Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Культура без провінції “Там, де я родився, там мій рідний край”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Українське село Деньги та його визначні особистості

Слово Просвіти, №30 за 2024 рік

Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ На одному з шляхів Черкащи! ни можна побачити дороговказ “Деньги”. Це назва села Золото! ніської територіальної громади. Про його історію та визначних вихідців розповідають директор наукової бібліотеки ім. М. Мак! симовича в Черкаському націо! нальному університеті імені Б. Хмельницького, кандидат іс! торичних наук Григорій Голиш, інженер і краєзнавець Анатолій Воропай і кандидат історичних наук Лариса Лисиця в своїй книзі “Село Деньги в українській істо! рії”. Розповідь ґрунтується на ар! хівних матеріалах, оприлюдне! них документах, стародруках, пе! ріодиці, речових артефактах, спо! гадах, усних джерелах. Поруч із висвітленням най! важливіших подій минувшини й сучасності села велику увагу від! ведено й людям як головним суб’єктам історичного процесу – видатним постатям і простим сільським трудівникам. Цікаво знати, що більше на! селених пунктів з назвою Деньги на географічних картах немає. За давнім переказом, записаним відомим краєзнавцем М. Ф. Поно! маренком, назва села походить від прізвиська (згодом записано! го як прізвище) одного з перших поселенців на території сучасно! го села козака ДеньгИ (з наголо! сом на останньому складі). До на! ших днів дійшли розповіді старо! жилів, що в засновника села мо! нета (денга, деньга) висіла на вусі як сережка чи на шиї в ранзі наг! рудної прикраси. “Деньга” – це дрібна срібна (пізніше мідна) монета. Назва по! ходить від “теньга (тенге)” – мо! нети Золотої Орди. Московські дєньги були наслідуваннями зо! лотоординських тенге. Від татар! ської назви монети “теньга” по! ходить російське слово “дєньги”. Прізвище Деньга й похідні від нього зустрічаються в козацьких реєстрах ХVI!ХVІІ ст. (Деньга, Денезько, Денезький). Є ще легенда про те, що тата! ри після збору чергової данини поверталися в Орду і біля вже іс! нуючого поселення начебто загу! били торбу з грошима. Її знайшли місцеві пастушки, відтак виникла назва “Деньги”. Але це лише ле! генда. Деньгівчани брали участь у козацько!селянських повстан! нях. Деньги були козацьким со! тенним містечком. У складі сотні поруч з українцями були вихідці з Молдови, Польщі, Білорусі і на! віть з Криму. Олена ЛОГІНОВА, молодша наукова співробітниця Чернівецького обласного мемо! ріального музею В. Івасюка До 190!ї річниці від дня на! родження Буковинського Соло! вія, письменника, фольклориста, видатного просвітителя, педаго! га!новатора, видавця, засновника першої української газети в краї Юрія Федьковича (1834–1888) днями в Чернівецькому обласно! му меморіальному музеї Володи! мира Івасюка відбулася публічна лекція “Чи ж тричі Йому являла! ся любов?..” Звичайно, всім, кому небайдужі життя і творчість зна! ного письменника, цікаво дізна! тися про жінок у його долі Для інтелігенції міста, гостей, шанувальників поетичного слова лекцію провела натхненна науко! виця, завідувачка Чернівецького літературно!меморіального музею Юрія Федьковича Леся Колодій. Емоційно та щиро Леся Віталіївна вповідала: “У Юрія Федьковича, людини багатогранної і непростої, Деньгівська сотня належала до Кропивнянського полку і, зокрема, брала участь у Молдав! ському поході 1652 року, під час якого загинув син Богдана Хмельницького Тиміш. Тоді ж наклали головою 47 деньгівських козаків. Деньгівчани, як і решта коза! ків Кропивнянського полку, не! гативно оцінили Переяславську раду і Березневі статті. Коли до Кропивни з метою приведення козаків полку до присяги на вір! ність царю прибули представни! ки Московії на чолі з Д. Тургенє! вим, то їх там побили і з ганьбою вигнали. У Деньгах народився поет і перекладач Іван Тимківський. Його брат Василь Тимківський два роки був губернатором Бесса! рабії, досліджував історію і побут народів Кавказу і Бессарабії. Ще один представник цієї родини – Ілля Тимківський – належить до числа фундаторів Харківського університету, був наставником Михайла Максимовича, написав спогади про рідне село. Яків Демченко у 1857–1859 роках записав у Деньгах 36 пі! сень, серед них – думи про ко! зацьких ватажків Нечая, Харка, Морозенка, Палія, а ще при! слів’я, приповідки, загадки. Творець національного гімну України Павло Чубинський у п’ятому томі “Трудів етнографіч! но!статистичної експедиції…” умістив серед інших і 9 пісень, за! писаних Я. Демченком. Коли в лютому 1917 року в росії скинули царя, посилилося українське національне відроджен! ня. Газета “Нова рада” повідомила про маніфес! тацію під гаслом “Нехай живе вільна Україна!” та тригодинне віче в Деньгах на підтримку української ідеї. Навесні 1917 року деньгівчани створили осередок “Просвіти”, членами якого стали 106 селян. Секретарем було обрано Мусія Басая, а казначеєм – Юрія Шелу! хіна. У Деньгах перебував один із осередків Вільно! го козацтва як збройного оплоту національних сил. Проте в Деньгах були й більшовики. Із селян Деньгів і ху! тора Хвилів на базі Віль! ного козацтва було організовано повстанський загін на чолі з Де! мидом Хвилем. Загін вів боротьбу проти більшовиків аж до 1923 ро! ку, доки червоноармійці не роз! громили його. Самого ж ватажка було розстріляно. Одним із очільників Першого зимового походу Армії УНР був деньгівчанин, генерал!хорунжий Андрій Вовк. За вміле команду! вання дивізією він був нагород! жений “Залізним хрестом за зи! мовий похід і бої”. За спротив колективізації Деньги були занесені на “чорну дошку”. Тобто, в селян забрали продукти харчування, а село бло! кували спецзагонами. Під час Голодомору 1932–1933 років голодною смер! тю померло 100 деньгівчан (4% від загальної кількості місцевого населення). Для порівняння: у селах Богдани, Плешкані й Під! ставки від голоду помер кожен третій житель. У Деньгах більшість людності пережила голод завдяки кмітли! вості, згуртованості та взаємови! ручці. Люди робили потаємні схо! ванки зерна, які стали в пригоді лютої зими 1933!го, ловили рибу в річках Кропивна й Самозванка, ставках і болотах. А коли скресала крига й наставала весна, рогіз і молодий очерет (шпичаки) стали найпершою поживою для день! гівчан. Ледь липа вкривалася кві! том – на столі з’явилися випечені з нього оладки. Із пилу від борош! на і висівок, з добавкою лободи та кропиви пекли (звісно, без жиру й олії) коржі!“репанки”. Десятки жителів села стали жертвами сталінських репресій. У 1938 році регіональні орга! ни НКВС прозвітували про роз! криття в Деньгах “шпигунської зграї, контрольованої німецькою розвідкою”. Фігурантами справи стали німецькі переселенці. Їх розстріляли. Згинув у сталін! ських таборах колишній голова колгоспу Єлисей Тарара, який, на думку влади, “неналежно” працював з вилучення в селян хліба. Карпа Кикотя заарештува! ли за те, що він випадково пере! кинув борщ на портрет Сталіна. Вирок – 5 років таборів (згодом був розстріляний у в’язниці). Під час німецької окупації до поліції йшли ті деньгівчани, які постраждали від радянської вла! ди. У перші дні вторгнення росій! ських військ в Деньгах було сформовано загін місцевої само! оборони. До нього вступило по! над 50 деньгівчан. Чимало жите! лів взяли участь у волонтерсько! му русі. У Деньги прибули близько 100 переміщених осіб із півден! но!східних районів України. У перші дні війни з ініціативи настоятеля Свято!Михайлівської церкви протоієрея Романа Лича! ка деньгівська парафія в повному складі перейшла в лоно Право! славної церкви України. У числі уродженців села Деньги – український державний діяч Сергій Шелухін. У 1905 році він став одним із співзасновників одеської “Просвіти”, де часто чи! тав лекції та реферати – переваж! но з української тематики. Так, у 1905 році Сергій Павлович висту! пив перед двотисячною аудиторі! єю з лекцією про приєднання Ук! раїни до Москви. Це була перша в історії Росії лекція, прочитана правником українською мовою. Лише упродовж 1906 року він виступав на засіданнях “Просві! ти” 18 разів, і кожен із його рефе! ратів був ґрунтовною розвідкою в царині української історії та літе! ратури. Після закриття “Просві! ти” в Одесі у 1909 році С. Шелу! хін став одним із діяльних членів “Українського клубу”, товари! ства “Українська хата”. Вірною помічницею і сорат! ницею Сергія Павловича в гро! мадській роботі стала його дру! жина Любов Шелухіна. Вона була однією із ініціаторок проведення Різдвяних свят для дітей в Одесі, які зрештою перетворилися на добру традицію. Так, у 1907 році на Різдвяну ялинку в помешканні “Просвіти” зібралося близько трьохсот дітей, які співали і дек! ламували українською мовою в національних костюмах. Любов Шелухіна була й редакторкою од! нієї з перших в Одесі українських газет у 1906 році “Вісті”. Сергій Шелухін був членом Центральної Ради від Херсон! ської губернії. Очолив фракцію самостійників і відстоював повну незалежність України. Він відо! мий і своїми талановитими поезі! ями, які виходили під псевдоні! мами Павленко, Кондратенко, Просвітянин. Син Сергія Шелухіна Юрій був пасічником у Деньгах, утри! муючи понад 1000 вуликів. Він безкорисливо допомагав одно! сельцям, роздаючи їм мед зі своєї пасіки. Незабаром йому довелося залишити своє село та спішно ви! їхати в Крим. Там і загубився слід Юрія Шелухіна. У Деньгах установлено пам’ятний знак українському державотворцю й інтелектуалу Сергію Шелухіну. Рідний брат Сергія Шелухіна Андрій – педагог, музейник і ар! хівіст. Його онук Микола Шелу! хін – доктор юридичних наук, професор Маріупольського дер! жавного університету. Уродженець Деньгів Андрій Шевченко був помічником Хру! щова. Використовуючи високе становище, допомагав місцевому колгоспу в придбанні сільсько! господарської техніки, автомобі! лів, елітного посівного матеріалу тощо. Ще один деньгівчанин Мико! ла Гайовий був радянським дип! ломатом. Український художник, день! гівчанин Іван Черінько став фун! датором туркменського образот! ворчого мистецтва новітньої доби. Деньгівчанин, актор театру і кіно Андрій Гончар став народ! ним артистом України, Шевчен! ківським лавреатом. Він грав на сцені Кримського російського драматичного театру ім. М. Горь! кого, в Петропавловську!Кам! чатському, Чернігові, Черкасах, але найбільше в Одесі. Книгу Григорія Голиша, Ана! толія Воропая і Лариси Лисиці “Село Деньги в українській істо! рії” адресовано як деньгівчанам, так і всім, хто цікавиться історією України.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин