Театр · “З вікна, забитого чорними дошками, потужно і яскраво проливається світло, символізуючи вихід і вибір”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Знайти в “Брехні” “чесности з собою” П’єси Володимира Винниченка: європейський дискурс в українській літературі
Слово Просвіти, №29–30 за 2025 рік
Як зазначив Петро Федоро/ вич, уперше під час концерту всі номери звучали українською мо/ вою. Це стратегія театру, якої ми дотримуємося вже протягом кількох років у своїх виставах. А цього разу прозвучали твори, яких немає в репертуарі нашого театру. Ми шукали переклади, намагалися їх адаптувати, аби во/ ни були зручними для співу. Дея/ кі переклади робили самі вико/ навці. Цією справою займалася наша концертмейстерка Марія Поляшова разом із вокалістами. Тут можна було почути переклади Володимира Щура, Дмитра Тодо/ рюка, Тетяни Островської, Євге/ на Малофеєва, Вікторії Осадчук, Анни Волинської, Максима Стріхи, Миколи Лукаша та ін/ ших. Під час концерту було багато прем’єрних номерів. Наприклад, арія Донни Ельвіри з опери Мо/ царта “Дон Жуан”. Особливу ува/ гу приділили прем’єрі, яка відбу/ деться на відкритті нового теат/ рального сезону – це згадана Петром Качановим рок/опера “Патріот”. Тут була пісня Кузьми Скрябіна, що увійде до наступної постановки. Хотіли закцентувати на цій події, тому пісня прозвуча/ ла останньою. У концерті спрацювало все – і костюми, і декорації. Простір ду/ же гарно заповнило світло, яке спеціально додали для постанов/ ки. Треба відзначити роботу над концертом всього театру. Всі пра/ цювали над тим, аби він вийшов нестандартним. Зі свого боку я як головний режисер доручив зро/ бити по два номери Дмитру Тодо/ рюку, Анні Янчук та Олександрі Зворигіній. Тому концерт ви/ йшов не стандартний, тобто од/ ного режисера. Це було зроблено вперше і теж додало певну ціка/ винку. Перед концертом був великий репетиційний процес із оркес/ тром, хором, вокалістами. Для нас дуже важливе звучання тво/ рів, які готуємо нашому глядаче/ ві, адже ми оперний театр. Від себе особисто хотів би по/ дякувати диригенту/постановни/ ку – народному артисту України, лавреату Шевченківської премії Василю Василенку, диригентам: народній артистці України Аллі Кульбабі, лавреату Міжнародно/ го конкурсу Сергію Голубничому, Роману Будзяку та Євгену Ворон/ ку. Також добре попрацювала ху/ дожниця/постановниця Марія Грабченко, яка створила атмо/ сферу концерту. Гарні костюми, декорації і загальна картина. Прекрасно виступив балет, пока/ зав себе різноманітними номера/ ми. Дякую за це балетмейстерці/ постановниці, народній артистці України Тетяні Боровик. А ще слова подяки хормейстерці/по/ становниці Анжелі Масленніко/ вій. Дуже вдячні очільнику нашо/ го театру Петру Качанову, який довірив нам це зробити. Думаю, нашій команді все вдалося. Мож/ ливо, протягом наступного сезо/ ну ще щось робитимемо у подіб/ ному форматі. Такі концерти ко/ рисні для співаків, багато чого можна заспівати саме в гала/кон/ цертах – випробувати свої сили в нових творах. Розповідь про галаAконцерт з нагоди закриття 157Aго театA рального сезону в Національній опері імені Тараса Шевченка чиA тайте в наступних числах “СП”.
Оксана ПРИХОДЬКО, доцентка Державного універси/ тету “Київський авіаційний інститут”, просвітянка Фото Анатолія МІЗЕРНОГО
Однією з ключових граней мистецького генія Володимира Винниченка, безперечно, є дра/ матургія (24 п’єси). Митця можна вважати предтечею української модерної драми та театру, створе/ ного Лесем Курбасом та Мико/ лою Кулішем. Драми Винничен/ ка є першою світоглядною і мис/ тецькою революцією та альтерна/ тивою традиційному реалістич/ но/побутовому українському те/ атру корифеїв, започаткованого Марком Кропивницьким та Іва/ ном Карпенком/Карим. Психологічні колізії інкорпо/ ровані в урбаністичний дискурс (події відбуваються в місті, а не в селі), хронотоп закорінений у по/ бут української міської інтеліген/ ції (зокрема, середовище науков/ ців, митців, учителів, богеми), психологічна проблематика, внутрішні конфлікти особистос/ ті, які протистоять загальноприй/ нятим стереотипам – у полі зору драматургійних експериментів Винниченка. Контраверсійні проблеми шлюбу, спадковості, нової моралі вперше звучать в ук/ раїнській драматургії у його п’єсах “Дисгармонія”, “Брехня”, “Гріх”, “Закон”, “Чорна Пантера і Білий Ведмідь” тощо, які є яск/ равими зразками європейської психологічної модерної драми. Трансформуючи й омодернюючи українську драматургію, Винни/ ченко вперше використовує еле/ менти “нової драми” Генріка Іб/ сена та “театру ідей” Бернарда Шоу. П’єса Володимира Винни/ ченка “Брехня” (1910) – яскра/ вий зразок драматургійних екс/ периментів митця й водночас приклад нової європейської дра/ ми, тому не втрачає актуальності до сьогодні. У творі порушено од/ вічні морально/етичні питання та екзистенційні мотиви вибору, ко/ ли людина (тілесна і гедоністична за своєю природою), прагнучи до життєвих радощів і насолод, вступає у конфлікт із традицій/ ними християнськими цінностя/ ми моралі, любови до ближнього, співчуття і жертовности, опиня/ ється в екзистенційній (на пер/ ший погляд, безвихідній) ситуа/ ції; проте завжди має вибір і може його зробити, часто балансуючи на межі життя і смерті. Пробле/ матика “Брехні” і її драматургій/ не вирішення у Винниченка мар/ коване філософією і естетикою екзистенціалізму – філософсько/ мистецької течії, що виникла піс/ ля Першої та Другої світових во/ єн, коли світ переживав глибокі світоглядні трансформації та кризу цінностей. Фактично, сві/ тоглядною концепцією своїх драм Володимир Винниченко став предтечею екзистенціалізму в українській літературі. Гостропроблемність п’єс Во/ лодимира Винниченка в усі часи зумовлювала їхню велику затре/ буваність на сценах українських театрів. “Брехня” в постановці Рівненського обласного акаде/ мічного українського музично/ драматичного театру (режисерка вистави – Анна Козирицька) максимально наближена до пре/ тексту В. Винниченка. П’єса, поставлена на малій (камерній) сцені (що завжди має свій особ/ ливий вайб наближення до реци/
пієнта), створює особливу інтим/ ну близькість із глядачем і дає можливість стати безпосереднім емоційним учасником вистави. Однією з особливостей гри акторів є гіпертрофована експре/ сія й надривність, зумовлена на/ пруженістю й трагізмом ситуації – варіативністю розв’язання кількох любовних трикутників, в епіцентрі яких опиняється прота/ гоністка Наталія Павлівна (Тася) (артистка драми Оксана Муріна), у яку закохані ледь не всі чолові/ ки, що є у виставі: її чоловік – підстаркуватий, хворий і не зов/ сім успішний науковець/винахід/ ник Андрій Карпович (заслуже/ ний артист України Сергій Бон/ дарук), коханець Тасі – молодий студент/поет Антін Михайлович (Тось) (артист драми Дмитро Пшечук), помічник і компаньйон Андрія Карповича – Іван Страто/ нович (артист драми Олег Яге/ люк), який теж, як з’ясувалося, давно таємно і пристрасно зако/ ханий у жінку. Наталія Павлівна, яка понад усе прагне в житті ра/ дості і щастя, опиняється перед екзистенційним вибором: поли/ шити немолодого хворого тала/ новитого чоловіка/винахідника й родину заради кохання з моло/ дим поетом чи через почуття жа/ лю принести себе в жертву ро/ динним цінностям із нелюбим чоловіком. Героїня Винниченка викликає алюзію на бальзаків/ ську Емму Боварі, яка так праг/ нула радости і щастя кохання, але, заплутавшись у брехні та бу/ дучи зрадженою коханцями, на/ кладає на себе руки – отруюється. Наталія Павлівна є сильною і вольовою жінкою, своєрідним регентом у домі, яка не тільки за/ робляє приватними уроками му/ зики та утримує родину, а й вирі/ шує всі найскладніші ситуації. Ця тендітна молода вродлива жінка по факту виступає головою сім’ї, вирішуючи всі найскладні/ ші і навіть побутові питання. То/ му глядач і знайомиться з герої/
нею на початку вистави, коли ви/ шукана аристократично вбрана жінка ремонтує молотком стіль/ ця. Володимир Винниченко услід за Іваном Франком, Лесею Укра/ їнкою та Ольгою Кобилянською намагається знівелювати гендер/ ні стереотипи в українській літе/ ратурі. Такий режисерський хід зі стільцем символізує ментальну безпорадність і меншовартісність не тільки її чоловіка, а й усіх чо/ ловіків, які оточують героїню. То/ му саме Наталія Павлівна напри/ кінці вистави “знайде вихід” із екзистенційної ситуації немож/ ливості всіх одночасно й себе зробити щасливими та бути при цьому “чесною з собою”. Цікавою глибоко/символіч/ ною режисерською знахідкою є вікно, розташоване вгорі на зад/ ній стіні сцени (задник), що в мікрокульмінаційні моменти вистави починає пульсувати світ/ лом (підсвічуватися), проте при цьому є забитим дошками. У та/ кому вирішенні вікно можна трактувати як символ безвиході з ситуації, яка утворилася. І напри/ кінці вистави з вікном відбудеть/ ся трансформація. Звукові спец/ ефекти – металічне відро, яке ка/ кофонічно і пронизливо бряж/ чить, коли актори через глядаць/ ку залу періодично входять на сцену. Воно символізує надрив/ ність, дисонанс і внутрішню роз/ балансованість усіх учасників конфлікту. Вільне поводження режисер/ ки з текстом Винниченка засвід/ чує уведення німої героїні Досі (у Винниченка це одна з сестер чо/ ловіка Андрія Карповича і вона не німа). Дівчина (артистка дра/ ми Вікторія Клєщенко/Пилип/ чук), на відміну від інших героїв, яких майстерно водить за носа Наталія Павлівна, все розуміє, відчуває і зрештою знає, що від/ бувається насправді і ховається за зовні витвореною сімейною іди/ лією. Лише одна вона виламуєть/ ся з всезагальної видимості щастя й радості, фальшиво витворюва/ ної Наталією Павлівною. Тому коли в одній із мізансцен усі цілу/ ють протагоністку, німа Дося ви/ ливає їй в обличчя келих із шам/ панським. Цікавою режисерською зна/ хідкою і глибоким художнім об/ разом у моделюванні та розв’язанні конфлікту є лялька – образ/символ, із якою в руках на початку вистави з’являється німа Дося (такою лялькою в руках до/ лі є Наталія Павлівна). Саму дів/ чину теж можна вважати героїнею/ символом, що оприявнює гіпер/ трофовану людську чистоту, чес/ ність і порядність. Дося виступає своєрідною антагоністкою Ната/ лії Павлівні, яка брехнею і лу/ кавством намагається створити ілюзію примарного щастя в роди/ ні, обманюючи себе та інших. Дося, як та міфологічна Кассан/ дра, все бачить, розуміє, відчуває і передчуває, але сказати не може. Усі герої, окрім Досі, перебува/ ють у полоні харизми Наталії Павлівни, яка завжди знає, як що і кому робити, може втішити, заспокоїти, знайти вихід із будь/ якої ситуації. Адже родина пере/ буває на межі, у фінансовій кризі. Кульмінацією драми є мізан/ сцена сімейного святкування на/ укового успіху та фінансового визнання винаходу чоловіка Тасі Андрія Карповича, що принесе гроші і прибуток родині. У мо/ мент усезагальної ейфорії й апо/ гею радости Наталія Павлівна ви/ ходить із кімнати і стріляє собі у скроню (у Винниченка – випиває отруту). Не маючи душевної можливости далі жити у брехні, протагоністка оприявнює одну з життєвих максим Володимира Винниченка – “чесности з со/ бою”. І, нарешті, з вікна, забито/ го чорними дошками, потужно і яскраво проливається світло, символізуючи вихід і вибір. Потужного світла і виходу нам, українцям, із рашистської темряви війни!
“Кого у нас читають? Винниченка. Про кого йдуть розмови, як тільки річ торкається літератури? Про Винниченка. Кого купують? Знов Винниченка”, – так у 1909 році про Володимира Винниченка висловився Михайло Коцюбинський, артикулюючи на мегапопулярності митця. 28 липня 2025 року минає 145 років від дня народження Володимира Винниченка (1880–1951), політичного діяча (голова Директорії УНР, член Центральної Ради) в уряді УНР, письменника, який своєю творчістю (насамперед прозою і драматургією) інкорпорував українську літературу в європейський дискурс, змусив українські літературні тексти зазвучати у світі. А його книга “Відродження нації” про Українську революцію 1917–1921 рр., видана у Відні у 1920 році, стала документом доби й розбирається на цитати до сьогодні. Перший український науково-фантастичний роман-утопія “Сонячна машина” за авторства Винниченка номінувався на Нобелівську премію. А його картини, виконані в імпресіоністичному стилі, є надбанням українського і світового живопису ХХ століття.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
