Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Шевченкіана · “Поет чуття, поет серця! Благородне серце великого українського народу!” · с. 12сторінка оригіналу ↗

Михайло Грушевський: “Як Шевченко клав свої святі заповіти”

Слово Просвіти, №32 за 2026 рік

Переконаний, що до 35)ї річниці Незалежності України важливо нага) дати неминущу цінність основоположних Шевченкових одкровень в ос) мисленні та викладі великого українця Михайла Грушевського1 – у верес) ні 2026)го відзначаємо 160 років із часу його народження. Отже, пред) ставляю живі тексти самого Михайла Сергійовича з його характерними виразами й словечками, висновками та відчуттями, а саме: кілька глибо) кодумно)гарячих витягів із творів Грушевського початку минулого століт) тя в їхній хронології. Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, доктор історичних наук, лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка 1902 р. Виступ на Шевченковому святі у Кра% кові: “Життя Шевченкове – се книга науки для нас, так само, як і книга його пісень. Образ пророка, замученого за Україну, встає перед нами не в віками віддаленім від нас окруженні, а в обставинах майже су% часних, не пережитих і досі, серед котрих іде і далі та ж боротьба за права горожан% ські і національні, що розбила життя нашо% го найбільшого поета і многих, многих ін% ших. Книга науки...” Точно і вражаюче: книга поезії як кни% га науки… Там само: “Історія великих душ дуже часто пере% мінюється в історію великих страждань, але й у всесвітній галереї мучеників люд% ськості нелегко знайти пару тяжкій долі нашого Кобзаря, такий одноцільний, від по% чатку до кінця в однім тоні переведений об% раз страждань, який дає його життя”. 1907 р. Стаття “Шевченків день”: “Поет чуття, поет серця! Благородне серце великого українського народу! Воно відчувало те, що так неясно ще представ% лялося мислі – і вміло вилити в пісні сі свої почуття і предчуття, вказуючи дорогу її. В годину чорної неволі воно оплакало кривавими слізьми долю закріпощеного, по! неволеного українського народу, й цілий вік людський минув, поки ті почуття стали почуттями громадянства, його свідоміс! тю, й ся свідомість розбила кайдани крі! пацтва. В добу одушевлення для зверхньої, декораційної історії України воно розмета! ло сі марні декорації, поскидало в болото ріжних ясновельможних і на те місце виве! ло й невмирущою славою окрило іншого, бе! зіменного масового героя – свободолюбний український народ давніх віків. І знов мину! ли десятиліття перше, ніж переворот в поглядах на минувшину України ввійшов у свідомість нашу, скристалізувався в погля! дах історичної мислі”. І знов минуло більш як століття, й іс% торичні мислі, сформульовані Михайлом Грушевським, терпляче чекають на повне втілення. 1909 р. Стаття “В сорок восьмі роковини Шевченка”: “І цілі десятиліття під’яремного жит% тя, тяжкого поневолення українства пос% тать геніального кріпака зіставалася сливе одиноким благовістям відродження. Як символ сього відродження вона зістанеться на віки дорогоцінним скарбом всенародним, спільним верхам і низам нашого суспільс% тва, спільним всім напрямам його, всім час% тям нашої вітчини, розділеної, прип’ятої до різних державних організмів, але нерозділь% ної і нерозривної. Ні одне ім’я в нашій довго% віковій, повній багатого змісту традиції не панує так абсолютно, так нероздільно і повно над нашими симпатіями, не тішить% ся такою безмежною любов’ю, свобідною від усяких застережень і обмежень, як се благородне ім’я великого співця великого го% ря українського люду і його великих надій. Ні одне ім’я не в’яже нас в одну національну цілість, як воно”. Сто років після народження Тараса Шевченка жодне ім’я не стояло вище йо% го імені для кожного українця, для всієї нації. Понад двісті років по тому – так само! 1911 р. Стаття “Два ювілеї”: “В момент смерті Шевченка розуміння Т. Шевченко. Автопортрет. 1858 р. значіння великого українського поета і вза% галі ваги української національної творчос% ті було приступне тільки гурткам інтелі% гентів… Тепер культ Шевченка і в його особі – культ національного слова незмірно поши! рився, обхопив величезні маси півінтеліген! ції, іде сильно і незмірно в глибину народних мас… Цифри розпродажі Шевченкового “Кобзаря” в останнім десятилітті не ли! шають в тім ніякого сумніву. І сей резуль! тат був осягнений при обставинах дійсно неможливих, при заборонах і репресіях, які не мають собі нічого рівного”. Хто ж міг подумати, що у ХХІ столітті в умовах незалежної України тиражі Шев% ченкових видань не відповідатимуть уповні його всенародній славі й націо% нальним інтересам держави. 1912 р. Стаття “Шевченко і українська ми% нувшина”: “Шевченко відкрив новий світ україн% ській поезії і українському громадянству, його мислі і почуттю. Навіть трудно тепер собі уявити, які широкі округи відкривав він йому, скільки нового давав. Одною з таких нових областей, котру, можна сказати, вперше відкривала його творчість, було по% етичне оброблення української минувшини, головно козацької доби… В старій минувшині України він навчав! ся цінити не бучну славу, не гук побід і огні пожарів, а змагання до правди, свободи, за! гального добра. І він, не боячися докору і глуму, протягав руку тим давнім борцям, хоч би світ славив їх розбишаками, злодія! ми, “п’ятном в нашій історії” – коли чув в них сі змагання до правди і добра…”. Грушевський і сьогодні нагадує нам, услід за Кобзарем, кому в історичній ми% нувшині простягати руку, а від кого від% вертатися… 1914 р. Стаття “Шевченкове століття”: “Ніякими заходами не можна знищити Шевченкових слів, що бринять в народній душі… Українство іде твердою, тяжкою, але певною і простою дорогою до зросту, до сили, до загального признання. Кожда пе% решкода, котру воно мусить поборювати на своїм шляху, розвиває в нім тільки енер% гію і витривалість. Заборони, котрими об! ставлено Шевченкове століття, будуть блискучим доказом того. І кращого ефекту, кращої пам’ятки для українства Росії кінець кінцем не міг би ли! шити по собі столітній ювілей нашого Ве! ликого Поета, як сей загальний рух, викли! каний заборонами його святкування”. Друге Шевченкове століття, принай% мні, закінчилося без заборон. Але не мали ми можливості відсвяткувати 200-річчя поета в мирній обстановці в повну силу. Ніхто й не думав, що дорога українства до загального признання буде такою тяжкою й на початку ХХІ століття… Не сподівалися на повномасштабне збройне вторгнення Росії в Україну. Не вчитувалися в огненну по%шевченківськи пророчу статтю Михайла Грушевського про більшовицький похід проти Україн% ської Народної Республіки на початку 1918 року… 4 лютого 1918 р. Стаття “Очищення вогнем”: “З повною очевидністю виступає мотив боротьби національної, в самій грубій і не! прикрашеній формі, принаймні в поглядах і висловах рядової маси. Для неї завдання сьо! го походу – “бити хохлів”, що по 250!літнім поневоленні наважились піднести голови й скинути з себе московську кормигу. Інтелі! гентніші проводирі большевиків не виявля! ють так щиро дійсних національних моти! вів, але з їх тактики виступає так само се завдання: повернути назад у московську службу збунтованих українських підданих, а для того знищити культурні центри Ук! раїни, інтелігентні сили українські… Се продовження під брехливими демаго! гічними большевицькими гаслами того са! мого завдання на винищення українства… Тепер ми самим очевидним способом маємо боротьбу самих народів – великоруського й українського. Один наступає, другий боро! ниться”. Такий точний лапідарний аналіз істо% ричної ситуації ще більше застосовний до нинішньої російсько%української війни, що виявляє ментальну несумісність двох народів у контексті незмінної у віках ім% перської політики Росії. Кажучи словами Михайла Грушев% ського, російські вороги українства вже тоді давали “генеральну битву нашому національному життю”. 4 лютого 1918 р. Стаття “Очищення вогнем”: “Українство кінець!кінцем її виграє, семи знаємо. Але утрати її будуть великі, семи бачимо. І розстрілюються в ній не тіль! ки люди, а й ідеї. Руйнуються не тільки міс! та, а й традиції. Багато згоріло вже в сім великім огні, і ще згорить. Люди вийдуть з нього нові й новими очима глянуть на світ”. Враження таке, що це написано бук% вально в наш час… Отже, пророцтво? Не без того. Утім, є й простіше пояснення: учений оціночно точно зафіксував абрис агресивної війни Росії проти України, яку ми тоді не виграли, але врешті%решт обов’язково виграємо… 1919 р. Стаття “Шевченкові роковини”: “Довгі часи Шевченко був символом ук% раїнства – не тільки культурним, націо% нальним, але також і соціальним, і полі% тичним. За неможливістю казати від сво% го імені ясно і виразно те, що хотілось ска% зати, приходилось покликатись на сього класичного свідка як виразника мрій і ба% жань народних, розшифровувать його пое% тичні образи, підчеркувать його натяки, неясні й невиразні”. М. Грушевський Невже в роки незалежності Шевчен% кові пророцтва й уроки були призабуті чи не до кінця розшифровані? Принаймні, на початку третього Шевченкового сто% ліття мусимо визнати, що історія Тарасо% вих зустрічей із імперською Москвою – реальних і віртуальних – нас майже нічо% го не навчила. Бо ж інакше в українських відносинах із нею у післярадянський пе% ріод було б набагато більше Шевченкової духовної сили та історичної прозорливос% ті, здорового глузду й безкомпромісної ві% ри, державницької мудрості й політичної рішучості. Насамкінець послухаймо, як пророче% заклично звучать і через більш як сто років слова Грушевського з уже цитованої статті “В сорок восьмі роковини Шевченка”: “Енергічною роботою… повинні наші краї об’явити свою вдячність безсмертному будителю українського життя, свій піє% тизм для його віщої творчості, свою вір% ність його святим заповітам. І заразом по% казати, що діло, зроблене ним, дало свій плід. Що Україна, збуджена дзвоном його струн, – живе. Що розділені часті україн% ської землі вже зібралися в собор велик. Що вони стають вже одноцільним національ% ним тілом, оживленим одним серцем, одною мислю, одною кров’ю і одним мозком. І роз% вивається вже в тім відродженім і об’єдна% нім організмі та сила могутня, яка в хвилях високого піднесення народної енергії вміла дивувати світ. Як каже стара пісня: Тим то стала страшенна козацькая сила, Що у нас, панове молодці, Була воля і дума єдина... Покажім, що вертається до нас та давня сила. Об’явім її світу!” Оголошуємо! Післяслово І хай збудуться пророчі слова велико% го українця Михайла Грушевського: “...Україна перейде через усі потрясін% ня, її економічне й соціальне життя увійде в свої береги, здобутки… будуть закріплені, інтереси трудящих українських верств бу% дуть забезпечені, культурні й національні умови українського життя утверджені, національні інтереси інших національнос% тей України також”. Ми знаємо й відчуваємо, що Тарас Шевченко і Михайло Грушевський з наді% єю дивляться на всіх українців… І на кож% ного з нас… ________________ 1 Докладно див.: Мельниченко В. Ми% хайло Грушевський: “Шевченко – святий національний прапор” : 100 історій і роз% повідей про двох українських геніїв. К., 2017. 440 с.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин