Шевченкіана · “1965 року могилу Тараса Шевченка було визнано пам’яткою історії, а з часом це визначення розширили”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
Шлях у сто років До 100)річчя з часу оголошення території могили Тараса Шев) ченка державним заповідником
Слово Просвіти, №31–32 за 2025 рік
ви, зокрема побудови нового пам’ятника і будинку музею. Подальшим кроком було створення 6 жовтня 1926 року Комітету Державного заповідника “Могила Т. Г. Шевченка” при НКО УСРР (у 1929 році його реорганізували ву Всеукраїнський комітет увічнення пам’яті Т. Шевченка), яке втілювало в життя поставленні завдання. Президія Укрнауки і Шевченківський комітет розробили і затвердили “Положення про Заповідник “Могила Т. Г. Шевченка біля Канева” (1927). Було здійснено аерофотозйомку та геодезичні роботи (1928); розроблено Генеральний план; проведено меліоративні роботи з укріплення гори, розчищено гай, посаджено дерева різних порід, заліснено яри і провалля; побудовано готель для туристів (1929), у двох кімнатах якого створено музейну експозицію. Проведено роботу з впорядкування поетової могли. Для канівських діточок поблизу Тарасової гори відкрито початкову школу. Одночасно постало питання спорудження на Шевченковій могилі нового пам’ятника, замість погруддя поета 1923 року (скульп. Калень Терещенко), що було встановлено за постановою Канівського районного з’їзду делегатів Комітету незаможних селян (КНС). Шанувальники пам’яті Шевченка висловлювали бажання бачити величний монумент на могилі. У червні 1939 року урочисто відкрили величний бронзовий пам’ятник на Шевченковій могилі (скульп. Матвій Манізер, арх. Євген Левінсон) та чудовий літературно-меморіальний музей (арх. Василь Кричевський і Петро Костирко). На Тарасову гору для потреб екскурсантів побудували дорогу (1939). У роки Другої світової війни великої шкоди завдали меморіалу нацистські загарбники, утворивши тут трудовий табір (вересень 1943 р. – січень 1944 р.), в якому утримували юнаків і дівчат з навколишніх канівських сіл, для того аби вони копали окопи і траншеї, пиляли ліс, тягали землю тощо. Експозиція музею і фонди було пограбовано та знищено: вивезено цінні предмети мистецтва (картини, килими, вази, вироби з порцеляни й скла тощо) та меблі, пошкоджено й спалено книги бібліотеки, розбито скульптуру, зокрема прострелено погруддя поета. 31 січня 1944 року Канів було звільнено від гітлерівців. Ще точилися бої, а в музеї вже розпочалися капітальні відбудовчі роботи. У повоєнні роки експозицію музею Тараса Шевченка відновили прекрасним зразками мистецтва, якими й сьогодні захоплюються екскурсанти. За рішенням Всесвітньої Ради Миру світова громадськість широко відзначила 100-річчя з дня смерті Тараса Шевченка та 150- річчя з дня його народження. У ті дні ніколи не бачив стародавній Канів такого величного пошанування митця. У 1961 році було побудовано естраду (вище могили Івана Ядловського, нині це територія Канівського природного заповідника), на якій злагоджено звучали улюблені народом пісні “Реве та стогне Дніпр широкий” і “Заповіт” у виконані зведеного хору чисельністю 2500 осіб (адже за 2500 карбованців асигнаціями Шевченка викупили з кріпацтва), у складі якого були три хорові колективи (вони виступали також і 1964 року) та зведений хор Черкаської області. Свято називалося “Народна пісня Кобзареві”. Дуби, своєрідні живі пам’ятники Кобзареві, посаджені поблизу Шевченкової могили у 1961 та 1964 роках (разом 250 дерев, більшість з яких загинула), нагадують нам і сьогодні про ті дні. 1965 року могилу Тараса Шевченка було визнано пам’яткою історії, а з часом це визначення розширили. Нині це пам’ятка історії та монументального мистецтва національного значення. З часом, замість дерев’яних сходів, побудували на Тарасову гору гранітний комплекс сходження (1977 р., арх. Анатолій Мошенський, інж. Олексій Добродєєв), річковий приплав “Тарасова гора” для суден класу “ріка-море” (1973 р.), ресторан “Тополя” (1982 р.). У 1988 році відновлений пам’ятник-хрест, що був на могилі Тараса Шевченка з 1884 по 1923 роки, велично постав біля входу до музею Кобзаря. А 3 серпня 1991 року відчинила свої двері для відвідувачів й відроджена “Тарасова світлиця”, розібрана у 1936 році у зв’язку із будівництвом музею. 1990 року за ініціативою Шевченківського національного заповідника було створено ландшафтний заказник загальнодержавного значення “Тарасів обрій” загальною площею – 405 га, що входить у його охоронні зони лівого берега Дніпра. 2019 року межі заказника розширено до 716 га. Політична нестабільність та економічні негаразди кінця 1980-х–початку 1990-х років не оминули і заповідник. Колективу, завдяки підтримці небайдужих представників громадськості та академіка Петра Тронька, довелося вести боротьбу проти намірів різних ділків в охоронних зонах заповідника здійснити промислову забудову на лівому березі Дніпра (1988–1991), а у подальшому проти будівництва заводу вторинного алюмінію (2000), зернокомплексу “Нібулон” (2010), нового генерального плану Канева та проєкту “Променад парк” (2017–2018), розбудови човнової станції (2018–2020) та інше. З 2004 до 2010 року на Тарасові горі було проведено масштабні ремонтно-реставраційні роботи. У вересні 2011 року на могилі Шевченка розмістили і урочисто відкрили епітафію з барельєфним зображенням пам’ятника-хреста 1884 року та строфою з Шевченкового циклу “В казематі”: “Свою Україну любіть…”. За часи незалежності заповідник значно структурно розширився. У 2008 році до його складу ввійшли колишні канівські музеї – історичний, народного декоративного мистецтва, Бібліотека-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
