Національна еліта · “Вона уперто торувала ніким досі не прокладений шлях і змогла поламати стару концепцію вивчення мови”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
Рік без Ірини Фаріон: “Іду життям, неначе мінним полем…”
Слово Просвіти, №29–30 за 2025 рік
Текст цей здебільше для тих, хто незадовго до трагічної дати 19 липня 2024 року піддався нечуваній за всю історію Української незалежности ганебній акції знеславлення, компрометації, паплюження і фактично знищення Особистости, яка була послана на нашу грішну землю Небом. Тієї Особистости, житейський Чин та Місію якої нація сповна не збагнула й достойно не поцінувала. Свідомо роблю цей есей докладнішим. Адже певен: усі ті критикани й недоброзичливці, які голосно потакали або мовчазно спостерігали за актом трагедії “Знищити одіозну Фаріон”, не тримали в руках, не прочитали жодної книжки, жодної статті, не прослухали в мережах жодної з численних передач, не задумувалися над бомбуючими малоросійську свідомість обивателя змістом і суттю того, про що криком кричала перед суцільною німотою душа цієї одержимої ідеєю Української України Особистости.
Микола ТИМОШИК
Як спрацювала акція паплюження Ця акція, як тепер стає зрозу/ міло, була заздалегідь режисова/ на і керована з досі не названого центру творення сталих маніпу/ ляцій та паплюжень українського в Україні та нейтралізації, а то й знищення, знакових постатей на/ ціонального руху. Ця акція була свідомо втілена через найбільш ефектні за впли/ вом і масштабні за валом поши/ рення інформації в геометричній формі засоби – формально роз/ державленої, але фактично кон/ трольованої владно/олігархічни/ ми чинниками доморощеної журналістики, яка й досі працює без давно усталених на Заході правил. Йдеться про вироблені упродовж століть низкою націо/ нальних і міжнародних журна/ лістських спільнот вільного світу правила, кодекси, норми, запові/ ді, що загалом становлять святая святих журналістики – стандар/ ти. Ця акція була розрахована на те, що знесилений війною і зневі/ рений у можливостях побудови справедливої України загал вже втратив здатність критично мис/ лити і легко сприймає на віру гар/ но упаковану вперемішку напів/ правду і явну брехню. Ключовим словом того пап/ люження було “одіозна”. А го/ ловною причиною навішування такого ярлика стала фраза “обра/ зила військових”. На цю дешеву наживку клю/ нули… мільйони.
Поправка до фрази черні “Що мені дала Україна” Із численних “відеонарізок” публічних виступів Ірини Фарі/ он, що з добрих намірів небайду/ жих усе активніше циркулюють, як крилаті вислови, в інформа/ ційному просторі, виділю ось цю цитату: “Це тільки чернь запитує: “Що мені дала Україна?” Великі завжди питають: “Що я зробив для України?”” Отже, від цієї фрази спробую лиш штрихами окреслити те з огрому, що зробила і що ще хоті/ ла зробити Ірина Фаріон для на/ шої Матері/Батьківщини. І це за умов, що: / не мала захмарних статків (жила скромно у звичайній стан/ дартній львівській двокімнатці); / не хизувалася високими по/ садами (працювала у Львівській політехніці за ректорства мільйо/ нера Бобала з принизливою для статусу вченої високої наукової проби зарплатнею); / не переправляла в офшори на доларові рахунки у чужин/ ських банках крадені народні кошти (здебільше це встигають зробити більшість тих, хто по/ трапляє в парламент держави). Помічним орієнтиром у цім завданні стане уречевлений у сот/ нях книг і статей, десятках автор/ ських теле/ та радіопроєктів го/ ловний набуток моєї посестри за духом і чином – її тексти. Мовле/ ні, друковані, поширені нею в мережах. Кілька років тому Ірина Дмитрівна звернулася до мене з незвичним проханням: перегля/ нути зібране до свого першого “Біобібліографічного покажчи/ ка”, що готувала до свого 55/річ/ чя. Зазвичай таке готують із наго/ ди своїх поважних ювілеїв – 70 чи
80 літ – маститі академіки. Вона ж ніби відчувала, що треба з цим поспішити… Якось ніби несміло попроси/ ла мене: коли буде бажання і час, написати до того покажчика фа/ хову передмову. Коли переглянув отриманий зі Львова електронною поштою обсяговий файл, був направду вражений. Бо на цьому тлі доро/ бок багатьох із тих академіків має достоту убогий вигляд.
Богом дані таланти, серцевина яких – українська мова На кожній з її друкованих сторінок, у кожній хвилині її ефі/ ру постає, ніби розкладена на по/ личках, багатоцифрова тека гра/ ней Таланту непересічної Осо/ бистості. І на кожну з цих граней нанизані чистими й світлими на/ мистинами заголовки численних текстів. Незвичних за формою, але об’єднаних одним змістом. Головна смислова домінанта їх визначає стрижень, серцевину й душу українства – Українську Мову. А за цією серцевиною – та/ кі глибоко змістовні концепти, як Нація, Народ, Держава. Ти ще не знайомий з такими текстами. Але вже виникає ба/ жання віднайти, зануритися в їх/ ній зміст, побачити між рядками образ творця. Осібність їх відчу/ вається вже із заголовків: виболе/ ні, вистраждані, переосмислені, одягнені в шати правди, напов/ нені свіжістю, незвичністю, по/ силені несподіваними одкровен/ нями і збагачені відкриттями. Тут зримо проявляється її жи/ тейське кредо, принципова жи/ тейська позиція, вірність обрано/ му ремеслу. Це, власне, головне з того, що вигідно вирізняє хариз/ матичну Особистість у будь/яко/ му суспільному середовищі, над/ то в такому, яке має стосунок до наукового, українознавчого, просвітницького цеху.
Творчий набуток, що “зашкалює” своїм огромом З/поміж численної когорти української інтелігенції новітньої доби, якій волею долі випало працювати на донедавна всуціль замінованому супроти цілої нації українознавчому полі, чи й від/ найти таку, яка упродовж бага/ тьох років так наступально й по/ слідовно, з такою рішучістю й без/ компромісністю боронила б один із останніх бастіонів українства – його мову. І це – Ірина Фаріон. Незвичайна авторка. Незви/ чайний і її творчий набуток. Передусім звертаю увагу на тематичне й жанрове розмаїття текстів. Умовно я розділив би їх за та/ кими блоками: 1. Монографії, науково/попу/ лярні видання, наукові статті, те/ зи таких статей (найзнаковіша – “Суспільний статус староукраїн/ ської (руської) мови у ХІV–ХVІІ ст.: мовна свідомість, мовна дій/ сність, мовна перспектива”. 2. Навчальні посібники та ме/
тодичні праці (найзнаковіша – книга/бестселер “Мовна норма”; ця книга витримала вже третє і, переконаний, ще не останнє ви/ дання). 3. Словники (найзнакові/ ший – “Англізми і протиангліз/ ми”). 4. Журналістика (тут – сотні текстів бронебійної публіцисти/ ки та науково/популярних статей у газетах та журналах). 5. Численні інтерв’ю у друко/ ваних та електронних виданнях. 6. Багаторічний освітній про/ єкт з промоції української книги “Від книги – до мети” (збирав упродовж років у Львові перепов/ нені актові зали). 7. Телепроєкт “Велич Особис/ тості” на парламентському кана/ лі “Рада”. 8. Авторська програма на Ютуб/каналі “Ген Українців”. 9. Мовно/політичні плакати, змістова сила яких “сподвигла” численних неприхованих ворогів українського в Україні до бездар/ ної й безславної за результатами судової колотнечі. Цікаво: чи багато із сучасних наших кандидатів і докторів, до/ центів і професорів можуть по/ хвалитися такою багатогранністю науково/просвітницьких інтере/ сів? Переконаний, що відповідь не буде ствердною.
Її праця на всуціль замінованому супроти цілої нації українознавчому полі Наполегливість, наукова доб/ рочесність авторки як дослідниці й популяризаторки не може не дивувати, маючи на оці лиш кіль/ кісні показники зробленого. Складніше з оцінкою якісних па/ раметрів. Як визначити дієвість текстів із теми, яка упродовж десятиліть на всіх можливих офіційних рів/ нях упосліджувалася, забороня/ лася, фальшувалася, замовчува/ лася? Як оцінити міру потреби в та/ ких текстах, до творення яких з огляду на так звану непрестиж/ ність, недисертабельність, непер/ спективність, долучається не так багато добровольців/одержим/ ців?
Як збагнути силу волі автор/ ки, яка цілком усвідомлено, доб/ ровільно взяла на себе ношу, що мала б нести (але ж не несе спов/ на) низка стало фінансованих із бюджету інституцій, організацій, установ? В неосяжній проблемі захисту і ствердження української мови як державної можна виокремити кілька знакових напрямів науко/ вих і просвітницьких інтересів авторки: / сучасний стан “душі нації”, як образно висловився про нашу мову великий українець Іван Огі/ єнко; / історичний контекст фено/ мену незнищенности української мови, її космічної нездатності бу/ ти забороненою, упослідженою, маргінальною, перейменованою; / видатні постаті української історії – обереги мови, творці на/ ції. Коротко про головне в цих напрямах.
Мова – стан її душі Що головне в текстах цієї те/ ми? / статус і стан державної мовив поки що неукраїнській Україні; / убогість думки, обмеженість інтелекту, засміченість чужими мовними покручами лексики ба/ гатьох високопосадовців; / низька внутрішня культура обтяженого владними посадами мовця; / загрозлива суржикізація сус/ пільства в цілому; / явний і прихований спротив високопосадових чиновників у центрі й на місцях ствердженню української мови як державної в усіх сферах суспільного буття на/ ції. Неупереджено прочитати ці тексти рекомендував би найпер/ ше численним політичним опо/ нентам і самої Ірини Дмитрівни, і всього українського в Україні, які нагадують хрестоматійних на/ чальників/невігласів радянської епохи з їхніми некультурними фразами на кшталт “я це не чи/ тав, але категорично засуджую”. Цікаво, що більшість прикла/ дів зі своїх книг авторка просто “списала з натури”, слухаючи оте жахливо убоге мовлення україн/
ських високопосадовців. Їй це боліло, і вона не втомлювалася, та й ніколи не боялася, нагадува/ ти про це. З особливою наступальністю вона це робила, перебуваючи уп/ родовж останніх років у розбур/ ханому пристрастями вулику ви/ щого українського політикуму, який, як з’ясувалося, у значній частині був, та й тепер залиша/ ється, в основі своїй духовно об/ меженим і національно здеградо/ ваним.
Мова як стрижень української історії Серцевиною своїх сучасних досліджень авторка взяла тему, яка упродовж тривалих у часі під/ російського, підрадянського і пострадянського періодів існу/ вання України була не актуаль/ ною, не витребуваною ні владою, ні керманичами від науки, ба більше, не науковою. Йдеться про витоки нашої мови. Йдеться також про феномен існування державної мови в без/ державних умовах, про мовну сві/ домість провідних урядових та духовно/освітніх середовищ як чинник розквіту чи загасання мо/ ви народу, іменем якого названа держава. За тоталітарного режиму до/ мінувала затверджена в Москві ідеологічна схема, за якою укра/ їнська освіта, наука, культура ні/ бито завжди розвивалися лише в тісному взаємозв’язку з росій/ ською, то того ж постійно вважа/ лися другорядними, принагідни/ ми, позбавленими самостійних ознак. Ця схема у 30/х роках мину/ лого століття набула образної ме/ тафори у вигляді стовбура/дерева з трьома його відгалуженнями, що символізували єдність і взає/ мозалежність трьох слов’янських народів – російського, україн/ ського, білоруського. За такою образною теорією, серцевину цього дерева – його стовбур, коріння якого сягало ча/ сів Київської Русі, – беззапереч/ но присвоювала Росія. А два його відгалуження, що проросли за ці/ єю схемою, лише після ХІV сто/ ліття віддавалися Україні й Біло/ русі. Все, що не “вписувалося” в таку ідеологічну схему, ще доне/ давна вважалося антинауковим, а, отже, шкідливим. Ірина Фаріон відважилася рі/ шуче заперечити цю багаторічну ідеологічну полову, до того ж не на рівні політичної дискусії, а на рівні науки. Вона уперто торувала ніким досі не прокладений шлях і змог/ ла поламати стару російсько/ра/ дянську концепцію вивчення мо/ ви, як абстрактне дослідження букв, префіксів, закінчень. Її спроба вивчити феномен мови крізь призму духовного буття на/ роду “у контексті формування нової українськомовно/етнічної єдности” виявилася успішно. Так світ побачила майже 700/сторін/ кова монографія “Суспільний статус староукраїнської (руської) мови у ХІV–ХVІІ ст.: мовна сві/ домість, мовна дійсність, мовна перспектива”. Успішною виявилася і спроба реабілітувати та ствердити ареш/ тований тоталітарним режимом і відправлений на багато десяти/ літь у концентраційні спецфон/ дівські запасники термін “старо/ українська мова”. Він у цій праці вживається не лише як синонім,
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
