Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Подвижники · “Пам’ятав добрі уроки Шевченкових заповітів – нам аби мале діло зробити, а велике саме по собі робитиметься”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Всеукраїнська “Просвіта”, якої не сталося

Слово Просвіти, №31 за 2026 рік

Євген БУКЕТ Перша спроба створити Всеукраїнське товариство “Просвіта” була ще в 1917 році. На Всеукраїнському з’їзді “Просвіт”, що відбувся 20–23 вересня 1917 року в Києві, було обрано Головну Раду (Центральну Управу), а також Центральне Бюро товариств “Просвіта”, що повинно було координувати діяльність кількох сотень вже існуючих просвітянських організацій і підготувати документи для створення і реєстрації мережі просвітянських спілок, що мали покрити всю Українську Народну Республіку та об’єднатися в єдиній “спілці спілок”. На з’їзді з доповіддю на тему: “Організування Всеукраїнської Спілки Просвіт” виступив добродій Пелех. Петро Пелех (1887–1961) – знаний історик філософії і перекладач, який фігурує в матеріалах про організацію українського учительства та напрацювання правописних і освітніх ініціатив у Києві в 1917–1918 роках разом із Іваном Огієнком та іншими діячами. На думку доповідача: “Об’єднання всіх “Просвіт” в Україні повинно бути утворено на автономно-федералістичних засадах, а не на централістичних, як це єв Галичині. Це об’єднання може бути або спілкою окремих товариств, або спілкою дрібніших об’єднань “Просвіт””, що доповідач вважав за краще. Він радив не накидати дрібнішим об’єднанням “Просвіти” якогось одного плану, а дати їм волю об’єднуватися в таких формах, які для них самих будуть зручніші, – чи-то волосні, чи повітові, чи ще які. “Поруч із загальною автономно-федеративною спілкою, окремі “Просвіти” можуть поширювати свою діяльність також і на засаді централістичній, Євмен Лукасевич виділяючи з себе окремі відділи (філії) по тих місцевостях, де сама людність не спромоглась ще цього зробити”. Добродій Пелех подав у президію з’їзду досить докладно розроблений проєкт статуту спілки об’єднань “Просвіт”, або як він назвав – “Союзу Спілок Просвіт”. Виконавчим органом Спілки за статутом мала бути Головна Рада (або як він назвав – Центральне Бюро), що обирається загальними зборами Спілки. Окрім Головної Ради повинна бути обрана ще і Контрольна Комісія для догляду за правильністю діловодства Спілки. Згідно з проєктом Пелеха сільські “Просвіти” мали об’єднатися в повітову спілку, повітові спілки – в губерніальну, а ті останні – в одну “спілку спілок”, на чолі якої мала стояти Головна Рада чи Управа. Зрештою, з’їзд постановив заснувати в Києві Головну Раду з представників від “Просвіт” різних губерній і Ради Київської “Просвіти”. Ця Головна Рада або Центральна Управа склалася цілком механічно з 16 представників від губерній і 10 членів Ради “Просвіти” в Києві. Ані директив, ані вказівок, звідки Управа мала діставати кошти на свою роботу, з’їзд не дав. У Державному архіві Київської області зберігся список членів Головної Ради товариств “Просвіта”: 1. Заловський Петро, Олександрія на Херсонщині; 2. Волошенко Хведір, пошт. відд. Олексієво-Леоново на Донщині; 3. Щукин Пилип, Катеринослав; 4. Івануха Л., Ніжин, Чернігівщина; 5. Діхтярь Олекса Іванович, Київ; 6. Булгак Макар Їольйович, Київ; 7. Ішуніна Марія Іванівна, Київ; 8. Лукасевич Євмен Кирилович, Київ; 9. Корольов Василь Костянтинович, Київ; 10. Синицький Максим Стратонович, Київ; 11. Волошинов Олександр Федорович, Київ; 12. Томашівський Микола Миколайович, Київ; 13. Лотоцький Олександр Гнатович, Київ; 14. Дурдуковський Володимир Федорович, Київ; 15. Тулюпа Володимир Зінов’євич, Київ; 16. Ємець Василь, Гутський завод, Шарівка, Харківщина; 17. Чайківський Федір Іванович, Лубни, Полтавська губернія; 18. Ярмоленко Михайло Филимонович, Київ; 19. Бродовський Іван Семенович, Катеринодар на Кубані; 20. Луцкевич Марія Юріївна, с. Жолобів на Поділлі; 21. Левицький Модест, Біла Церква на Київщині; 22. Коваленко Григорій, Полтава; 23. Крижановська Любов, Київ; 24. Солуха Кость, Кам’янець-Подільський; 25. Приходько Іван Євдокимович, Поділля; 26. Шевченко, Бессарабія, Кишинів. До Центрального Бюро або “президіума Центральної Управи” було обрано таких осіб: за голову – Василя Короліва, товаришами голови – Максима Синицького та Федора Чайківського, секретарями – Марію Ішуні- Василь Королів ну та Михайла Ярмоленка і скарбником Євмена Лукасевича. Усі вони – досвідчені просвітяни. Ось що про них відомо. Василь Костянтинович Королів – ветлікар, письменник, видавець, художник, громадсько-політичний і державний діяч, член Київського товариства “Просвіта”, заснованого в пам’ять Тараса Шевченка, з 1906 року. Член Ради Київської “Просвіти”, обраний 14 травня 1917 року. Максим Стратонович Синицький – правник, громадський і культурно-освітній діяч. Член-засновник Київського товариства “Просвіта”, “керуючий конторою” газети “Рада”, співзасновник і адміністративний керівник видавництва “Час” у Києві. Один із найпомітніших діячів українського клубу “Родина”. Член Української Центральної Ради від часу її створення. З моменту відновлення в 1917 році – один із постійних керівників Київської “Просвіти”. Федір Іванович Чайківський – священник УГКЦ, громадський діяч, капелан УГА. У 1915 році потрапив до російського полону, був вивезений до Полтави. Після лютневої революції в Росії включився у вир життя відродженої української державності. Як референт позашкільної освіти проїхав села і містечка Полтавщини і своїми палкими промовами та рефератами будив населення до нового життя та закладав Товариства “Просвіта”. Євмен Кирилович Лукасевич – дипломат, журналіст, лікар, видавець і громадський діяч, член Київського товариства “Просвіта”, заснованого в пам’ять Тараса Шевченка, з 1908 року. Член Ради Київської “Просвіти”, обраний 14 травня 1917 року. На початку 1918 року – міністр охорони здоров’я уряду УНР. Марія Іванівна Ішуніна – громадська діячка, членкиня Київського товариства “Просвіта”, заснованого в пам’ять Тараса Шевченка, з 1908 року, певний час була в його керівних органах. З 1915 року була незмінним секретарем “Товариства допомоги населенню Півдня Росії, що постраждало від воєнних дій”, яке опікувалося насамперед арештованими і висланими галичанами, заручниками, дітьми, які втратили батьків, і взагалі всіма жертвами російської окупації Галичини. Михайло Филимонович Ярмоленко – громадський діяч, завідувач справами товариств “Просвіта” при Департаменті позашкільної освіти. Ось як розповідає про роботу Центрального Бюро товариств “Просвіта” у вирі подій Української революції документ, збережений у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України: “Перед Бюро в перший же день постала дилема: або стати на широкий шлях і взяти на себе ініціативу щодо впровадження вжиття більшості постанов з’їзду, або обмежитися тільки тим, щоб виробити статутні документи. Для першого завдання була необхідна постійна систематич- Федір Чайківський на допомога, а також не переобтяжені роботою сили, якими не були члени Ради Київської “Просвіти”. Друге потребувало хоча б одноразової субсидії. У перші дні після з’їзду, поки не роз’їхались по губерніях 16 представників, Бюро акуратно збиралось і обмірковувало свої завдання. Шість днів після 24 вересня засідання відбувалися вдень і ввечері. Було постановлено в першу чергу видати “Праці з’їзду”, “Справочник для Просвіт”, нариси трьох Статутів, а також взятися за видання щомісячного органу. Профінансувати все мав Відділ позашкільної освіти, але коштів на ці потреби він так і не виділив. Тож Бюро мусило відкинути всі свої плани. На невеликі кошти Київської “Просвіти” була заведена канцелярія Бюро з оплачуваним діловодом, який розсилав і збирав анкети від “Просвіт”, реєстрував “Просвіти”, відповідав на їхні запити. Видання щомісячного органу за браком коштів було передано Київській “Просвіті”. Бюро, збираючись у перші дні в повному своєму складі, обрало собі президіум, в який увійшло шість осіб – п’ять від Київської “Просвіти” і один представник від Полтавщини. Наприкінці 1917 року президіум скликав загальні збори всіх членів Бюро для обговорення свого становища і затвердження статутів. Від губерній приїхало тільки два представники, які з членами Ради Київської “Просвіти” винесли постанову, що бюро завдання свої виконало і за відсутності сталого фінансування ніякої широкої роботи провадити не має змоги. У 1918 році у зв’язку з наступом більшовиків мусив виїхати з Києва секретар Бюро Михайло Ярмоленко. Хвороба відірвала від праці другого секретаря Ішуніну. Обтяженість справами змусила зректися посади голову Бюро Короліва. І в президіумі залишилося тільки дві людини, які живуть у Києві, – д. Синицький та Лукасевич. Останній теж виїхав”. Виправити становище мав Другий всеукраїнський з’їзд “Просвіт”, скликаний Департаментом позашкільної освіти, що відбувся в “Українському клубі” в Києві 3–5 листопада 1918 року. Він постановив визнати необхідним організацію Бюро Всеукраїнської спілки “Просвіт”, “але рахуючись з важкими умовами сучасності, а також і з відсутністю на місцях сталих організацій повітових і губерніальних спілок “Просвіт”, доручив тимчасове виконання функцій Центрального Бюро Департаментові позашкільної освіти, якщо при ньому організується комісія з представників товариств “Просвіта””. Власне, ключовим стало те, що заплановане рішення про утворення на з’їзді Всеукраїнської спілки “Просвіт” ухвалене не було. Прізвище Софії Федорівни Русової, яка мала стати головою цієї спілки, було викреслено з чернеток вітальних телеграм від імені з’їзду. Хоча на прощання її все ж було вшановано оплесками.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин