Незабутні · “Без повної правди про минуле, якою страшною вона не була б, і не мислиться процес оновлення та очищення”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
Роман Круцик – вірний син України (до 80)річчя від дня народження)
Слово Просвіти, №31–32 за 2025 рік
Василь ШЕНДЕРОВСЬКИЙ, доктор фізико-математичних наук, професор, лавреат премії ім. І. Огієнка
Коли батьки зберуть синів, Коли людьми назвуться люди, Висока слава щасних днів Про вас ніколи не забуде. Яр Славутич
Те, що зробила ця людина на терені державотворення, викликає щире захоплення. Найбільше вражає подвижницька праця Романа Круцика на ниві духовного розвою, повернення історичної правди про трагічні сторінки життя українського народу, зрештою про історію української держави. Вражає ота його незмінна вірність своєму внутрішньому покликанню, розуміння історії нації. Розповіді пана Романа про проведення розкопок більше сотні могил жертв політичних репресій, про повернення правди про биківнянські могили, про українські Соловки, про масові злочини без кари у 1937 році спонукають до думки, які закономірності розвитку психіки у тих виродків на тлі людського суспільства, взагалі людства спричинили створення такого страхітливого монстра, який ні за що погубив мільйони українських людей, винищив українську національну еліту... Цей найбільший у світі злочин, здійснений комуно-большевицькими варварами над українцями, дотепер є у світі мало знаний, досі багато перекручень правдивої історії, фальсифікації і втаємничень. Що там у світі, коли навіть уже в незалежній українській державі на початку XXI століття значна частина народу, його провідники, а також молоді люди мало знають правди про велику трагедію українського народу. Бо якби знали трагічну історію звірячих злочинів большевицько-комуністичних сатрапів, то не було б лжепатріотів, не панувала б на нашій землі чужинська мова, не сталося би відкритої російської агресії на Україну... Настав час повернути імена розстріляної української еліти, імена кожної невинно знищеної української людини на основі обґрунтованих історичних доказів, на не знищених архівних матеріалах, на базі свідчень ще живих свідків тих страхітливих трагедій… Роман Миколайович Круцик. Хто він? Голова Київського і заступник голови Всеукраїнського “Меморіалу”, за освітою юрист, 1995 року закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка. Побачив світ Божий в селі Яблунів Галицького району Івано-Франківської області у родині хліборобів 6 липня 1945 року, після закінчення Другої світової війни. Життєвий шлях Романа Круцика: спочатку навчання в сільській початковій школі, далі в середній школі в Івано- Франківську, навчання в залізничному технікумі у Львові, після закінчення якого працював машиністом паровозів, машиністом-інструктором і випробувачем тепловозів. Завдяки сумлінній праці, намаганню стати досконалим у своїй професії Роман Круцик досяг поваги і визнання колег. 1985 року Роман Миколайович працював машиністом з випробувань тепловозів Івано-Франківського локомотиворемонтного заводу. Незважаючи на тиск з боку керівництва, Роман Миколайович разом з колегою по заводу Романом Левицьким створили осередок Руху (по всій Україні активізувалася робота зі створення осередків “Народного руху України за перебудову”). Слід наголосити на чи не найголовнішій рисі характеру Романа Круцика – вмінні згуртувати навколо себе патріотів, які в ім’я української національної ідеї готові самовіддано виконувати складну, інколи й непосильну роботу. Ось лише неповний перелік його участі у громадській діяльності. З 1988 року Роман Миколайович був членом Української гельсінської групи, його обирають головою Івано-Франківського обласного комітету захисту Української греко-католицької церкви, з 1991 року по 1999 рік — голова обласної партійної організації Конгресу українських націоналістів, член її центрального проводу, в 1990–1998 роках – голова Івано-Франківської обласної організації Товариства “Меморіал”. Горбачовська перебудова дала поштовх до викриття комуністичних злочинів. Можливо, саме це і спонукало Романа Миколайовича до дії – з його ініціативи іза його керівництва почалися перші в Україні розкопки місць репресивного знищення українців у “Дем’яновому Лазі”. Загалом Товариство “Меморіал” провело в Івано-Франківській області більше сотні розкопок місць захоронень жертв репресій, щодо 46-ти місць розкопок порушено кримінальні справи і проведено судово-медичну експертизу. Це була небезпечна на той час справа. Як розповідав Роман Круцик на місце розкопок у Дем’яновому Лазі прибули начальник обласного управління КДБ і перший секретар міськкому компартії та попередив: “Якщо не знайдете захоронених – посадимо”. Але це не зупинило розкопок. Знайшли захоронення! Було виявлено понад 500 останків людей зі слідами насильницької смерті. Це спричинило небувалий резонанс в області, згодом на перепоховання прийшли сотні тисяч людей. Завершився цей етап роботи товариства відкриттям у 1988 році першої черги меморіального комплексу, а роком раніше під керівництвом Романа Круцика вм. Івано-Франківську відкрито Державний музей визвольних змагань Прикарпатського краю...
Тривожні були кінець 1990-х і початок 2000-х років, ситуація була вкрай напружена як у центрі України, так і на Прикарпатті. Роман Круцик разом зі своїми друзями вперше в області у травні 1989 року на відкритті пам’ятника Тарасові Шевченку в селі Воскресенці Коломийського району підняли національний прапор. А вже 1990 року за рішенням сесії Івано-Франківської міської ради Романові Круцику було доручено підняти і встановити жовто-блакитний прапор над міською радою. Громадська діяльність Романа Круцика скерована на утвердження незалежності України, його принциповість і непоступливість у розкритті злочинів комуністичного режиму визнала громадськість області. Його обрано депутатом Івано-Франківської обласної та міської рад (1990–1994), головою комісії обласної ради з питань законності та правопорядку, начальником обласного відділення з поновлення прав реабілітованих. 1994 року Романові Круцику земляки вкотре виявили велику довіру – його обрано депутатом Верховної Ради України, він став членом Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією, з 1995 року – член Міжнародної парламентської групи з питань припинення військових дій у Чеченській республіці Ічкерія, член Української урядової делегації з доставки гуманітарної допомоги від України цивільному населенню Чечні, а у 1995 році депутатська група, до якої входив Роман Круцик, здійснює безпрецедентну операцію: вивозить із зони військових дій жінок і дітей родини Президента республіки Ічкерія Джохара Дудаєва. Подиву гідна діяльність Романа Миколайовича на терені повернення історичної правди про комуністичне нищення українського народу. “У цей час є багато скептиків, – говорив Роман Круцик, – які запитують: а кому це потрібно? Я думаю, що мертвим уже нічим не допоможемо, а живим це потрібно. Без повної правди про минуле, якою страшною вона не була б, і не мислиться процес оновлення та очищення, що так повільно відбувається в нашій країні...”. А життя тривало. Відбувається повільне становлення незалежної української держави. Роман Миколайович, закінчивши університет, стає юристом, і це допомагає йому в подальшому житті. 1999 року його обирають головою Київської міської організації Товариства “Меморіал”. Починається новий етап в житті Романа Круцика – повернення правди про Биківнянські поховання, що недалеко від Києва і, як з’ясувалося згодом, є одними з найбільших в Україні (понад 100 тис. чол.) місць захоронень жертв масового знищення українського народу. У 2000 році Роман Миколайович ініціював збір підписів від громадськості Києва і України загалом під зверненням до Папи Римського Іоанна Павла II відвідати Биківнянські поховання. Ми віддаємо належне Святійшому Отцю: він, змінивши протокол, 24 червня 2001 року таки відвідав Биківнянські могили. Цього ж року Роман Миколайович докладає зусиль щодо створення при Київській міській організації Товариства “Меморіал” першої в Україні музейної експозиції “Забуттю не підлягає”. Це відображення подій тоталітарного режиму в історії України з метою просвітницької роботи серед населення, особливо шкільної та студентської молоді, викладачів історії в школах і вищих навчальних закладах. Експозицію виставки відкрив прем’єрміністр Віктор Ющенко 30 листопада 2001 року. За роки свого існування музейна експозиція не мала і не має належної підтримки з боку держави. Так, останніми роками зовсім перестали виділяти кошти на оренду приміщення і оплату праці екскурсоводам Київської міської ради й Київської міської державної адміністрації. Упродовж кількох років колектив неодноразово зазнавав погроз, а експозицію та приміщення піддавали нищенню. І все ж експозиція існує, а виховна її роль нині надзвичайно важлива. Щорічно експозицію відвідували понад 15 тисяч студентів і старшокласників, бувало чимало відвідувачів з різних куточків світу. Наступного 2002 року з ініціативи і під керівництвом Романа Круцика створено ще одну музейну експозицію “Українські Соловки” з нагоди 65-ї річниці трагедії соловецьких розстрілів – 3 і 4 листопада 1937 року большевики розстріляли в урочищі Сандормох на околиці Медвежегорська на відзначення 20-х роковин “Великого Жовтня” цвіт української національної еліти. Злочини проти українського народу московська комуністична влада творила масштабно, вони були жахливими, передусім небачена у світі трагедія — Голодомор 1932–1933 рр. в Україні. Це був геноцид українського народу, спрямований насамперед проти українського селянства. У 2003 році в 70-ту річницю трагедії Голодомору Роман Миколайович
Роман Круцик ініціював виготовлення 750 комплектів українськомовного і 150 комплектів англійською мовою плакатного варіанта експозиції “Забуттю не підлягає. Хроніка комуністичної інквізиції”; плакати розповсюдили по всіх регіонах України, а англійською мовою – по державах світу. У квітні 2003 року експозицію було представлено у 24 містах США і у штабквартирі ООН в Нью-Йорку, а у вересні того ж року — в усіх великих містах Канади, пізніше – в Ізраїлі. Після презентації експозиції в клубі Кнессету Ізраїлю 54 великих плакатів-банерів, на яких було представлено сотні документів про організацію і наслідки штучного голоду, плани кремля для знищення українського етносу офіційно передали разом з книгою “Дем’янів Лаз. Хроніка злочину” та їхніми електронними варіантами Яд-Вашем в Єрусалимі. Київський “Меморіал” разом з Київським національним університетом ім. Т. Шевченка був ініціатором проведення Міжнародної конференції “Три голодомори в Україні у XX столітті. Погляд сьогодення”, проведеної в листопаді 2001 року. На основі невідомих раніше документів з колишніх таємних архівів простежено геноцид українського народу в 1932–1933 роках і оприлюднено у спільно підготовленій Романом Круциком і професором Володимиром Сергійчуком книзі “Український хліб на експорт: 1932–1933”. Цю книгу присвячено світлій пам’яті мільйонів невинно убієнних голодною смертю наших співгромадян. Неприбуткова організація, яку очолював Роман Круцик, без державної підтримки робила більше, аніж деякі державні утворення. У 2007—2008 рр. київський “Меморіал” і Ліга українців Канади створили англомовну експозицію з тоталітарного періоду історії України, яку сьогодні вивчають у більш як сотні навчальних закладів США й Канади. Спільно з фондом “Україна- 3000”, Службою Безпеки України та “Меморіалом” також створено музейну експозицію “Зламані долі”. У 2008 році київський “Меморіал” підготував до друку унікальну книгу “Кияни — свідки голодомору”, з окремим розділом “Зарубіжна преса 1932—1933 рр. про Голодомор” (аргентинська, американська, канадська, німецька, французька, англійська,
Біля пам’ятника Степанові Бандері в Старому Угринові, 2005 р.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
