Суспільство · “Майже три десятиріччя він був мотором просвітянських заходів, з ним знайомі і співпрацювали тисячі людей”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
Пам’яті Миколи Нестерчука
Слово Просвіти, №30 за 2023 рік
Центральне правління ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка з глибоким сумом повідомляє, що 22 липня на 82-му році життя відійшов у вічність колишній відповідальний секретар ВУТ “Просвіта” Микола Трохимович Нестерчук. М. Т. Нестерчук зробив помітний внесок у відродження і розвиток Всеукраїнського товариства з початку відновлення його діяльності в сучасній Україні. Заслуги Миколи Трохимовича перед українським народом були високо поціновані державою. Серед перших активістів громадської організації згідно з Указом Президента України від 3 грудня 1993 року “Про присвоєння почесних звань України діячам ВУТ “Просвіта” М. Т. Нестерчуку було присвоєно почесне звання “Заслужений працівник освіти України”. У 1998 році нагороджений Орденом “За заслуги” III ступеня, а в 2008-му – II ступеня. Висловлюємо глибокі співчуття рідним покійного, всім, хто знав нашого побратима-просвітянина. Світла йому пам’ять.
Ось що написали в час прощання з М. Т. Нестерчуком його друзі.
Любов Голота, голова редакційної колегії “Слова Просвіти”: “Сумно прощатися з людьми, яких знаєш десятиріччями. У церкві села Козаровичі відспівали Миколу Трохимовича Нестерчука, колишнього відповідального секретаря Центрального правління ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка. Майже три десятиріччя він був мотором просвітянських заходів, з ним знайомі і співпрацювали тисячі людей, сотні українців знають Нестерчука особисто. Пам’ятають його з мегафоном на всіх київських заходах – від 1989 року. Його висока постать з просвітянським прапором в Шевченківські дні біля пам’ятника Шевченка – незабутня; пам’ятаємо його гостинність і бажання почастувати кавою-чаєм кожного, хто приходив у “Просвіту” на пров. Музейний, 8, а згодом – на Хрещатик, 10-б. Завжди ділився тим, що мав, часто казав: “Я люблю дати людям щось хороше і потрібне”. Думаю, у багатьох учасників всіляких просвітянських конкурсів є цікаві книжки, на яких стоїть позначка “Дар “Просвіти” і підпис Миколи Нестерчука. Він був зв’язковим з обласними, міськими, районними “Просвітами”, зустрічав і проводжав просвітян, які приходили в наш офіс. А ще було в 90-ті роки, коли вже легендарне печиво і чай “від Миколи” і його нехитрі бутерброди з власного дому для багатьох були обідом... Навіщо я про це пишу, замість розповідати про нагороди, звання, уміння збирати представників інших громадських організацій, поєднуючи в спільні справи просвітянські ініціативи? Хочу підкреслити, що він не став лише функціонером, не був лицарем протоколу і печатки. Він був сердечною, усміхненою, приязною людиною – і таким його любили. На прощанні ми почули багато добрих спогадів від його родичів, сусідів, друзів. Ми обіймали його дружину – пані Марію,
схожу на легку дніпровську чайку, поранену смертю свого чоловіка, вона кілька разів повторила, що останні два роки на пенсії, живучи душа в душу, дуже хотіли разом діждатися перемоги... Восени, ближче до Воздвиження, Миколі Трохимовичу мало б виповнитися 82. Він не виглядав на свої роки, а душа його вихлюпувала юнацьку захопленість і молодечу любов до України... Поховали Миколу Трохимовича Нестерчука на сільському цвинтарі, оточеному ланами квітучих соняшників, степовими травами, небом високим і вітром із самого Дніпра. Поховали з молитвами, а на поминальному обіді Павло Мовчан, Георгій Філіпчук, Дмитро Ломачук, Степан Брацюнь, Світлана Фещенко, Тетяна Негрій, Володимир Семистяга, односельці й родичі зверталися до душі покійного і просили їй життя біля Господа, згадуючи дні і труди Українця Миколи Нестерчука, який “любив нас усіх, та найбільше любив Україну”. Без пафосу і натуги, а з сердечним теплом і світлом. Прощайте і простіть, Миколо Трохимовичу! Хай земля Вам буде пухом! Світла пам’ять”.
Василь Клічак, український поет, науковець:
Пам’яті Миколи Нестерчука Пливли ми разом ув однім човні. І сил не бракувало веслувати. Якщо заносило на крутизні, ти підставляв ручища вузлуваті і далі траєкторія човна не змінювалася у непогоду. І думка, що єднала нас, одна підсилювалась, як весняні води.
І на твоє вже море зазіха одвічний ворог, ця гидотна нечисть, яка не знає відчуття гріха, а все єство показує у втечах.
І хоч злетів ти раптом в небеса із сивиною, нібито апостол. Болить тебе скривавлена краса, побачена на калиновім мості…
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
