Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Український шлях · “Як важливо, казали правнуки, що сліди героїчної загибелі їхнього прадіда не згубилися, і зв’язок поколінь триває”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

Таємний сад Миколи Процюка

Слово Просвіти, №32 за 2026 рік

Галина ДАЦЮК, журналістка Закінчення. Початок в ч.ч. 30–31 за 2026 р. Книжка як подорож до себе Тут закодована ще й внутрішня домінанта пана Миколи Процюка. У понятті “таємний сад” – його багаторічна праця над рукописом, пошуки, роздуми, хвилювання, сум, трагедія сина, що ріс без батька, і радість, що знайшов його. Тут бажання мати книжку і водночас гранична вимогливість до себе як до автора – чи правдиво і цікаво написав? Серед “таємного саду” – рішення запропонувати рукопис мені. Чому мені? Ми не були з паном Миколою друзями. Я була для нього ведучою прямоефірних передач на Радіо Культура, які він постійно слухав і часом озивався з коментарем. Він чув, що багато передач я присвячую історії національно-визвольних змагань. Знав, що родом я з Кордишева. Здається мені, що рухали його вчинком блискуча інтуїція і віра в те, що на журналістку із села, де героїчно загинув тато, можна покластися. Очевидно, з рукописом автор вже звертався до видавництв, письменників, зрештою, був співорганізатором Спілки офіцерів України, яка мала досвід видання книжок. Проте книжка не вийшла. Думаю, що відмови впиралися в аргументи “нема грошей” і “не на часі”. Тож готувати до друку рукопис, який автор назвав “Хроніка подвигу Василя Процюка-Кропиви”, довелося мені. Заголовок “Воскресіння через пів століття” дала на правах редакторки. Залишила в назві і “Хроніку…” як підзаголовок. У мить, коли 3 квітня 2024 р. прилетіло болюче повідомлення про відхід пана Миколи до Бога, найперше подумала про книжку. На прощанні в Патріаршому соборі на Лівобережжі пообіцяла, що книжка буде, навіть якщо видам її у кількох екземплярах для архіву. Тоді ж познайомилася з дивовижною родиною пана Миколи, яка одразу запевнила, що підтримають власним коштом друк. А в червні 2024-го ми з донькою пані Миколи Іриною Процюк і онукою Іванною Божок поїхали на Волинь. І почалася новітня історія шляху книжки до читачів. Мені здається, що навігацію проклав ще за життя сам автор. І тут ще одна його утаємничена мета. Думається, що в глибині серця пан Микола дуже хотів, аби родина – діти та онуки – відчули значимість його синівської праці, його старань у пошуках правди про батька. Напевно ж йому важливо було вкласти у пам’ять роду про рід цей подвиг, це лицарство, цю самопосвяту Василя Процюка, віддані боротьбі за самостійну Україну. Миколі Васильовичу важливо було, щоб і суспільство зрозуміло вагу жертовного молодого життя батька, який загинув заради свободи рідного краю. Переживши власну трансформацію ідентичності, ставши тим, ким мав стати – “українцем, сином великого народу”, пан Микола вливав правду і силу у родовий код для своїх нащадків. От про що йдеться на сторінках “Воскресіння…” і між рядками тексту. Може, тому було мені так емоційно важко готувати книжку до друку. Бо йшлося не лише про технічну підготовку, тут важило потрапляння у сенси і сліди, у суголосся думки, підтекстів і задуму автора. Що ми віддаємо у друк? Хроніку одного подвигу? Так! Але цю книжку тримають не лише події і факти. Вона освячена щирими синівськими почуттями. Розмовами з батьком, які могли б бути. Освідчення батькові і вдячність за життя. Намаганнями довести Татові і пояснити своє життя, що відбулося не даремно, бо ж “я став тим, ким мав стати, Тату”. І мені довелося пережити ці емоції разом з автором, маю таку особливість. І в цьому найглибший сенс книжки. Бо ця книжка – Дорога до себе. Вона загалом – дорога. Вона рухає нас, звертає до минулого, повертає до місць пам’яті і дає наснагу на майбутнє. Родина, яка видала книжку, а тепер частинкою зібралася на презентацію, теж пройшла за ці дні шлях до себе. І вже навічно закарбувала в пам’яті передання Тата і Дідуся. Бо, так, це передання таємного саду. Де тепер родитиме особлива любов. Як сота меду і сльози До слова, усі наші презентації освячувалися щирими почуттями, і це надавало подіям життя. Хвилюючою видалася презентація книжки в Кордишеві 1 серпня, удень Маковія. Зранку з родиною Миколи Процюка – донькою Іриною та онуками Іванною і Павлом – ми освятили мед у нашому храмі Покрови Богородиці, який віднедавна належить до Православної Церкви України. Я пам’ятаю її з дитинства, коли приходила разом з бабусею Наталкою на таємничі Богослужіння, що пахли ладаном і воском, а святі з розписів дивилися на мене надто пильно, від чого хотілося відвести погляд. У вікна з кольоровим склом заглядало сонце, а купол був такий високий, що здавалося впирався у небо. Вже 15 років наш храм для мене асоціюється з повстанською криївкою. Саме тут, як з’ясувалося через багато років, було укриття і штаб повстанського підпілля. У 2011 році на криївку натрапили, коли обстежували покрівлю храму. Спочатку знайшли одне відділення, а згодом – ще одне. Є припущення, що тут у 1943–1945 рр. перебували повстанці і не просто переховувалися, а боролися. Маленький щільно замаскований отвір беріг таємницю майже 60 років. А між тим тут виявили справжній скарб, який назвали “Бандерівською скринею”. Книжки, листівки, документи, накази, записки, вирізки з газет, пляшечки з-під ліків, ліхтарик, залишки шинелі, одягу. Ці безцінні експонати нині зберігаються в Шумському краєзнавчому музеї, і ми їх напередодні подивилися. Нині ж після служби Божої ми піднялися високо по сходах храму і побачили криївку – не звичайну, земляну, а “небесну”, чи не єдину таку у світі. Заглянули в цей надзвичайно незручний, напевно ж гарячий вдень і холодний вночі небезпечний притулок. Який слугував водночас добрим спостережним пунктом, звідки відкривався простір аж до сусідніх сіл. Я впевнена, що про криївку знав командир Кропива. І може, 1944 року, пробираючись з побратимами з Антонівецьких лісів на захід, начальник штабу УПА-Південь Василь Процюк мав на меті вийти у Кордишеві на зв’язок. А може, й знайти тимчасовий притулок у криївці під куполом храму. Під омофором Покрови Богородиці. Правда воскресає повільно. Але відкривається всім, хто її шукає. Винагородою за пошуки постає справедливість. …На зустріч з правдою громада Кордишева пішла одразу після Божественної літургії. Зібралися у прекрасному приміщенні школи, яке запропонувала директорка школи Інна Михайлівна Кулієва, дякуємо їй безмежно. У нашому селі на Тернопіллі 13 травня 1944 року героїчно загинув у боротьбі за волю України Василь Процюк-Кропива. Ви розумієте, як хвилююче тут, на волинській землі, було презентувати книжку Миколи Процюка “Воскресіння через пів століття”. У селі, де автор книжки бував не раз, і яке стало для нього рідним. Піс- Раритетні експонати з “Бандерівської скрині”, віднайденої в селі Кордишів у криївці під куполом храму Покрови Богородиці ля презентації Кордишів став рідним і для доньки та онуків пана Миколи. То була золота година щирої розмови, омита сльозою. Цілющий букетик Маковія, освячений в Храмі. Молитва і Славень. То був день, вибраний Богом у пам’ять наших Героїв. Які покликали послухати історію батька і сина, що нікого не залишила байдужим. Мої земляки знали передання про цю подію як історію про УПА. А сьогодні, через багато літ, вона постала для людей не лише пам’яттю, а й життям. З величезною увагою в тиші слухали мої краяни розповідь родини Процюків про те, як багато для них важить Україна, як вони намагаються розповідати правду про нинішню російсько-українську війну своєму оточенню за кордоном. Як важливо, що тут пам’ятають і шанують подвиг командира Кропиви. Як важливо, казали правнуки, що сліди героїчної загибелі їхнього прадіда не згубилися, і зв’язок поколінь триває. Книжка стала своєрідною зв’язковою. Пані Віра Романова пригадала, що бачила одного разу пана Миколу Процюка, і то була незабутня зустріч. Син самого Кропиви! Були тут і ті, хто брав участь в урочистому перепохованні Василя Процюка-Кропиви з побратимом 1994 року у Шумську. Серед учасників презентації були літні люди і школярі. Особлива вдячність моїм землякам, які миттєво розкупили всі привезені на презентацію книжки. Тепер вони, як реліквії зберігаються у багатьох кордишівських родинах. Вдячність голові Кордишівської громади Валентині Бабій за допомогу в усьому. “Там лежать наші хлопці…” Після презентації ми піднялися на пагорб героїчної загибелі Василя Процюка, де він був підпільно похований 1944 р. Могилу якого доглядали навіть у небезпечні часи, коли герої УПА були затавровані радянською системою і визнані небезпечними злочинцями. Після того, як Микола Процюк знайшов поховання свого батька Василя Процюка та ідентифікував, командир Кропива був перепохований з почестями у Шумську 1994 р. У Кордишеві на пагорбі встановлено пам’ятну таблицю, хрест. Місце доглянуте, обсаджене чорнобривцями, тут є лавки і столик. Часом хрест обв’язують вишитим рушником. Звідси село, довколишні ліси, луг, поля видно, скільки око сягне. Звідси видно – колись це проглядалося значно чіткіше – наше колишнє обійстя, куди мене, щойно народжену, принесли з сільського медпункту. Я підростала попід цією білою крейдяною горою і часто чула в дитинстві від тата: “Там поховані наші хлопці…”. Ця фраза була для мне великою таємницею. Може, як для Миколи Васильовича – “таємним садом”. Дорослішання формувалося між двох світів – видимим і недомовленим. Про це я написала в книжці “Жіноча справа” (Г. Дацюк, А. Лукащук, ВД “Букрек”, 2021). “Видимою була краса на берегах Вілії, старі вільхи, пахуча лепеха, сині півники і голубі незабудки в лузі. Смачними і холодними були джерела, вічними ліси, ста- Сьогодні ми завершуємо публікацію матеріалів, присвячених тур-презентаціям книжки Миколи Процюка “Воскресіння через пів століття” (редакторка-упорядниця Г. Дацюк), ВД “Букрек”, 2025. 240 с. Я назвала її “Таємний сад Миколи Процюка”, зафіксувавши тут не лише історію подвигу лицаря УПА Василя Процюка-Кропиви. Родина Миколи Процюка з учасниками презентації книжки в Музеї національно-визвольної боротьби Тернопільщини, Тернопіль, 3 серпня 2026 р. Кордишівська громада щиро зустрічає дорогих гостей — нащадків начальника штабу УПА- Південь Василя Процюка, який героїчно загинув у селі 13 травня 1944 р.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин