Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Ексклюзив · “Везли в глуху мерзлоту людей – дорослих, зовсім літніх і щойно народжених, вирвавши з рідного коріння”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

«Жіноча справа» Марфа Костюк: “Я виконувала весь закон влади, то чому мені, бідній вдові, страждати в сибірських хрущобах із малюками-сиротами?”

Слово Просвіти, №32 за 2021 рік

Галина ДАЦЮК, журналістка Анатолій ЛУКАЩУК, історик Мартоха розчинила діжу, бо закінчився хліб. Тісто підіймало пухке тіло і пахло на весь ванькир. У її хаті стояла “гарнізонка”, наслана на село, як Божа кара. Нишпорили, випитували і готували, видно, страшну затію. Мартоха вірила, що її не зачеплять, бо сестра Улита давно живе окремо і мордується на “нелегалці” невідомо де. А яку кару можуть понести Іван із Галею, Улитині племінники, 12 і 17 років? Але хліба того дня вона не спекла. І вже не спече в своїй хаті ніколи. – Собірайся! – прикрикнув гарнізонець, який ще учора уплітав у цій хаті хліб і все, що було. На збори дали якусь годину, і Мартоха літала то до образів, то до діжі. Так нічого толком і не взяла із собою. Скільки потім не їхатиме в товарняку, перед очима буде маритися повна діжа з тістом, яке розлітатиметься через дерев’яні краї, а вона з усіх сил запихатиме його назад і не зможе звести докупи. Їх виселять як “сім’ю активної учасниці ОУН”: сестру Марфу (1909), племінників Івана (1929) та Галю (1935) – за два роки (!) до того, як спіймають і заарештують саму учасницю ОУН, Мартошину сестру Улиту. Справу на сім’ю Миронюк Улити заведуть 28 січня 1946 року за донесенням агентурного джерела “Орел”. “Доношу в Шумський райвідділ НКДБ про те, що жителька села Кордишів Миронюк-Бабій Улита є станичною ОУН села, проживає на нелегальному становищі”. У наступному донесенні “Орел” повідомляв, що “жителька Кордишева Костюк Мартоха є зв’язковою банди з керівником Поліщуком Петром”. Далі йде агентурна замітка про те, що “1945 року на квартирі Пархомюк Домки лікувався бандит із села Голибіси Волянюк, лікували його Липка Ольга і Миронюк Улита, яка проживає на нелегальному становищі. Крім того, Липка і Миронюк лікували в селі Голибіси “Чайку” – керівника СБ, який був поранений і лежав у хаті жителя села Голибіси Матвіюка Макара. Якщо йти із села Кордишів в село Голибіси, він проживає по правій стороні, третій будинок. Макар вдома, працює в своєму господарстві. Окрім того, я сама бачила і заявляла, що в селі Кордишів проживає пунктова зв’язкова Пилипчук Ярина, яка перед виборами заарештовувалась органами МВС або МДБ, точно не знаю, і була звільнена якимось слідчим, який перебував у період виборів 1947 року в гарнізоні села Кордишів. Я також знаю, що Ярина була звільнена за 2 або 3 літри самогону. І в той вечір, як була звільнена, слідчий і начальник гарнізону села гуляли у сестри Миронюк Улити по імені Мартоха. Це було в січні або на початку лютого 1947 року”. Підпис – Рижук Ганна. Марфу (Мартоху) ще не було звинувачено в жодному злочині, не було пред’явлено звинувачення і її сестрі, учасниці ОУН, але інформатори строчили донесення в РВ НКВС. І вже в цьому донесенні йдеться про те, що сестри Миронюк – Улита (учасниця ОУН) і Марфа мали спільні зустрічі. Навіть, якщо припустити, що їх не було, все одно ця інформація агента “Орел” згодом спрацює, щоб виселити жінку з двома дітьми в Сибір з тавром “ОУН”. 17 вересня 1947 року в РВ НКВС від штатного інформатора надійшло агентурне донесення. “Повідомляю, що в Костюк Галина – жителі села Кордишів. Начальник Шумського РВ УМДБ капітан Кириченко”. Сьогодні, через багато років, вражає, як щільно було обплутане село сексотством і агентурою. Інформатори, видаючи себе за учасників підпілля, знали найменший крок організації. Задовго до арештів кожна учасниця перебувала в полі зору органів ДБ. Запущена енкаведистська машина котком ці- Костюк Галина, племінниця "Сніжинки", в Осінніках, виселена у 12 років леспрямовано рухалася по селу, не минаючи жодної родини та імені. Ще не доведений був злочин Улити, а її сестру з двома дітьми НКВС вже активно готували до виселення. І не було сили, яка б зупинила цю страшну машину. 28 вересня 1947 р. оперуповноважений відділу 2-Н УМДБ по Тернопільській області лейтенант Абишев, розглянувши матеріали облікової справи за № 11916 на сім’ю активної учасниці ОУН-УПА Миронюк Улити, українки, знайшов, що будучи громадянкою СРСР, вона зрадила Радянській Батьківщині, добровільно вступила в члени ОУН, під псевдонімом “Сніжинка”, займає становище станичної ОУН, проживає на нелегальному становищі. До складу сім’ї входять: сестра Марфа Микитівна, племінник Костюк Іван, племінниця Костюк Галина, українці. Вказані члени сім’ї проживали спільно з Улитою до моменту відходу її в банду. На підставі вищевикладеного вважав би, сім’ю активної учасниці ОУН-УПА Миронюк-Бабій у відповідності з наказом МДБ СРСР № 00430 від 21 серпня 1947 року виселити у віддалені місця Радянського Союзу, майно конфіскувати”. Вони закінчували жнивувати, ще не знаючи про чекістський наказ. Тим часом, таємні документи НКВД вже стелили їм дорожню карту на вічне вигнання з села. “5 жовтня 1947 року співробітник УМДБ УРСР майор Демиденко, розглянувши облікову справу № 11916, знайшов, що вона оформлена у відповідності до вказівок МДБ СРСР і МДБ УРСР і підлягає спрямуванню на Особливу нараду МДБ СРСР”. “Особливо таємно. Довідка. 21 жовтня 1947 року сім’я учасника ОУН – бандитки, яка знаходиться на нелегальному становищі Миронюк-Бабій Улити, в складі сестри Костюк-Миронюк Марфи, племінника Костюк Івана, племінниці – Костюк Галини, – вислана на станцію Усяти Томської залізниці, ешелон № 20043, начальник конвою молодший лейтенант Куриленко, в/ч 7529”. У товарняках, як звичайний вантаж, везли в глуху мерзлоту людей – дорослих, зовсім літніх і щойно народжених, вирвавши з рідного коріння, написавши проти кожного імені крамольний рядок – “українці”, “ОУН”. Із Західної України під час спецоперації у жовтні 1947 року були вислані десятки тисяч людей. Особлива Нарада при Міністерстві Держбезпеки СРСР від 24 січня 1948, розглянувши облікову справу №11916 УМБД Тернопільської області Костюк-Миронюк М. М., постановила: Костюк М. М., Костюк І. М., Костюк Г. М., як членів сім’ї учасниці банди ОУН заслати в Кемеровську область терміном на десять років. Майно конфіскувати”. 4 березня 1948 року особливою нарадою при МДБ СРСР заслання сім’ї Костюк-Миронюк М. М. замінено “виселенням на спецпоселення”. Так Марфа (Мартоха) опинилася з двома дітьми в Осінніках Кемеровської області і одразу почала писати листи в найвищі інстанції, шукаючи справедливості. “Начальнику Управління МДБ Тернопільської області від громадянки Костюк Марфи, заява. У жовтні місяці 1947 року я була вислана з дітьми органами МДБ Шумського району Тернопільської області у віддалені області Росії. Вислана за сестру Улиту Микитівну, яка з 1933 р. зі мною не жила. Всі державні зобов’язання я виконувала на 100 Під конвоєм – до Сибіру Спецпереселенка Костюк Марфа (Мартоха), сестра учасниці ОУН Миронюк Улити процентів. Тому прошу начальника управління МДБ дозволити повернутися в село Кордишів. Прошу не відмовити, 20 березня 1948 року”. “Голові Президії Верховної Ради СРСР товаришу Швернику М.М. – від спецпереселенки Кемеровської області, Осінники, вул. Комсомольська, барак № 14, Костюк Марфи. “Багато було подано на Ваше ім’я прохань про помилування невинно вивезених нас в тайгу сибірську. І по даний час – від Вас жодної резолюції, тому прошу Вас, Великий Вождь наш, тов. Голова Президії Верховної Ради СРСР, протягніть Ви мені, бідній вдові, свою руку допомоги, благоволіть Ви зняти мене із спецобліку, щоб я із своїми дітьми неповнолітніми була вільною громадянкою, нарівні з іншими державними громадянками-жінками. До цього Костюк, 2 вересня 1950 року”. “Управління МБД по Тернопільській області, 25 листопада 1950 року, № 17007, цілком таємно, літера “А”, начальнику Осінніківського РВ МДБ Кемеровської області. “Вдруге просимо повідомити громадянці Костюк Марфі, вул. Комсомольська, барак № 14, що заява УМДБ Тернопільської області розглянута і залишена без задоволення. Дату об’яви просимо повідомити в відділ “А” УМДБ Тернопільської області”. 5 січня 1951 р. Костюк М. М. знову направила прохання на ім’я Голови Президії Верховної Ради СРСР Шверника Н. М. “У 1947 році 22 жовтня мене, бідну вдову, з двома малюками-дітьми, вивезли в Сибір. Всі ми невинні, потрапили в нещасливий момент, коли вивозили наших односельчан і по злості голови сільради тут же і мене, бідну вдову, вмазав. Немає на мені провини жодної. Чоловік мій помер в 1944 році. Поставку, належну державі, я виконала поверх 100 процентів. У бандитизмі з моєї сім’ї, ясно по їхніх роках, ніхто не брав участі, одним словом, я із своїми дітьми виконувала весь закон влади, а чому мені страждати, бідній, в Сибірських хрущобах із сиротами – це мені знати не під силу. А тому прошу Вас як державну владу, товаришу Голова Президії Верховної Ради РСР, зробіть Ви належне розпорядження, поверніть Ви мене

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин