Суспільство · “Разом з українською владою на визволені території має приходити вся повнота державного буття”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
Омріяні плани фронтового степу
Слово Просвіти, №30 за 2023 рік
Керівництво УРСР, очільники України Незалежної завжди перебували в московському силовому полі. Воно складалося з комуністичного диктату, мафіозного впливу і пропаганди. Тому, відвідуючи міста Донецького басейну та південні області, вони говорили на “общєпонятном”. Вторгнення рашистів у лютому 2022 року викрило “мишебратьєв”, але залишило оторопілими багатьох: “А нас – за чьто?!”
Віктор ТЮТЮН
Не випадково український переклад антиутопії Джорджа Орвелла називався “Колгосп тварин”. Символічно, що в передмові автор цього антисталінського твору зізнавався: “Я добре свідомий того, що пишу для читачів, про яких нічого не знаю, та й вони, мабуть, ніколи не мали нагоди довідатися про мене”. Ніби все правильно. Перекладач Ігор Шевченко (псевдонім “Іван Чернятинський”, 1947 р.) розповів Орвеллу, що його гіпотетичні читачі – переміщені особи, колишні радянські солдати, які десятками тисяч опинилися в полоні союзників з антигітлерівської коаліції та хотіли повернутися в сересер. Чому ж вчорашній комуніст і соціаліст “нічого не знає” про радянський народ? Бо так і було. Не міг той “народ” нічого знати про Орвелла, як і він – про народ. Зате майбутнє комуністичного Інтернаціоналу, алегорично зображене у “Фермі тварин”, справдилося. “Свиням” стало жити гірше. Але прикоритні хряки не змирилися з крахом “колгоспу” і пішли війною проти людей. Наші “підсвинки” сьогодні через “прислужні” телеканали та вцілілі друковані ЗМІ промивають мізки населенню “харошимі рускімі”, через адміністративний вплив знищують національну культуру, шельмують державну мову. Під гаслами “України майбутнього” та “модерної України” фактично здійснюють путінську денацифікацію. Якщо хоч раз погодитися з термінами “мишебратья” і “общая історія”, то це означатиме зречення Батьківщини. Ніколи москалі не допускали ні на день існування Незалежної України. У періоди свого ослаблення вони хитрували по-ленінськи: зменшували терор, дозволяли гопак і вишиванку, приручали “націоналів” посадами, нагородами, званнями, послаблювали економічний визиск ресурсів та цензуру. Брехня й обман – основне в московській політиці від самого початку. Боярин Бутурлін, що наглядав за дяками, брехав козакам, ніби цар Алєксєй Міхайлович – нащадок Рюриковичів. Хоча ця династія перервалася і на Москві бояри обрали Романова зроду Кобила на царствіє. Вжите мною в попередній публікації словосполучення “кобила породиста” не знічев’я написане. До “весни народів” (1848 р.) талейранівський принцип “законних монархій” покладався в основу державотворення. Кобили-Романови обдурили весь династичний світ, продовжуючи ламати комедію, претендуючи на “іния дєдичния зємлі” – територію держави Україна, утвореної волею соборного українського народу. Справжнє шахрайство використали московити, підпорядковуючи собі українські православні та греко-католицькі церкви. Це дуже важливий момент – “брати і сестри во Христі”. З цією думкою прийшли на Москву острозькі священники, посилали в Залісся місіонерів київські патріархи. Так наставляв Петра Першого Феофан Прокопович. Однак підле азійське ординство вилізло змією з княжого черепа і вкусило... До середини ХІХ століття нації не відігравали вирішального значення у формуванні держави. Віра, насамперед, визначала характер країни, а не мова й культура. Тому не варто нині частину наших священників записувати зрадниками народу. Люди живуть зі зробленого, але не з обіцяного. План – це розпорядок поточного дня, але не ритуальні заклинання на невизначений термін: “поліпшити”, “вдосконалити”, “забезпечити”... Нікуди прикласти найкращі побажання: третину сіл Херсонщини ворог стер з лиця землі, дві третини території залишається окупованою. Є чимало причин, аби не погодитися з моїми оцінками. Зокрема, я вважаю, що українці воюють з московитами щонайменше з 1658 року. Історичні хроніки, мовляв, не показують безперервних воєнних баталій. Так само довго ми не мали національного плану дій. Опір гетьманів, ватажків повстань чужинським загарбникам, аж до боїв військ УНР, перемолола утопія інтернаціоналізму, більшовицьють, що він і є Грозний, намагаються всіма можливими способами затягти його до пекла”, – розповіли у кінокомпанії. Кінооповідь “перестрибує” у часі та просторі, у фільмі будуть поліцейські-вампіри, гуцули-пияки в ролі ангелів тощо. У фільмі також зіграли музи-кий терор та тривалі комуняцькі обіцянки “вічного колгоспу”. Коли те все впало, то з-під уламків знайшлися вцілілі скелети Міхновського, Петлюри і Бандери. Мертві стояли з косами. Їх сахнулися співвітчизники, їх жахнулися москалі, начебто вже Страшний суд розпочався, їх перелякалися вчорашні колонізатори, котрим за взірець “братерства братнього” слугував досвід сересер – як приборкувати аборигенів-тубільців? 100 років вони родалися й дружили, доки не виплекали рашистів. На нашу – знову! – голову. З іншого боку, “допоки, Каталіно, ти”: доки носити траур, скільки ще бути потерпілим? Це ж підгодовує “комплекс меншовартості”. Годі “скігліті” – світ належить сильним! Чи може бути слабким той народ, що витерпів 300 літ у тюрмі, на Колимських каторгах, вижив без хліба, зберіг власну гідність на вогні, під розстрільною стіною, на неправедних судилищах?! Від Універсалів Богдана Хмельницького до трактату Івана Дзюби якраз років 300. Та й кобзарі співали: “А вже років 300, як козак в неволі...” Гетьман скаржився побратимам на “уст замикання” (переслідування за рідну мову), наругу над нашими церквами й священниками, на грабунки і вбивства жителів козацьких міст і сіл. Якщо замріявся один, то його особиста справа. Аби не чіплявся кант (нині – військовий) Мирослав Кувалдін, лідер гурту “Кому вниз” Андрій Середа, режисерка Марися Нікітюк, актори Михайло Жонін, Олег Примогенов, Євген Матвієнко, Людмила Єфіменко, Остап Дзядек, Ганна Адамович, Роман Мацюта, Сергій Солопай та інші. Фільм створила кінокомпанія “Директорія кіно” за підтримки Державного агентства України з питань кіно. Продюсери Ігор Савиченко, Роман Климпуш та Володимир Філіппов. Сценарист і режисер Георгій Фомін (автор не дожив до прем’єри – помер у 2020 році). Українська прем’єра з вигадками ні до кого. Якщо фантазії, утопії, “світле майбутнє” називають державною політикою, тоді громадян очікують темні й тяжкі часи. Для моїх земляків-херсонців вони накотилися разом із вторгненням ординців у лютому 2022 року. І тривають до сьогодні, причому на обох берегах: тепер їх молотять у два ціпи – визволителі “забули” про своїх чиновних зрадників і “проціджують” як колаборантів все населення. Окрім цього, “правоохоронці” вишукують зловмисників, котрі зазіхають на гуманітарку, пустили за водою свої хати чи підставили під снаряди та бомби власні оселі, а тепер нахабно вимагають відшкодування.
Моя сусідка обнімалася з генералом Марченком, зустрівши визволителів на площі Свободи. Нині вона мені по секрету каже, що сумнівається: на місце ЗСУ зайшли “совєцькі мєнти”. Тепер у Херсоні легше й дешевше вмерти. Вижити значно важче. Місто нагадує резервацію пристаркуватих і покалічених, за якими наглядають озброєні люди. І ті, й інші спілкуються переважно російською мовою. (Зі мною рідною говорили двоє – поліціянт з есбеушником, які викликали мене до воріт “для розмови”). З 2014 року змінилося 10 керівників Херсонської обласної адміністрації. З точки зору потреб управління це – кадрова вакханалія. Її не порівняєш з екологічною катастрофою, хоча бюд-
“Вересня” відбулася у червні на фестивалі “Миколайчук Open”, програмний директор якого Алекс Малишенко назвав роботу “непересічним фільмом із дуже жетні затрати протягом цього періоду більші ніж буде потрібно на відновлення області після теракту на Каховській ГЕС. Нові очільники військово-цивільних адміністрацій в області (Олександр Прокудін) та місті (Роман Мрочко) повторили помилки попередників і наробили власних. У них робота під ворожими обстрілами небезпечна, вимагає людських і матеріальних ресурсів. А де це візьметься? В Указі Президента Володимира Зеленського стосовно запровадження в Україні воєнного стану є таке словосполучення: “...разом з ... органами місцевого самоврядування”. Тим часом інші “органи” повністю перебрали на себе управління. А в їхньому виконанні воно специфічне і не передбачає довіри чи опори на громадськість. Два американці повернули притомність зовнішній політиці США відносно України. Курт Волкер – спеціальний представник з питань України – першим заявив, що Україна має право захищатися від агресії всіма доступними видами зброї. З 2018 року нам почали поставляти летальну зброю. Держсекретар США Ентоні Блінкен наголосив, що “путіну ще багато за що треба відповісти”. А це станеться після перемоги ЗСУ, яку забезпечить український народ з допомогою демократичного світу. Особиста позиція цих політичних фігур зламала неписану міжнародну практику, що дозволяла ерефії існувати й диктувати свою волю сусіднім державам. Ми вже не чуємо словосполучень “бліжнєє зарубежьє” чи “братскіє страни”. Нарешті “цивілізований світ” звернув увагу на те, що в Конституції України так і записано: кожен громадянин зобов’язаний захищати територіальну цілісність своєї держави. Однак у самій Україні не всі усвідомили значення історичного повороту. Не склали два й два: “зберігати спокій” перед агресором – це злочин. Тому військо опиняється ніби окремо, волонтери – збоку, а населенню відведена пасивна роль споживачів гуманітарної допомоги. Разом з українською владою на визволені території має приходити вся повнота державного буття, а не сталінські методи: відбудова ГЕС за сталінськими кресленнями; відсутність комунікації “влада – громадяни”; ігнорування “зверху” самоуправління; директивне вирішення освітніх та культурних потреб людей. Годі “планувати” – час жити.
чорним гумором та всіма ознаками майбутньої культовості”.
Фото надано дистриб’ютором “Артхаус Трафік”
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
