Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пишуться вірші... · “Як і пращури, ми – великі. Завкраїнені тут – навіки!” · с. 12сторінка оригіналу ↗

Тільки жила б ти!

Слово Просвіти, №31 за 2026 рік

Любов СЕРДУНИЧ Тільки жила б ти! Хочеться в душу світла і зріти синь. Хочеться звичну звиклість, а снів – з яси. Хочеться слів – з піднеб’я, тиші – з чуттів. Й зір! Більш нічого не хочу у цім житті. Тільки жила б ти! Й далі Вкраїною звись! Кожному будь – як даність, як безсмертя трави. Жовто-блакиттю прослався з хатинок-буд. А з одержимих лав’ям всіх ворогів перебудь! Шевченкова любов Я так її, я так люблю Мою Україну убогу, Що проклену святого бога, За неї душу погублю! (Т. Г. Шевченко). Вкраїна!.. І в серці пута Порвуться од слова того! Любив і “во врем’я люте”, Бо вище нема нічого! За неї, святу і вічну, Палився під Оренбургом, А в захалявних віршах – Про сад над Дніпром та Бугом. За неї йшов до загину Із кривдою у двобої!.. Любімо й ми Україну – Шевченковою любов’ю! Завкраїнені Заджерелені ми тобою! Завеселчені ми добою Весняною. Йдемо до лон. Заціловані, мов джерела, Заколисані на орелях, З ріднокраю п’янких долонь. І сонцюємо в чарах літа, Й місяцюємо в зорях-квітах. Пахкотіємо в синь зелом. Блакитніємо під сонцями, Бо залюблені до нестями В найдорожче зі всіх село. Закодовані ним навічно. Багатіємо з ряснозичень. Щедродолимо світ на мир. Ми, тотемністю залелечені, Світлодушами опредмечені, Тут постали богами-людьми! Як і пращури, ми – великі. Завкраїнені тут – навіки! Україна – це назавжди Найщасливіше з пророчень! Україна – серця сповідь. Незрівнянна, найдорожча, Україна – від любови. Україна – квіт калини, Неба синь, блакить блаватів. Звідусіль до неї линьмо. Україна – це як Мати. Йти, її у душу взявши, – І хай лихо проминеться. З Україною – назавше! Україна – тут, у серці. Батьківщину не розмінюй. Хай не посягають зайди. Україна – це незмінно! Україна – це назавжди! Крути Вас не забути, не забути! Безвусі, та – захисники! Круті у долі нашій Крути – Як символ чести на віки. В рік вісімнадцятий під Крути Йшла з півночі орда катів. Тут завше січень – віщо-лютий, А того року – й поготів! Завжди безчесні муравйові Топтали гідність нашу й честь. Та не здаються їм герої: “Як’ не свобода, краще – смерть!”. Й поклали голови русяві За волю рідної землі. Три сотні витязів у славі За Україну полягли. Та кожен з них ряди потроїть. Нова звитяга світ пройме. На тих смертях нові герої Клянуться: “Як не воля – смерть!”. Хотіли зайди стерти й пам’ять, А ми – живі, хоч як крути! На кожну зграю окупантів Ставали вої золоті. Тому й були у долі Крути, Тому й ми є, що ви були! Немов серця, червона рута Навічно в пам’яті горить. Хай відповість мені Москва! За людопад без поховань, За зниклі назви цілих сіл Хай відповість мені Москва: Її керманичі усі. За пекло райської землі, За пухлень, чумень, за терор І за приписані нулі, Що приховали людомор. За три пшеничні колоски І той комуністичний “рай”, Де за пів слова – Соловки... Де кожен третій – помирав! За те дитя, що в лоні ще, Не народившись, висохло. За цей болючий в серці щем! За все, що, вмерши, не збулось. Перед судом за ті жнива, За найстрашніший злочин свій Хай стане нинішня Москва, Допоки свідки ще живі. Невизнання, мовчання – глум Над пам’яттю мільйонів жертв! Лиш допусти – й новий Валуй Вже не залежних нас пожер. За все хай відповість Москва: Її керманичі усі. Щоб пам’ять – вічна і жива, Щоб на столі повік – хліб-сіль! *** Ти і нині прогнувся? Лиш словом? Отже, завтра – хребтом! Дорікатиме скрушно найменше, та чисте сумління. Й не сховати продажне нутро. Тільки що або хто Є мірилом для совісти? А може, й вона, також тлінна?.. Після правої ліву, під ляпас, уже не даси. Бо прокинулись гени, бо вирвалось слово на волю. Тільки чемно таки промовчиш, бо в гостях ката – син. Бо й душа ще не чує: затерпла від власного болю. До чужого не звикну! І щирість – усьому рушій. Вперті вилиці! Спротив пульсує! І серце – що міна!.. Та зумію побачити диво очима душі. І не зраджу собі, і своєму хребту, й Україні. Трава-тріада Тонка травинка тамує тугу: Терпіла трутнів, тримала тонус. Тремтіла тілом. Тихенько терпла... Терени тішать! Творила травень, Терпіла трату, терміття, терня, Традицій тяглість, творіння тaїн… Тамуй терпіння: такий талан твій. Таланту требінь – тривоги темінь… Така тирада, траво-тріадо. Тебе толочать, тобою труять..! Та три травинки – Триглав, Трисуття, Тисячолітній Трисил тотемний! По той бік Холодного Яру По сей бік епохи: “Щасливу б зорю На блюдечку нам просто зараз!”… А ви, одержимі, ходили на прю По той бік Холодного Яру. По сей бік – зневіра, байдужість і сон… Кого ж не здолали ці чари?!. А їх підняла УНР і УНСО По той бік Холодного Яру. Пройме Чорний Ворон нас тільки в кіно. О де ви, нові Горліс-Горські? По сей бік Холодного Яру давно Ніхто не чекає вас в гості… Ми й кроку не ступимо (так повелось), Як мало нам зиску-навару. Ми просто ждемо, що підніметься ХТОСЬ По Той бік Холодного Яру. Манкурти В соцмережах вірш публікувала Про моє село, найкраще з сіл. Серед тих, котрі уподобали, Був і москвомовний Олексій. – Харашо как, Любушка! Любаша, Ета ж мая родіна мала! – Й пише: “Нічєво нєт в мірє краше!”… Хто ж любитель цей (здаля!) села? Як заходжу на його сторінку – Мамцю рідна! Це ж Олекса наш! Односелець! Поруч з ним – і Нінка! Вже – Нінель!.. Скацапилась й вона! Думаєте, може, десь в Сибіри Доля завела, тому й – “їзик”? Зовсім ні! Години їм чотири В рідний край їзди, але… “прівик… Панімаєш, здєсь – работа, дєті…”… І пішли-поїхали “плюси”… Ви ж якого “міра” там адепти, Якщо ТУТ навіть не був твій син?! Як же скоро ти її забувся, “Родзіну малу”: Село святе! Мову материнську, цього бусла, Вулицю, краян – ти зрадив теж! Ой Олексо!.. Боляче як, прикро! Хто ж тобі ще, друже, дорікне?.. “Нам своє робить!”! Тож сльози витру Й можеш стерти з “друзів” і мене, Якщо річ така – не до вподоби. Проти шерсти – це не просто вірш. Що від серця – не тримаю в собі: Є манкурти – будуть війни вік! Всерцень Коли років за спиною багато, То досвід може вкоськати й Мару... Цей сніг – такий, що вже буде лежати: Позавчорашній був – на мокрий ґрунт. Слова є ті, що серця не зворушать, Є й ті, що рай дарують тільки двом. Слова є з тих, котрі доймають душу І сльози витруть, наче рукавом. Кажи, балакай, але сій крізь сито! На незабудь візьми собі усе це. Воно ж, необережне, може й… вбити! Цей біль – такий, котрим епітет – всерцень. Прифронтова колискова Спи, синочку, люлі-люлі, Поки вгомонились кулі… Люлі-люль, засни скоріше. Напишу тобі я віршик Про веселу кішку нашу… (Кішка зникла… Боже! Нащо Ця війна? Нема вже сили!.. Матері дітей ростили Для життя, для миру й щастя!)… Напишу, якщо ще вдасться, Про майданчик в дитсадочку, Про мою майбутню доньку… (Відбудують і майданчик, І припиняться ридання)… Люлі-люлі, мій синоню!.. Принесуть лелеки доню – Матимеш малу сестричку. Перемога, вірю, – близько. Знай: повернеться твій татко… Ти рости, моє дитятко, Як татусь твій: і безстрашним, І сміливим… (Боже, нащо?!.). …Поки вгомонились кулі – Спи, дитя… Не всі поснули… Люлі, люлі… люлі… люлі… Любов Сердунич працювала вчителькою рідної словесности, кореспонденткою район: ної, обласних газет і Хмельницького обласного радіомовлення, редактором обласної газе: ти “Крок”. Голова відділень Всеукраїнського об’єднання ветеранів і ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка. Голова районного літоб’єднання і районної дитячої літстудії. Настав: ниця молоді. Бентежить і болить стан рідної мови, тому досліджує й ревно захищає її. Має власні розвідки у краєзнавстві, досліджує тему голодоморів. Входить до Національ: ної спілки краєзнавців України, Національної спілки журналістів України, Асоціації дос: лідників голодоморів в Україні, Національної спілки письменників України. Авторка 29 книг: громадянська, інтимна лірика, твори для дітей, дослідження голо: доморів, коротка проза, народознавчі сценарії, історичні поеми, паліндроми, історія се: ла, монофони, словники, пісні. Редакторка та співавторка багатьох часописів, альмана: хів, збірників. Твори Любови Сердунич перекладені французькою, англійською, есперанто, корейською, китайською, білоруською й иншими мовами. Переможниця літературних премій: міжнародної імени П. Куліша, всеукраїнської ім. В. Юхимовича, приватної “Рівненський акцент” (2021, 2023), всеукраїнського кон: курсу “Українська мова – мова єднання” (2017, 2018, 2019, 2023), хмельницьких премій імени М. Годованця, ім. Лесі Українки. Нагороджена “Золотою відзнакою” Фундації “Українська Наука і Освіта, Інк.” (США). За просвітництво нагороджена медаллю “Бу: дівничий України”. За вагомий особистий внесок у дослідження голодоморів та активну громадську діяльність Указом Президента України Віктора Ющенка від 20 листопада 2007 року відзначена державною нагородою – орденом “За заслуги” ІІІ ступеня.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин