українського духовенства. До цієї когорти належав і священник з Балтського повіту, колишній депутат Державної Думи Антон Гриневич. Він був одним з ініціаторів створення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). 3 липня – 150 років від його народження.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин