Письменники і час · “Література – це не просто мова, це також воля до інакомовлення, спонука до метафоризації”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
Під знаком невтомності
Слово Просвіти, №32 за 2026 рік
(Роговий Ю. Ф. Пугачівський каганець: тривірші!хоку. — Полтава: Дивосвіт, 2025. 112 с.).
релевантне не означенню “гір% ший” / “кращий” – інший). Інтеграцію нестандартної форми східного мистецтва в за% хідноевропейський літературний канон зумовив перехід від майже трьохсотлітньої ізоляції країни Східного Сонця до епохи Мейдзі (1868–1912). До періоду розгор% тання активної розмови двох да% леко не суголосних у культурних вподобаннях світів. До періоду, коли Японія без упередження сприйняла інакшість европей% ську, уможлививши творче запо% зичення. Натомість европейська традиція засвідчила про хайку не як про примітивний різновид образотворчого мистецтва – ціл% ковито літературний факт. Як узагальнення вищесказа% ного, відбулося своєрідне есте% тичне та ідейне порозуміння між двома традиціями – західною (позначеною теплотою і включе% ністю емоційною) та східною (замкнутою в колі короткочас% них вражень під намаганням “схопити мить”, звідси “миттє% вість” хоку). Закономірно, що Петро Сорока (1956–2018) свого часу назвав Юрія Рогового “лов% цем думки”. У фокусі уваги тривіршів%хо% ку Юрія Рогового опиняється як лаконічність форми, так і зміс%
това наповненість трирядкової структури та невичерпність пей% зажної сугестії під знаком спро% би окреслити дійсність філософ% ським пунктиром. Необмеже% ність тематичної складової зу% мовлена внутрішньою відкритіс% тю автора до всього, що потрап% ляє в епіцентр його спостере% ження, а дотримання метричної чіткості в межах сімнадцяти складів позначена мовною неза% купореністю в передачі пережи% вань. Адаптуючи східну практи% ку до українського ґрунту, Юрій Роговий збагачує національну традицію поезотворчості своє% рідною реінкарнацією чужозем% ної форми, можливості якої сприяють органічному побуту% ванню його таланту та хисту до натурфілософських вподобань. Серед тривіршів%хоку збірки віднаходимо розмаїті думки, за% фіксовані автором у момент їхніх зроджень. Здебільшого це близь% кі світовідчуттю автора ідейні до% мінанти на означення часової проминальності, що пульсує крізь видання шляхом варіатив% ності образу, що становить ядро хоку (“Наче час біжить... // От до чого – не знаю. // Видно ж до мо% ря.”; “Минуле втіка. // Біжить – не догнать ніяк... // мислями хі% ба.”; “Час то летить, то... // мов
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
