Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
По&сусідськи · “Подих війни відчувається і в Польщі, мирній європейській країні”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Польща – з Україною

Слово Просвіти, №30 за 2023 рік

Петро АНТОНЕНКО Фото автора Перемишль – не лише найближче до України (кордону зі Львівщиною) польське місто. Це ще й друге за часом місто Польщі, якому Указом Президента України було присвоєно почесне звання – Місто-рятівник. Першим звання удостоєне місто Жешув, воєводський центр цього Підкарпатського воєводства. А торік у липні званням відзначений і Перемишль. Адже місто стало транзитним пунктом, через який в Україну передається допомога, зібрана з різних регіонів Польщі. Цьому сприяють давно налагоджені зв’язки між Підкарпаттям і Львівщиною і те, що місто лише за 14 кілометрів від нашого кордону. Основна частка допомоги завозиться саме сюди, а потім поширюється Україною. Але чимало її транспортується з Перемишля і по наших дальших областях. І цього разу мене приймав мій давній добрий друг Станіслав Стемпєнь. Відомий польський історик, котрий працює в царині польсько-українських відносин у багатовіковій спільній історії, професор Університету Перемишля. Поляк, який вільно володіє українською мовою й регулярно чи- Станіслав Стемпєнь тає лекції в українських університетах, Станіслав 30 років тому створив і беззмінно очолює в Перемишлі Південно-Східний науковий інститут. Ця авторитетна громадська організація веде велику дослідницьку роботу, в її архіві, багатій бібліотеці працюють і українські дослідники, інститут видає багато книг обома мовами. А всього через день після повномасштабного вторгнення російських агресорів в Україну Інститут спільно з Перемишльським відділенням Польського Товариства боротьби з інвалідністю став одним із засновників Перемишльського Комітету допомоги Україні. Комітет згуртував громадськість, місцевих підприємців, всіх, хто може допомогти Україні. Така допомога, у тому числі безпосередньо через Інститут і Товариство, з першого ж дня пішла в Україну. Деталі – від моїх співрозмовників. Розповідає Станіслав Стемпєнь: – Хто в Польщі міг допомогти Україні з перших днів війни? Це спонтанно робили суспільство, Римо-католицька церква, а також фундації. Насамперед, ті, які й раніше працювали з Україною, польськими громадами в Україні, бо це були контакти. Називаю дві головні фундації: “Свобода і Демократія” у Варшаві, головою якої Ліля Любонєвич, і “Міжнародна солідарність”, голова Рафал Вільчановський. Потім підключилися місцева влада і держава, бо потрібен час, щоб оформити і ухвалити відповідні рішення. А Україна потребувала допомоги негайно, з першого дня війни. На кордоні тут одразу з’явилося багато біженців з України, яким теж необхідна була негайна допомога. Українська армія потребувала допомоги харчами, ліками. Фундації вийшли на римо-католицькі парафії, з якими мали давні контакти, на парафії, які єна півдні та сході України, в тому числі в Херсоні, Одесі, Харкові, де допомога потрібна була найбільше. Швидко поставали громадські організації допомоги Україні, як-от наш Комітет в Перемишлі, який ми створили незалежно від політичних переконань, від того, хто в якій партії, бо це не має значення, коли йдеться про допомогу українцям. Товариство боротьби з інвалідністю, яке в місті очолює рад-ний, тобто депутат міської ради, Анджей Берестецький, – це потужна загальнопольська громадська організація, яка суттєво підтримується державою, центральною і місцевою владою, в тому числі щодо фінансування. У Перемишлі Товариство має два навчально-реабілітаційні центри. Це великі будівлі з прилеглою територією. Один – на околиці міста під назвою Соботки, тут обслуговують містян. Другий – за кільканадцять кілометрів, у селищі Коритніци, для опікування людей з інвалідністю сіл Перемишльського повіту. Центри сумарно обслуговують близько двохсот підопічних, від малих дітей, яким організовано навчання, до дорослих. Дорослі також можуть вивчати комп’ютерну справу, займаються малюванням, рукоділлям, шитвом, музикою і співом. А ще в майстернях роблять гарні меблі, інші вироби, які продають на ярмарках і в магазинах, а кошти йдуть у бюджет Товариства. Головна мета такої опіки й допомоги – люди з інвалідністю не повинні почуватися самотньо, замикатися в чотирьох стінах, а активно й з користю спілкуватися. Ми побули з паном Анджеєм в центрі в Соботках. Директоркою тут його дружина Анета Блонська. Подружжя – педагоги за фахом, вчителюють у міських школах, мають трьох дорослих дітей, які вже вивчилися, працюють. Обоє з великою прихильністю ставляться до України, активно їй допомагають. Зокрема, в центрі в Соботках з першого дня війни приймали з усієї Польщі гуманітарну допомогу, сортували її, перевозили через кордон. Також у центрі на якийсь час поселялися українські біженці. Товариство давно допомагало полякам, котрі мешкають на Львівщині, і українцям, надавало гуманітарну допомогу літнім, самотнім, малозабезпеченим. Тепер додалася гуманітарна допомога через війну. Пан Анджей розповів, що в останні місяці до такої справи все активніше долучається місцева влада – і Перемишля, і повіту, і Підкарпатського воєводства. Воєвода пані Єва Ленарт активно включилася в цю справу, буває в Перемишлі, сама їздить з допомогою на Львівщину. Детальніше про участь воєводства в допомозі мені розповіла телефоном Малгожата Майка- Онішкевич, помічниця воєводи, котра займається зв’язками з тутешніми українцями і загалом з Україною (говорила гарною українською мовою): – Ще до початку великої війни ми допомагали полякам, котрі мешкають в Україні. Збирали туту людей допомогу, доставляли її в Україну за сприяння Анджея Берестецького, котрий має багато контактів. Звичайно, цю допомогу розширили, бо є змішані родини – з поляків і українців, є українські родини, що теж потребують допомоги. З початком повномасштабної війни до допомоги Україні долучилася влада воєводства. Ми організували збір допомоги, насамперед, через школи Підкарпатського воєводства, також громадські організації, деякі фірми. Разом із Товариством боротьби з інвалідністю доставляли гуманітарку в Україну, починаючи з містечка Мостиська, що на кордоні, і далі по селах і містах Львівщини. Також привозили допомогу українській армії. Це ми з відомих причин не афішували, але, зокрема, автомобілі, доставляли безпосередньо у бригади. Допомогу привозили і в інші регіони України, в тому числі у зруйновані населені пункти поблизу Києва. Також привезли в одне з сіл біля Чернігова, що постраждало торік від боїв. І ця добра справа триває. *** У центрі Перемишля, його історичній частині – Старому Місті, височіє так звана Замкова Гора. Тут зосереджені найбільші храми міста. Серед них – головний український храм, Собор Святого Івана Хрестителя, грекокатолицької парафії. Її діяльність об’єднує українську громаду Перемишля, доволі численну. Як об’єднує і український Народний дім. Центральна площа Перемишля Вранці я побував на богослужінні в храмі. Після чого зустрівся тут ще з одним учасником допомоги Україні. Це волонтер пан Станіслав. Українець, народжений далеко від Перемишля, на північному заході Польщі. Бо свого часу його родина стала жертвою сумнозвісної акції “Вісла”. Це коли у 1947 році комуністична влада Польщі, при потуранні і сприянні СРСР, провела масове виселення, депортацію українців зі східних воєводств, прилеглих до України, у північно-західні регіони. Понад 20 років тому Станіслав з родиною повернувся сюди, на землі своїх предків. Зараз він активно допомагає Україні. Ось і цього дня вже збирався в чергову поїздку до нас з гуманітарною допомогою. Причому, в гарячу точку, у Запорізьку область. Станіслав розповів, що з початку війни він з товаришами-волонтерами зробив уже близько 120 таких поїздок! Здебільшого у прикордонні місцевості. Але періодично здійснювали і далекі рейси, насамперед з допомогою українській армії. Серед волонтерів, хто збирає допомогу і її відвозить, – українці і поляки. Працюють спільно, злагоджено. Щодо допомоги нашим військовим, то воліють доставляти її безпосередньо на фронт, у наші підрозділи. Давно налагодили такі контакти, допомогу збирають і привозять конкретно за заявками, замовленнями наших військових. Те, що найбільше потрібне на передовій, аж до таких побутових речей, як засоби гігієни. …Чарівний Перемишль живе загалом мирним життям. Адже Польща вже 24 роки в НАТО і 19 років – у Європейському Союзі. Чого поляки щиро бажають і нам, Україні. Проте подих війни відчувається і в Польщі, мирній європейській країні. Моя нова журналістська поїздка до Перемишля наприкінці червня мала на меті показати, як Польща і далі допомагає Україні в боротьбі з російською агресією. Можна сказати, що ця допомога вийшла на новий рівень, поряд із громадськими організаціями все більше підключаються органи влади. Анджей Берестецький і воєвода Підкарпатського воєводства Єва Ленарт переда/ ють гуманітарну допомогу мешканцям українського містечка

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин