Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Знання щодо сутності людини і перспективи її подальшого існування може дати лише людське серце”. Філософська світлиця · с. 13сторінка оригіналу ↗

“Серце є вихідним пунктом усього доброго і злого в словах, думках і вчинках людини, є добрий і злий скарб людини… Серце є скрижаль, на якому викарбуваний природний і моральний закон”. “Нарешті серце є центром морального життя людини. В серці з’єднуються всі моральні стани людини”. “В серці людини знаходиться основа того, що її уявлення, почуття і вчинки набувають особливості, в якій виражається саме її душа, а не інша, і набувають такого особистого, приватно-визначеного спрямування, за силою котрого вони суть прояви не загальної духовної істоти, а окремої живої справді існуючої людини”. “Висловимо остаточно нашу думку про значення начал і загальних

Слово Просвіти, №32 за 2021 рік

правил розуму в царині моралі за допомогою євангельського образу, який за своєю точністю завжди буде викликати здивування у байдужого спостерігача: для живої – а не лише уявної – моральності потрібен світильник і єлей… У залежності від того, як у серці людини вичерпується єлей любові, світильник гасне: моральні начала і ідеї затьмарюються і, зрештою, зникають із свідомості. Це відношення між світильником і єлеєм – між головою і серцем є найзвичайнісіньким явищем у моральній історії людства”9. лише шанс повного пізнання. Іншими словами, існує змога отримати приблизну відповідь на запитання, якими є люди за своєю природою на даний момент часу, але один лише розум не може дати відповіді на питання, якою має бути окремо взята людина в майбутньому. Знання щодо сутності людини і перспективи її подальшого існування може дати лише людське серце. “Філософія серця”, вчення про людське серце, набуло в П. Юркевича містично-практичного змісту. Мислитель наголошував на тому, що людське серце є джерелом духовності, дій і вчинків особи. За допомогою серця перевіряють результати пізнання оточуючого світу на істинність та їх практичну доцільність. Від серця залежить здійснення свободи волевиявлення. Таким чином, вільне серце стає необхідною умовою правильного мислення та істинного пізнання навколишнього світу. П. Юркевич стверджував, що моральний поступ людства розпочинається в людському серці з виникнення почуття до кевича про християнську релігію та Бога. Він розумів Бога як конкретну реальність і пропонував християнам сприймати світ як своєрідну ієрархію, на чолі якої стоїть Бог. Повне і завершене знання про Бога неможливо. Людина лише може наблизитись до його адекватного пізнання за допомогою трьох пізнавальних зусиль: 1) сердечного почуття, 2) доброчинної філософії, 3) містичного споглядання (спіритичного світобачення), яке, на його погляд, є синтезом усіх шляхів пізнання сутності Бога і світу загалом. Для подолання суперечностей матеріального світу, протидії злу на рівні суспільства і особи Юркевич пропонує послуговуватися принципами і вимогами християнської моралі. Головною вимогою людського співжиття стає умиротворення як ненасильство щодо інших людей, тому і протидія злу відбувається парадоксально. Богослов запропонував протидіяти злу через відмову від активної “зовнішньої” боротьби – на його думку, супротив злу можливий тільки через умиротворення, на кшталт християнського миру із ближніми, але боротьба зі злом розпочинається не з насильства над іншими, а з морального самовдосконалення душі, з уміння прислухатися до власної совісті і діяти на користь добра. П. Юркевича уважають також фундатором Київської філософсько-правової школи. Державно-правові ідеї він виклав передусім у курсах лекцій з “Історії філософії права” (1872, 1873 рр.) та “Філософії права” (1872, 1873 рр.), в яких висвітлював проблематику філософського богословського розуміння держави і права, розвитку національного духу і моралі, соціальної структури суспільства в контексті прав людини, зачіпав питання юридичної освіти тощо. Цікаво знати, що П. Юркевич у другій половині свого життя був не тільки знаним філософом-богословом, але і видатним викладачем філософських дисциплін. Його лекції і публічні виступи користувались великою популярністю, про що свідчили захоплені відгуки історика В. Ключевського та філософа-метафізика В. Соловйова, які свого часу були студентами Юркевича і його симпатиками. Але згодом значна частина студентів університету зрадили світоглядній позиції викладача і стали на бік непримиримих критиків його метафізики. Водночас російська ліберальна преса розпочала травлю філософа, звинуватила його в метафізичній позиції, що нібито була світоглядно ворожою інтересам позитивістсько налаштованої студентської аудиторії і суперечила популярній на той час праці М. Чернишевського “Антропологічний принцип філософії”. Чернишевський не зупинив конфлікт, понад те, продовжив модерувати цькування П. Юркевича. Наукову дискусію замінили голослівною критикою, лайкою і брехнею, нападками на особистість. Ще згодом до конфлікту зі студентами додалась особиста трагедія: в 1873 році померла його дружина, а сам Юркевич важко захворів через самотність і незатребуваність. На 48 році життя філософ помер, був похований на цвинтарі Даниловського монастиря в Москві. Є всі підстави висновувати, що чи не найвідоміший український філософ-богослов П. Юркевич феноменально завершив період класичної вітчизняної філософії, створивши власну філософську концепцію людської душі, мікрокосмосу, пізнати сутність яких, на його думку, можна було

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин