Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Слава героям! · “Народ, який хоче порвати кайдани і “вражою злою кров’ю волю окропити”, проливає і потоки власної крові.”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

З усмішкою в нове життя – аж до палаючого кремля

Слово Просвіти, №32–33 за 2023 рік

Дмитро НИКИФОРЯК, голова РО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, м. Вашківці, Рівненська обл. На початку 2023 року КНП “Вашківецька лікарня реабілітації та паліативної допомоги з поліклінічним відділенням” Вашківецької міської ради почала приймати на лікування та реабілітацію поранених військовослужбовців з усієї України. Тут лікуються воїни, які отримали важкі травми в боях з рашистами. Завітав сюди, щоб побачити цих мужніх чоловіків, поговорити зними, дізнатися про їхній бойовий шлях, відчути їх настрій, почути їхні думки про цю страшну війну, про майбутні плани. Директора лікарні Олега Мамалигу, медичного директора Василя Гараздюка та їхніх пацієнтів зустрів на сходинках лікувальної установи. Приємно, що медичний персонал постійно серед воїнів, спілкується з ними. Курс лікування та реабілітації досить тривалий. Тут гоять рани завдяки лікувальній фізкультурі, фізіотерапії, бальнеотерапії, аплікації з озокеритом або парафіном, масажу та іншим процедурам. Важливе значення має робота психологів. Процес протезування може затягнутися на 4-6 місяців. Щоб у воїнів відновити функції, які були втрачені в результаті поранень, в лікарню приїжджають спеціалісти протезно-ортопедичних центрів. Вони не лише виготовляють необхідні протези, а й здійснюють супровід воїнів з ампутацією. Славно зробили Вашківецька міська рада, депутати, колектив лікарні, її колишній головний лікар Василь Приньковський, небайдужі вашківчани та жителі громади, що у свій час зберегли установу, не дали закрити. Перепрофільований заклад очолив Олег Мамалига — фахівець з великої літери. Олег Онуфрійович каже, що у своїй роботі завжди має підтримку від вашківецького міського голови Миколи Перча, його команди та депутатів, підприємців Івана Шевчука, Івана Князького та інших, Берегометської філії ДП “Ліси України”, голови РДА Сергія Чеботаря, голови районної ради Михайла Андрюка, вижницького міського голови Олексія Чепіля. До воїнів часто приїжджають навіть незнайомі з ними люди, жителі нашого та сусідніх районів. Хтось привозить фрукти, турбується про вітамінізацію харчування воїнів персонал лікарні, приносячи все, що росте у тепер у саду чи городі. Подякувати захисникам приходять вихованці навчальних закладів, студенти Вижницького та Вашківецького коледжів. Працівники культури Вашківецької громади несуть гарний настрій з піснею і добрим словом, а колектив ресторану “Династія”, що в Банилові, щотижня привозить смачні гостинці. Лікар каже, що замкненість і тривож- Хто такий Дмитро Донцов До 140*річчя від дня народження Юрій МИХАЛЬЧИШИН Ідеолог українського чинного націоналізму, теоретик і практик боротьби проти “русского міра” та комунізму, який ідейно загартував і сформував два покоління воюючої української молоді. Доктор права, інтелектуал, філософ і національний мислитель. Спеціаліст з інформаційно-психологічних операцій та пропаганди, ідейник і творець радикальних українських середовищ в Україні та на еміграції. Видавець, редактор, ідеолог журналів “Заграва”, “Літературно-науковий вісник” та “Вісник” – флагманів літературного, культурного та ідеологічного простору українців західних земель та еміграції міжвоєнного часу. Коротка біографія 1883 р. – народився в сім’ї нащадка козацького роду в Мелітополі Таврійської губернії Російської імперії. Освіта – Мелітопольське реальне училище, юридичний факультет Петербурзького, Віденського та Львівського університетів. 1905 р. – вступив до Української соціал-демократичної робітничої партії, зайнявся революційною антирежимною діяльністю, двічі арештований жандарменість, з якими потрапляють у лікарню воїни, швидко минає. Комплексна робота кожного працівника лікарні — заслуга успішної реабілітації. Медична сестра Ганна Петрова додає, що вони захоплюються мужністю, стійкістю і волею до життя поранених. Бувають ситуації, що доводять до сліз, бо для багатьох вони як діти, і складно уявити, що їм довелось пережити… Але їхні пацієнти тих сліз ніколи не бачать. Медики розуміють, що жалість не допоможе, воїни її не потерплять. У третій палаті знайомлюся з молодшим сержантом Данилом Бікляном. Йому двадцять два, народився у Слов’янську Донецької області. Після закінчення автодорожнього коледжу уклав контракт для проходження служби в Збройних Силах України за місяць до повномасштабної війни. Його підрозділ брав участь у бойових діях за звільнення Сумщини, Запоріжжя, Донецької та Луганської областей, Харківщини. Важке поранення отримав у районі населеного пункту Діброва, що на Луганщині. Одну ногу втратив, іншу — пошматувало осколками. Хлопець робить лікувальні гімнастичні вправи і на мої слова про те, що незабаром доведеться повертатись до мирного життя, відповідає: “Не факт!” У цій палаті ще двоє побратимів. Солдатові Ігорю Аксьонову п’ятдесят шість, він з міста Торецьк, що на Донеччині. До війни працював у лікарні. На фронт пішов добровольцем, відправивши дружину і трьох дітей за кордон. З кінця лютого 2022- го перебував на фронті, зокрема на напрямку Соледар-Бахмут, де й отримав важке поранення двадцять шостого січня 2023 року. Також втратив ногу, але також запевняє, що після протезування служитиме в лавах Збройних Сил України до Перемоги. Віктор Ковбаса у 2014 році брав участь в антитерористичній операції в складі батальйону тероборони “Київ-12” у місті Щастя, служив у бригаді “Чорних запорожців”, у 2018 році перейшов у бригаду, рією. Пройшов шлях від революційного марксиста до інтегрального націоналіста та консервативного революціонера. 1912 р. – одруження з львів’янкою Марією Бачинською, з якою познайомився у Віденському університеті. Мешкав Дмитро Донцов у дружини у Львові на вул. Курковій, 11 (тепер вул. Лисенка). 1914 р. – створення Союзу Визволення України для боротьби проти Російської імперії у світовій війні та створення Незалежної України. 1918–1919 рр. – робота в Києві директором Української телеграфічної агенції Української Держави (травень-листопад) та шефом Українського пресового бюро УНР у Берні. 1922 р. – за фінансової підтримки Євгена Коновальця у Львові відновив видання “Літературно-наукового вісника” та перетворив його на потужний ідеологічний та культурологічний рупор українського національного руху. 1926 р. – написав та видав у Львові ідеологічний блокбастер – книгу “Націоналізм”, якою створив новий ідейно-політичний бренд, зафіксував особисте теоретичне лідерство та започаткував нову політичну моду. 1922–1973 рр. – проживаючи у Львові, Бухаресті, Празі, Відні, Берліні, пізніше в США та Канаді, вів безперервну ідеологічну, контрпропагандивну, інформаційну, організаторську діяльність в націоналістичному середовищі для мобілізації українців на боротьбу за націю та державу. що базувалася в Новій Каховці. Служив у протиповітряній обороні. Він народився в місті Берислав. На Херсонщині зараз проживає вся його родина — дружина, син і три донечки. У грудні 2022 року в Бахмуті був важко поранений, втративши обидві ноги. Зі сльозами на очах згадує чотирьох своїх однокласників, які загинули на війні. Ще один герой — Владислав Білецький – родом із села Нововознесенка на Кіровоградщині. У вересні 2021 року уклав контракт і став до лав окремої десантноштурмової бригади Житомира. У перший день війни перебував на бойових позиціях біля населеного пункту Залізне Донецької області. Брав участь у визволенні Харківщини, в наступальних діях у Луганській області — тут унаслідок поранення втратив нижню кінцівку. На фронт пішли також тато і брат, залишили маму саму вдома. Вона щоночі клала ніж під матрац, щоб у разі приходу ворогів не здатися в полон. Брат В’ячеслав зараз також на реабілітації в Івано-Франківську. А Владиславу лише двадцять два, він неодружений і пише гарну патріотичну поезію… Із села Шепіт, що на Путильщині, Роман Левченко. Удома в нього дружина Світлана, троє дітей, онук. Працював лісорубом у місцевому лісгоспі. Через чотири дні після повномасштабного вторгнення росії повернувся з-за кордону, де був на заробітках, і пішов добровольцем у військкомат. А далі — 10-та гірсько-штурмова, Бахмут, пекло… Служив у взводі технічного забезпечення, який побратими називали смертниками, адже постійно переміщались на нульові позиції. Через важку травму лікується уже п’ятий місяць. До війни Сергій Шерстюк з селища Вороніж Сумської області займався столярством, виготовляв вулики для бджіл. Разом з товаришами вирішили іти боронити Україну від московської орди 26 лютого 2022 року. Пригадує, що у військкоматі була велика черга добровольців. Злагодження Роль та значення Дмитра Донцова в історії України Створив та підтримував ідейно-психологічну атмосферу нонконформізму, елітарності, войовничого ідеалізму та культу сили, з якої виросла Організація Українських Націоналістів та Українська Повстанська Армія. Сприяв консолідації кращих духовних та творчих особистостей українства свого часу у феномені “вісниківців”, куди залучив Євгена Маланюка, Юрія Липу, Леоніда Мосендза, Олега Ольжича та Олену Телігу. Автор фундаментальних і водночас популярних праць “Націоналізм”, “Де шукати наших традицій?”, “Дух нашої давнини”, “Туга за героїчним: Ідеї і постаті літературної України”, “Поетка вогненних меж”. Накреслив яскраві та привабливі ідейно-світоглядові наративи національного відродження та величі, цивілізаційної місії України в боротьбі з Росією, протистояння лицарського духу плебейським інстинктам всередині національної спільноти. Цитати та крилаті вислови Дмитра Донцова 1. Найбільш гнітять того, хто найменше вимагає. 2. Світ належить до тих, які вміють хотіти. 3. Сума слабих не дасть сили. пройшов у теробороні міста Шостка, був на обороні Бахмута, де отримав поранення — залишився без ноги. Удома на нього чекають дружина, мама, брат і сестра. Сергій мріє після перемоги повернутись до улюбленої справи — майструвати вулики для бджіл. У селі Дихтинець на Путильщині народився Гавриїл Петращук, якому 26 років. Зараз його дружина з маленькою донечкою проживають у Чорногузах. Після закінчення Чернівецького ліцею уклав контракт з окремою артбригадою міста Миколаїв, яка у 2018 році брала участь в зоні АТО на Донбасі. У перші дні повномасштабного вторгнення росії боронили Миколаїв, потім звільняли Харківську область, місто Херсон. Під час виконання бойового завдання підірвався на міні. Відірвану ногу довелось ампутувати. Попереду — протезування у США, після якого, вірить, повернеться у свою бригаду. Іван Дутчак народився в Іспасі. До війни працював у Німеччині. В ніч проти 24 лютого прилетів у Київ, відпочивав з дороги, а вранці побачив у телефоні багато пропущених дзвінків від брата, який намагався повідомити про війну. Думка про те, що Україну потрібно іти захищати, виникла миттєво. Роздумував лише про те, який рід військ обрати. Згадав про легендарний полк “Азов”, у якому й пройшов якісну підготовку. Для виконання завдань їх перекинули на Запорізький напрямок. На базі підрозділу створили окрему штурмову бригаду, яка й нині веде бойові дії на Бахмутському напрямку. У районі населеного пункту Ступочки отримали важливе завдання. Бої були криваві. Завдяки мужності наших героїв вдалося просунутись уперед на три кілометри, а в ширину — на два. Під час цієї успішної операції воїн був важко поранений осколком міни 120 калібру. Після курсу реабілітації у Вашківцях продовжить лікування за кордоном. Наразі у Вашківецькій лікарні лікується 30 воїнів-героїв. Вони — душа української нації: зранені, але нескорені перед ворогом, який посягнув на святе. Хлопці кажуть, що неймовірно вдячні колективу лікарні за людяність, турботу, розуміння, за фахову медичну допомогу. Тут вони почувають себе, як вдома. Вирішив порадитися з воїнами, яку б назву до статті про себе вони б хотіли читати. Віктор Ковбаса, який вже освоїв протези обох ніг, запропонував іншу назву: “З усмішкою в нове життя…”, а потім з цією усмішкою додав: “…аж до палаючого кремля”. Слава, гідність, честь, мужність, нескореність наших воїнів є прикладом для всього світу. Вони не прості хлопці, бо пройшли через криваве пекло і повернулися героями, вони продовжуватимуть боротьбу з ворогом у зоні бойових дій і на мирному фронті. Вони наша міць і незламність. 4. Мало носити в серці ідеал. Коли його не боронитиме запеклість фанатиків — цей ідеал перекреслить інша, чужа фанатична сила. 5. Віра – це нестримне бажання перетворити мрію в реальне життя. 6. Всякий рух і всяка ідея, яка хоче перемогти, має складатися з людей одної ідеї, одної волі, а не з комплексу людей різно думаючих. 7. Ідеї не правлять, ані не перевертають світом, світ правиться і перевертається почуваннями, яким ідеї лише служать провідниками. 8. Криза нашого націоналізму не в тім, що “нація не дозріла”, не в вадах “програми”, лише в браку людей. 9. Шляхетність, мудрість, відвага – три основні прикмети володарського класу… Шляхетного не підкупиш, мудрого не обдуриш, мужнього не злякаєш. 10. Народ, який хоче порвати кайдани і “вражою злою кров’ю волю окропити”, проливає і потоки власної крові. 11. Нація є те, що протиставляє себе географічно, історично і політично своїм сусідам. 12. Коли Україна захоче вийти зі стану провінції, мусить витворити в собі, крім волі до влади, ту велику всеобіймаючу ідею, ідею опанування духової, економічної і політичної нації. Без такої ідеї ми лишимося нацією уярмленою, провінцією, народом, який житиме роздвоєною душею, не в стані витворити збірної волі.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин