Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
З блокнота публіциста · “Більшість колег потрапили на Схід вперше, і терикони були для них неабиякою екзотикою. Дивувалися і відсутністю вивісок державною мовою”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

Шлях до українського Донбасу

Слово Просвіти, №30 за 2023 рік

Ігор ЗОЦ, журналіст Юрій РАБОТІН, голова Одеської регіональної організації НСЖУ Юрій РАБОТІН Дев’ять днів до Далекого Сходу Я глибоко переконаний, що на восьмому році проведення Загальнонаціонального конкурсу “Українська мова – мова єднання” журналісти і письменники, вчителі і краєзнавці, як і всі люди, які нам допомагали, повністю зруйнували міф про ворожнечу між регіонами України, ми єдине ціле всієї нашої великої держави. В цьому ми переконалися не один раз, проїхавши майже чотири тисячі кілометрів мальовничими шляхами нашої Батьківщини. Цього року проїхавши Одесу, Іллічівськ, Миколаїв, Херсон, Мелітополь, Бердянськ, Маріуполь, Донецьк, Макіївку, Слов’янськ, Краматорськ, Артемівськ, Соледар, Луганськ, ми всі зрозуміли, хоча давно про це всі знали, що ми велика, ціла, мужня і неділима країна без ворожнечі і поділу її. Вісім років ми це стверджуємо, пропонуємо і відстоюємо в своїй повсякденній роботі. Хвалитись не буду, не буду бити себе в груди і стверджувати, що ми одні і тільки ми це робимо, але хочу наголосити на тому, що нас багато і нам із цього шляху вже не зійти. Проторений нами шлях – це просвітницька діяльність, спрямована на ствердження святого і вічного слова правди про наш простий і працелюбний народ, про його історію, про його сьогодення, минуле і прекрасне майбутнє… У це вірять мої колеги з багатьох регіонів нашої країни, та зі далекого зарубіжжя. Як і завжди вийшло все, що було заплановано за програмою. А це зустрічі в Одесі і відкриття форуму 28 травня 2007 року. Це і привітання Президента України Віктора Ющенка та академіка Івана Дзюби. Зустрічі в Іллічівську з хлібом і сіллю та спілкування з мером міста Валерієм Хмельнюком. Зустріч і нагородження лавреатів нашого конкурсу в Українській школі-гімназії № 1. Це і покладання квітів до пам’ятника Великому Кобзареві і збір учнями гімназії гуманітарної допомоги для своїх ровесників з Молдови. Це вручення учням лавреатських дипломів і подарунків від ВУТ “Просвіта” імені Т. Г. Шевченка і благодійної організації “Добрий самаритянин” (директор компанії А. А. Компанієць). Також екскурсії містом із заступником міського голови Сергієм Галімовим і огляд з прогулянкового катера акваторії Іллічівського морського порту. Потім – спілкування з директором масложирового комбінату. Всюди відчувалося, що мер і його команда добре дбають про зростання економічного та інвестиційного потенціалу свого міста. Запам’яталися відвідини музею фарфору імені Олександра Білого, де експонується 411 виробів. Колекція передана місту механіком Іллічівського порту О. Білим і є надбанням усього міста. Спало на думку: хай у кожному місті та й у будь – якому населеному пункті колекціонери та меценати передають свої надбання громаді і всі ми станемо духовно багатшими. Час у поїздці минав дуже швидко. На жаль, не всі конкурсанти могли приїхати до Одеси, але кому пощастило зібратися в санаторії “Куяльник”, скупались у лікувальних водах Куяльницького лиману і вирушили в дорогу. А в подорожі не без сюрпризів. Федір Шевчук з Бершаді забув у номері свої речі – довелося повертатися. На трасі Одеса – Коблево нас на великій швидкості обігнав з правого боку легковий автомобіль – гравієм сипонуло так, що лобове скло автобуса розбилося. Водій нашого автобуса впорався з управлінням і ми повільно поїхали до поста ДАІ, попередньо повідомивши правоохоронців. На посту водія-порушника затримали, а ми стали чекати заміни пошкодженого автобуса на інший. За деякий час вирушили вже на новому автобусі до Миколаєва, де на нас уже зачекалися. Там нас зустріла номінантка конкурсу Віра Марущак – привітали її з відзнакою нашого творчого змагання. Вручили також подарунки для нашої української школи – гімназії імені Миколи Аркаса та вирушили до іншої школи. Але вже в Херсон. У Херсоні нас чекали в ЗОШ № 44 – поспілкувалися з директором і вчителями, залишили подарунки для школярів. Потім були приємно вражені розмовою з представником Українського реєстрового козацтва Євгеном Капленком. Далі ми вирушили в довгу подорож до Донецька та Луганська… 2007 рік Ігор ЗОЦ Відзнаки зі смаком солі Пригадується, з яким хвилюванням очікував на приїзд гостей у Донецьку, а вони опівночі потрапили під опіку Українського реєстрового козацтва на далекій відстані від обласного центру. Виявляється, завбачливий Гетьман УРК Анатолій Шевченко заздалегідь відправив козаків Маріупольського округу чатувати на гостей на межу Запоріжжя й Донеччини, де й відбулася по справжньому тепла зустріч. А вдень гостей зустрічали вже в Донецьку в Інституті штучного інтелекту, який очолював доктор технічних наук і доктор богослов’я А. Шевченко. Була екскурсія унікальним навчальним закладом, знайомство з вченими. Здається, тоді саме Ігор Козловський, релігієзнавець (колишній політв’язень терористів днр), розповідав про відкритий в 2007 році на території вишу козацький храм Різдва Ісуса Христа. А починалося все восени 2002 року, коли Гетьман УРК Шевченко заклав під фундамент майбутньої золотоверхої церкви капсулу зі зверненням до нащадків. Планували, що в ньому правитимуть службу представники різних конфесій. Так воно і сталося, і студентський храм кілька років проіснував без патронату російської церкви. Але для Донецька це була виняткова подія. Відбулася зустріч і з владою. Була помітною настороженість голови ОДА В. Логвиненка та голови облради А. Близнюка, адже чи не вперше вони спілкувалися з такою великою групою незнайомих їм журналістів ледь не кожної області України. Але очікування гострих запитань не виправдалися – зустріч пройшла толерантно і доброзичливо. Та і регіональний партієць А. Близнюк не став повторювати мантри своєї політсили про утиски російської мови в краї, де 90 відсотків жителів нею ж і спілкуються – які проблеми? А ще, як мені здалося, колеги йшли на зустріч в ОДА під враженням побаченого вранці на Харцизькому трубному комбінаті: промисловий гігант мимоволі викликав повагу до людей, які там працюють і до всього регіону, який поповнює державу валютою. Таке ж захоплення, а може й більше, викликали відвідини одного з найважливіших на той час об’єктів – будівництва “Донбас Арени”. Величний стадіон пережив тріумф під час матчів футбольного “Євро 2012” і трагедію після захоплення міста терористами в 2014 році. Але влітку 2007 наша група з радістю фотографувалася на тлі величезного кратера, з якого вже виростала частина трибун. За два роки там постала одна з найсучасніших футбольних арен світу. Донецьк тоді жив передчуттям свята… Доброго настрою додали учасникам відвідини пивзаводу “Сармат” і подорожі містом. Так сталось, що головним гідом – екскурсоводом випало бути мені, і тому під час поїздок розповів гостям усе, що знав доброго, та й не тільки, про рідний териконів край. Більшість колег потрапили на Схід вперше, і власне самі терикони були для них неабиякою екзотикою. Дивувалися і майже повною відсутністю вивісок і реклами державною мовою. Помітили, що і в газетних кіосках видань українською катма. А от наша “Донеччина” за 30 травня 2007р. з матеріалами до приїзду учасників конкурсу, можливо в когось і зберіглася. Випуск вийшов насичений публікаціями про донецький внесок в українську культуру. Окрасою стала стаття Валерія Романька під назвою “Нелегкий шлях Володимира Сосюри до української мови”. Вмістили і зображення поета, але не фото, а малюнок. Все б нічого, але Андрій Нечитайло звернув увагу, що то не Сосюра, а інший український поет. Технічну помилку визнали і спокутували новими публікаціями про автора знаменитого вірша “Любіть Україну!”. Шкодую лишень, що книгу з надрукованих про поета статей і заміток в “Донеччині” і “Світлиці” не видали. Але поки тримаємо стрій – все ще можна виправити. А про те, як шанують донеччани своїх земляків, гості переконалися в Слов’янську та в Горлівці. Спочатку відвідали Слов’янський педагогічний інститут, де зусиллями доцента цього вишу і очільника краєзнавців області Валерія Романька було встановлено пам’ятну дошку В. Сосюрі, який у свій час там виступав. Зустріч ректора Володимира Рукасова, викладачів і студентів з журналістами була дуже змістовною. Всіх присутніх захопив своїм виступом професор Василь Горбачук, який говорив про долю народу і рідної української мови, яка зазнавала постійних утисків. Одним із найуважніших слухачів була тоді Людмила Якимчук, редакторка газети “Вільним шляхом” з Ківерців на Волині – з’ясувалося, що у Василя Тихоновича цей край, що по сусідству з його рідною Берестейщиною, викликав особливо теплі почуття. Вчений – україніст тоді не акцентував у своєму виступі яких поневірянь зазнав у радянський час за прихильність до рідного слова, а не “мови міжнаціонального спілкування”. Василь Горбачук казав тоді, що справжніми дисидентами стали ті українці, які потрапили у в’язниці режиму, про них не маємо права забувати. І от саме з Спогади, яким шістнадцять років, особливі самі по собі, а коли йде російсько-українська війна, і кожен куточок рідної землі під прицілом ворога, і майже кожна родина зазнала важких утрат – згадки про добрі справи минулих літ ще більш цінні. Саме такими видаються нотатки про конкурс “Українська мова – мова єднання”, що відбувся влітку 2007 року в Донецькій і Луганській областях за ініціативи голови Одеської регіональної організації НСЖУ Юрія Работіна та за активної участі і підтримки одного з авторів цих спогадів, на той час головного редактора газети “Донеччина” Ігоря Зоца. Так сталося, що в 2007 році Юрій Работін розпочав свій репортаж про автопробіг, але не завершив, ніде не оприлюднивши. Своєю чергою, Ігор Зоц уже звертався до цієї теми, але цього разу до своєї статті долучив враження учасників конкурсу, які здійснили неймовірний автопробіг з Одеси до Луганська в пошуках українського Донбасу. Учасники конкурсу біля Музею Василя Стуса в Горлівці на Донеччині (2007). Фото з архіву авторів

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин