Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Книжка в газеті Музи не мовчать · с. 10сторінка оригіналу ↗

Закінчення статті «Як говорить каміння Вірші Юлії ІВЧЕНКО», с. 8

Як говорить каміння Вірші Юлії ІВЧЕНКО

Слово Просвіти, №32 за 2022 рік

Закінчення. Початок на стор. 8—9 А за вікном вишнева крадеться весна і ліки пахнуть горіхами, я няньчу їх, сповиваю... Перекладаю з іноземних мов медичні анотації, щоб зрозуміти, які помічні пігулки для стареньких степів, а що врятує небесних героїв української нації? Треба ж себе чимсь зайняти, коли у тебе жоржиново2чорний бій, чи наступна ротація? Мені зі світлин посміхається донька і син, лебедиця2мама та легінь2тато… Так сумно стає, наче я сама випила всі ті ліки гіркі, полиново2палатні… Сиджу сама. Розкладаю у прозорі пакетики кольоровість антибіотиків седативну, а серця колін відчувають твого Білого кота, що слухняно вдивляється у військові новини. Тишу ранку лякає гул рашистського літака, якого я відганяю Великодньою свічкою! Чорні туфлі злякалися у кутку: непотрібні, запилені… Я тепер не вдягаю суконь! Я тепер не фарбую личка! Яка ж погана дружина… Не дістала ліхтарик на шолом і шолом не дістала… Взагалі, ці чорні ринки тактичних товарів, що торгують гуманітаркою – дістали! Дід мій колись казав, повернувшись із московитсьської катівні: – Кому – війна, кому – “мать родна”! Оце ось в руках сироп від кашлю, а пахне від нього, мов від трояндового вина, яке ми з тобою пили на вигадане навмисно юнацьке чи ще дитяче весілля… Ти правильно думаєш: – Всі ми жінки – конотопські відьми! Тільки кожна з нас зараз варить своє для перемоги магічне зілля! Була ж я тобі коханою Мавкою, а стану щебетом бойової пташки... От прийшли варвари в Україну… Треба ж таке? Помирилися Кайдаші… Обнялися Мотря з Мелашкою… Дядько Байда – Треба, маленька, по2перше, зібратися крилечками, аж так, щоб не билися в скронях метелики страху й не їхав дах, щоб напоготові: наплічник натівський, бо вже – ба2бах! Щоб не витягувать з тіл свого чорно2червлених страху мурах. У тебе за вухом, сестро, – червона черешня! У мене – прив’ялої рани мак, У тебе – гуркоче, у мене – палає віри оксамитовий птах! І скільки б ми не сиділи і не пили жасминовий2зоряний чай, усе, що раніше в науці парамедиків навчали – повний віддачай, Тільки, практика – з шипшини осколків ГАЛАКТИКА! І ти кажеш мені спокійно: – Видихни і рахуй до п’яти, потім уже твої дії знесуть лють холодів: Маркам, Максимам, Оксенам, Сергійкам і дядькові Байді... Він сьогодні помер… І, може, я винна? Заснула на мить і бачився син, як дорослий горіх, і донечка2мавка, що в мальви квітчала свій радісно2перлинковий сміх, але лікарі сказали, що дядько Байда – мертвий жилець… Білі його півонії торкають за палець і хай війні цій – бісовий грець! Тактичні речі, навчання при місяці сонному і біло2чужий, медицинський халат, а хочеться, хоч на одиничку. Може, тоді вижеве яблунево2татовий розкошів сад? Я забуваю римування Богів, чую повітряне тисняву тривоги, дітям дорослим – борги. отак і віддам. Виживу, чи помру але – ВИТЯГНУ! ВИТЯГНУ! ВИТЯГНУ! – Треба, маленька, по2перше зібраній крилечками, аж так, щоб не билися в скронях метелики страху й не їхав дах, щоб на напоготові: наплічник натівський, бо вже – ба2бах! Щоб не витягувать з тіл свого чорно2червлених страху мурах. У тебе за вухом – червона черешня! У мене – прив’ялої рани мак, у тебе – гримить, у мене палає віри оксамитовий птах! Як там сказав один чоловік? – Ми всі – на війні! Ми всі на війні. Раші узвари варим! Тільки не пити. Отруїшся... Бач, як їм смакує МАРІУПОЛЬСЬКИЙ сік? *** втеча – це благословення, бо ти, як ця руйнівна війна... що ти там знаєш про сивий Луганськ, про убивчий Донецьк? сторінки історії недописані, коли рідний брат брата вбивав… ой та, врешті, заляж під телек, бо який із тебе великий боєць? там – смійся… там – мовчи. там – згадуй куди від тебе пішла вона. що ти знаєш? промовчи їй… скажи їй у цій руйнівній війні, роз2ка2а2жи…? ти бачив, як ворожі сапери прочісують цвіту польового стебла? як спливають хвилини в операційній у хронічно2хворі ножі? як хірургиня, яка не впоралась із смертю – спиртом совість летально стреблює? як здригалась вона, коли писала? як ти вербицям віршів її перерубував ребра? ти знаєш, як русяві мавки бояться гуляти по тих плідних лісах? як піхота кожного дня вичерпує дощ із сердець спітнілих у зимі окопів? як там замовкають дерева, а потім гради їх перетворюють у сизий прах, як перепілки вилітають із нагрітих гнізд, а перепели їх святою водою кроплять? як там, взагалі? як там завжди? як там мама цілує дитині гарячий лобик? ти знаєш, як там невимовно2люто карається нашою вірою зрада? як там пошепки плаче Лада у жінок у військовій формі, що зразковіше неї. як солдат виживає від кулі, бо в нього на грудях книжка давньоісландських пісень – “Семундова Едда”? як там коріння із мого краю впивається в землю і стогне немислимо темно? як там дишуть ворожі схеми… а для тебе усе це – політичне варення!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин