Національна еліта · “Ірина Фаріон постала в часах нинішніх як Воїн-Оберіг Українського Слова”. · с. 2сторінка оригіналу ↗
Українка, якою варто гордитися
Слово Просвіти, №30 за 2024 рік
Георгій ФІЛІПЧУК Фото з відкритих джерел
Український Світ прощається з Іриною Фаріон. Знакова постать у новітній історії націє! державотворення. Вона була оберегом ук! раїнськості і гідності, захищаючи, творячи і зміцнюючи найвищу чесноту для поко! лінь нинішніх і майбутніх – Національну Ідею. Громадянське лицарство Ірини скрізь і завжди обстоювало Шевченків за! повіт – “Свою Україну любіть… / За неї Господа моліть”. Для неї цей знаменний клич (як і для кожного українця) не декорувався в гучну фразу, а був сутністю, сенсом її життєтвор! чості, науково!педагогічної, громадської, політичної, просвітницької діяльності. Етика чину містилася в тому світоглядно! му вимірі, що вона не просто закликала своїм полум’яним словом до справедли! вості, борні за українську справу, але й тво! рила її дією та власним прикладом. “Роби, як я” – мудре давнє правило наших пред! ків сповідувалося в обширах від свого Роду до Народу. Високоінтелектуальна, внут! рішньо охайна, патріотична, по!особливо! му відповідальна за доручену місію, пані Ірина своєю одержимістю, вірою, жертов! ністю писала славні сторінки сучасної іс! торії Нації в часи звитяжні і трагедійні. Бу! дучи людиною правдивою, вболіваючи за невгасимість духовної сили українства, на! гадувала, вчила, закликала українство сповна “дочитувати” Святе Письмо, пам’ятати не лише сказане під час Нагір! ної проповіді Христом: “Якщо тебе хто вдарить у праву твою щоку, підстав йому і другу”, але й пам’ятати про Меч, Шолом і Щит – “Візьміть і шолом спасіння, і меч духовний, який є Слово Боже”. Славна Жінка. Творець і Борець, яка вперто, без упину орала українські перело! ги, сіяла, ростила, збирала і дарувала лю! дям жниво правди, віри і сили в нашу Пе! ремогу. Ніколи ні на йоту не сумнівалася у виборі друзів і недругів, не зраджуючи на! ціональної пам’яті, доводячи всім і вся, що кожен, хто напролом ввірвавшись (“через вікна”) у нашу хату, сплюндрував україн! ську землю, зухвало ввійшов у брудних чо! ботях в національні храми, є зайдами і му! сять бути знищені. Природовідповідне, скодифіковане історичним Буттям Народу українське право, яке обстоювала ця не! повторна Жрикиня істини Слова. Ірина – своєрідний взірець політичної етики (якщо така ще існує?!), коли, склав! ши присягу на вірність Українському На! роду, Україні, не відшукувалися фальшиві компроміси, начисто забуваючи уроки іс! торії, як це чинили(ять) різномастні полі! тикани, з нашими одвічними ворогами. Переконувала, просила, спонукала й часто заставляла українців не забувати ні за яких обставин тієї гіркої правди, закладеної москвинами в уста ката українського на! роду (пєтра І) і про що писав Іван Огієнко в “Українській культурі” (1918): “Малоро! сію к рукам прібрать”. Справедливо, що вона була безком! промісною в оцінках, у ставленні до тих
І один у полі воїн… Шок… Це перше відчуття, що сколих! нуло і душу, й тіло, коли підтвердилося неймовірне: Ірину Фаріон таки вбили! За Мову, отже, за Правду, за Україну. Сумно, але треба було їй померти, щоб соцмережі зарясніли її державотворчою, принципо! вою, рішуче радикальною (а в наш час – тільки так!) і, головне, кричущою на весь голос позицією. Чи більшість із тих, хто ставив уподобайки, поширював, коменту! вав Велику Працю Професорки, ще до ці! єї трагедії усвідомлювали те, до чого так ревно закликала, на чому наполягала, за що отримувала кпини та зазнавала цьку! вань? Чи, може, відкрито підтримували її і, що важливо, діяли на захист Мови? Може, робили зауваження у громадському тран! спорті чи на вулицях Чернівців, коли чули “мацкальський” язик? Чи вимикали рос! попсу або кіно мозковського виробниц! тва? Чи, може, проявили рішучість і зібра!
доморощених манкуртів, малоросів та ко! лаборантів, які допомагали всіляко цій чорній справі, особливо до “поводирів”, що яшкались та торгувались із москвина! ми, продаючи інтереси України. Хто мо! вою, хто церквою, хто газом чи титаном… Фаріон перебувала в тому “передньо! му” ряду, де лунав заклик не просто “геть від москви!”, а “Геть москву!” з усіх сфер національного життя. Вона свято дорожи! ла істинами та ідеалами, сотвореними сла! ветними синами і доньками України Шев! ченком і Франком, Лесею Українкою і Оленою Пчілкою, Мазепою і Бандерою, Донцовим і Шухевичем, Міхновським і Липою, Коновальцем і Оленою Телігою, оберігаючи святу істину: “…І доки хоч один ворог!чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружія”. Соборна, самостійна, духовно суверен! на й справедлива Ірина Фаріон своєю тен! дітною жіночою натурою сильніше за ін! ших статечних мужів здатна була вичавлю! вати всі злотворні тромби з українського організму, добре усвідомивши, що поступ Нації можливий доти, доки вона сповна зу! міє виборювати і захищати свої національ! ні, державні, духовні і політичні права. Українські Воїни всіх часів пошанову! валися нею надзвичайною даниною пова! ги. Пригадується, як напередодні повно! масштабної агресії мені випала нагода ра! зом з Іриною, “кіборгами”, що захищали в 2014!му Донецький аеропорт, кілька тиж! нів об’їжджати чимало областей із просвіт! ницькою місією. З яким пієтетом і шаною в Млинах біля Кам’янець!Подільського (місце розстрілу) віддавалася нею честь Воїну, полковнику УНР Петру Болбочану, який не тільки розігнав у Харкові ворожу для України “українську революційну ра! ду”, скликану московськими меншовика! ми, а в Полтаві – лівоесерний з’їзд “селян! ської спілки, але й визволяв Крим та Чор! не море від клятих московитів, творячи ук! раїнське військо. Вона, на відміну від багатьох “наших національних євнухів!кастратів, що не ба! чать і не розуміють”, постала в часах ни!
ли актив села, аби перевести громаду з церкви моспархату до ПЦУ?.. Отож… Ми дуже сміливі у “згоді!помахах” го! лови, мовляв, це – правильно, а ось це – ні! А виступити з протестом, взяти на себе відповідальність, донести до тих, хто ще блукає манівцями московських лабірин! тів, прийняти рішення, відстояти і аргу! ментувати його – нема сміливості, бо є лінь і байдужість. А що я? А чому я? А один у полі не воїн… Хіба? Було би бажання!.. В Україні сотні професорів!мовознавців, ти! сячі вчителів, десятки тисяч тих, хто смі! ливий у соцмережах, а Ірина була одна! І Воїн ще той! І проти влади також! Бо не ба! чила її українською – і не мовчала про це! До речі, де щирість і справжність її (влади) у співчуттях? Скупо, напівтихо, обереж! но… Як завжди… Певно, боязко: навіть мертва Фаріон наганяє страх… Бо своїм полум’яним словом кликала у вир бороть! би і показувала власним прикладом, як це робити. Чи хтось її замінить? Звісно, ні!
нішніх також як Воїн!Оберіг Українського Слова, обстоюючи нашу Правду від зухва! лих й цинічних політиканів “єдіного наро! да”, від запопадливих проповідників “ла! гідної українізації”, голосно в національ! ному просторі заявляючи, що народ, який губить своє Рідне Слово, перестає бути на! родом. Просвітниця, навчителька, глибока науковиця, Майстриня Слова, професор! ка Фаріон могла б стати окрасою будь! якого престижного університету. Справ! жня, цікава, захоплююча своєю непере! вершеною аргументованістю, емоційніс! тю, вона багато років була бажаною і за! требуваною для читачів і шанувальників всеукраїнського часопису “Слово Просві! ти”. Її читали, слухали, цитували, навіть плагітували. Не перебільшую, любили за її гострий розум, мудре і дотепне слово, а над усе – за Правду. Не лукавила, бо зро! щена Народом, вона служила своєму На! роду. Але завжди так буває, що кривда, не! справедливість, образа чомусь чіпляються передусім людей достойних і шляхетних. Тому й згадуються нині слова з давньої на! родної думи: …Тепер свята Правда сидить у темниці, А вельможа Кривда – з панами в світлиці. Правду зневажають як сірому голу, А Кривда сідає до панського столу. Тепер святу Правду топтано ногами, А вельможу Кривду поєно медами. Бо нещодавно вирвані з контексту ук! раїнської думки Іринині слова і сенси були використані не просто для її шельмування. Ба більше, для створення руїни, розколо! тості нації, коли лили воду на “московські млини”. Дивно, адже вже тривалий час на вид! ноті було звалище парадоксальних фактів, коли навіть після агресії московії у провід! них університетах Києва продовжували вільно “виховувати” українське студент! ство такі собі українофобні “проффесор! ки” на кшталт зайцевих, кондратьєвих, більченкових чи завкафедрових шубіних з Одеської юракадемії (миколаївський філі! ал), які публічно прославляли “рузько!
Але точно продовжувачі її книги!історії з найболючішими, найпошарпанішими сторінками про мову, церкву, боротьбу – будуть! Бо мусимо відомстити катам мос! ковським – за кожного вбитого Захисни! ка, Дитину, Людину, за Ірину, за Україну! Ще тіло Ірини Фаріон не охололо, як маємо черговий промосковський “ше! девр”! Де б ви думали? У нас, як кажуть, під носом, – у селі Репужинці Чернівець! кого району, а точніше – в урочищі “під берегом”, де старшого віку чоловік, що пе! ребував там зі своїми онуками, був ошеле! шений нахабством ВПО!відпочивальни! ків (певно, від війни) біля Дністра. Четве! ро чоловіків і одна жінка буквально вима! гали спілкуватися з ними… російською мовою! На що репужинчанин заперечив: “Це Україна, тому розмовляємо україн! ською. А якщо вам не подобається, то йдіть туди, де вам комфортно…” – А здєсь безопасно, – відповів один із чотирьох… – А то ми би давно уєхалі…
мірство”, називали Україну “онкохворою американською колонією”, а українську державну мову “блювотою”. Проте чомусь не в цих україножерних постатях очільники та всілякі зверхники вбачали небезпеку, не проти них спрямо! вувалася заслужена покара за антиконсти! туційність, а чомусь від надуманих украї! ноцентричних “загроз” Ірини Фаріон, влаштовуючи їй судові екзекуції, моральній фізичні репресії. Проти чого? За які такі провини? Мабуть, лише за те страждала вже у сво! їй Державі, що не допускала того стану, ко! ли, за словами Лесі Українки, “Українська нація розтята” прірвою “ледь жила”. Ос! кільки завжди пам’ятала про знакову чесно! ту незламної Поетеси – “Слово, моя ти єди! ная зброє, / Може в руках невідомих братів, / Станеш ти кращим мечем для катів”. Цей високий Дух, як “пломінь непо! кірний”, завжди нуртував в Ірининому серці не задля задовільнення власного “его”, а тільки, “аби лиш упала ся тюрем! ная стіна”, щоби українство знайшло таки вихід із “єгипетського полону”, долаючи зло і темряву ненависної московії. 19 липня (за кілька годин до страшної трагедії), коли україновбивці вчинили страшний “гріх людиновбивства”, Ірина Фаріон написала в соцмережі, солідаризу! ючись із українським товариством, яке в Музичній Академії (консерваторії) саме в цю годину віншувало Павла Мовчана на його ювілейному творчому вечорі: “…Шко! дую, що не можу бути разом з вами”. Останні слова славної дочки України, візіонерки українськості, прощальний діа! лог зі своїми “просвітянськими” посестра! ми і побратимами цієї незламної борчині проти обмосковлення, зросійщення укра! їнства, будительки вільного національного життя, вірної захисниці Української Мови, Держави, Ідентичности. Оця найвища цінність віри в щасливу будучину Української Держави, оця непо! гамована ніким і нічим жертовна праця задля міці та єдності українських берегів були її щоденно буденним обов’язком і водночас найбільш святошним дійством. Українка, якою варто гордитися. Зав! жди. Вічно. Бо це Вона всупереч волі багатьох бе! зустану “перекладала” на мову сучасних українських реалій пророчі слова свого побратима Юрія Липи, що в 44 роки став жертвою москвоординців на її малій Бать! ківщині. Москалю, певне мав ти силу, Як край у темряву пойняв, Та із насильства і розстрілу Зросте держава із держав. Так, постане таки Українська Держава – найвищий ідеал Нації. Завдяки і таким славним Берегиням Українського Роду, як пані Ірина. Слава Україні! Глибока всенародна шана Ірині Фаріон – Воїну Слова і Чину! Вічна пам’ять.
– Тоді чому не подобається українська мова?.. – Потому, что ви бандеровци… Ви же на нас напалі… – Ні, це ви на нас, на Україну, напали… – Ти єщьо поговорі, дєд, получишь счас… – А ви мене не лякайте. Нас, українців, все одно більше… Ось така перепалка з погрозами закін! чилася тим, що репужинчани підняли та! кий галас, що “гості” вмить згорнули на! мет і дали ногам, чи то пак, колесам, зна! ти… Проте батьки досі хвилюються за ді! тей: “відпочивальники” ж можуть повер! нутися… Шкода, що ніхто не “зафільмував” діа! лог, була б робота для СБУ… Мораль: “Геть москву!” (Ірина Фаріон).
Світлана МАСЛОВСЬКА, заступниця голови Чернівецького обласного об’єднання ВУТ “Просвіта”
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
