Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Прогрес людської історії залежить від взаємодії · соціальних складових суспільства”. Філософська світлиця · с. 12сторінка оригіналу ↗

Університетська філософія в Україні (XVIII–ХІХ ст.)

Слово Просвіти, №32 за 2021 рік

Сергій ПРИСУХІН, доктор філософії, викладач Київської православної богословської академії У кінці XVIII – на початку ХІХ ст. Україна рухалась шляхом трансформації соціокультурного життя, подолання залишків феодального суспільства та формування капіталістичних відносин. Прогресував також розвиток філософської думки в Харківському, Київському, а з часом і в Одеському університетах. Прикладом слугує приїзд з Німеччини до України відомого філософа соціальних процесів є категорія “розвитку” (“закон розвитку”). Людина в своєму розвитку проходить три етапи – тваринний, природний і моральний. Перехід від одного етапу до іншого залежить від соціально-культурних передумов розвитку людського співтовариства, наприклад, відповідності нормам і вимогам природного права, що визначає зміст законів і процесу державотворення (які мають відповідати розумності і практичній доцільності). На його думку, все, що не є логічним і розумним у процесі державотворення, є непотрібним і має бути запереченим, знищеним (наприклад, деспотизм). Особливо цікавими були розмірковування Й. Шада про місце і роль нації в історії конкретного народу і держави. Нації розрізняються специфікою ситетській освіті набувають поширення і пропагуються ідеї природничо-наукового матеріалізму, представлені позицією філософів М. Любовського, П. Лодія, О. Козловського та ін. Візитівкою цього періоду української філософської думки також був філософський романтизм2, що знайшов своє віддзеркалення в діяльності Кирило-Мефодіївського братства3. Відомо, що фундаторами братства від початку були М. Костомаров, професор-ад’юнкт Київського університету, М. Гулак, кандидат права, що працював у Санкт-Петербурзькому університеті, В. Білозерський, учитель з Полтави, П. Куліш, учитель гімназії з Санкт-Петербурга, Т. Шевченко, художник Петербурзької Академії мистецтв, О. Навроцький, студент Київського університету, та його родич О. Маркович, М. Савич, поміщик з Полтавщини, Г. Андрузький, студент Київського університету, Д. Пильчиков, учитель з Полтави, І. Посяда, студент Київського університету. Філософсько-політичне обґрунтування програмних завдань братства було викладене в “Книзі буття українського народу” та “Статуті Слов’янського братства Кирила і Мефодія”, підготовлених головним чином М. Костомаровим, у “Записці” В. Білозерського, праці М. Савича “Про емансипацію жінок”, у конституційному проекті Г. Андрузького “Досягнення можливого ступеня рівності, свободи переважно в слов’янських землях” та ін. Більша частина “братчиків” обстоювали ліберальнопомірковані політичні позиції, які ґрунтувалися на визнанні непересічного значення християнської релігії та ідеалізму, їх спорідненості з основними догматами християнства та його морально-етичним вченням. Вони захищали прин­

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин