Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Цікаво знати · “У самому тексті справжнього листа чітко відчуваються і легка іронія, і недвозначні погрози, однак вони вбрані в усталену тоді форму дипломатичних послань”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Картина на всі часи «Запорожці пишуть листа турецькому султану»: захопливе минуле й повчальне сьогодення

Слово Просвіти, №32 за 2018 рік

Олександр СЛІПЧЕНКО, Надзвичайний і Повноважний посол України 140 років тому, липневого дня 1878 року, компанія молодих художників, які проводили літо в абрамцевському маєтку мецената Сави Мамонтова, аж надто розгулялася. Хтось уголос прочитав збитошне послання запорожців турецькому султанові, що здавна ходило в численних версіях. Його сприйняли із захопленням, бо воно вповні відображало суспільні настрої після переможної війни з Османською імперією, яка щойно закінчилася. Присутній при тому 33-річний Ілля Рєпін, уродженець української Слобожанщини, повернувшись до себе в студію, відразу накидав вугіллям ескіз сцени козацької творчості. Вона йому явилася наче якась “симфонія людського реготу”, що втілювала ворохобний дух козацької вольниці. Але ці слова з’являться потім, а тоді художник, ніби розгубившись перед складністю задуму, надовго покинув роботу над картиною… Однак тема вже не полишала його. Два роки по тому маршрутом, складеним істориком Миколою Костомаровим, він вирушив у подорож Україною, вивчаючи історичний матеріал, роблячи десятки етюдів місцевих типажів. Первісний задум (“Ну й народ! Голова обертом іде від їхнього гамору й шарварку, веселий народ. Чортячий народ!”) дедалі глибшає, стає більш значущим: “Наше Запорожжя мене захоплює цією волею, цим піднесенням лицарського духу, ця жменька зухвальців… не тільки захищає всю Європу від східних хижаків, а погрожує навіть їхній сильній тоді цивілізації і від душі регоче над їхньою східною пихою”. Минають роки, але картина не виходить за рамки численних ескізів. У цієї позірної загальмованості творчого процесу була, можливо, ще одна причина, яку помічаєш, зіставляючи дати, а також події в житті художника. Саме в цей час старший товариш Рєпіна, також уродженець Слобожанщини, Іван Крамськой закінчив свій знаменитий “Регіт” — картину, де юрба римських легіонерів регоче над Христом, який зіщулився в очікуванні страти. За всієї несхожості сюжетів і персонажів не можна відскіпатися від думки, що Рєпіна могло стримувати відчуття якоїсь вторинності його роботи. По суті, і там, і в нього зовсім різні теми розкривалися схожим прийомом: зображенням чоловічої юрби, що регоче. Тому здається невипадковим, що перший ескіз “Запорожців” олією з’явився майже через 10 років, коли помер Крамськой… Цей ескіз Рєпін подарував зовсім іще молодому землякові Дмитру Яворницькому. Вони щойно познайомилися, і відтоді обдарований археолог і етнограф, що був під підозрою в “південнослов’янському сепаратизмі”, стає другом і порадником художника у питаннях козацьких старожитностей. Він не тільки відкриває йому свої колекції предметів запорозького побуту, надихає на тривалу подорож на Кубань, де живуть нащадки переселених Катериною II січовиків, а й нерідко підшукує для нього живу натуру, що втілюється пензлем художника в образи персонажів величезного полотна. Тому й помістив його Рєпін, ніби на знак визнання заслуг, у самісінький центр усієї композиції в образі писаря, без якого, слід думати, не було б і самого листа. Та чи існував він узагалі як правдивий історичний документ? Мабуть, справжню історичну вірогідність має лише адресат листа — султан Османської імперії Мехмед IV, і весь цей епізод з листуванням мав (або міг би мати) місце в 1675–1676 роках. Були й інші версії, а вже щодо тексту самого запорозького послання, то його варіацій узагалі не злічити, що відносить знаменитий лист скоріше до жанру народного міфу. Хоча текст первісного звернення султана до запорожців добре відомий і цілком достовірний. Можна сказати, що він сам і спровокував таку різку пародійну відповідь. Судіть самі: “Я, султан і владика Осяйної Порти, брат Сонця і Місяця, намісник Аллаха на Землі, володар царств — Македонського, Вавилонського, Єрусалимського, Великого й Малого Єгипту, цар над царями, володар над володарями, незрівнянний лицар, ніким не переможений воїн, володар дерева життя, невідступний хранитель гробу Ісуса Христа, попечитель самого Бога, надія й утішник мусульман, страшитель і великий захисник християн, велю вам, запорозькі козаки, здатися мені добровільно й без усякого опору і мене вашими нападами не змушувати бентежитися”. Дошкульно, звичайно, отримувати такі накази. Надто від того, з ким багато разів і не без успіху мірявся силами. Але надто суворим, тим більше загрозливим, це послання все ж не назвеш. За тієї войовничої доби лексика таких епістол не вирізнялася особливою вишуканістю. Той же султан, наприклад, прямо повідомляв імператорові Священної Римської (Германської) імперії Леопольду I Габсбургу, що стане його паном, а з імперією зробить “те, що йому заманеться” і залишить у ній пам’ять про свій “страхітливий меч”. Між іншим і тим, що “оголить груди його жінок для пащ собак та інших звірів”. Порівняно із цими погрозами вимоги, висунуті запорожцям, не можна визнати особливо жорсткими й кривдними. Скоріше, султан тут пропонує своє заступництво. Тим більше, що не забуває показати й свої чесноти як хранителя гробу Ісуса Христа й захисника християн, тобто гарантує їм свободу віросповідання. Але на Січі такі аванси нікого не могли обдурити. Відповідь можна було легко передбачити. І народна творчість надала їй відповідної форми. “Ти — шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш, і самого люципера секретар! Який ти в чорта лицар? Чорт викидає, а твоє військо пожирає. Не будеш ти годен синів християнських під собою мати; твого війська ми не боїмось, землею і водою будем битися з тобою. Вавілонський ти кухар, македонський колесник, єрусалимський броварник, олексан- Перед III Універсалом Із циклу “Про “старі” часи на Україні. Ілюстрована історія України не Грушевського і не Аркаса”. П. Коцький. 1917. За виданням: Ґедз (Київ). 1917. № 4. С. 4 У центрі (з пером) сидить — генеральний писар Генерального секретаріату Олександр Лотоцький, над ним “нависає” могутня постать голови Генерального секретаріату Володимира Винниченка, ліворуч — генеральний секретар військових справ Симон Петлюра, поруч з ним за столом — товариш генерального секретаря продовольчих справ Микола Стасюк, між ними — генеральний секретар праці Микола Порш, за ним — член УЦР Іван Луценко, а далі — товариш голови УЦР Микола Шраг. Стоять (зліва направо): член УЦР Микола Левитський, генеральний секретар продовольчих справ Микола Ковалевський, один із засновників та товариш голови УЦР Сергій Веселовський, член УЦР Микита Шаповал, голова УЦР Михайло Грушевський. Імена двох осіб, зображених за столом праворуч від О.Лотоцького, не встановлені.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин