Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Актуально · “Філософія національної освіти потребує ріднокультурного ґрунту”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

“Справа вчителя – одна з величних справ в історії”

Слово Просвіти, №29 за 2023 рік

13 липня відбулась півторагодинна зустріч з Міністром освіти і науки України Оксеном Лісовим. Степан Хмара, Павло Мовчан, Іван Заєць, Георгій Філіпчук. Відкрита, взаємозацікавлена розмова точилася навколо наболілих, суспільно чутливих тем національної освіти, науки, виховання Нації, з усвідомленням, що і в умовах війни з російським агресором, і в післявоєнний період головним завданням є збереження Людини, зрощування якості людського капіталу. Георгій ФІЛІПЧУК, академік НАПН України Озвучені проблеми часто ви' ходили далеко за межі відомчих можливостей. Бо, скажімо, як ви' рішувати таку дуже гостру демо' графічну кризу (трагедію), коли на час прийняття Конституції України (1996) налічувалося 7 млн 142 тис. учнів 1'11 класів, а напередодні повномасштабної війни таких – лише в межах 4 мільйонів. Очевидно, з огляду на Конституційну норму, що “Лю' дина, її життя визнаються в Укра' їні найвищою соціальною цінніс' тю”, необхідно ініціювати на рів' ні Уряду та Парламенту створен' ня національної програми щодо виходу з цієї вкрай тривожної си' туації катастрофічного зменшен' ня кількості дітей, учнів та сту' дентів за роки Незалежности Ук' раїни, спричиненої політични' ми, соціальними, економічними, екологічними та іншими факто' рами. Серед суто “своїх” тем визна' чальною була проблема Педагога. Розуміючи значущість педагогіч' ної праці, її необхідність у зміц' ненні й розвитку Нації і Держави, Україна нині потребує добротно' го Закону “Про Вчителя”, який би відповідав кращим світовим зразкам освітньої політики. А то' му його суспільний авторитет, со' ціальний статус, захищеність, ви' сока місія і роль у самореалізації Особистості впродовж життя, громадянського та патріотичного виховання молоді мають свято оберігатися суспільством і Зако' ном, сповідуючи стародавнє пра' вило – “який Учитель – така Держава”. Видатний чех Ян Ко' менський пребагато років тому у “Великій дидактиці” напише: “Справа вчителя – одна з велич' них справ в історії”. Лише демагоги й фантазери віруватимуть в ілюзію, що педа' гогічну професію здобуватимуть найкращі, коли молодий учитель отримуватиме 7,5 тис. гривень зарплати, а його доля вічно зале' жатиме від збайдужілих бюрокра' тів. Звісно, що молодь летітиме частіше (як метелик на фальшиве світло) “вчитися на прокурорів та суддів”, які отримують у 20 разів більше. А ще конче необхідно відно' вити втрачену, на превеликий жаль, педагогічну пресу загально' українського рівня (“Освіта Укра' їни”, журнал “Рідна школа”, де' сятки фахових науково'методич' них журналів). Загнані в глухий кут інформаційно'професійного вакууму, науково'педагогічні (і не тільки) працівники мусять послу' говуватися (не за так, а за великі гроші) не вітчизняними наукови' ми виданнями, а різноформатни' ми зарубіжними “скопус'сурога' тами”. Навіть унікальне видав' ництво “Педагогічна преса”, створене 1996'го, з низкою вкрай потрібних журналів та газет, спо' чило в бозі. Залишивши педагога без фахового видання (“Україн' ська мова і література в школах України”; “Іноземні мови в шко' лах України”; “Математика в рід' ній школі”; “Історія в рідній шко' лі”; “Географія та економіка в рід' ній школі”; “Біологія і хімія в рід' ній школі”; “Фізика та астроно' мія в рідній школі”; “Фізичне ви' ховання в рідній школі”; “Про' фесійно'технічна освіта”; “Вища освіта України” та багато інших), відбувається не тільки втрата компетентностей, але й деграда' ція через деінтелектуалізацію всього навчального процесу. А як же тоді уможливити на перспективу входження України до провідних країн світу (за по' казниками якості освіти світового рейтингу РІSA), враховуючи, що за результатами останнього (2018 р.) тестування 15'річних україн' ських учнів з рідної мови, матема' тики, природничих дисциплін їх відставання в знаннях від бага' тьох європейських та азійських країн складає близько одного ро' ку навчання. Сільських школярів – 2,5 року. Нагадаймо собі, що ін' дикатор освіти є одним з найваж' ливіших критеріїв ЄС та НАТО. Для України надзвичайно гострою і не вирішуваною проб' лемою (соціально'політичною) є також зростаюча тенденція знач' ного розриву в якості знань сіль' ського і міського школяра. Саме доступність до якісної освіти – один з наріжних принципів Єв' ропейського Союзу. Приклади освітньої політики Естонії, Фін' ляндії, Польщі та інших засвідчу' ють, що завдяки дієвим рефор' мам школярі цих країн як на від' далених хуторах, островах, у сіль' ських “глибинках”, так і у вели' ких містах володіють приблизно рівними знаннями. Не зможемо належно конку' рувати в світі й тоді, коли продов' жуватимемо видавати “на гора” 0,5 книги (довоєнний показник) на душу населення (разом з під' ручниками), у той же час та ж Ту' реччина видає на порядок біль' ше. Слід зазначити, що головні геополітичні гравці (США та Ки' тай) попри всі переваги діджита' лізації (використання цифрових технологій), на світовий і внут' рішній ринок “викидають” від' повідно 20% і 28% книжок, а вся Африка – лише 1,5%. Тож на ко' го тоді орієнтуємося?! Також якісно й кількісно вар'-то вирішувати найближчим ча' сом політику української книги (наукової, педагогічної, дитячої, художньої, суспільно'політичної, публіцистичної, словників, ен' циклопедій). Тому міністерствам культури та інформаційної полі' тики, освіти і науки необхідно виробити ефективну стратегію співпраці щодо нарощування можливостей і впливу державної програми “Українська книга” для інтелектуального, духовного роз' витку, національно'патріотично' го і громадянського виховання передусім молоді. Варто забезпечити переклад державною українською мовою кращих зразків світової літерату' ри для її безперервного і ґрунтов' ного вивчення в середній та ви' щій школах, створивши розгалу' жену мережу сучасних бібліотек з інформаційним доступом до сві' тових джерел наукової та культур' ної спадщини, зупинивши хибну практику закриття шкільних біб' ліотек, перетворивши їх в сучасні (комп’ютеризовані) навчально' просвітницькі й культурні осеред' ки – ефективний засіб удоскона' лення навчально'виховного про' цесу, саморозвитку особистості. Зважмо, що дискусія з мініс' тром навколо окреслених проб' лем відбувалася в умовах жорсто' кої війни, яку він, як воїн, сприй' має особливо чутливо, стверджу' ючи, що його нинішній фронт (як очільника МОН) надсклад' ний і знаходиться поруч з мілі' тарним. Тому реальність війни з мос' ковським агресором ніяким чи' ном не дозволяє ігнорувати вище окреслене. Ба більше, зобов’язує також удосконалити, а часто й ра' дикально змінювати практики та концепції мовної, історичної, лі' тературної, культурно'мистецької освіти, реалізовуючи їхній знач' ний націє'державотворчий, украї' ноцентричний, людиноцентрич' ний потенціали. Нині, коли світо' вий і європейський досвід харак' теризується запровадженням ос' вітньої моделі “культурного ран' ця” (література, музика, живопис, театр, кінематограф, національна спадщина), то національна куль' тура і мистецтво стають методоло' гією освіти в країнах розвинутої демократії. Своєрідний “культ на' ціональної культури в освіті”. Од' нак в Україні впродовж тривалого часу відомча бюрократія вкотре намагалася мінімізувати на всіх рівнях гуманітарний складник ос' віти, зменшуючи години на вив' чення української мови та літера' тури, національної культури, істо' рії України, вилучаючи, починаю' чи з початкової школи, музику й образотворче мистецтво (як обов’язкові предмети), збіднюючи зміст художньої освіти в педагогіч' них вузах, патріотичного й грома' дянського виховання молоді. Часто неправомірно звужу' ється український мовно'куль' турний простір у системі вищої школи, а русифікація навчально' го процесу окремих університе' тів, які наділені статусом “Націо' нальний”, особливо приватних вузів, відірваність освіти націо' нальних меншин від україно' знавства ставала “унормованим” рудиментом, що не просто галь' мував поступ до єдності політич' ної нації, а перетворювався в її пряму загрозу. Тому у вишах неза' лежно від профілю слід утверди' ти належний статус дисциплін, які наділені особливим націє' державотворчим потенціалом – українська мова і література, іс' торія України, створивши відпо' відні кафедри. Адже для зарубіж' них університетів гуманітарні, а також мистецькі дисципліни є обов’язковими і пошанованими. Таке ставлення виховується з пе' люшок. Недарма японський дошкільник навчений розрізняти палітру і назви 25 кольорових від' тінків, а другокласник – вже 36. Кардинальних змін також потребує справа з вивчення дер' жавної української мови в шко' лах, де навчаються діти націо' нальних меншин, повністю забо' ронивши російську. Бо непри' пустимо, коли донині десятки шкіл не утворили жодного класу з навчанням державною мовою. Нечувано! Подібне вам не знайти в жодній європейській країні. Так, війна зумовлює необхід' ність збільшувати держзамовлення у ВНЗ на таких фахівців як меди' ки, психологи, реабілітологи, але йне менш важливо сьогодні відшу' кати можливості і для розширено' го бюджетного фінансування під' готовки спеціалістів з української мови та літератури, іноземних мов (передусім англійської). Адже, сприймаючи усталену універсальну модель, що в Украї' ні освіта має характеризуватися передусім 3'ма основними прин' ципами: 1) якісне викладання (високоякісна педагогічна освіта, кваліфіковані фахівці, безперер' вне удосконалення професійних компетентностей, належні зар' плата і умови праці педагогів); 2) якісні інструменти (добротні змістово й дидактично навчальні плани, програми, підручники, сучасні навчальні матеріали та ресурси, інформаційно'комп’ю' терні технології); 3) якісне соціо' середовище (безпечні, здоров’яз' бережні, культуровідповідні умо' ви, які забезпечують якість нав' чання і виховання), однак дуже нагальним і вкрай важливим стає 4'й напрям – україноцентрич' ність змісту освітньої політики та її європейськість із високими стандартами якості. Саме з огляду на цей світо' глядний і цивілізаційний прин' цип, не може й надалі продовжу' ватися згубна практика впродовж усього періоду Незалежности що' до недофінансування науки. Бо ніколи так і не був викона' ний нормативний показник для науки – 1,7% валового внутріш' нього продукту, лише 0,16–0,23%. Єдиний раз – 0,47%. Варто нагадати, що в Європі фі' нансування науки становить близько 3%, в Ізраїлі, Швеції – 4%, США – 4,5%, Японії – 7%. Тому слід зважати, що наука є головним чинником національ' ної безпеки, вона потрібна пере' дусім Українському народу, без якої держава стає напівколоні' альною. Витіснення науки із дер' жавних пріоритетів, здійснення своєрідної науково'технічної контрреволюції олігархату проти науки спричинило: а) падіння її престижу як привабливого виду життєдіяльності, особливо для талановитої молоді; економічні і соціальні негаразди; розвал бага' тьох наукових шкіл; міграцію “мізків”; унеможливило онов' лення наукового персоналу. Філософія національної осві' ти передовсім потребує рідно' культурного ґрунту, а