Добрі новини · “Людина цілеспрямована, наполеглива й добра, зі світлою головою й любов’ю в серці, неодмінно відбудеться, розкриється всіма талантами”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
Щедрим жнивом заколосили її літа Почесній голові Тернопільського об’єднання міської “Просвіти” Дарії Чубатій виповнюється 85 років
Слово Просвіти, №29–30 за 2025 рік
Галина САДОВСЬКА, заслужена журналістка України Світлина Миколи ВАСИЛЕЧКА
Гадаю, інколи все ж варто заглянути в той її неспокійний світ. Тим більше, що Дарія Чубата зустрічає свій поважний ювілей і вже має право безбоязно озирнутися на пройдене й пережите. Там колосить щедре жниво, а обважніла чаша добра на терезах життя сягає долу. І на “полички одкровень”, бодай побіжно, варто розкласти діяння цієї загадкової жінки. Іншим на науку, на наслідування, на впевненість, що які б випробування не посилала доля, людина цілеспрямована, наполеглива й добра, зі світлою головою й любов’ю в серці, неодмінно відбудеться, розкриється всіма, Богом даними, талантами. Вона любить цифру три, перші книжки мали її в назвах – “Триєдність”, “Трилисник”, “Три дороги”. Зупинюся на ній ія, обравши з усіх численних іпостасей Дарії Чубатої три найвідоміші – професійну, громадську та літературну. Щоб моя розповідь не була сестринським монологом, надаватиму слово тим, кого Дарія Дмитрівна теж торкнулася своїм теплим крилом.
Іпостась перша: лікарка Вона ще задовго до впровадження в нашу медицину інституту сімейних лікарів була ним за покликом душі та серця. Аби хтось тільки один із сім’ї прийшов до неї на прийом, як за ним тягнулись усі інші, а потім і родичі, і знайомі родичів, і незнайомі, яким хтось нарадив Д. Чубату. Коли ж хтось із сімей її близьких чи знайомих не виходив з дому або ж був прикутий до ліжка, вона поспішала до них не раз і не два, а почасти місяцями та роками. Якщо потрібна комусь консультація вузьких спеціалістів, – завела й слово замовила. Професор Ігор Дзюбановський визнавав: до Чубатої хворі йдуть, як по свячену воду. Коли вона ще працювала, біля її кабінету завжди були черги. Особливо тягнулися до лікаркиреабілітологині (такою була її остання за часом посада в другій міській лікарні) пенсіонери. Вона мала до них янгольське терпіння: по кілька разів роз’яснить усе про їхні хвороби, розпише курс лікування, препарати підбере ефективні й доступні за цінами, та ще й кавою або чаєм напоїть, печивом і цукерками пригостить. Ці
Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ
15 липня в київській книгарні Readeat відбулася презентація казки Максима Парфіненка “Окопний Дід”. Автор – морський піхотинець, старший лейтенант. Він захищає Україну вже 12 років з перервами. Зараз воює на Херсонщині. Модераторкою заходу виступила Тетяна Даниленко. Вона поцікавилася, що спонукало воїна творити. Офіцер Парфіненко пояснив, що на війні кожен знаходить якусь розраду для себе. Для нього такою розрадою є написання літературних творів. Він вже написав роман для дорослих, який мав вийти у 2022 році, але вийшов пізніше. Це роман про військовослужбовця, який потрапив у вир війни. Тетяна Даниленко: – Як вибрати правильний тон для розпоª віді дітям про війну? Максим Парфіненко: – Моя дружина Ольга Голуб – мати шісª тьох дітей. У мене є син від попеª реднього шлюбу. Моєму Артемку 8 років, а мені 45. Що ми робили у 8 років? Гралися у війну, бігали з частування були легендою. Сидимо якось з Дарією Дмитрівною під рентгенкабінетом. Жінка з дорослою донькою підвозить чоловіка на інвалідному візку. Старша впізнає Чубату, вітається. Каже: “Ви мене не пригадуєте, а коли я студенткою була, у нас від старших курсів до молодших передавали, що тут є лікарка, яка частує цукерками та печивом. І всім хотілося саме до вас потрапити на практичні заняття”. А ось який автограф на касеті зі своїми піснями залишив Дарії Дмитрівні ще 1996 року народний артист України Анатолій Горчинський: “Мила, рідна, ніжна, як пісня, шановна Даріє Дмитрівно! Спасибі Вам за Вашу щирість і доброту від мене і моїх рідних – земний уклін! Збережіть ці мої пісні – там моя душа і серце, і все це я віддаю Вам! Як добре, що на землі є такі люди, як Ви! Хочеться жити й творити в ім’я життя і таких людей. Ваш А. Горчинський”. А в розлогому автографі-присвяті на книжці своїх пісень “Росте черешня в мами на городі” він написав: “Не маю таких слів, добрих і щирих, для вдячності Вам за Ваші турботи про моє здоров’я, яке Ви фактично багато років контролюєте і допомагаєте мені ще трохи жити!.. Бажаю, щоб Ви були здорові, ніжні й красиві все своє сонячне життя. Будьте щасливі й любіть нас… З любов’ю ваш А. Горчинський, народний артист України, режисер, композитор і співак. 26.08.1998 р.”. Якщо вже обласканий славою улюбленець публіки довірив своє здоров’я цій лікарці, то що казати про інших її пацієнтів. Саме як знану, авторитетну лікарку тернополяни двічі обирали її депутаткою обласної ради. Обирали б, мабуть, і більше, якби залишилося за ними право голосувати за найдостойніших конкретних особистостей, а не за представників політичних партій…
Іпостась друга: громадська діячка Те її депутатство також було легендарним. Вісім років Дарія Чубата працювала в комісії з питань культури і духовності, куди її запросив світлої пам’яті добре знаний на Тернопіллі громадськополітичний діяч, мистецтвознавець, археолог, поет, історик Ігор Ґерета. Спочатку була його заступницею, а коли його не стало, головувала в ній. Ця комісія добряче “трусила” обласною радою, працювала настільки активно, виносила на обговорення такі гострі питання, що у багатьох складалося враження: саме духовність і культура – головна турбота ради. А ще Дарія Дмитрівна майже три десятиліття очолювала міське об’єднання товариства “Просвіта”, а нині залишається його почесною головою. Про те, що зробили просвітяни обласного центру за її керівництва, Дарія Дмитрівна видала ошатну книжку “Просвітянські будні і свята” й оформила з десяток великих альбомів, що зберігаються нині в обласному краєзнавчому музеї. Вона була не лише лікаркою від Бога, а й просвітянкою від Бога, бо стала нею ще тоді, коли й відродженої після проголошення незалежності України “Просвіти” не було. Які зустрічі з письменниками, художниками, акторами та іншими митцями, які вечори, літературні читання, які народні свята проводила вона у другій міській лікарні! Про це знало все місто. Коли ж очолила міську організацію товариства, тоді діяльність Тернопільської “Просвіти” звучала на всю Україну. Дарія Чубата налагодила зв’язки з просвітянськими осередками Миколаєва, Луганська, Одеси, Сум, Чернігова… Обмінювалася досвідом, ділилася сценаріями проведення різних свят, яких написала десятки. А скільки сорочок вишила в дарунок братам і сестрам зі сходу – з ліку збилася. Її палке слово звучало на мітингах, багатьох урочистостях, а на організовані нею зустрічі з відомими політиками та діячами культури збиралося чимало людей. Нерідко їх не могла вмістити простора світлиця “Просвіти”. Тому не дивно, що високі державні нагороди – ордени “За заслуги” ІІ і ІІІ ступенів та Ярослава Мудрого V ступеня Дарія Дмитрівна отримала саме за громадську роботу. Адже вона була в усіх на виду, про неї говорили та писали.
Іпостась третя: літературна У літературному доробку Дарії Дмитрівни з десяток книжок. Поетичних, просвітянських, із розповідями про світочів української культури. А як гарно звучать їхні назви: “Камертон чистих дум”, “Стежками дарованих літ”, “Мелодійні грона”… Про сутність її літературознавчих досліджень дуже влучно висловився відомий поет, публіцист і краєзнавець Михайло Ониськів: її літературознавство, можливо, не є якимось відкриттям, але, як сказав його знайомий, “добре, що ця жінка пише й освіжає пам’ять народу”. Саме на це спрямовані, зокрема, її розповіді про славетних українців. Десятки імен, серед яких багато призабутих, оживають під російською. Якось вона йшла з дитсадка із сином, якому було тоді років 5-6, і голосно говорила українською. Вони проходили повз якихось дітей. Раптом синок почав прохати: “Тише, тише”. Дома він запитав: “Мама, а почему ты не разговариваешь со мной так, как разговаривают родители с другими детьми?” Нещодавно пані Світлана йшла Хрещатиком. Назустріч їй ішли групки старшокласників. Всі розмовляли російською мовою. Світлана Єременко сказала: “Йде 11-й рік війни, а діти слухають російську музику, дивляться російські мультфільми. Проблеми, які я мала зі пером Дарії Чубатої, промовляють до нас із засвітів, достукуються до наших сердець зі своєю всеперемагаючою любов’ю до України та подвижницькою діяльністю в ім’я вкраїнської нації. “Можна лише по-доброму позаздрити авторці цієї об’ємної праці з такою світлою назвою “Камертон чистих дум”, – так відгукнувся на чергову книжку Дарії Чубатої літературознавець Ярослав Гевко. – Бо це не просто книжка, а сердечна сповідь за прожиті літа впродовж другої половини бурхливого XX та початку не менш бурхливого XXI століття… Дарія Чубата належить до тих людей, які постійно, день у день, живуть болем України. Саме той біль, як на мене, наснажує її на жертовну працю”. До слова, на поезії Дарії Чубатої тернопільські (й не тільки) композитори написали вже 62 пісні. До деяких поезій зверталися одразу кілька композиторів. Збережи, Боже, цю невгамовну жінку ще на багато земних літ. Дай їй до дна виспівати свою джерельну душу, висіяти поміж людей усю свою непроминущу любов, мовити всі слова, що просяться на волю, і роздарувати нетлінні скарби свого щедрого серця. З роси і води Вам, Дарусю, на сто літ і більше.
своїми дітьми, є. Вони нікуди не ділися. Тому ідея серії героїчних казок “Котигорошко” видавництва Літературна агенція “Друге дихання”, в якій вийшла ця книжка, дуже необхідна. Діти повинні знати, хто наш ворог”. Пані Єременко висловила подяку Максиму Парфіненку і в його особі – 3 Окремій штурмовій бригаді, проєктом якої є видавнича серія героїчних казок “Котигорошко”. Відповідаючи на запитання Тетяни Даниленко: “Як нам не стати росією, яка проводить паради дітей у картонних танках?”, Максим Парфіненко сказав: “Передусім треба бути самими собою. Ми українці. У нас є своя українська мова. Вона має значення. Якби це було не так, то окупанти не палили б українські книжки. У нас є стержень. Нам не треба бути схожими на німців, поляків, французів”. Цікавість до “Окопного Діда” у дітей викличуть і малюнки ілюстраторки Ольги Сови. А передмову написав полковник Андрій Білецький, командир Третього Армійського корпусу.
Про цю жінку писати і легко, і важко. Легко, бо стільки літ і десятиліть йдемо поруч, багато хто сприймає нас за сестер. Тож знаю про неї, здається, все, бачила її в різних ситуаціях, не раз і мені вона жертовно допомагала. А важко, бо, як кожна мудра жінка, вона зберігає певну таїну, буває такою різною, іноді навіть і непрогнозованою. А ще вона дуже вразлива, слова для неї мають магічну силу, їх треба добирати, щоб мимохіть не образити, не завдати незаслуженого болю. Ось і поет Олег Герман б’ється над загадкою Дарії Чубатої: “Прагну спізнати глибінь думок цієї невгамовної жінки… і не можу. Хочу відчути енергію джерел її непосидливості – не в силі. Намагаюся підійти до сходинок її загадки – не віднайду… А можливо, й не потрібно її ретельно аналізувати та розкладати на полички одкровень? Хай зостається для всіх несхитною у вірі, пломінкою в переконаннях, щирою в українстві та мироносицею настрою впевнення”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
