Пошта “СП” · “Саме в тиші найгучніше лунають імена тих, хто загинув за Україну”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
“Місце тиші – голос пам’яті”
Слово Просвіти, №31–32 за 2025 рік
Володимир ЛИТВИНЕНКО, Олександра КАСЬЯНОВА, Центр комунікацій КНУ імені Тараса Шевченка Фото Тетяни ВАСИЛИК
Пошанувальний захід під такою назвою організували в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Подія відбулася в роковини теракту в Оленівці, що стався вночі 29 липня 2022 року проти українських військовополонених – захисників “Азовсталі” в Маріуполі. Тоді від вибухів на території колишньої Волноваської виправної колонії № 120, де утримували українських захисників, загинуло щонайменше 53 полонених, понад 130 було поранено. “Серед загиблих – студент філософського факультету КНУ імені Тараса Шевченка Ярослав Отрок. Цьогоріч в Україні вперше на офіційному рівні відзначили День пам’яті загиблих у полоні – і Університет приєднався до національного вшанування. У Місці тиші, – просторі, створеному на знак пам’яті про загиблих шевченківців, зібралися рідні, друзі, викладачі та студенти, щоб згадати тих, хто жив для України і загинув за її свободу. Святослав Горбенко, Андрій Задорожний, Олег Турянський, Ян Шевченко, Микита Перебийніс, Тарас Коваль, Дмитро Євдокимов, Ярослав Майборода, Денис Поліщук, Андрій Лісяк, Олександр Давидов, Кирило Кротов, Ярослав Отрок, Ігор Воєводін, Кирило Бурмагін, Ілля Міндарьов, Анастасія Мар’янчук, Ярослав Антоняк, Даниіл Довгопол, Вадим Пахомов – це представники різних факультетів та інститутів – історичного, філософського, хімічного, інформаційних технологій, психології, філології, права, міжнародних відносин та ВІКНУ, а також коледжу геологорозвідувальних технологій. Серед них – кіборги, воїни “Азову”, добровольці, медики, сапери, командири БПЛА, розвідники. Всі вони – молоді, красиві, сильні, ті, хто міг би жити, любити, розвивати науку чи мистецтво, творити країну майбутнього. Їх більше немає серед нас, але вони назавжди залишаються у спільній пам’яті Університету та України”, – сказав директор Центру комунікацій
КНУ Володимир Литвиненко, відкриваючи захід. “20. Саме стільки імен загиблих студентів і курсантів нашого університету відомо на сьогодні. Історії наших вихованців дають розуміння, як і коли почалася насправді війна. Святослав Горбенко, студент-японіст Навчально-наукового інституту філології, боєць Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”, Герой України героїчно загинув 3 жовтня 2014 року. Під час бою за Донецький аеропорт був смертельно поранений осколком танкового снаряду, коли рятував травмованого побратима. Тож не від лютого 2022 р., а від 2014 року йде відлік російсько-української війни. Життєпис кожного нашого студента ми закарбовуємо у Віртуальному меморіалі пам’яті полеглих шевченківців, а такі місця, як тут, візуалізують пам’ять про них. Це місце для пам’яті, для мовчазної присутності, для осмислення втрат, які ми переживаємо як спільнота і як нація. Це – точка єдності й правди, яка звучить голосом наших героїв”, – наголосив ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Бугров на вшануванні. До слова на пам’ятному заході були запрошені батьки Героїв. Пані Оксана, мама Ярослава Отрока, зазначила, що її син добровільно пішов на фронт, бо не міг лишатися осторонь. Він любив життя, свою країну, цінував освіту й пишався, що навчається саме в КНУ імені Тараса Шевченка. “Я відчуваю гордість за сміливість та героїзм Ярослава. Він вийшов з Азовсталі, виконуючи наказ і не знімаючи шеврона. Дякую Університетові, який береже пам’ять про мого Героя”, – зазначила Оксана Онопа. “Як і багато студентів, Ігор пішов за покликом серця. Не озираючись. Вважаю, що нема людини сміливішої, ніж та, яка готова ризикувати життям заради Батьківщини. І нема людини світлішої, ніж та, що йде за внутрішнім переконанням. Звертаюся до молоді – майбутнього України: пам’ятайте, якою ціною дається наша незалежність. Вірте в себе, бо від вас залежить багато. Ви здатні творити сьогодення й змінювати майбутнє. І хочеться вірити, що ці втрати – не даремні”, – наголосила пані Тетяна, мама Ігоря Воєводіна. Олександр, батько загиблого
Дениса Поліщука, сказав, що біль не минає, – з ним просто вчишся жити. Так само, як і з любов’ю, що не згасає. За його словами, Денис був різнобічною особистістю, але завжди йшов до своєї мети. Перед тим, як вирушити на фронт, сказав просто й рішуче: “Тату, йду, бо мушу”. Подякувавши Університету за створення Місця тиші, пан Олександр наголосив: це місце – не лише про пам’ять. Це – частина нашої спільної боротьби. “Просимо вас: нехай це місце не стане просто затишним куточком на великій території Університету. Нехай воно буде частиною осві-
Цю подію я зафіксував у своєму щоденнику, який, можливо, теж колись видам окремою книжкою. Відтоді батончики стали невід’ємною частиною нашої спільної історії. А волонтерська команда “батончикового батальйону”, який із кожним разом поповнювався небайдужими українками і українцями, – другою родиною,
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