тому ре' форма “НУШ” залишатиметься “реформою” без душі, якщо в змісті не будуть представлені над' бання видатних українських нау' ковців, митців, просвітників, громадських, духовних і політич' них діячів, які на материзні і поза її межами вірою та правдою, та' лантом і серцем творили велич національної та світової культу' ри, науки, оберігали ідею Україн' ської державності. Тому на зустрічі з міністром ми також запропонували: ' продовжити випуск і розпов' сюдження в навчальних закладах книг із серії “Бібліотека воїна”; впровадити в навчально'вихов' ний процес розроблену програму “Комп’ютерні ігри для дітей” (понад 40 ігор із тематики “Украї' на і світ”); презентувати кіноліто' пис, створений “Просвітою”, про видатних українців (20'хвилинні кіносерії “Від Святослава до “Азова”) – Святослав, Богун, Сірко, Мазепа, Орлик, Вигов' ський, Сагайдачний, Петлюра…; ' створити на базі Національ' ного науково'дослідного інститу' ту українознавства Всеукраїн' ський Центр Івана Огієнка та розглянути пропозицію присво' єння цьому закладу імені цього великого Українця; якісно зміни' ти координуючу і змістову роль у реалізації концепції україно' знавства Національного науково' дослідного Інституту україноз' навства МОН України, зорієнту' вавши його на утвердження ідеа' лів духовної соборності і єдності українства, цінностей національ' ної культури, української мови, історичної пам’яті та зміцнення державності; активно долучитися до реалізації знакового націо' нального проекту в столиці Укра' їни – “Пантеон видатних діячів Української Державності”; ' створити на суспільному те' лебаченні популярну науково'ос' вітню програму “Освіта України”; ' виділити щотижневу спеці' альну сторінку “Українська осві' та” у всеукраїнському часописі “Слово Просвіти”; ' для гідної презентації Украї' ни на материзні та за кордоном провести низку заходів по відзна' ченню 150'річчя (1873) створен' ня Наукового Товариства імені Тараса Шевченка (НТШ) – цієї першої української національної академії наук, в якій творили найвидатніші українці, а також іноземні її члени (Ейнштейн, Масарик, Планк, Кайндль, Ні' дерле, Єнсен, Мазон та ін.). Зважаючи на масову міграцію у воєнний час дітей та молоді за кордон, конче потрібно сформу' вати програму розвитку освіти для українців у закордонні, в якій була б чітко окреслена мета, пріо' ритетні напрями розвитку, зміст та процес українознавчого нав' чання й виховання, організацій' ні, дидактичні та економічні за' сади. Упровадити сучасні освітні технології, зокрема дистанційні технології навчання, які забезпе' чують ефективну комунікацій' ність, з допомогою якої можна удосконалювати підготовку учнів та студентів, підготовку і перепід' готовку вчителів та викладачів. Це уможливить надання якісні' ших освітніх послуг великій кіль' кості українців за кордоном за допомогою спеціалізованого ін' формаційного освітнього середо' вища, базованого на Інтернеті. Для цього треба розробити за' гальнонаціональну веб'сторінку, яка б ефективно допомагала фун' кціонуванню українських громад, діяльності освітніх закладів, гло' бально об’єднуючи українців в єди' ну етнічну групу, створюючи так звану українську етномережу, маю' чи спільну Батьківщину, яка для кожного її члена є джерелом укра' їнської культури, мови, історії, тра' дицій, національної ідентичності. Своєю чергою очільник МОН Оксен Лісовий обґрунтував своє бачення науково'освітніх, кадро' вих, світоглядних, суспільно'по' літичних проблем. Якщо б цю га' му сказаного міністром довелось окреслити архілаконічно, то сут' ність сконцентрована у високо' етичному Франковому Слові: “Нам пора для України жить”. Стратегія вічного буття Укра' їнства.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин