Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
16 Наші обереги · “Музей – це насамперед люди: майстри, які працюють із глиною; науковці, які її досліджують; відвідувачі, які приїжджають в Опішне”. · с. 16сторінка оригіналу ↗

Сорок років історії

Слово Просвіти, №32 за 2026 рік

Світлана ПРУГЛО, завідувачка інформаційної служби Національного музею гончарства Фото Юрка Пошивайла задовго до того, як на державному рівні було ухвалено відповідне рішення. “Важливими натхненниками для мене стали мої рідні – бабуся Явдоха та дідусь Гаврило Пошивайло. Ще на початку 1970-х років вони створили у власній хаті домашній публічний музей, ставши одними з перших в Україні, хто відкрив приватну оселю для збереження й популяризації народного мистецтва. Тут зібралися старовинні та сучасні глиняні вироби, вишивки, народні картини, ікони, різьблені дерев’яні речі – усе те, що створювали місцеві майстри й що зберігало живий дух Опішного”, – ділиться спогадами Олесь Пошивайло. Але між мрією та її здійсненням лежав непростий шлях… 12 серпня 1986 року, на виконання відповідного доручення Ради Міністрів УРСР Полтавський облвиконком прийняв рішення про створення Музею гончарства в смт. Опішні. Спочатку музей не мав величезного простору. Не було навіть власної території в сучасному розумінні, лише дві кімнатки при заводі “Художній керамік”. Ті, хто творив музей, вирушали в експедиції по селах, розшукуючи й рятуючи речі, які могли назавжди зникнути. Зустрічалися з гончарями, збирали документи, формували книгозбірню й архів, вибудовували колекцію буквально по крупинках, записували людські історії – усе те, з чого поступово скла- Уявіть музей, який починався з двох кімнат: без просторих виставкових залів, без дев’яти відокремлених структурних підрозділів, без 20 гектарів землі, без парку велетенських глиняних скульптур, власного видавництва й книгозбірні, наукових інституцій, експедицій і резиденцій. Без масштабу, який сьогодні змушує говорити про нього як про один із найпомітніших культурних центрів України. У нього не було готової моделі розвитку. Було Опішне – містечко, яке століттями жило гончарством. І була людина, яка вірила, що музей в Опішному може стати значно більшим, ніж просто сховищем гончарної спадщини, – Олесь Пошивайло, очільник і генеральний директор. Нині Національному музею-заповіднику українського гончарства в Опішному 40 років історії! Мрія пережила кілька поколінь. Ідея створити в Опішному музей гончарства з’явилася ТИЖНЕВИК ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА» імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА Засновник: Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка Реєстраційне свідоцтво КВ № 4066 від 02.03.2000 р. далася жива історія українського гончарства. 1991 року, вже в незалежній Україні, музей отримав можливість розвиватися більш самостійно. Новим місцем дислокації став занедбаний гуртожиток. Його викупили, відремонтували власними силами й почали освоювати територію… Сьогодні музей можна вимірювати гектарами, кількістю експонатів, відвідувачів і виставок. Але є речі, які не вимірюються статистикою. Наприклад, те, наскільки сильно музей вплинув на саме розуміння українського гончарства. Бо ще кілька десятиліть тому традиційне гончарство часто сприймали передусім як народний промисел, як щось архаїчне, що поступово відходить у минуле разом із поколіннями майстрів. У музеї ж почали розглядати гончарство не як “залишок минулого”, а як явище культури, яке потрібно

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин